Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ " Р І Ш Е Н Н Я"від 06.04.2000. Європейський суд з прав людини. 2000

Документ актуальний на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

                  ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ 

Р І Ш Е Н Н Я

від 06.04.2000

Справа компанії Комінгерсол С.А. проти Португалії

(COMINGERSOLL S.A. V. PORTUGAL)

У рішенні, ухваленому 6 квітня 2000 р. у справі Комінгерсол

С.А. проти Португалії, Європейський суд з прав людини (далі - Суд)

постановив, що мало місце порушення ст. 6 Конвенції про захист

прав та основних свобод людини ( 995_004 ) (далі - Конвенція) щодо

права на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ст. 41

Конвенції Суд присудив сплатити заявнику 1500000 португальських

ескудо як відшкодування моральної шкоди.

Обставини справи

Заявник компанія Комінгерсол С.А. (Comingersol Comercio e

Industria de Equipamentos S.A.), є державним підприємством,

утвореним відповідно до національного законодавства Португалії.

Офіс компанії знаходиться у місті Карнаксіде (Португалія). У вчасності заявника перебувало вісім векселів, виданих

фірмою A.LDA на загальну суму 6812106 португальських ескудо.

Оскільки векселі не бути вчасно оплачені заявник 11 жовтня 1982 р.

звернувся з позовом до Лісабонського суду першої інстанції з

вимогою про примусове стягнення з фірми зазначеної суми.

Відповідач звернувся до цього ж суду із зустрічною аргументованою

вимогою нестягувати з нього кошти у примусовому порядку. У

результаті проведення двох судових слухань 6 грудня 1982 р. та 19

червня 1986 р. суд першої інстанції вирішив справу на користь

фірми A.LDA. Заявник, оскаржуючи рішення суду першої інстанції

звернувся до Лісабонського апеляційного суду. 28 лютого 1989 р.

даний суд скасував рішення суду першої інстанції, тим самим

відмовив відповідачу в захисті від примусового стягнення з нього

вексельних платежів. Фірма A.LDA подала касаційну скаргу до

Верховного суду, яка, однак, була відхилена останнім 11 березня

1992 р. Рішення Верховного суду було остаточним і не підлягало

оскарженню. Матеріали справи були повернуті до Лісабонського суду

першої інстанції. Тим часом, ще 2 лютого 1984 р., інша компанія звернулася до

суду з вимогою не допустити примусового стягнення вексельних

платежів з A.LDA. Розгляд цього позову відбувався до закінчення

провадження у справі заявника проти A.LDA і триває ще й досі у

Лісабонському суді першої інстанції.

Зміст рішення Суду

Палата суду, до слухання у якій була призначена справа,

передала її на розгляд Великої палати, оскільки вирішення спору

вимагало з'ясування питання про можливість компенсації моральної

шкоди саме юридичній особі. Заявник посилаючись на ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) оскаржував

тривалість провадження у справі. Суд з'ясував, що під час судового розгляду мали місце значні

затримки, які вже самі по собі свідчить про невиправдану

тривалість слухання справи. Період у 17 років та 5 місяців до

винесення остаточного рішення у справі, провадження у якій ще

повністю не завершено і, за своєю суттю, полягає у з'ясуванні

питання про задоволення вимог стосовно примусового виконання

юридичних обов'язків, а, отже, за своєю природою вимагає негайного

вирішення, не може вважатися розумним. Таким чином, виходячи із конкретних обставин справи Суд

дійшов висновку щодо нерозумності строку судового провадження а,

отже, про порушення ч.

1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ). Заявник просив стягнути 20000000 ескудо як відшкодування

майнових збитків й 5000000 ескудо як компенсацію моральної шкоди.

Уряд, зокрема, стверджував, що юридична особа - суб'єкт

підприємницької діяльності - не може вимагати відшкодування

моральної шкоди з цього приводу. Суд зазначив, що його рішення,

яким визнається факт порушення права, покладає на

державу-відповідача безумовний обов'язок припинити таке порушення

і відшкодувати шкоду, заподіяну нею. Серед обставин, які Суд взяв

до уваги при оцінці розміру компенсації, була майнова шкода, тобто

втрати майнового характеру, що стали прямим наслідком порушення

права, та немайнова шкода, що полягала у спричиненні хвилювання,

незручності, невизначеності становища заявника, викликаних

правопорушенням, а також у його інших втратах немайнового

характеру. У даній справі заявник не зміг довести факт наявності якоїсь

майнової шкоди, завданої порушенням права, а тому ключовим

питанням для Суду стала можливість заявника як юридичної особи

вимагати компенсації саме шкоди моральної. Виходячи із власних прецедентів, а також практики Комітету

Міністрів Ради Європи та держав-членів організації, Суд дійшов

висновку, що можливість отримання такої компенсації юридичною

особою - суб'єктом підприємницької діяльності - не виключається.

Суд вкотре повторив, що Конвенцію ( 995_004 ) слід застосовувати

та тлумачити у спосіб, який забезпечував би ефективність захисту

та можливість практичної реалізації захищених нею прав. Тому, аби

призначити грошову компенсацію заявнику, виходячи з принципу

повного відшкодування збитків. Суд мав з'ясувати, чи передбачає

право, закріплене у ст. 6 Конвенції, можливість компенсувати

моральну шкоду юридичній особі - суб'єкту підприємницької

діяльності. З матеріалів справи випливає, що необгрунтовано

тривалий строк судового провадження повинен був спричинити

компанії, її директорам, власникам значні незручності та призвести

до стану невизначеності хоча би у повсякденній діяльності

підприємства. Компанія-заявник, зокрема, була позбавлена

можливості своєчасно задовольнити свої вимоги. Більше того,

питання про задоволення її вимог не вирішено ще й досі. У зв'язку

з цим, Суд дійшов висновку, що перебування заявника у стані

невизначеності обумовлює можливість компенсації завданих йому

збитків. Виходячи із принципу справедливої компенсації,

закріпленого у ст. 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд призначив

сплатити заявнику 1500000 португальських ескудо як компенсацію

моральної шкоди.

Переклад з англійської та опрацювання рішення здійснено у

Львівській лабораторії прав людини НДІ державного будівництва і

місцевого самоврядування АПрН України П.М. Рабіновичем, М.Б.

Рісним та Н.І. Савчук.

"Право України" N 3, 2000.

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Борисов проти України» (Заява № 2371/11). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  2. Справа «Береза проти України» (Заява № 67800/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  3. Справа «Дедеш проти України» (Заява № 50705/13). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  4. Справа «Гранков проти України» (Заява № 16800/16). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  5. Справа «Величко проти України» (Заява № 22273/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  6. Справа «Каплатий проти України» (Заява № 39997/17). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  7. Справа «Гусєв проти України» (Заява № 25531/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  8. Справа «Кадура та Смалій проти України» (Заяви № 42753/14 та № 43860/14). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  9. Справа «Лещенко проти України» (Заяви № 14220/13 та № 72601/13). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  10. Справа «Авраімов проти України» (Заява № 71818/17). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  11. Справа «Александровська проти України» (Заява № 38718/16). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  12. Справа «Бідашко проти України» (Заява № 42475/19). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  13. Справа «Дембо та інші проти України» (Заява № 2778/18 та 46 інших заяв - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  14. Справа «Добринь проти України» (Заява № 27916/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  15. Справа «Бєліков проти України» (Заява № 57291/19). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  16. Заява № 32116/15, подана Дмитром Володимировичем Дьоміним, та інші проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  17. Заява № 26983/19, подана Сергієм Миколайовичем Бабуром проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  18. Заява № 52003/19, подана Олександром Володимировичем Басаном проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  19. Справа «Воронкін проти України» (Заява № 19112/20). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  20. Справа «Баранов та інші проти України» (Заява № 15027/20 та 3 інші заяви - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк