Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ " Справа Велікова проти Болгарії"У рішенні, ухваленому у Страсбурзі 18 травня 2000 року у справі Велікова проти Болгарії, Європейський Суд з прав людини (далі - Суд) постановив, що:. Європейський суд з прав людини. 2000

Документ актуальний на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

                  ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ 

                  Справа Велікова проти Болгарії 

     У рішенні,  ухваленому  у  Страсбурзі  18  травня 2000 року у 

справі Велікова проти Болгарії, Європейський Суд з прав людини

(далі - Суд) постановив, що:

     - мало  місце порушення ст.2 Конвенції ( 995_004 ) про захист 

прав та основних свобод людини (далі - Конвенція) щодо права на

життя у зв'язку зі смертю фактичного чоловіка та батька трьох

дітей заявниці;

     - непроведення  органами державної влади Болгарії ефективного 

розслідування обставин смерті фактичного чоловіка заявниці теж

становить порушення ст.2 Конвенції ( 995_004 );

     - було  порушено  ст.13  Конвенції (право на ефективний засіб 

правового захисту);

     - відсутнє  порушення  ст.14  Конвенції  (  995_004  )   щодо 

заборони дискримінації. Відповідно до ст.41 Конвенції ( 995_004 )

Суд призначив сплатити заявниці 100000 французьких франків як

компенсацію моральної шкоди, 8000 та 10000 болгарських левів як

відшкодування матеріальних збитків і судових витрат відповідно.

                         Обставини справи 

     Заявниця, Аня Велікова,  є громадянкою Болгарії, народилася у 

1952 році і проживає у м. Плевена (Болгарія). 25 вересня 1994 року

Славко Тсончев, чоловік, з яким заявниця спільно проживала

протягом багатьох років, помер, перебуваючи під вартою у поліції.

Славка Тсончева було заарештовано за 12 годин до його смерті за

підозрою у вчиненні крадіжки корови. Пан Тсончев був румуном за

національністю. На момент арешту йому виповнилося 49 років.

Розслідування обставин смерті Славка Тсончева було призупинено у

грудні 1994 року і не відновлювалося, незважаючи на численні

звернення заявниці до органів державної влади.

                        Зміст рішення Суду 

     Заявниця стверджувала,   що   пан   Тсончев  помер  внаслідок 

заподіяння йому тілесних ушкоджень поліцейськими. На думку

заявниці, йому не було надано належної медичної допомоги. Це, а

також відсутність серйозного розслідування обставин смерті Славка

Тсончева становить порушення ст.2 Конвенції ( 995_004 ) (право на

життя).

     Крім того,     заявниця    оскаржувала    строк    проведення 

розслідування інциденту, який, на її погляд, свідчив про порушення

ст.6 Конвенції. Пані Велікова також вважала, що вона не мала

ефективного засобу правового захисту відповідно до вимог ст.13

Конвенції ( 995_004 ). На думку заявниці, пан Тсончев став жертвою

дискримінації, яка грунтувалася на його румунському походженні.

     Юрист, який представляв інтереси пані Велікової у Суді,  діяв 

на підставі доручення, підписаного нею особисто.

Однак на одному з

інших документів заявниця поставила свій відбиток пальця, оскільки

була неписьменною. Враховуючи всі докази у справі, а також

безпосередню зустріч голови Палати із заявницею у присутності

представника Уряду, Суд дійшов висновку, що представник законно

діяв від імені заявниці.

     Таким чином, Суд відхилив попереднє заперечення Уряду з цього 

приводу. Уряд висунув чимало інших попередніх заперечень, які

також були відхилені Судом у своєму рішенні від 18 травня 2000

року через необгрунтованість останніх.

     На думку  Суду,  у  випадку,  коли поліція заарештовує цілком 

здорову особу, яка раптом помирає, компетентні органи державної

влади зобов'язані обгрунтовано пояснити причини смерті

заарештованого.

     Причиною смерті  пана Тсончева стала втрата крові,  викликана 

великими і глибокими ранами на верхніх частинах тіла та на лівій

сідниці. Пояснення Уряду про те, що ці ушкодження були заподіяні

пану Тсончеву до арешту або що вони стались внаслідок його

випадкового падіння на землю, не є правдоподібними. На момент

арешту пан Тсончев випивав у компанії друзів, він міг вільно

пересуватися під час арешту і протягом двох годин після нього. Пан

Тсончев не скаржився на будь-який біль чи хворобу. Жоден з тих,

хто бачив Його у цей час, включаючи офіцерів поліції, не помітив

зовнішніх ознак серйозних ушкоджень, які пізніше були виявлені в

результаті проведення розтину трупа.

     Більше того,  відповідно до висновку прокурора від 19 березня 

1996 року, тілесні ушкодження пана Тсончева стали результатом

умисного побиття. Втрату крові справді спричинили симетричні

гематоми на верхніх кінцівках тіла, розміром 40 на 18 см кожна, та

гематома на лівій сідниці, довжиною від 8 до 10 см та шириною від

1,5 до 2 см. Судово-медичний експерт нічого не згадав про падіння

як можливу причину цих ушкоджень. Таким чином, є достатні підстави

вважати без будь-якого розумного сумніву, що смерть пана Тсончева

сталася внаслідок тілесних ушкоджень, спричинених йому під час

перебування у поліції. Ще одним аргументом на користь такого

висновку стала відсутність прискіпливого огляду пана Тсончева

лікарем під час перебування під вартою.

     Отже, мало місце порушення ст.2 Конвенції ( 995_004 ).
     Стаття 2    Конвенції   передбачає   обов'язкове   проведення 

скрупульозного, всебічного і неупередженого офіційного

розслідування обставин смерті особи, яка сталася внаслідок

застосування до неї сили.

     Заявниця стверджувала,  що порушення у процесі розслідування, 

яке проводилося у поліції, були грубими і численними. На її думку,

єдиним можливим поясненням цього було прагнення слідчого та

прокурора приховати злочин, вчинений щодо пана Тсончева.

     Особливу увагу  слід  звернути  на  непроведення необхідних і 

очевидних слідчих дій, причини якого так і не були пояснені

Урядом. З точки зору Суду, якщо Уряд не може пояснити причини

непроведення ефективного розслідування обставин насильницької

смерті особи, то він тим самим не виконує свого важливого

обов'язку - захищати право на життя, закріплене у ст.2 Конвенції

( 995_004 ).

     У розпорядженні слідчого,  який проводив розслідування,  було 

чимало дієвих способів і засобів з'ясувати час заподіяння пану

Тсончеву тілесних ушкоджень, встановити обставини його арешту,

стан його здоров'я та встановити осіб, винних в його смерті. Однак

слідчий такої інформації не зібрав. Його бездіяльність була

санкціонована прокурором, який наглядав за проведенням слідства. З

грудня 1994 року не було проведено жодних дій, спрямованих на

встановлення причин і обставин смерті пана Тсончева. Уряд не зміг

надати жодного правдоподібного пояснення такої бездіяльності.

     Скаргу заявниці щодо порушення ст.6  Конвенції  (  995_004  ) 

внаслідок невиправдано тривалого строку розслідування слід

розглядати у контексті можливого порушення ст.13 Конвенції (право

на ефективний засіб правового захисту), оскільки Уряд не спромігся

провести ефективне розслідування, що не могло не відбитися на

ефективності всіх інших засобів правового захисту.

     Твердження заявниці про  те,  що  пан  Тсончев  став  жертвою 

дискримінації за національною ознакою, підтверджується чималою

кількістю вагомих аргументів. Однак Їх недостатньо для того, щоб

без будь-якого розумного сумніву дійти висновку про те, що і

вбивство і наступне непроведення ефективного розслідування

мотивувалися упередженим ставленням органів державної влади до

пана Тсончева саме з огляду на його румунське походження.

     Крім того,  заявниці було завдано  матеріальних  збитків.  За 

відсутності документальних доказів розмірів доходу заявниці, який

отримувався шляхом надання нею дрібних послуг у сфері продажу

товарів та продуктів харчування, Суд при визначенні розміру

матеріальних збитків керувався загальними принципами справедливого

відшкодування.

     Рішення перекладені  з  англійської  мови  та  опрацьовані  у 

Львівській лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного

будівництва та місцевого самоврядування АПрН України.

 "Юридичний вісник України", N 19, 12 - 18 травня 2001 р. 

Справа Велікова проти Болгарії

Справа; Європейський суд з прав людини від 18.05.2000

Прийняття від 18.05.2000

Постійна адреса:

https://xn--80aagahqwyibe8an.com/go/980_003

Законодавство України

станом на 23.11.2023

поточна редакція


Публікації документа

  • Юридичний вісник України від 12.05.2001 — 2001 р., № 19, стор. 25

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Бахаров проти України» (Заява № 28982/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  2. Справа «Лях проти України» (Заява № 53099/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  3. Справа «Плешков та Плешкова проти України» (Заява № 5783/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  4. Справа «Дубас проти України» (Заява № 51222/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  5. Справа «Трачук проти України» (Заява № 24413/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  6. Справа «Удовиченко проти України» (Заява № 46396/14). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  7. Справа «Калугін проти України» (Заява № 25688/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  8. Справа «Давиденко проти України» (Заява № 45903/16). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  9. Справа «Володимир Торбіч проти України» (Заява № 14957/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  10. Справа «Трофименко проти України» (Заява № 18444/18). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  11. Справа «Борисов проти України» (Заява № 2371/11). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  12. Справа «Іскра проти України» (Заява № 12489/17). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  13. Справа «Пономаренко проти України» (Заява № 51456/17). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  14. Справа «Статівка проти України» (Заява № 64305/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  15. Справа «Мітсопулос проти України» (Заява № 62006/09). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  16. Справа «Надточій проти України» (Заява № 32899/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  17. Справа «Васильков проти України» (Заява № 77801/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  18. Справа «Гриненко проти України» (Заява № 65890/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  19. Справа «Васильков проти України» (Заява № 77801/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  20. Справа «Гриненко проти України» (Заява № 65890/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк