Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

РАДА ЄВРОПИ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ " Р І Ш Е Н Н Я" 25.03.1999. Європейський суд з прав людини. 1999

Документ актуальний на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

                           РАДА ЄВРОПИ 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

                          Р І Ш Е Н Н Я 

                            25.03.1999 

                         Рішення у справі 

"Ніколова проти Болгарії"

                     Комюніке Секретаря Суду 

     У рішенні,  ухваленому в Страсбурзі 25 березня  1999  року  у 

справі "Ніколова проти Болгарії", Європейський суд з прав людини

одностайно постановив, що було допущено порушення пунктів 3 та 4

статті 5 (право на свободу) Європейської конвенції з прав людини

( 995_004 ).

                         1. Основні факти 

     Заявник - Іванка Ніколова,  громадянка  Болгарії,  1943  року 

народження, проживає в місті Пловдиві.

     Заявниця підозрювалася  в  незаконному  заволодінні коштами в 

період її роботи на посадах касира і бухгалтера на державному

підприємстві. Згідно із санкцією прокурора на запобіжне

ув'язнення, у жовтні 1995 року її було заарештовано, а справу

передано слідчому. У листопаді 1995 року заявниця подала скаргу до

компетентного суду щодо безпідставності її ув'язнення. Вона навела

аргументи, які, на її погляд, свідчили про відсутність у неї

намірів переховуватися від правосуддя, чинити злочини або

перешкоджати суду, а також звернулася з проханням звільнити її за

станом здоров'я. Отримавши пояснення обвинувача, суд розглянув

справу в закритому судовому засіданні. Скаргу було відхилено на

тій підставі, що заявницю обвинувачено в тяжкому умисному злочині,

а подані медичні довідки вже недійсні.

                    2. Процедура і склад Суду 

     Заяву, подану  до  Комісії  з прав людини 6 лютого 1996 року, 

було визнано частково прийнятною 2 липня 1997 року. Після невдалої

спроби досягти дружнього врегулювання, Комісія у своїй доповіді

від 20 травня 1998 року висловила одностайну думку про порушення

пункту 3 статті 5 Конвенції ( 995_004 ), а також пункту 4 статті

5, оскільки саме відповідно до цього пункту має розглядатися решта

скарг заявниці, у яких вона посилається на статті 5, 6 та

13 Конвенції.

     6 липня 1998 року Комісія передала справу до Суду. 

     Згідно з перехідними положеннями Протоколу N 11 до  Конвенції 

( 994_536 ), справу було передано до Великої палати нового

Європейського суду з прав людини після набуття Протоколом чинності

1 листопада 1998 року.

     Судове рішення  було постановлене Великою палатою,  до складу 

якої увійшло 17 суддів, а саме:

     Люціус Вільдхабер (Швейцарія),
     Голова Елізабет Палм (Швеція)
     Антоніо Пастор Рідруехо (Іспанія)
     Луїджі Феррарі Браво (Сан-Марино)
     Джованні Бонелло (Мальта)
     Єжи Макарчик (Польща)
     Пранас Куріс (Литва)
     Вера Стражніцка (Словаччина)
     Пер Лоренцен (Данія)
     Марк Фішбах (Люксембург)
     Володимир Буткевич (Україна)
     Йосеп Касадеваль (Андорра)
     Бостьян Жупанчич (Словенія)
     Ханна Софія Грев (Норвегія)
     Андраш Бака (Угорщина)
     Райт Марусте (Естонія)
     Снежана Ботучарова (Болгарія),
     а також Мікеле де Сальвія, Секретар Суду.

                3. Стислий виклад судового рішення 

                            Оскарження 

     Заявниця скаржилася,  що після того, як її було заарештовано, 

вона не постала перед "суддею чи іншою службовою особою, якій

закон надає право здійснювати судову владу", як того вимагає пункт

3 статті 5 Конвенції ( 995_004 ). Вона також стверджувала, що в

судових провадженнях з приводу її скарги не було забезпечено

принципу змагальності і що рамки судового розгляду з приводу

законності її ув'язнення були обмежені. Заявниця також вважає, що,

оскільки вона не мала засобів судового захисту проти порушення

статті 5, було також порушено статтю 13 Конвенції.

                           Рішення Суду 

                   Попереднє заперечення Уряду 

     Суд одностайно постановив, що Уряд не мав права посилатися на 

своє попереднє заперечення з приводу того, що начебто всі

національні засоби правового захисту було вичерпано, оскільки це

заперечення не було подане Урядом під час розгляду Комісією

питання про прийнятність скарги заявниці.

              Пункт 3 статті 5 Конвенції ( 995_004 ) 

     Суд одностайно постановив, що дії слідчих та обвинувачів, які 

спиралися у своїй діяльності на болгарське законодавство і

практику, не відповідали критерію незалежності та об'єктивної

безсторонності, встановленому в прецедентній практиці Суду, і тому

їх не можна вважати особами, що здійснюють судову владу в тому

розумінні, яке містить у собі пункт 3 статті 5 Конвенції

( 995_004 ). Отже, було порушено право заявниці постати перед

суддею чи іншою службовою особою, яка здійснює судову владу.

              Пункт 4 статті 5 Конвенції ( 995_004 ) 

     Суд зазначив,  що під час розгляду справи заявниці з  приводу 

її затримання Пловдивський регіональний суд перевірив лише

правомірність обвинувачення її у "тяжкому умисному злочині" в

рамках Кримінального кодексу, а також наявність підстав для її

звільнення за станом здоров'я. При цьому не розглядалися конкретні

факти щодо обґрунтованості обвинувачень проти неї та наявність

підстав для побоювань стосовно ризику переховування заявниці від

правосуддя. Суд одностайно дійшов висновку, що такий підхід

Пловдивського суду, який спирався на вимоги пунктів 1 і 2 статті

152 Кримінально-процесуального кодексу та практику Верховного

суду, суперечить пункту 4 статті 5 Конвенції ( 995_004 ), який

вимагає, щоб при судовій перевірці затримання були розглянуті всі

підстави його законності.

     Суд також одностайно визнав,  що під час провадження у справі 

Пловдивським регіональним судом не був забезпечений принцип

змагальності, оскільки слухання було закрите, а заявницю не

поінформували про міркування обвинувача і не дозволили

ознайомитися з матеріалами справи.

                 Стаття 13 Конвенції ( 995_004 ) 

     Суд одностайно постановив:  з огляду на те, що пункт 4 статті 

5 Конвенції ( 995_004 ) є lex specialis стосовно статті 13,

розглядати скаргу заявниці в контексті останньої необхідності

немає.

                 Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) 

     Суд одностайно визнав,  що між порушеннями положень Конвенції 

( 995_004 ) і завданою заявниці матеріальною шкодою причинного

зв'язку не існує, і тому відхилив її позови з цього приводу. Суд

також відхилив (одинадцятьма голосами проти шести) вимогу заявниці

компенсувати їй моральну шкоду, вважаючи, що його рішення є

достатньо справедливою сатисфакцією. Шістнадцятьма голосами проти

одного Суд призначив заявниці компенсацію витрат у сумі

14 мільйонів болгарських левів.

     Кілька суддів  висловили  окремі  думки,  які  додаються   до 

судового рішення.

     Судові рішення  можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті 

(www.dhcour.coe.fr) у день їх постановлення.

     Відповідно до Регламенту ( 980_067 ), Секретар Суду, який має 

діяти на власний розсуд, надає інформацію про роботу Суду і

відповідає на запитання преси.

     Канцелярія Європейського суду з прав людини
     F-67075 Strasbourg Cedex
     Звертатися до Родеріка Лідделла
     Телефон: (0)3 88-41-24-92; факс: (0)3 88-41-27-91 

Рішення у справі "Ніколова проти Болгарії"

Рішення; Рада Європи від 25.03.1999

Прийняття від 25.03.1999

Постійна адреса:

https://xn--80aagahqwyibe8an.com/go/980_404

Законодавство України

станом на 06.12.2023

поточна редакція


Публікації документа

  • Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. від 1999 — 1999 р., № 2

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Бахаров проти України» (Заява № 28982/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  2. Справа «Лях проти України» (Заява № 53099/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  3. Справа «Плешков та Плешкова проти України» (Заява № 5783/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  4. Справа «Дубас проти України» (Заява № 51222/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  5. Справа «Трачук проти України» (Заява № 24413/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  6. Справа «Удовиченко проти України» (Заява № 46396/14). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  7. Справа «Калугін проти України» (Заява № 25688/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  8. Справа «Давиденко проти України» (Заява № 45903/16). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  9. Справа «Володимир Торбіч проти України» (Заява № 14957/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  10. Справа «Трофименко проти України» (Заява № 18444/18). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  11. Справа «Борисов проти України» (Заява № 2371/11). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  12. Справа «Іскра проти України» (Заява № 12489/17). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  13. Справа «Пономаренко проти України» (Заява № 51456/17). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  14. Справа «Статівка проти України» (Заява № 64305/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  15. Справа «Мітсопулос проти України» (Заява № 62006/09). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  16. Справа «Жура проти України» (Заява № 66191/10). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  17. Справа «Аврамчук проти України» (Заява № 65906/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  18. Справа «Жох проти України» (Заява № 29319/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  19. Справа «Головін проти України» (Заява № 47052/18). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  20. Справа «Надточій проти України» (Заява № 32899/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк