Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

РАДА ЄВРОПИ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ " Р І Ш Е Н Н Я" 28.07.1999. Європейський суд з прав людини. 1999

Документ актуальний на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

                           РАДА ЄВРОПИ 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

                          Р І Ш Е Н Н Я 

                            28.07.1999 

                   Рішення у справах Боттацці, 

А. П., Ді Мауро, А. Л. М.

та Феррарі проти Італії

                     Комюніке Секретаря Суду 

     Рішеннями в  зазначених  справах,  проголошеними у Страсбурзі 

28 липня 1999 року, Європейський суд з прав людини постановив:

одноголосно у справах Боттацці, А. П. і Феррарі та п'ятнадцятьма

голосами проти двох у справі Ді Мауро, що було порушення пункту 1

статті 6 (розумний строк) Європейської конвенції з прав людини

( 995_004 ). Згідно зі статтею 41 (справедлива сатисфакція)

Конвенції, Суд присудив заявникам певні суми як компенсацію за

матеріальну та/або моральну шкоду і на відшкодування витрат,

пов'язаних із провадженням. Стосовно справи А. Л. М. Суд

одноголосно постановив, що він не може розглядати справу з огляду

на те, що заяву Уряду було подано із запізненням. Рішення було

оголошене у відкритому судовому засіданні Головою Суду паном

Люціусом Вільдхабером.

                         1. Основні факти 

     Усі заявники - громадяни Італії. 

     Пан Еміліо Боттацці,  1916 року народження, проживає в Генуї. 

Пан А. П., 1952 року народження, проживає у Б'яццо ді Кодройпо

(Удіне). Пан Себастьяно Ді Мауро, 1937 року народження, проживає в

Террачині. Пан А. Л. М., 1939 року народження, проживає в Мілані.

Пані Марчелла Феррарі, 1911 року народження, проживає в Римі.

                         Справа Боттацці 

     Стосується клопотання заявника,  на підставі погіршення стану 

здоров'я, щодо перегляду рішення про припинення виплати йому

військової пенсії. Провадження у справі розпочалося

4 квітня 1991 року і закінчилося 2 грудня 1997 року, в день, коли

рішення наглядового суду, що відхилив апеляцію заявника, було

передано до канцелярії.

                           Справа А. П. 

     Стосується припису  М. Л. Д.    оплатити  заявникові  послуги 

згідно з бізнесовим контрактом. 19 лютого 1990 року М. Л. Д. подав

апеляцію, розгляд справи було завершено 28 листопада 1995 року,

коли було передано до канцелярії рішення Удінського окружного

суду, який частково задовольнив претензії заявника.

                         Справа Ді Мауро 

     Стосується цивільного  провадження  про  припинення  договору 

оренди на підставі заяви власника орендованої заявником квартири.

Провадження розпочалося 5 березня 1984 року і закінчилося

27 грудня 1997 року, оскільки жодна зі сторін не оскаржувала його

у відповідному апеляційному суді.

                         Справа А. Л. М. 

     Стосується провадження,  розпочатого   на   підставі   позову 

заявника проти компанії з вимогою сплатити йому 250575000 лір,

які, за його твердженням, вона йому заборгувала.

Провадження

розпочалося 11 вересня 1992 року і закінчилося

14 березня 1996 року, коли до канцелярії Суду було подано рішення

Міланського окружного суду про відхилення позову.

                          Справа Феррарі 

     Стосується позову  заявниці  з  вимогою  до  римської клініки 

виплатити їй індексацію внаслідок інфляції та встановлені законом

відсотки через заборгованість виплати їй пенсії як удові у зв'язку

із втратою годувальника; пенсію було виплачено їй лише через шість

років після його смерті. Провадження розпочалося

31 січня 1990 року і закінчилося 6 серпня 1998 року, коли до

канцелярії було подано рішення Римського окружного суду, що

частково задовольнило вимоги заявниці.

                    2. Процедура і склад Суду 

     Заяви було подано до Європейської комісії  з  прав  людини  в 

різні дні між 30 червня 1993 року і 30 січня 1996 року. Оголосивши

заяви прийнятними, Комісія у своїх доповідях від 10 березня

(Боттацці, А. П. і А. Л. М.) та від 20 травня (Ді Мауро і Феррарі)

1998 року дійшла висновку - одностайно у справах Боттацці та

А. П., десятьма голосами проти шести у справі Ді Мауро,

чотирнадцятьма проти двох у справі А. Л. М. та тринадцятьма

голосами проти трьох у справі Феррарі - про наявність порушення

пункту 1 статті 6. Італійський уряд передав справи до Суду

відповідно 15 та 23 липня і 3, 8 та 18 вересня 1998 року.

     Згідно з  перехідними положеннями Протоколу N 11 до Конвенції 

( 994_536 ), справи було передано до Великої палати Європейського

суду з прав людини після набуття Протоколом чинності

1 листопада 1998 року. Судове рішення було постановлене Великою

палатою у складі 17 суддів, а саме:

     Елізабет Палм (Швеція),
     голова Антоніо Пастор Рідруехо (Іспанія)
     Луїджі Феррарі Браво (Італія)
     Джованні Бонелло (Мальта)
     Ріца Тюрмен (Туреччина)
     Жан-Поль Коста (Франція)
     Франсуаза Тюлкен (Бельгія)
     Вєра Стражніцка (Словаччина)
     Пер Лоренцен (Данія)
     Віллі Фурманн (Австрія)
     Марк Фішбах (Люксембург)
     Володимир Буткевич (Україна)
     Хосе Касадеваль (Андорра)
     Ханна Софія Грев (Норвегія)
     Андраш Бака (Угорщина)
     Райт Марусте (Естонія)
     Снежана Ботучарова (Болгарія),
     а також пан Пол Махоуні, заступник Секретаря Суду. 

                     3. Стислий виклад рішень 

                            Оскарження 

     Четверо заявників  скаржилися,  що  їхні   справи   не   було 

розглянуто впродовж розумного строку, як цього вимагає пункт 1

статті 6 Європейської конвенції з прав людини ( 995_004 ), п'ятеро

- з приводу порушення їхнього права на справедливий судовий

розгляд упродовж розумного строку, гарантованого пунктом 1 статті

6 Європейської конвенції з прав людини, з огляду на надмірну

тривалість цивільного провадження у їхніх справах.

                           Рішення Суду 

            1. Справи Боттацці, А. П., Ді Мауро і Феррарі 

              Пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) 

     У кожній із чотирьох справ Суд,  підкресливши,  що пунктом  1 

статті 6 Конвенції ( 995_004 ) на Договірні держави покладається

обов'язок організувати свої судові системи у такий спосіб, щоб

вони могли дотримувати вимог цього положення, далі наголосив на

важливості здійснення судочинства без зволікань, які можуть

поставити під загрозу ефективність правосуддя та довіру до нього.

Більше того, Суд нагадав, що в резолюції Комітету міністрів Ради

Європи DH(97) 336 від 11 липня 1997 року (Тривалість цивільного

судочинства в Італії: додаткові заходи загального характеру)

зазначено: "Надмірні затримки у здійсненні правосуддя становлять

велику небезпеку, зокрема для верховенства права".

     Суд звернув   увагу   на   той   факт,   що,   починаючи    з 

25 червня 1987 року - дати винесення рішення у справі "Капуано

проти Італії", ним ухвалено 65 рішень про виявлення порушень

пункту 1 статті 6 під час проваджень у цивільних судах різних

регіонів Італії через перевищення розумного строку. Так само,

згідно з колишніми статтями 31 та 32 Конвенції ( 995_004 ), понад

1400 доповідей Комісії мали своїм наслідком резолюції Комітету

міністрів про порушення Італією пункту 1 статті 6 Конвенції з тих

самих причин.

     Повторюваність виявлених  порушень  свідчить  про   наявність 

аналогічних зловживань, кількість яких дає підстави вважати, що це

не просто поодинокі випадки. Їх систематичність свідчить про

неблагополучність становища, що склалося, а отже, про те, що

відповідні сторони у процесі не мають засобу внутрішнього захисту.

     Така кількість порушень становить практику,  яка є несумісною 

з Конвенцією ( 995_004 ).

     З огляду   на   викладене   вище  та  на  інформацію,  надану 

сторонами, а також враховуючи прецедентне право та практику з

цього приводу, Суд дійшов висновку, що тривалість провадження у

цих справах (майже шість років і вісім місяців у справі Ботацці;

понад п'ять років і дев'ять місяців у справі А. П.; приблизно

тринадцять років і дев'ять місяців у справі Ді Мауро і понад вісім

років і шість місяців у справі Феррарі) була надмірною і не

відповідала вимогам розумного строку. Отже, допущено порушення

пункту 1 статті 6.

                 Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) 

     Суд присудив  потерпілим  справедливу  сатисфакцію  у вигляді 

таких сум:

     Боттацці: 15000000  італійських  лір за матеріальні збитки та 

7000000 лір як відшкодування судових витрат;

     А. П.:  30000000  лір  за  матеріальну  та  моральну  шкоду і 

8000000 лір як відшкодування судових витрат;

     Ді Мауро:  5000000  лір  за  моральну шкоду і 10000000 лір як 

відшкодування судових витрат;

     Феррарі: 15000000  лір  за  моральну  шкоду і 11275488 лір як 

відшкодування судових витрат.

                        2. Справа А. Л. М. 

     Суд зазначив, що заява Уряду від 7 вересня 1998 року надійшла 

до канцелярії Суду 8 вересня, тим часом як доповідь Комісії було

передано до Комітету міністрів 13 травня 1998 року.

     Уряд доводив,  що тримісячний строк,  передбачений  колишньою 

статтею 32, не вичерпався на день подання заяви, оскільки

положення Закону N 742 від 7 жовтня 1969 року (так само, як він

стверджував, і в законодавстві інших європейських країн) стосовно

того, що процесуальні строки у "звичайних і адміністративних

судах" перериваються на час судових канікул, є "загальним"

принципом, який застосовується і до провадження в Суді.

     Заявник звернувся до Суду з клопотанням про відхилення  заяви 

Уряду як такої, що надійшла із запізненням.

     Суд зазначив,  що,  згідно  з  колишньою статтею 47 Конвенції 

( 995_004 ), заява мала бути подана в межах тримісячного строку,

закріпленого колишньою статтею 32. Ні в Конвенції, ні в Регламенті

Суду ( 980_067 ), застосовуваному в той час, коли було подано цю

заяву, не було жодного положення, яким би дозволялося зробити

виняток із цього правила.

     Більше того,  навіть  якби   припустити,   що   правило   про 

призупинення процесуального строку під час "судових канікул"

справді існувало у законодавстві інших країн, це аж ніяк не

означає, що такий загальновизнаний принцип міститься у колишній

статті 32 Конвенції ( 995_004 ).

     Отже, Уряд  перевищив  дозволений   строк.   Крім   того,   у 

матеріалах справи не було виявлено жодної особливої обставини, яка

могла б призупинити сплив строку або виправдати випадок, коли його

відлік мав би розпочатися знову з самого початку. Заяву Уряду

визнано неприйнятною.

     Четверо суддів висловили свої  окремі  думки:  пан  Тюрмен  з 

приводу рішень у справах Боттацці, А. П., Ді Мауро та Феррарі, а

пані Грев, пан Феррарі Браво та пан Коста з приводу рішення у

справі Ді Мауро.

     Судові рішення  можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті 

(http://www.dhcour.coe.eng) у день їх постановлення.

     Канцелярія Європейського суду з прав людини
     F-67075 Strasbourg Cedex
     Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell),
     телефон: (0) 388-41-24-92;
     або до Емми Гельєр (Emma Hellyer),
     телефон: (0) 390-21-42-15;
     факс: (0) 388-41-27-91 

Рішення у справах Боттацці, А. П., Ді Мауро, А. Л. М. та Феррарі проти Італії

Рішення; Рада Європи від 28.07.1999

Прийняття від 28.07.1999

Постійна адреса:

https://xn--80aagahqwyibe8an.com/go/980_378

Законодавство України

станом на 01.05.2023

поточна редакція


Публікації документа

  • Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. від 1999 — 1999 р., № 3

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Надточій проти України» (Заява № 32899/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  2. Справа «Васильков проти України» (Заява № 77801/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  3. Справа «Гриненко проти України» (Заява № 65890/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  4. Справа «Васильков проти України» (Заява № 77801/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  5. Справа «Гриненко проти України» (Заява № 65890/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  6. Справа «Подлєсная проти України» (Заява № 23002/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  7. Справа «Максименко проти України (№ 2)» (Заява № 45547/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  8. Справа «Корнацький проти України» (Заява № 19854/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  9. Справа «Авраамова проти України» (Заява № 2718/12). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  10. Справа «Трєт’як проти України» (Заява № 10919/20). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  11. Справа «Пономаренко проти України» (Заява № 17030/20). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  12. Справа «Гему проти України» (Заява № 16025/06). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  13. Справа «Сердюков проти України» (Заява № 11623/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  14. Справа «Шановський проти України» (Заява № 61431/15). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  15. Справа «Демидецький проти України» (Заява № 50829/09). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  16. Справа «Шевчук проти України» (Заява № 30854/09). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  17. Справа «Леонідов проти України» (Заява № 2064/12). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  18. Справа «Лисак проти України» (Заява № 52299/14). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  19. Справа «Ігор Луценко проти України» (Заява № 6251/14). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  20. Справа «Жура проти України» (Заява № 66191/10). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк