Європейський суд з прав людини. Справа «М.Р. та Д.Р. проти України» (Заява № 63551/13). 2018

Справа «М.Р. та Д.Р. проти України» (Заява № 63551/13)СТРАСБУРГ22 травня 2018 рокуОСТАТОЧНЕ22/08/2018Автентичний перекладЦе рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.У справі « М.Р. та Д.Р. проти України»Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:Вінсент А. Де Гаетано (<…>), Голова,Ганна Юдківська (<…>),Пауло Пінто де Альбукерке (<…>),Юлія Моток (<…>),Карло Ранцоні (<…>),Марко Бошняк (<…>),Петер Пацолай (<…>), судді,та Маріалена Цирлі (<…>), Секретар секції,після обговорення за зачиненими дверима 10 квітня 2018 рокупостановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:ПРОЦЕДУРА1. Справу було розпочато за заявою (№ 63551/13), яку 02 жовтня 2013 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадяни Чехії М.Р. (далі - перший заявник) та його син Д.Р. (далі - другий заявник). Заступник Голови секції вирішив, що імена заявників не повинні розкриватися (пункт 4 правила 47 Регламенту Суду).2. Заявників представляв п. Д. Струпек - юрист, який практикує у м. Празі. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження - п. І. Ліщина.3. Заявники скаржилися за статтею 8 Конвенції на незабезпечення органами влади України повернення другого заявника до першого заявника, який проживає у Чеській Республіці.4. 10 грудня 2015 року про заяву було повідомлено Уряд.5. Уряд Чехії скористався своїм правом взяти участь у справі відповідно до пункту 1 статті 36 Конвенції. Уряд Чехії представляв його Уповноважений - п. Віт А. Шорм з Міністерства юстиції.ФАКТИI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ6. Перший заявник народився у 1958 році та проживає у м. Празі.7. 17 жовтня 2003 року у м. Празі він одружився з Б., громадянкою України. 23 травня 2004 року народився їхній син, другий заявник.8. З 2004 року по 2007 рік заявники та Б. проживали разом однією сім’єю за місцем проживання першого заявника у м. Празі.9. У 2007 році подружжя розлучилось. Б. продовжила проживати разом з дитиною за іншою адресою у м. Празі.10. Рішенням районного суду м. Праги 10 від 06 листопада 2008 року, яке 19 травня 2009 року було залишене без змін апеляційною інстанцією, першому заявнику та Б. було надано право поперемінного виховання другого заявника (зі зміною одного з батьків кожного тижня).11. 27 червня 2009 року Б. згідно з розкладом поперемінного виховання забрала другого заявника до свого помешкання. Без згоди першого заявника вона виїхала до України з другим заявником і поселилась у с. Демешківці Івано-Франківської області.12. З метою повернення другого заявника до Чеської Республіки перший заявник ініціював провадження за Гаазькою конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (далі - Гаазька конвенція).A. Провадження за Гаазькою конвенцією в Україні13. У жовтні 2009 року Головне територіальне управління юстиції в Івано-Франківській області в інтересах першого заявника звернулося до Івано-Франківського міського суду з позовом про повернення другого заявника до Чеської Республіки відповідно до Гаазької конвенції.14. 02 липня 2010 року суд задовольнив позов, визнавши вивезення другого заявника з Чеської Республіки та його утримування в Україні незаконними у розумінні статті 3 Гаазької конвенції. Суд зобов’язав Б. повернути дитину до місця проживання першого заявника у Чеській Республіці. Б. мала повернути дитину в супроводі першого заявника.15. 14 вересня 2010 року Апеляційний суд Івано-Франківської області, розглянувши апеляційну скаргу, залишив рішення без змін і того ж дня воно стало таким, що підлягає виконанню.16. У жовтні 2010 року Б. подала касаційну скаргу.17. 25 лютого 2011 року Верховний Суд України зупинив виконання рішення про повернення дитини до закінчення розгляду касаційної скарги.18. 15 березня 2011 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу Б., дійшовши висновку про відсутність доказів порушення судами нижчих інстанцій норм матеріального або процесуального права.B. Провадження у Чеській Республіці щодо опіки та виховання другого заявника19. Окрім свого попереднього рішення, яким батькам було встановлено право поперемінної опіки над другим заявником, районний суд м. Праги 10 переглянув справу за нововиявленими обставинами, зокрема, у зв’язку з викраденням Б. дитини, його утримуванням в Україні та відсутністю у першого заявника доступу до дитини. 10 листопада 2010 року цей суд встановив, що в найкращих інтересах дитини було проживання з першим заявником, якому, відповідно, було надане право одноосібної опіки над дитиною.20. 28 червня 2011 року це рішення було залишено без змін апеляційним судом.C. Провадження в Україні щодо визначення місця проживання дитини21. 09 грудня 2013 року Галицький районний суд Івано-Франківської області ухвалив рішення за позовом Б. щодо визначення місця проживання другого заявника. Суд зазначив, що рішення від 02 липня 2010 року щодо повернення дитини виконано не було, та встановив, що тим часом дитина адаптувалася у новому середовищі в Україні. У зв’язку з цим суд послався на психолого-педагогічну характеристику, згідно висновку якої дитина була прив’язана до матері, а розмова про її батька викликала у неї почуття тривоги. Суд також дослідив висновки місцевих органів влади у справах дітей, які вказували, що дитина має проживати разом з матір’ю. Суд встановив, що мати належним чином піклується про дитину та що в найкращих інтересах дитини буде залишити її з матір’ю. Відповідно суд вирішив, що дитина має проживати з Б. за місцем її проживання в Україні.22. Перший заявник оскаржив це рішення, стверджуючи, що український суд не мав компетенції визначати місце проживання дитини, оскільки права щодо опіки мали визначатися органами влади Чехії.23. 06 березня 2014 року Апеляційний суд Івано-Франківської області залишив без змін рішення суду першої інстанції, встановивши, що дитина прижилася у новому середовищі з моменту її приїзду у 2009 році та що Б. мала право на подання цього позову з метою забезпечення найкращих інтересів дитини.24. Перший заявник не оскаржив цю ухвалу у касаційному порядку.D. Виконання рішення українського суду щодо повернення дитини25. 27 вересня 2010 року державний виконавець Галицького районного управління юстиції відкрив виконавче провадження за рішенням, яким було зобов’язано повернути дитину, та у зв’язку з цим зв’язався зі сторонами. Б. відмовилася виконати рішення про повернення дитини упродовж короткого періоду, передбаченого для його добровільного виконання. З цієї підстави 06 жовтня 2010 року на неї був накладений штраф у розмірі 170 українських гривень (далі - грн)-1. Через два дні на неї був накладений ще один штраф у розмірі 340 грн-2.__________-1 Приблизно 15 євро на момент подій.-2 Приблизно 30 євро на момент подій.26. 03 листопада 2010 року Галицький районний суд Івано-Франківської області відмовив у задоволенні подання державного виконавця про оголошення дитини у розшук. Суд дійшов висновку про відсутність доказів вжиття державним виконавцем заходів для встановлення місцезнаходження Б. та дитини. У засіданні була присутня Б., яка пояснила, що дитина проживала з нею та що вона не отримувала від державного виконавця жодних повідомлень щодо виконання рішення про повернення дитини.27. Оскільки Б. продовжувала ухилятися від виконання рішення, у листопаді 2010 року державний виконавець звернувся з поданням про порушення щодо неї кримінальної справи за обвинуваченням в умисному невиконанні судового рішення за частиною першою статті 382 Кримінального кодексу України, яка передбачала максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років.28. 25 січня 2011 року державний виконавець у супроводі міліції, віце-консула Чеської Республіки та адвоката першого заявника відвідав державну школу № 7 у м. Калуші після отримання інформації, що другий заявник був її учнем. Там вони зустріли другого заявника, Б. та адвоката Б. Спочатку Б. погодилася переїхати до Чеської Республіки, оселитися там і привезти другого заявника для спільного з нею проживання. Через декілька днів Б. повідомила іншу сторону, що вона передумала.29. Оскільки Б. та дитину неможливо було знайти за місцем їх проживання, а місцезнаходження дитини було невідоме, державний виконавець звернувся до суду з поданням про оголошення дитини у розшук та її тимчасового влаштування до дитячого закладу. 23 серпня 2011 року Галицький районний суд задовольнив це подання. Проте 29 вересня 2011 року Апеляційний суд Івано-Франківської області, розглянувши апеляційну скаргу Б., скасував це рішення у частині щодо тимчасового влаштування дитини до дитячого закладу, вважаючи з огляду на твердження місцевої служби у справах дітей, що такий захід буде надмірним і матиме негативні для дитини наслідки.30. 21 листопада 2011 року Б. повідомила державного виконавця, що вона та дитина проживають за місцем реєстрації у с. Демешківці. Проте 28 листопада 2011 року, коли державний виконавець намагався потрапити до будинку, Б. відмовилася відчинити двері.31. Оскільки під час подальших візитів державного виконавця Б. та дитина були відсутні за їхньою адресою, державний виконавець звернувся до суду з поданням про оголошення їх у розшук та тимчасове влаштування дитини до дитячого закладу. 05 березня 2012 року Івано-Франківський міський суд відмовив у задоволенні подання, встановивши, що державний виконавець не вжив достатніх заходів для встановлення місцезнаходження Б., та що дитина проживала у належних умовах, тому її влаштування до дитячого закладу було б недоцільним. Суд заслухав Б., яка була присутня у судовому засіданні та пояснила суду, що вона та дитина проживали у м. Калуші у квартирі з належними умовами, а дитина продовжувала відвідувати школу № 7 у цьому місті. Суд також розглянув документи, надані місцевими органами у справах дітей у зв’язку з цим.32. 26 березня 2012 року державний виконавець встановив, що дитина, якій на той час було майже вісім років, перестала відвідувати школу та навчалася вдома з учителем з Калуської школи.33. 05 липня 2012 року Івано-Франківський міський суд відмовив у задоволенні подання державного виконавця щодо оголошення Б. та дитини у розшук і тимчасового влаштування дитини до дитячого закладу. Це рішення було оскаржене в апеляційному порядку, та 04 жовтня 2012 року Апеляційний суд Івано-Франківської області задовольнив його подання. Проте Б. подала касаційну скаргу і 26 грудня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив без змін ухвалу суду першої інстанції та відхилив подання державного виконавця. Він дійшов висновку, що рішення від 02 липня 2010 року про повернення дитини до Чеської Республіки не містило вимоги щодо відібрання дитини у Б., яка була «боржником» у виконавчому провадженні. Суд встановив, що державний виконавець мав право накладати штрафи на Б. та вносити подання про притягнення до інших видів юридичної відповідальності. Проте, якщо рішення суду неможливо було виконати без участі «боржника», державний виконавець мав закінчити провадження.34. 07 лютого 2013 року державний виконавець закінчив виконавче провадження, зазначивши, що в рамках цього провадження на Б. було накладено штрафи та що 18 травня 2011 року її було визнано винною в умисному невиконанні судового рішення та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 1000 грн-3. 05 вересня 2013 року Апеляційний суд Івано-Франківської області скасував постанову державного виконавця, дійшовши висновку, що заходи, вжиті з метою виконання рішення, були недостатніми.__________-3 Приблизно 88 євро на момент подій.35. 20 червня 2014 року державний виконавець знову закінчив виконавче провадження. 22 серпня 2014 року Івано-Франківський міський суд скасував постанову державного виконавця у зв’язку з її необґрунтованістю. Проте, розглянувши апеляційну скаргу Б., 16 грудня 2014 року Апеляційний суд Івано-Франківської області скасував ухвалу від 22 серпня 2014 року та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 23 лютого 2015 року суд першої інстанції залишив без змін постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження. 09 квітня 2015 року апеляційний суд скасував постанову державного виконавця та зобов’язав провести подальші виконавчі дії.II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВОA. Кримінальний кодекс України36. Частина перша статті 382 передбачає:«1. Умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню - карається штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.».B. Законодавство щодо виконавчого провадження37. Відповідне законодавство щодо виконавчого провадження наведено в рішенні у справі «Хабровські проти України» (Chabrowski v. Ukraine), заява № 61680/10, пункт 82, від 17 січня 2013 року.III. ВІДПОВІДНЕ МІЖНАРОДНЕ ЗАКОНОДАВСТВО38. Відповідні положення Гаазької конвенції (яка набрала чинності для України 01 вересня 2006 року) передбачають:... дивитись законодавчий акт

= завантажити законодавчий акт =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Європейський суд з прав людини. Заява № 58819/08, подана Ігорем Львовичем Аргуновим проти України - 2018 год
  2. Європейський суд з прав людини. Рішення у справі «Старенький та Рудий проти України» (Заяви № 44807/10 та № 15752/14) - 2018 год
  3. Європейський суд з прав людини. Рішення у справі «Карінгтон та інші проти України» (Заява № 4306/12 та 6 інших заяв - див. перелік у додатку) - 2018 год
  4. Європейський суд з прав людини. Рішення у справі «Сергієнко та Саченко проти України» від ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ "(Заяви № 78377/13 та № 41506/16)" - 2018 год
  5. Європейський суд з прав людини. Справа «Радченко проти України» від ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ "(Заява № 39555/07)" - 2018 год
  6. Європейський суд з прав людини. Справа «Макаренко проти України» (Заява № 622/11) - 2018 год
  7. Європейський суд з прав людини. Справа «Лада проти України» ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ "(Заява № 32392/07)" - 2018 год
  8. Європейський суд з прав людини. Рішення у справі «Іванов та інші проти України» від ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ "(Заява № 48759/06 та 10 інших - див. перелік у додатку)" - 2018 год
  9. Європейський суд з прав людини. ПОСТАНОВА СТРАСБУРГ22 лютого 2018 року "Справа «Гриценко та інші проти України» (Заява № 56576/08 та 3 інші - див. перелік у додатку)" - 2018 год
  10. Європейський суд з прав людини. Справа «Гелетей проти України» від ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ "(Заява № 23040/07)" - 2018 год
  11. Європейський суд з прав людини. Рішення у справі «Суржанов та інші проти України» від ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ "(Заява № 6086/13 та 3 інші - див. перелік у додатку)" - 2018 год
  12. Європейський суд з прав людини. Справа «Садов’як проти України» (Заява № 17365/14) СТРАСБУРГ 17 травня 2018 року - 2018 год
  13. Європейський суд з прав людини. Справа «Морозов та інші проти України» (Заява № 2318/07 та 3 інші - див. перелік у додатку) СТРАСБУРГ 08 березня 2018 року - 2018 год
  14. Європейський суд з прав людини. Справа «Зеленцов та інші проти України» (Заява № 40978/05 та 4 інші заяви - див. перелік у додатку) СТРАСБУРГ 03 травня 2018 року - 2018 год
  15. Європейський суд з прав людини. Справа «Красюков та інші проти України» (Заява № 64181/09 та 9 інших - див. перелік у додатку) - 2018 год
  16. Європейський суд з прав людини. Справа «Неділенько та інші проти України» (Заява № 43104/04) - 2018 год
  17. Європейський суд з прав людини. Справа «Жердєв проти України» (Заява № 34015/07) - 2018 год
  18. Європейський суд з прав людини. Справа «Корнійчук проти України» (Заява № 10042/11) - 2018 год
  19. Європейський суд з прав людини. Справа «Боєць проти України» (Заява № 20963/08) - 2018 год
  20. Європейський суд з прав людини. Справа «Олександр Волков проти України» (Заява № 21722/11) - 2018 год