Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

"Справа «Реус та інші проти України» (Заява № 40587/07)". Європейський суд з прав людини. 2014

Документ актуальний на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Реус та інші проти України»

(Заява № 40587/07)

СТРАСБУРГ

16 жовтня 2014 року

Офіційний переклад

Це рішення є остаточним, проте його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Реус та інші проти України»

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ангеліка Нуссбергер (<...>), Голова,

Боштьян М. Зупанчіч (<...>),

Вінсент А. Де Гаетано (<...>),

та Стівен Філліпс (<...>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 23 вересня 2014 року

постановляє таке рішення, яке було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 40587/07), яку 08 вересня 2007 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) четверо громадян України та один громадянин Молдови, зазначені у додатку (далі - заявники).

2. Заявників представляв пан Б. Фокій - адвокат, що практикує у м. Чернівцях. Уряд України (далі - Уряд) представляв В. о. Урядового уповноваженого М. Бем з Міністерства юстиції України.

3. Заявники скаржилися, що розслідування на національному рівні смерті їх родича було неефективним.

4. 22 листопада 2012 року про заяву було повідомлено Уряд.

5. Уряд Молдови не використав своє право вступити у справу, передбачене пунктом 1 статті 36 Конвенції та правилом 44 Регламенту Суду.

6. П’ятий заявник (п. Георгій Леонтійович Чебан) помер 12 червня 2008 року.

Його син, Олександр Георгійович Чебан, другий заявник у цій справі, висловив бажання підтримувати заяву від імені свого батька.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Усі зазначені в додатку заявники є родичами п. Чебана І.Г.

8. 23 грудня 2000 року Чебана І.Г. збив автомобіль, коли він переходив вулицю у м. Чернівці. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди він помер у лікарні.

9. 30 грудня 2000 року слідчим слідчого відділу Чернівецького міського відділу (далі - СВ ЧМВ) УМВС України в Чернівецькій області було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом дорожньо-транспортної пригоди з огляду на відсутність в діях Т., водія автомобіля, складу злочину.

10. 16 січня 2001 року прокуратурою м. Чернівців було скасовано постанову від 30 грудня 2000 року як необґрунтовану та порушено кримінальну справу за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту, що спричинило смерть потерпілого.

11. 16 березня, 23 серпня, 17 вересня 2001 року, 15 травня 2002 року, 11 липня та 27 грудня 2003 року слідчими СВ ЧМВ УМВС України в Чернівецькій області кримінальна справа закривалася у зв’язку з відсутністю в діях Т. складу злочину.

12. За скаргами заявників ці постанови скасовувались наглядовими органами як необґрунтовані, а розслідування поновлювалось. Скасовуючи постанови про закриття кримінальної справи, наглядові органи вказували на неповноту зібраних доказів та недоліки розслідування. Зокрема, 10 лютого 2004 року постановою Шевченківського районного суду м. Чернівців було скасовано постанову про закриття кримінальної справи від 27 грудня 2003 року у зв’язку з її необґрунтованістю та зазначено про наявність у справі низки суперечностей, не усунутих всупереч чисельним вказівкам слідчим у цій справі. Суд вказав на необхідність організації додаткових слідчих дій, в тому числі проведення експертиз.

13. 06 квітня 2005 року слідчим СВ УМВС України в Чернівецькій області було винесено постанову про закриття кримінальної справи у зв’язку з відсутністю в діях Т. складу злочину. Слідчий посилався на висновок експерта, у якому стверджувалося про відсутність у Т. технічної можливості уникнути зіткнення; у той же час у матеріалах справи зазначалось, що Чебан І.Г. порушив правила дорожнього руху.

14. 06 січня 2006 року Шевченківський районний суд м. Чернівців визнав цю постанову про закриття кримінальної справи законною і обґрунтованою та відмовив в її скасуванні.

15. 14 березня 2006 року та 10 квітня 2007 року апеляційний суд Чернівецької області та Верховний Суд України відповідно залишили рішення суду першої інстанції без змін.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

16. Відповідні положення національного законодавства зазначено у справі «Каверзін проти України» (рішення від 15 травня 2012 року, № 23893/03).

ПРАВО

17. П’ятий заявник помер під час розгляду справи Судом (див. пункт 6). Не заперечувалося, що його син, Олександр Георгійович Чебан, має право підтримувати заяву від його імені, і Суд не бачить підстав постановити інакше (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Калло проти Угорщини» (Kalloо v. Hungary), заява № 30081/02, п. 25, від 11 квітня 2006 року).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

18. Заявники скаржилися на неефективність розслідування смерті Чебана І.Г.

19. Статтею 2 Конвенції, яка стосується цієї скарги, передбачено таке:

«1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання (...)».

A. Прийнятність

20. Уряд стверджував, що заявники не вичерпали національні засоби юридичного захисту. Зокрема, заявники мали звернутися до національних судів з цивільними позовами про відшкодування шкоди, завданої стверджуваним неефективним розслідуванням у кримінальній справі.

21. Заявники заперечували ефективність засобу, запропонованого Урядом.

22. Суд зазначає, що Уряд посилався лише на теоретичну можливість подання позову про відшкодування шкоди, завданої неефективним розслідуванням, але не довів, що цей засіб юридичного захисту був доступним на практиці. Зокрема, Уряд не навів жодної справи, у якій суди задовольнили таку вимогу. Тоді як до функцій Суду не належить ухвалення рішень щодо неврегульованих питань національного законодавства, відсутність відповідної судової практики вказує на сумнівність цього засобу юридичного захисту на практиці. Тому, лишаючи осторонь питання про те, чи міг запропонований Урядом засіб юридичного захисту надати адекватне відшкодування у зв'язку зі скаргою заявників, Суд вважає, що від заявника не вимагалося вичерпання цього засобу юридичного захисту (див. рішення у справі «Олександр Ніконенко проти України» (Aleksandr Nikonenko v. Ukraine), заява № 54775/08, п. 36, від 14 листопада 2013 року). Отже, відповідні заперечення Уряду мають бути відхилені.

23. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у значенні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

B. Суть

24. Заявники стверджували, що провадження на національному рівні було надміру тривалим, протягом розслідувань ігнорувалися вказівки наглядових органів і що розслідуванням бракувало комплексності та ретельності.

25. Уряд вважає, що органи державної влади вжили адекватних та своєчасних заходів для з'ясування обставин дорожньо-транспортної пригоди. На його думку, держава належним чином виконала свої процесуальні зобов’язання за статтею 2 Конвенції.

26. Суд зазначає, що Уряд не стверджував, що заявники мали змогу ефективно захистити свої права, порушені внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, інакше, аніж в рамках кримінального провадження (порівняйте з рішенням у справі «Сергієнко проти України» (Sergiyenko v. Ukraine), заява № 47690/07, пп. 40 та 42, від 19 квітня 2012 року). Більш того, враховуючи, що Кримінально-процесуальним кодексом було передбачено можливість одночасного розгляду питання щодо кримінальної та цивільної відповідальності за одні й ті ж дії, у заявників були розумні сподівання на провадження згідно з Кодексом. Таким чином, Суд обмежиться розглядом питання про те, чи відповідало розслідування кримінальної справи за фактом смерті сина заявника критерію ефективності, передбаченого статтею 2 Конвенції (див. рішення у справах «Антонов проти України» (Antonov v. Ukraine), заява № 28096/04, пп. 47- 49, від 03 листопада 2011 року; «Принда проти України» (Prynda v. Ukraine), заява № 10904/05, n. 54, від 31 липня 2012 року; та «Зубкова проти України» (Zubkova v. Ukraine), заява № 36660/08, п. 38, від 17 жовтня 2013 року).

27. Суд зазначає, що за період з 2001 по 2003 рік органами слідства було винесено шість постанов про закриття кримінальної справи. Однак ці постанови скасовувались вищестоящими органами, які не вважали розслідування ретельним та вказували на необхідність вжиття додаткових слідчих дій. Неодноразовість повернення справи на додаткове розслідування демонструє серйозні недоліки кримінального провадження (див. «Олейнікова проти України» (Oleynikova v. Ukraine), заява № 38765/05, п. 81, від 15 грудня 2011 року). Принагідно слід зазначити, що скасовуючи шосту постанову про закриття кримінальної справи, національний суд вказав на наявність серйозних протиріч у справі, які не було усунуто всупереч чисельним вказівкам слідчим у справі. Ці факти свідчать, що протягом тривалого часу слідчі органи не здійснили щирих спроб щодо ретельного розслідування дорожньо-транспортної пригоди.

28. До того ж не вбачається виправданою загальна тривалість кримінального провадження. Суд зазначає, зокрема, що хоча дорожньо-транспортна пригода сталася 23 грудня 2000 року, останню постанову про закриття кримінальної справи не було винесено до 10 квітня 2007 року, тобто більше ніж за 6 років та 3 місяці. Суд повторює, що ефективність розслідування включає в себе вимоги щодо його швидкості та своєчасності. Навіть якщо можуть існувати перепони або складнощі, що перешкоджають успіхові розслідування за певних обставин, своєчасні дії органів державної влади є абсолютно необхідними для збереження впевненості суспільства у їх відданості принципу верховенства права та запобіганню будь-яким проявам терпимості до протиправних дій (див. рішення у справі «Шіліх проти Словенії» (Silih v. Slovenia), заява № 71463/01, п. 195, від 9 квітня 2009 року). Крім того, зі спливанням часу вірогідність проведення ефективного розслідування суттєво зменшується.

29. З огляду на свою практику Суд доходить висновку, що національне розслідування обставин смерті родича заявників не відповідало процесуальним вимогам статті 2 Конвенції.

30. Таким чином, було порушення статті 2 Конвенції в її процесуальному аспекті.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

31. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

А. Шкода

32. Перший, другий та четвертий заявники вимагали 100000 євро, а третій заявник вимагав 70000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

33. Уряд не погодився з такими вимогами, вважаючи їх необґрунтованими.

34. Суд вважає, що заявники зазнали страждань та тривоги у зв'язку із встановленим порушенням. Керуючись принципом справедливості, Суд присуджує заявникам спільно 10000 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

35. Заявники також вимагали 3458,25 грн судових витрат за розгляд справи Судом.

36. Уряд залишив це питання на розсуд Суду, зазначивши, що заявники надали докази на підтвердження цих вимог.

37. У цій справі, беручи до уваги документи, що є в розпорядженні Суду, а також власну практику, Суд вважає за доцільне присудити заявникам спільно суму в розмірі 305 євро судових витрат, а також додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись на цю суму.

C. Пеня

38. Суд вважає за належне призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушення статті 2 Конвенції в її процесуальному аспекті.

3. Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців держава-відповідач повинна виплатити заявникам спільно наступні суми, конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день платежу:

(i) 10000 євро (десять тисяч євро) в якості відшкодування моральної шкоди;

(ii) 305 євро (триста п’ять євро) в якості відшкодування судових та інших витрат; а також додатково суми будь-яких податків, що можуть нараховуватись на вищезазначені суми;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 16 жовтня 2014 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Стівен ФІЛЛІПС

Голова

Ангеліка НУССБЕРГЕР


ДОДАТОК

1. Катерина Іллівна Реус (далі - перший заявник) є громадянкою України, народилася в 1955 році та проживає у м. Чернівці. Вдова Чебана І.Г. (далі - заявник).

2. Олександр Георгійович Чебан (далі - другий заявник) є громадянином України, народився в 1953 році та проживає у м. Чернівці. Брат заявника.

3. Ніна Георгіївна Чебан (далі - третій заявник) є громадянкою України, народилася в 1955 році та проживає у м. Чернівці. Сестра заявника.

4. Людмила Іванівна Чебан (далі - четвертий заявник), є громадянкою України, народилася в 1985 році та проживає у м. Чернівці. Дочка заявника.

5. Георгій Леонтійович Чебан (далі - п’ятий заявник) був громадянином Молдови, народився в 1927 році та проживав у с. Ярівка Чернівецької обл. Батько заявника.

Справа «Реус та інші проти України» (Заява № 40587/07)

Рішення; Європейський суд з прав людини від 16.10.2014

Прийняття від 16.10.2014

Постійна адреса:

https://xn--80aagahqwyibe8an.com/go/974_a21

Законодавство України

станом на 20.09.2023

поточна редакція


Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 23.12.2014 — 2014 р., № 100, стор. 120, стаття 2968

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Бахаров проти України» (Заява № 28982/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  2. Справа «Лях проти України» (Заява № 53099/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  3. Справа «Плешков та Плешкова проти України» (Заява № 5783/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  4. Справа «Дубас проти України» (Заява № 51222/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  5. Справа «Трачук проти України» (Заява № 24413/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  6. Справа «Удовиченко проти України» (Заява № 46396/14). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  7. Справа «Калугін проти України» (Заява № 25688/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  8. Справа «Давиденко проти України» (Заява № 45903/16). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  9. Справа «Володимир Торбіч проти України» (Заява № 14957/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  10. Справа «Трофименко проти України» (Заява № 18444/18). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  11. Справа «Борисов проти України» (Заява № 2371/11). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  12. Справа «Іскра проти України» (Заява № 12489/17). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  13. Справа «Пономаренко проти України» (Заява № 51456/17). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  14. Справа «Статівка проти України» (Заява № 64305/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  15. Справа «Мітсопулос проти України» (Заява № 62006/09). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  16. Справа «Жура проти України» (Заява № 66191/10). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  17. Справа «Аврамчук проти України» (Заява № 65906/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  18. Справа «Жох проти України» (Заява № 29319/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  19. Справа «Головін проти України» (Заява № 47052/18). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  20. Справа «Копчинський проти України» (Заява № 65647/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк