Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

"Справа «Сердюк проти України» (Заява № 61876/08)". Європейський суд з прав людини. 2015

Документ актуальний на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Сердюк проти України»

(Заява № 61876/08)

СТРАСБУРГ

12 березня 2015 року

Офіційний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Сердюк проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (<…>), Голова,

Хелена Єдерблом (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 17 лютого 2015 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 61876/08), яку 26 листопада 2008 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Ніна Йосипівна Сердюк (далі - заявниця).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на той час - пані Валерія Лутковська.

3. 9 листопада 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.

ФАКТИ

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1942 році і проживає у с. Судіївка.

5. 13 березня 2002 року на вулиці села було знайдено труп Едуарда Кривоноса, дорослого сина заявниці, на якому були численні тілесні ушкодження. Згідно з висновками судово-медичної експертизи, його смерть наступила того ж дня у проміжок часу з 2 до 4 год. ранку.

6. Того ж дня працівники Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області оглянули місце події та опитали кількох можливих свідків. Вони встановили, зокрема, що увечері перед своєю смертю Едуард Кривоніс був у друзів і поїхав додому на своєму велосипеді, який зник.

7. 11 квітня 2002 року прокуратура порушила кримінальну справу за фактом смерті сина заявниці.

8. 17 квітня 2002 року міліцією було складено план слідчих дій.

9. 23 квітня 2002 року заявницю було допущено до участі у справі в якості потерпілої.

Під час допиту у невизначену дату вона стверджувала, серед іншого, що її сина міг вбити М.

10. 11 червня 2002 року міліція зупинила слідство у зв’язку з неможливістю встановити особу, яка вчинила злочин.

11. 13 червня 2002 року районна прокуратура скасувала цю постанову як передчасну. Прокуратура надала міліції вказівки вжити, серед іншого, комплексних заходів для розшуку велосипеда потерпілого та опитати місцевих жителів, схильних, як було відомо, до насильства, включаючи М. і К.

12. У жовтні 2002 року З. та Л. зізналися, що пізно вночі 12 березня 2002 року вони разом з К. зустріли Едуарда Кривоноса на шляху додому і побили його.

13. 28 жовтня 2002 року З. та Л. відмовилися від своїх визнавальних показів, стверджуючи, що їх було отримано під примусом.

14. 10 листопада 2002 року слідство було зупинено у зв’язку з неможливістю встановити особу, яка вчинила злочин.

15. 14 березня 2003 року прокуратура скасувала цю постанову, надавши вказівки провести додаткові слідчі дії. Прокуратурою було зазначено, що слідство вже зупинялося за подібних підстав без вжиття належних заходів.

16. 27 травня 2003 року, 10 вересня 2003 року, 29 квітня, 15 липня і 16 грудня 2004 року було винесено ще п’ять постанов про зупинення слідства.

17. 10 липня і 24 жовтня 2003 року, 12 травня, 30 вересня 2004 року та 31 березня 2005 року відповідно зазначені вище постанови скасовувалися прокуратурою, яка доходила висновку, що не всі її попередні вказівки було належним чином виконано.

18. 23 серпня 2005 року Д. зізнався у тому, що пізно вночі 12 березня 2002 року М., В. та він сам вчинили бійку з Едуардом Кривоносом та побили його.

19. 24 серпня 2005 року було організовано очну ставку між Д. і М., під час якої перший з них підтвердив свої визнавальні покази, тоді як останній заперечив будь-які обвинувачення. На час, коли Д. надав визнавальні покази, В. вже помер.

20. 16 січня 2006 року у відповідь на скаргу заявниці начальник Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України зазначив, що розслідування було «несистемним, пасивним», «проведеним на низькому професійному рівні та без дотримання методології розслідування цієї категорії злочинів», а також характеризувалося «втратою часу і доказів». Він зазначив, зокрема, що в матеріалах справи не було документів, які б пояснювали місячну затримку у порушенні кримінальної справи з часу, коли було знайдено труп; що не було вжито цілеспрямованих і оперативних заходів для розшуку велосипеда, який нібито зник; що не було вжито всебічних заходів для перевірки причетності М. до злочину, незважаючи на підозри заявниці, які підтверджувалися деякими іншими доказами; та що не було перевірено алібі М., Д. і К. Посадовець також висловив жаль з приводу того, що міліція вирішила надіслати одяг Едуарда Кривоноса для проведення судової експертизи лише через два роки після його смерті та що на той час виявилося, що одяг зник. Крім того, посадовець вказав на низку недоліків при складанні та реєстрації процесуальних документів і висловив жаль з приводу того, що справа неодноразово невиправдано зупинялась, а вказівки прокуратури належним чином не виконувались.

21. 16 червня 2006 року міліція провела обшук господарства М. і вилучила велосипед, який заявниця ідентифікувала як велосипед свого сина. М. не погодився з цим та доводив, що він купив велосипед у Дм., який підтвердив доводи М.

22. 25 березня 2008 року міліція винесла нову постанову про зупинення розслідування, посилаючись на брак об’єктивних доказів для обвинувачення М. або Д. та відсутність будь-яких інших версій.

23. 23 липня 2008 року прокуратура скасувала цю постанову з підстав, схожих на вищезазначені.

24. У січні 2009 року після смерті Д. міліція подала до Новосанжарського районного суду Полтавської області клопотання про закриття кримінальної справи у зв’язку зі смертю Д. і В., які вважалися головними підозрюваними.

25. Заявниця заперечила проти клопотання міліції, доводячи, серед іншого, що обвинувачення слід пред’явити М., на якого покійний Д. у своїх показах вказав як на учасника побиття її сина.

26. 2 квітня 2009 року суд залишив клопотання міліції без задоволення як таке, що не має законних підстав.

27. Заявниця неодноразово скаржилася до різних органів влади на надмірно тривале розслідування та його різні процесуальні недоліки. У різні дати прокуратура (зокрема, 2 липня і 15 серпня 2003 року, 19 лютого 2004 року, 15 червня 2005 року, 23 квітня 2007 року і 26 вересня 2008 року) та Управління внутрішніх справ (зокрема, 29 березня 2007 року, 26 травня і 13 листопада 2008 року, а також 21 жовтня 2010 року) визнали, що розслідування характеризується необґрунтованими затримками та періодами, протягом яких не проводилися жодні процесуальні дії. Вони також повідомили заявницю, що у зв’язку з незабезпеченням належного розслідування на чотирьох працівників міліції було накладено дисциплінарні стягнення.

28. 15 листопада 2011 року заступник начальника Слідчого управління УМВС у Полтавській області у відповідь на скаргу заявниці повідомив її, що 29 вересня 2011 року на слідчого, який вів її справу, було накладено дисциплінарне стягнення за погану організацію розслідування, а справу передано іншому працівникові. Як видається, розслідування ще триває.

ПРАВО

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

29. Заявниця скаржилась, що розслідування обставин смерті її сина було тривалим і неефективним. Вона посилалась на статтю 6 Конвенції.

30. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, доходить висновку, що зазначену скаргу слід розглядати за статтею 2 Конвенції, що є відповідним положенням (див., наприклад, рішення від 10 грудня 2009 року у справі «Дудник проти України» (Dudnyk v. Ukraine), заява № 17985/04, п. 27). Відповідною частиною цього положення передбачено таке:

«1. Право кожного на життя охороняється законом. ...».

A. Прийнятність

31. Уряд не надав своїх зауважень щодо прийнятності цієї заяви.

32. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

33. Заявниця стверджувала, що державні органи влади не виконали свій обов’язок захистити право Едуарда Кривоноса на життя. Зокрема, провадження, метою якого було встановлення осіб, винних у його насильницькій смерті, було надмірно тривалим та характеризувалося численними умисними помилками непрофесійних і корумпованих слідчих органів.

34. Уряд стверджував, що у справі заявниці він належним чином виконав свої конвенційні зобов’язання. Сам факт невстановлення осіб, винних у смерті її сина, як такий не може слугувати підставою для подібних обвинувачень проти Уряду. Зокрема, слідство було ретельним, а міліція використала широке коло засобів для збирання необхідних доказів.

35. Розглядаючи факти цієї справи з урахуванням своєї усталеної практики, Суд нагадує, зокрема, що стаття 2 Конвенції зобов’язує органи влади вжити всіх розумних заходів для збереження доказів, які стосуються підозрілої смерті. Хоча це є обов’язком засобів, а не обов’язком результату, вимога щодо оперативності і розумної швидкості також передбачається статтею (див., наприклад, рішення у справах «Гонгадзе проти України» (Gongadze v. Ukraine), заява № 34056/02, пп. 175-177, ЕСНR 2005; «Меркулова проти України» (Merkulova v. Ukraine), заява № 21454/04, пп. 49-51, від 3 березня 2011 року, та «Юрій Слюсар проти України» (Yuriy Styusar v. Ukraine), заява № 39797/05, пп. 76-78 і 82, від 17 січня 2013 року з подальшими посиланнями).

36. Суд зауважує, що у цій справі правоохоронні органи було повідомлено про подію 13 березня 2002 року - через кілька годин після насильницької смерті сина заявниці. Їм знадобився майже місяць, щоб порушити кримінальну справу та розробити відповідний план дій (див. пункти 7-8). Згідно з висновками національних органів влади ця затримка була невиправданою та призвела до послаблення доказової бази (див. пункт 20). На національному рівні також було визнано, що незважаючи на проведення численних слідчих дій, провадження у цілому характеризувалося надмірною тривалістю, поганим веденням документації, неодноразовим невиконанням працівниками міліції вказівок вищестоящих органів та відсутністю системного підходу до збирання доказів (див. пункти 15, 17, 20, 27 і 28). На основі наявної у Суду інформації розслідування після більш ніж десяти років все ще триває без будь-якого передбачуваного прогресу.

37. Суд вже встановлював порушення статті 2 Конвенції в інших справах проти України, які ґрунтувались на подібних фактах (див., наприклад, рішення від 13 листопада 2008 року у справі «Муравська проти України» (Muravskaya v. Ukraine), заява № 249/03, пп. 46-49; вищенаведені рішення у справах «Дудник проти України» (Dudnyk v: Ukraine), п. 36, та «Юрій Слюсар проти України» (Yuriy Slyusar v. Ukraine), пп. 83-89). Розглянувши усі надані йому матеріали, Суд вважав, що Уряд не навів жодного факту або аргументу, здатних переконати його дійти у цій справі іншого висновку.

38. Отже, Суд доходить висновку, що у цій справі компетентні органи не забезпечили ефективне і своєчасне розслідування обставин насильницької смерті сина заявниці, як цього вимагає стаття 2 Конвенції.

39. Отже, було порушення статті 2 Конвенції.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

40. Статтею 41 Конвенції передбачено:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

A. Шкода

41. Заявниця вимагала 3424 грн відшкодування матеріальної шкоди у зв’язку з витратами на поховання та 500000 євро відшкодування моральної шкоди.

42. Уряд доводив, що ця вимога є надмірною і необґрунтованою.

43. Суд нагадує, що він встановив порушення статті 2 Конвенції у зв’язку з непроведенням органами влади ефективного розслідування обставин насильницької смерті сина заявниці. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням і заявленою вимогою щодо відшкодування матеріальної шкоди, а тому відхиляє цю вимогу. З іншого боку, ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявниці 8000 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші втрати

44. Заявниця також вимагала 195,70 грн компенсації витрат на листування із Судом. Вона надала копії поштових квитанцій на загальну суму 141,63 грн.

45. Уряд зазначив, що слід враховувати лише ті витрати, які підтверджуються відповідними документами.

46. Згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі, зважаючи на наявні у нього документи та з урахуванням вищезазначених критеріїв, Суд вважає за належне присудити 15 євро компенсації поштових витрат.

C. Пеня

47. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушення статті 2 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці нижченаведені суми, які мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 8000 (вісім тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися, та

(ii) 15 (п’ятнадцять) євро компенсації поштових витрат та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 12 березня 2015 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Мілан БЛАШКО

Голова

Боштьян М. ЗУПАНЧІЧ

Справа «Сердюк проти України» (Заява № 61876/08)

Рішення; Європейський суд з прав людини від 12.03.2015

Прийняття від 12.03.2015

Постійна адреса:

https://xn--80aagahqwyibe8an.com/go/974_a49

Законодавство України

станом на 17.06.2023

поточна редакція


Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 17.04.2015 — 2015 р., № 28, стор. 263, стаття 841

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Надточій проти України» (Заява № 32899/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  2. Справа «Васильков проти України» (Заява № 77801/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  3. Справа «Гриненко проти України» (Заява № 65890/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  4. Справа «Васильков проти України» (Заява № 77801/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  5. Справа «Гриненко проти України» (Заява № 65890/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  6. Справа «Подлєсная проти України» (Заява № 23002/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  7. Справа «Максименко проти України (№ 2)» (Заява № 45547/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  8. Справа «Корнацький проти України» (Заява № 19854/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  9. Справа «Авраамова проти України» (Заява № 2718/12). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  10. Справа «Трєт’як проти України» (Заява № 10919/20). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  11. Справа «Пономаренко проти України» (Заява № 17030/20). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  12. Справа «Гему проти України» (Заява № 16025/06). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  13. Справа «Сердюков проти України» (Заява № 11623/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  14. Справа «Шановський проти України» (Заява № 61431/15). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  15. Справа «Демидецький проти України» (Заява № 50829/09). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  16. Справа «Шевчук проти України» (Заява № 30854/09). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  17. Справа «Леонідов проти України» (Заява № 2064/12). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  18. Справа «Лисак проти України» (Заява № 52299/14). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  19. Справа «Ігор Луценко проти України» (Заява № 6251/14). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  20. Справа «Жура проти України» (Заява № 66191/10). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк