Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

"Справа «Скороходов проти України» (Заява № 56697/09)". Європейський суд з прав людини. 2013

Документ актуальний на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Скороходов проти України»

(Заява № 56697/09)

СТРАСБУРГ

14 листопада 2013 року

ОСТАТОЧНЕ

14/02/2014

Офіційний переклад

Рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Скороходов проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Марк Віллігер (<…>), Голова,

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Пауль Лемменс (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 15 жовтня 2013 року

постановляє таке рішення, що було ухвалене в той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою № 56697/09, яку 14 жовтня 2009 року, подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Дмитро Леонідович Скороходов (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Н. Кульчицький.

3. Заявник стверджував, зокрема, що органи влади не здійснили ефективного розслідування обставин стверджуваного жорстокого поводження з ним, та що тривалість провадження у його справі була надмірною. Він посилався на статті 3, 6 і 13 Конвенції.

4. 12 січня 2012 року про заяву було повідомлено Уряд.

ФАКТИ

I.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1981 році та проживає у м. Харкові.

6. На час подій він працював експедитором у приватній компанії. Згідно із твердженнями заявника, 28 листопада 2005 року P., заступник директора компанії, та Л,, начальник її служби безпеки, вирішили відібрати у заявника пояснення у зв'язку зі зникненням готівки в одному з магазинів компанії. Під час спору, що виник, заявника було побито.

7. Того ж дня заявника було доправлено до лікарні, йому було діагностовано закриту черепно-мозкову травму та зафіксовано численні тілесні ушкодження. Про подію було повідомлено міліцію.

8. 2 грудня 2005 року заявник подав до правоохоронних органів скаргу про жорстоке поводження.

9. 7 грудня 2005 року міліція відмовила у порушенні кримінальної справи за скаргами заявника на жорстоке поводження, зазначивши, що медичний огляд тілесних ушкоджень заявника не було завершено.

10. 26 грудня 2005 року судово-медичний експерт склав акт судово-медичного дослідження з висновком про те, що 28 листопада 2005 року заявник зазнав таких тілесних ушкоджень: закрита черепно-мозкова травма, синці на носі, очах, нижній щелепі, верхній губі та на лівому вусі; поверхнева різана рана на правій верхній повіці; тілесне ушкодження на правому боці поперека з травмою нирки; синці на лівій частині пахової області та на мошонці, а також синці на кінцівках. Експерт кваліфікував тілесні ушкодження як легкі.

11. 23 січня 2006 року прокуратурою було скасовано постанову від 7 грудня 2005 року за необґрунтованістю та надано вказівки щодо проведення додаткової дослідної перевірки.

12. 16 лютого, 2 березня, 4 квітня 2006 року міліцією виносилися постанови про відмову у порушенні кримінальної справи у зв’язку з відсутністю складу злочину. Постанови скасовувалися прокуратурою як необґрунтовані, та працівникам міліції надавалися вказівки щодо проведення подальшої дослідної перевірки.

13. 21 травня 2006 року міліція знову відмовила у порушенні кримінальної справи, дійшовши висновку про відсутність складу злочину.

14. 14 червня 2006 року заступник прокурора Харківської області скасував постанову від 21 травня 2006 року як необґрунтовану. Він зазначив, що матеріалами перевірки не спростовувалися послідовні твердження заявника, що Р. і Л. били його дерев'яною битою та робили порізи ножем, примушуючи його зізнатися у тому, що він вкрав готівку з магазину. Заступник прокурора також дійшов висновку, що наявних доказів було достатньо для порушення щодо Р. і Л. кримінальної справи за вчинення злочину, передбаченого пунктом 1 статті 127 Кримінального кодексу України (катування). Отже, ним було порушено кримінальну справу та передано її до міліції для проведення слідства. До працівника міліції, який виносив попередні постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, було застосовано дисциплінарне стягнення.

15. Протягом слідства органи влади вилучили медичні документи заявника, призначили судово-медичну експертизу, допитали заявника та свідків і провели відтворення обстановки і обставин події за участю судово-медичного експерта. В якості запобіжного заходу до Р. і Л. було застосовано підписку про невиїзд. Вони були допитані як підозрювані.

16. 12 червня 2007 року міліція закрила кримінальну справу. Відповідно до постанови тілесні ушкодження, що їх зазнав заявник під час конфлікту з Р. і Л., було кваліфіковано як легкі, та не виявлено відповідних ознак катувань, наведених пунктом 1 статті 127 Кримінального кодексу України. Отже, міліція рекомендувала заявникові висунути обвинувачення щодо Р. і Л. у приватному порядку згідно зі статтею 27 Кримінально-процесуального кодексу.

17. 28 вересня 2007 року прокуратура скасувала вищезазначену постанову як необґрунтовану та повернула справу на додаткове розслідування. У постанові, серед іншого, зазначалось, що мають бути проведені очні ставки між заявником, свідками та Р. і Л., а також потрібно провести ще одне відтворення обстановки і обставин події. Прокуратурою також було зазначено, що Р. і Л. є посадовими особами компанії, проте не було прийнято жодного рішення з приводу доцільності порушення щодо них кримінальних справ за фактом перевищення службових повноважень чи зловживання ними.

18. Згодом заявник скаржився до органів влади на необґрунтоване затягування провадження. Він отримав відповідь, що слідство проводиться належним чином та що затримка в основному відбулася у зв’язку з надзвичайним перенавантаженням бюро судово-медичних експертиз.

19. Станом на 2 липня 2012 року слідство у цій справі все ще тривало. Сторони не надали зауважень щодо подальшого перебігу провадження у цій справі.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Кримінальний кодекс України 2001 року

20. Стаття 125 Кодексу передбачає:

«1. Умисне легке тілесне ушкодження - карається ...

2. Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я ... - карається ...».

21. Стаття 127 Кодексу в редакції на час подій передбачала таке:

«1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, ... - карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, - караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років. ...».

B. Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року (чинний на час подій)

22. Пункт 1 статті 27 Кодексу передбачав, серед іншого, що справи про злочини, передбачені статтею 125 Кримінального кодексу України, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі право підтримувати обвинувачення у суді. У таких справах дізнання і досудове слідство не проводилися.

23. Інші відповідні положення Кодексу наведено в рішенні від 15 травня 2012 року у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine, заява № 23893/03, п. 45).

С. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року

24. Стаття 201 Кодексу передбачає, серед іншого, що суд зобов’язаний зупинити провадження у цивільній справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку кримінального судочинства.

ПРАВО

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

25. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на те, що органи влади не здійснили ефективного розслідування обставин жорстокого поводження з ним.

26. Стаття 3 Конвенції передбачає таке:

Стаття 3 (Заборона катування)

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».

A. Прийнятність

27. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою в розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

1. Доводи сторін

28. Уряд стверджував, що під час дослідчої перевірки та наступного досудового слідства слідчі органи вжили всіх необхідних заходів для встановлення обставин події. Клопотання та скарги заявника було належним чином розглянуто. Крім того, на підставі статті 27 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року заявник міг висунути у суді обвинувачення щодо Р. і Л. у приватному порядку для притягнення їх до відповідальності.

29. Заявник наполягав на тому, що розслідування жорстокого поводження з ним було неефективним.

2. Оцінка Суду

30. Суд перш за все зауважує, що насильницьке поводження, якого зазнав заявник 28 листопада 2005 року, досягло мінімального рівня жорстокості, необхідного для того, щоб охоплюватися сферою застосування статті 3 Конвенції (див., a contrario, рішення від 19 листопада 2009 року у справі «Тончев проти Болгарії» (Tonchev v. Bulgaria), заява № 18527/02, пп. 38-40).

31. Стаття 3 Конвенції вимагає від держав впровадження ефективних положень кримінального законодавства з метою запобігання вчиненню злочинів проти особи, підтриманих правоохоронним механізмом запобігання, усунення порушень таких положень та покарання за них. З іншого боку, безсумнівно, загальний обов’язок держави за статтею 1 Конвенції гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в Конвенції, взятий у поєднанні зі статтею 3 Конвенції, не може тлумачитися як такий, що вимагає від держави, щоб вона через своє законодавство гарантувала, що жодну особу не буде піддано нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню з боку іншої особи, та якщо таке трапляється - щоб кримінальне провадження обов’язково призвело до конкретного покарання. Щоб держава понесла відповідальність, у Суді має бути доведено, що національне законодавство та, зокрема, кримінальне законодавство, застосоване до обставин справи, не передбачає фактичного та ефективного захисту прав, гарантованих статтею 3 Конвенції (див. рішення від 25 червня 2009 року у справі «Бегановіч проти Хорватії» (<…>), заява № 46423/06, пп. 70 і 71 з подальшими посиланнями).

32. Зокрема, практика Суду послідовна з приводу того, що стаття 3 Конвенції вимагає від органів влади проведення ефективного офіційного розслідування тверджень про жорстоке поводження, навіть якщо таке поводження мало місце з боку фізичних осіб (див. рішення у справах «Денис Васільєв проти Росії» (Denis Vasilyev v. Russia), заява № 32704/04, п. 99, від 17 грудня 2009 року, та «Бісер Костов проти Болгарії» (Biser Kostov v. Bulgaria), заява № 32662/06, п. 77, від 10 січня 2012 року).

33. Згідно з мінімальними критеріями ефективності, які Суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю (див. рішення від 31 липня 2012 року у справі «Мута проти України» (Muta v. Ukraine), заява № 37246/06, п. 61).

34. У цій справі органи влади було повідомлено про подію того ж дня. Через кілька днів заявник подав офіційну скаргу, вимагаючи кримінального переслідування Р. і Л. Слід також зазначити, що більш ніж через півроку твердження заявника про жорстоке поводження розглядалися виключно у порядку «дослідної» перевірки. Проте Суд у багатьох контекстах зазначав, що така слідча процедура не відповідає принципам ефективного юридичного захисту, оскільки слідчий у рамках цієї процедури може вдаватися лише до обмеженої кількості процесуальних дій, а потерпілий не має офіційного статусу, що позбавляє його можливості брати ефективну участь у процесі (див. рішення у справах «Давидов та інші проти України» (Davydov and Others v. Ukraine), заяви №№ 17674/02 і 39081/02, пп. 310-312, від 1 липня 2010 року; «Головань проти України» (Golovan v. Ukraine), заява № 41716/06, п. 75, від 5 липня 2012 року, та «Савіцький проти України» (Savitskyy v. Ukraine), заява № 38773/05, п. 105, від 26 липня 2012 року). У Суду немає підстав відходити від цих висновків у цій справі. Варто зазначити, що протягом «дослідної» перевірки міліцією було складено декілька постанов про відмову в порушенні кримінальної справи. Проте прокуратура доходила висновку, що ці постанови були необґрунтовані, та кожного разу повертала справу на додаткове розслідування (див. пункти 11 і 12). Неодноразовість таких повернень в межах одного провадження сама по собі свідчить про існування серйозних недоліків (див., наприклад, рішення від 27 листопада 2008 року у справі «Спінов проти України» (Spinov v. Ukraine), заява № 34331/03, п. 56).

35. Що стосується досудового слідства, яке почалось 14 червня 2006 року, видається, що слідчий не вжив усіх необхідних заходів для ретельного розслідування справи перед тим, як закрити її 12 червня 2007 року. Зокрема, у постанові прокуратури від 28 вересня 2007 року зазначалося, що не було проведено значної кількості слідчих дій та справу не було розглянуто всебічно (див. пункт 17). Таким чином, слідство було відновлено і через шість з половиною років після події воно ще тривало.

36. Отже, органи влади, які були уповноважені порушити та розслідувати кримінальну справу, не здійснили справжньої спроби оперативно та ретельно розслідувати справу, встановити факти та у разі необхідності притягнути до відповідальності винних осіб. Що стосується посилання Уряду на статтю 27 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, Суд вважає, що у цій справі, коли в органів влади були підстави провести розслідування за фактом можливого катування - злочину, передбаченого статтею 127 Кримінального кодексу України 2001 року, заявник не був зобов’язаний паралельно підтримувати обвинувачення щодо Р. і Л. у приватному порядку, що могло би призвести до притягнення до кримінальної відповідальності за менш серйозний злочин.

37. Вищенаведених міркувань для Суду достатньо, аби дійти висновку, що національні органи влади не провели ефективного розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження. Отже, було порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 6 і 13 КОНВЕНЦІЇ

38. Заявник скаржився за статтями 6 і 13 Конвенції на те, що провадження у кримінальній справі було надмірно тривалим та що ця надмірна тривалість унеможливила отримання ним відшкодування шкоди, завданої злочинними діями щодо нього.

39. Статті 6 і 13 Конвенції передбачають таке:

Стаття 6 (право на справедливий суд)

«1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

Стаття 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту)

«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

40. Уряд заявляв, що стаття 6 не застосовна до кримінального провадження, про яке йдеться, оскільки воно не стосувалось будь-якого спору цивільного характеру. Уряд також стверджував, що заявник не висував «небезпідставної скарги» в розумінні статті 13 Конвенції. Отже, як стверджував Уряд, ці заяви є неприйнятними.

41. Заявник наполягав на тому, що його скарга за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості кримінального провадження не може бути відхилена як неприйнятна.

42. Суд вважає, що гарантія «розумного строку» за статтею 6 Конвенції не застосовна до кримінального провадження у цій справі, оскільки заявник ніколи не подавав цивільний позов (див. ухвалу щодо прийнятності від 15 січня 2008 року у справі «Косіціна проти України» (Kositsina v. Ukraine), заява № 35157/02) і це кримінальне провадження не стосувалося будь-якого кримінального обвинувачення щодо заявника. Що стосується статті 13 Конвенції, то заявник не конкретизував скаргу за цим положенням. У будь-якому разі видається, що доводи заявника за цим пунктом в подальшому обмежилися питанням надмірної тривалості кримінального провадження - питанням, яке належним чином було розглянуто вище за статтею 3 Конвенції.

43. За цих обставин Суд вважає, що ця частина заяви має бути відхилена як неприйнятна згідно з підпунктом «а» пункту 3 і пунктом 4 статті 35 Конвенції.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

44. Заявник також скаржився, що було порушення статті 14 Конвенції у зв'язку з неефективним розслідуванням його скарг на жорстоке поводження.

45. Суд розглянув цю скаргу і вважає, що у світлі всіх наявних у нього матеріалів та тією мірою, якою оскаржувані питання належать до його компетенції, оскаржувані питання не виявляють будь-яких ознак порушення статті 14 Конвенції. Отже, ця частина заяви відповідно до підпункту «а» пункту 3 і пункту 4 статті 35 Конвенції має бути відхилена як явно необґрунтована.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

46. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

A. Шкода

47. Заявник вимагав 250000 євро відшкодування моральної шкоди.

48. Уряд вважав, що ця вимога є надмірною і необґрунтованою.

49. Суд вважає, що заявник вочевидь зазнав страждань та тривоги у зв’язку із встановленими Судом порушеннями. Виносячи рішення на засадах справедливості, як це вимагається статтею 41 Конвенції, Суд присуджує заявникові 7500 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

50. Заявник також вимагав 5000 грн компенсації судових та інших витрат, понесених у Суді.

51. Уряд доводив, що ця вимога є необґрунтованою.

52. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. У цій справі з огляду на вищенаведені критерії Суд відхиляє вимогу як необґрунтовану.

C. Пеня

53. Суд вважає за потрібне призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД

1. Оголошує одноголосно скаргу за статтею 3 Конвенції щодо неефективного розслідування прийнятною.

2. Оголошує більшістю голосів решту скарг в заяві неприйнятними.

3. Постановляє одноголосно, що було порушення статті 3 Конвенції.

4. Постановляє одноголосно, що:

(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявникові 7500 (сім тисяч п'ятсот) євро відшкодування моральної шкоди плюс будь-який податок, що може нараховуватись; ця сума має бути конвертована у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє одноголосно решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою і повідомлено письмово 14 листопада 2013 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Секретар

Клаудія ВЕСТЕРДІК

Голова

Марк ВІЛЛІГЕР


Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 06.06.2014 — 2014 р., № 43, стор. 552, стаття 1156

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Борисов проти України» (Заява № 2371/11). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  2. Справа «Береза проти України» (Заява № 67800/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  3. Справа «Дедеш проти України» (Заява № 50705/13). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  4. Справа «Гранков проти України» (Заява № 16800/16). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  5. Справа «Величко проти України» (Заява № 22273/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  6. Справа «Каплатий проти України» (Заява № 39997/17). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  7. Справа «Гусєв проти України» (Заява № 25531/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  8. Справа «Кадура та Смалій проти України» (Заяви № 42753/14 та № 43860/14). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  9. Справа «Лещенко проти України» (Заяви № 14220/13 та № 72601/13). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  10. Справа «Авраімов проти України» (Заява № 71818/17). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  11. Справа «Александровська проти України» (Заява № 38718/16). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  12. Справа «Бідашко проти України» (Заява № 42475/19). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  13. Справа «Дембо та інші проти України» (Заява № 2778/18 та 46 інших заяв - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  14. Справа «Добринь проти України» (Заява № 27916/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  15. Справа «Бєліков проти України» (Заява № 57291/19). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  16. Заява № 32116/15, подана Дмитром Володимировичем Дьоміним, та інші проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  17. Заява № 26983/19, подана Сергієм Миколайовичем Бабуром проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  18. Заява № 52003/19, подана Олександром Володимировичем Басаном проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  19. Справа «Воронкін проти України» (Заява № 19112/20). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  20. Справа «Баранов та інші проти України» (Заява № 15027/20 та 3 інші заяви - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк