Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 

"Справа «Стабровська проти України» (Заява № 65055/12)". 2016

Інформація актуальна на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Стабровська проти України»

(Заява № 65055/12)

СТРАСБУРГ

14 січня 2016 року

Офіційний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Стабровська проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Андре Потоцький (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Сіофра О’Лірі (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 15 грудня 2015 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 65055/12), яку 2 жовтня 2012 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Людмила Василівна Стабровська (далі - заявниця).

2. Заявницю, якій було надано правову допомогу, представляв п.

О.
Левицький - юрист, який практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження - п. Б. Бабін з Міністерства юстиції України.

3. 1 грудня 2014 року про заяву було повідомлено Уряд.

ФАКТИ

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1950 році та проживає у м. Києві.

А. Зникнення сина заявниці та ідентифікація його тіла

5. 22 липня 2006 року син заявниці, молодий чоловік 1982 року народження, пішов з дому і не повернувся.

6. Того ж дня на вулиці Києва було знайдено важко пораненого молодого чоловіка, який лежав в непритомному стані. На місце події прибули швидка медична допомога та міліція. Як було зазначено у рапорті працівника Подільського РУ ГУ МВС України у м. Києві (далі - районне управління МВС), лікар надав пояснення, згідно з яким чоловік впав з висоти приблизно п’яти метрів; лікар також вказав прізвище чоловіка, яке співпадало з прізвищем сина заявниці.

7. Пораненого чоловіка було доправлено до лікарні, де його прізвище було записано дещо інакше. 29 липня 2006 року він помер у лікарні. Згідно з результатами розтину трупа смерть чоловіка настала внаслідок тяжкої черепно-мозкової травми; інші тілесні ушкодження, виявлені на тілі (в тому числі і ті, які спричинили смерть), могли бути отримані в результаті падіння чоловіка.

8. 31 липня 2006 року заявниця, у якої не було інформації про місцезнаходження її сина, повідомила районне управління МВС про його зникнення.

9. 18 вересня 2006 року тіло невідомого чоловіка, знайденого на вулиці, було поховано на міському кладовищі.

10. У березні 2007 року працівники міліції запросили заявницю переглянути фото чоловіка, знайденого на вулиці.

Заявниця вказала, що чоловік був дуже схожим на її сина.

11. Після ексгумації тіла чоловіка, знайденого на вулиці, судово-медичні експерти провели дві експертизи ДНК. 14 липня 2008 року вони з ймовірністю 98,73 % дійшли висновку, що це було тіло сина заявниці.

В. Дослідчі перевірки щодо факту смерті сина заявниці

12. 16 жовтня 2006 року прокуратура Подільського району м. Києва (далі - районна прокуратура), провівши дослідчу перевірку, винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом зникнення сина заявниці. Районна прокуратура посилалася на безуспішні оперативно-розшукові заходи міліції та пояснення Г., К., Д. та Л., знайомих сина заявниці, які не змогли надати жодної інформації стосовно його місцезнаходження.

13. 24 травня 2007 року районна прокуратура винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом смерті невстановленого чоловіка, якого було знайдено з тілесними ушкодженнями у непритомному стані на вулиці. Згідно із зазначеною постановою особу чоловіка встановлено не було. Районна прокуратура посилалася на показання Г., К., Л. та інших осіб, які пояснили, що вони знали чоловіка і що він часто говорив про самогубство.

14. 12 вересня 2007 року Подільський районний суд м. Києва скасував постанову від 16 жовтня 2006 року як необґрунтовану та повернув справу для проведення додаткової перевірки.

15. 25 березня 2008 року прокуратура м. Києва скасувала постанову від 24 травня 2007 року як необґрунтовану та повернула справу для проведення додаткової перевірки з метою встановлення обставин події та особи померлого.

16. На додаток до згаданих постанов про відмову в порушенні кримінальної справи, у період з 2007 по 2012 рік районне управління МВС та районна прокуратура більше десяти разів виносили постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом зникнення та смерті сина заявниці.

Ці постанови скасовувалися вищестоящими судами і органами прокуратури як необґрунтовані, а матеріали справи поверталися на додаткову перевірку. Зокрема, 3 серпня 2011 року Подільський районний суд м. Києва повернув матеріали справи на додаткову перевірку, вказавши на необхідність проведення огляду місця події із залученням судово-медичного експерта. Суд, серед іншого, вказав на необхідність виготовлення детальної схеми та фотографій місця події; допиту експерта з метою з’ясування питання чи міг син заявниці впасти з будинку, та, якщо так, чи міг він зазнати тілесних ушкоджень, виявлених на його тілі; та вжиття додаткових заходів для встановлення потенційних свідків.

17. В останній постанові від 9 серпня 2012 року прокуратура Подільського району м. Києва відмовила в порушенні кримінальної справи за фактом смерті сина заявниці. Згідно з цією постановою в особі чоловіка, знайденого на вулиці, з високим ступенем ймовірності було встановлено сина заявника. Він міг отримати тілесні ушкодження, що спричинили його смерть, внаслідок падіння; доказів насильницької смерті знайдено не було, а сама подія, як вбачалося, не носила кримінального характеру.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

18. Відповідні положення національного законодавства наведено в рішенні у справі «Муравська проти України» (Muravskaya v. Ukraine) (заява № 249/03, пп. 35 і 36, від 13 листопада 2008 року).

ПРАВО

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

19. Заявниця скаржилась, що національні органи влади не провели ефективного розслідування за фактом смерті її сина. Вона посилалася на статтю 2 Конвенції, відповідні положення якої передбачають таке:

«1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання...».

A. Прийнятність

20. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

21. Уряд стверджував, що національні органи влади вжили усіх необхідних заходів для збирання доказів та встановлення обставин смерті сина заявниці. Заявниці було надано належний доступ до матеріалів справи, і вона могла брати активну участь у провадженні.

22. Заявниця не погодилася та наполягала на своїй скарзі.

23. Суд нагадує, що якщо смерть сталася за підозрілих обставин, залишаючи вірогідним припущення про умисне позбавлення життя, держава має забезпечити ефективне офіційне розслідування (див. рішення у справах «Шиліх проти Словенії» (Silih v. Slovenia) [ВП], заява № 71463/01, пп. 156-157, від 9 квітня 2009 року, та «Поживотько проти України» (Pozhyvotko v. Ukraine), заява № 42752/08, п. 38, від 17 жовтня 2013 року). Це не є обов’язком досягнення результату, але обов’язком вжиття заходів. Органи влади повинні були вжити всіх необхідних заходів для отримання доказів, які стосуються справи. Будь-який недолік у розслідуванні, який підриває його здатність встановити причину смерті або винних осіб, може суперечити такому стандарту (див. згадане рішення у справі «Муравська проти України» (Muravskaya v. Ukraine), п. 41).

24. У цій справі одні й ті ж правоохоронні органи мали справу з двома подіями, які відбулися впродовж одного і того ж періоду часу: було виявлено важкопораненого чоловіка, який невдовзі після цього помер внаслідок отриманих ушкоджень; і заявниця повідомила про зникнення свого сина у день, коли на вулиці було знайдено чоловіка. Проте органи влади проводили перевірки цих двох подій окремо, незважаючи на те, що з самого початку були свідчення того, що ці події взаємопов’язані. Наприклад, у першому рапорті працівника міліції стосовно знайденого на вулиці чоловіка було чітко зазначено прізвище сина заявниці. Більше того, в рамках обох перевірок з самого початку було допитано одних і тих же людей - знайомих сина заявниці. Внаслідок цих недоліків лише через два роки шляхом ексгумації тіла та ДНК дослідження було встановлено, що тіло, знайдене на вулиці, було тілом сина заявниці. Ці факти свідчать про те, що органи влади не здійснили серйозної спроби встановити обставини справи.

25. Суд також зазначає, що органи влади перевіряли твердження заявниці виключно шляхом «дослідчих» перевірок, не порушуючи кримінальної справи. Суд встановив, що така слідча процедура не відповідає принципам ефективного правового захисту, оскільки слідчий може вдаватися лише до обмеженої кількості процесуальних дій в її рамках, а потерпілий не має офіційного статусу, що позбавляє його можливості брати ефективну участь у процесі (див. рішення у справі «Скороходов проти України» (Skorokhodov v. Ukraine), заява № 56697/09, п. 34, від 14 листопада 2013 року, з подальшими посиланнями). Варто зазначити, що численні постанови про відмову в порушенні кримінальної справи скасовувалися як необґрунтовані вищестоящими органами, які кожного разу повертали справу на додаткову перевірку. Повторюваність таких постанов про повернення справи на додаткове розслідування свідчить про серйозні недоліки (див., наприклад, рішення у справі «Спінов проти України» (Spinov v. Ukraine), заява № 34331/03, п. 56, від 27 листопада 2008 року). Дійсно, у постанові суду від 3 серпня 2011 року було зазначено, що після більше ніж п’яти років слідчі органи так не вжили жодних серйозних заходів.

26. Отже, з цього випливає, що органи влади, які мали можливість порушити кримінальну справу та провести ефективне офіційне розслідування, не зробили справжньої спроби здійснити швидкий та ретельний розгляд справи, встановити факти та, за необхідності, притягнути винних осіб до відповідальності.

27. Отже, було порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

28. Статтею 41 Конвенції передбачено:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

А. Шкода

29. Заявниця вимагала 30000 євро відшкодування моральної шкоди.

30. Уряд доводив, що ця вимога є необґрунтованою.

31. Суд вважає, що внаслідок подій, які призвели до встановлення порушення у цій справі, заявниця вочевидь зазнала болю та страждань, і таку шкоду не може бути виправлено самим лише встановленням порушення. Суд, постановляючи рішення на засадах справедливості, присуджує заявниці 12000 євро відшкодування моральної шкоди.

В. Судові та інші витрати

32. Заявниця також вимагала 3300 євро компенсації судових та інших витрат понесених під час провадження у Суді. Вона просила сплатити будь-яку присуджену за цією вимогою суму безпосередньо на банківський рахунок її представника

33. Уряд доводив, що ця вимога є надмірною та необґрунтованою

34. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі Суд, беручи до уваги наявну в нього інформацію та зазначені вище критерії, вважає за належне додатково до суми, наданої на правову допомогу, присудити суму у розмірі 800 євро компенсації судових та інших витрат, понесених у зв’язку з провадженням у Суді. Цю суму має бути сплачено безпосередньо на банківський рахунок представника заявниці (див., наприклад, рішення у справах «Хрістови проти Болгарії» (Hristovi v. Bulgaria) заява № 42697/05, п. 109, від 11 жовтня 2011 року, і «Сінгартійський проти Болгарії» (Singartiyski and Others v. Bulgaria), заява № 48284/07, п. 54, від 18 жовтня 2011 року).

С. Пеня

35. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці такі суми, що мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 12000 (дванадцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватись;

(ii) 800 (вісімсот) євро компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися заявниці; цю суму має бути сплачено на банківський рахунок адвоката заявниці п. О. Левицького;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 14 січня 2016 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Мілан БЛАШКО

Голова

Андре ПОТОЦЬКИЙ

Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 25.03.2016 — 2016 р., № 22, стор. 517, стаття 896

| >>
Законодавчий акт: "Справа «Стабровська проти України» (Заява № 65055/12)". Європейський суд з прав людини. 2016

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =

"Справа «Стабровська проти України» (Заява № 65055/12)". 2016