Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

Стаття 436: Віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи

Інформація актуальна на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

«До неповнолітніх обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених статтею 149 цього Кодексу, може застосовуватися передача їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі - передача їх під нагляд адміністрації цієї установи.

Від батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи в цих випадках відбирається письмове зобов’язання про забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього та його явки до слідчого, прокурора і суду.».

21. Відповідні міжнародні матеріали наведено в рішенні у справі «Корнєйкова проти України» (Korneykova v. Ukraine) (заява № 39884/05, пп. 25-27, від 19 січня 2012 року).

ПРАВО

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

22. Заявник скаржився, що висновок Київського районного суду м. Донецька про те, що він веде жебрацький спосіб життя, може ухилятись від слідства і суду або продовжувати злочинну діяльність, не підтверджувався жодними доказами, а отже взяття його під варту суперечило пункту 1 статті 5 Конвенції, відповідна частина якого передбачає таке:

«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

(с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення...».

A. Прийнятність

23. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції.

Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

1. Доводи сторін

24. Уряд стверджував, що рішення суду щодо обрання заявникові запобіжного заходу у вигляді взяття під варту було законним та вмотивованим, існувала обґрунтована підозра у вчиненні заявником злочину. Факт його жебракування доводив, що взяття його під варту за таких обставин було необхідним.

25. Заявник не надав своїх коментарів щодо зауважень Уряду.

2. Загальні принципи

26. Суд зазначає, що для того, щоб позбавлення свободи можна було вважати несвавільним, недостатньо лише відповідності цього заходу вимогам національного законодавства; він також має бути необхідним за конкретних обставин. Тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має відповідати вимозі щодо пропорційності, яка вимагає існування обґрунтованого рішення, у якому здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення (див. рішення у справі «Корнєйкова проти України» (Korneykova v. Ukraine), заява № 39884/05, п. 43, від 19 січня 2012 року, з подальшими посиланнями). Аргументи «за» і «проти» звільнення, у тому числі ризик перешкоджання обвинуваченим належному здійсненню провадження, не можуть оцінюватися абстрактно, а обґрунтованим рішенням є таке, що підтверджується фактичними доказами. Органи влади повинні оцінити, чи є взяття заявника під варту конче необхідним для забезпечення його присутності в суді, та чи можуть інші, менш суворі заходи бути достатніми для досягнення цієї цілі (див. рішення у справі «Луценко проти України» (Lutsenko v. Ukraine), заява № 6492/11, п. 66, від 3 липня 2012 року). Також дуже важливим чинником оцінювання аргументів «за» і «проти» є вік обвинуваченого: так взяття під варту неповнолітніх має застосовуватися лише як крайній захід і лише на якомога коротший строк (див.

згадане рішення у справі «Корнєйкова проти України» (Korneykova v. Ukraine), п. 44, з подальшими посиланнями).

3. Застосування наведених виїде принципів у цій справі

27. Суд зазначає, що постанову від 1 червня 2012 року про обрання шістнадцятирічному заявнику запобіжного заходу у вигляді взяття під варту у місті, що знаходиться приблизно у семиста кілометрах від його дому, було ухвалено на судовому засіданні, в якому були присутніми заявник та захисник, який його представляв. Київський районний суд м. Донецька зазначив, що заявник за місцем реєстрації не проживає, обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі строком до семи років, і, перебуваючи на свободі, може перешкоджати встановленню істини, ухилятись від слідства і суду або продовжувати злочинну діяльність. Апеляційний суд додав до цього, що взяття заявника під варту обумовлене тим фактом, що він веде жебрацький спосіб життя, походить з бідної сім’ї та не отримує від неї жодної фінансової підтримки.

28. Суд зазначає, що у заявника є постійне місце проживання в Одеській області, де він жив зі своєю матір’ю, чиє матеріальне становище, на думку Суду, не є фактором, який має враховуватись при ухваленні рішення про взяття заявника під варту. Заявник поїхав з дому до м. Донецька лише 21 травня 2012 року. Через кілька днів, 24 травня 2012 року (див. пункт 7), він вирішив повернутися додому. З матеріалів справи не випливає, що до 24 травня 2012 року заявник вчиняв насильницькі дії або був причетний до злочинної діяльності, або що він втікав з дому до 21 травня 2012 року, займаючись жебрацтвом «з раннього віку по всій території України», як це було зазначено слідчим у поданні про взяття заявника під варту.

29. Суд зауважує, що з матеріалів справи не випливає, що органами влади розглядалась можливість передачі заявника під нагляд його матері відповідно до статті 436 Кримінально-процесуального кодексу України, незважаючи на те, що вони знали її ім’я та місце проживання.

Зокрема, немає свідчень того, що органи влади повідомили матір про затримання заявника або доклали будь-яких зусиль для збирання та розгляду інформації про її бажання та здатність впродовж розслідування забезпечувати його належну поведінку. Якщо національні суди вважали, що той факт, що заявник втік з дому, доводить нездатність його матері контролювати його поведінку, або якщо вони мали інші підстави вважати, що вона була не в змозі наглядати за ним, ці міркування мали бути чітко викладені у рішеннях суду з приводу взяття заявника під варту. Суд нагадує, що у випадку існування обставин, які могли бути підставою для взяття особи під варту, однак про які у рішеннях національних органів влади вказано не було, Суд не має своїм завданням встановлювати їх і перебирати на себе роль національних органів влади, які постановили рішення про взяття заявника під варту. Саме їм належить розглянути усі факти, що свідчать «за» і «проти» взяття під варту, та викласти їх у своїх рішеннях (див. рішення у справі «Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia), заява № 45100/98, п. 105, від 8 лютого 2005 року).

30. У світлі наведених вище міркувань Суд вважає, що за обставин цієї справи національні органи влади не обґрунтували належним чином своє рішення про застосування до неповнолітнього заявника запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, яке відповідно як до міжнародних, так і національних норм могло бути застосоване лише як крайній захід. Відповідно було порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.

II. ІНШІ СКАРГИ

31. Заявник скаржився, що 24, 25 і 26 травня 2012 року, «позбавив[ши] [його] сну» та «із застосуванням [до нього] насилля», працівники міліції змусили його підписати документи, що за змістом не відповідали наданим ним раніше усним показам . Суд зазначає, що твердження заявника не підтверджуються жодними доказами або докладним викладом фактів. Більше того, у Київському районному суді м. Донецька заявник засвідчив, що міліція не застосовувала до нього фізичного впливу (див. пункт 14). Отже, Суд встановлює, що ця частина заяви є необґрунтованою та повинна бути відхилена як явно необґрунтована відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

32. Статтею 41 Конвенції передбачено:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

33. Заявник не подав жодних вимог щодо справедливої сатисфакції і компенсації судових та інших витрат. Відповідно Суд вважає, що немає підстав присуджувати йому у зв’язку з цим будь-яку суму.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятною скаргу за пунктом 1 статті 5 Конвенції, а решту скарг у заяві - неприйнятними.

2. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 14 січня 2016 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Мілан БЛАШКО

Голова

Андре ПОТОЦЬКИЙ

<< | >>
Законодавчий акт: "Справа «Будан проти України» (Заява № 38800/12)". Європейський суд з прав людини. 2016

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =

Стаття 436: Віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи