ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Бандура проти України»
(Заява № 659/10)

СТРАСБУРГ
08 липня 2021 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Бандура проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Лятіф Гусейнов (<…>), Голова,
Ладо Чантурія (<…>),
Маттіас Гуйомар (<…>), судді,
та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 659/10), яку 14 грудня 2009 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Тамара Львівна Бандура (далі - заявниця),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про заяву,

зауваження сторін,

рішення відхилити заперечення Уряду проти розгляду заяви комітетом,

після обговорення за зачиненими дверима 17 червня 2021 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ВСТУП

1. Справа стосується скарг за статтею 2 Конвенції на неефективність розслідування за фактом вбивства на замовлення чоловіка заявниці.

ФАКТИ

2. Заявниця народилася у 1947 році і проживає у м. Києві. Її представляв п. І.І. Лозовий - юрист, який наразі практикує в м. Нью-Йорку.

3. Уряд представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

5. До подій, про які йдеться, п. Анатолій Бандура, чоловік заявниці, був депутатом Верховної Ради України та директором підприємства «Азовське морське пароплавство».

6. 22 березня 2005 року п. Бандура був убитий пострілом біля свого будинку в с. Биківня Київської області.

7. 23 березня 2005 року Деснянська районна прокуратура м. Києва порушила кримінальну справу за фактом вбивства.

8. Під час допиту слідчими органами того ж дня заявниця стверджувала, що її чоловік міг бути вбитий з метою перешкоджання йому давати показання у можливому судовому провадженні, пов’язаному з незаконною приватизацією вказаного підприємства підприємством К.

9. 01 квітня 2005 року у зв’язку з убивством п. Бандури у місті Суми був затриманий М.

10. 04 квітня 2005 року слідчий порушив кримінальну справу щодо М., К., Ман. та Н. у зв’язку з убивством за обтяжуючих обставин, яка була об’єднана з первинною справою. Усіх підозрюваних взяли під варту.

11. 11 квітня 2005 року заявниця подала прокурору клопотання з вимогою розслідувати можливу причетність Д., колишнього директора підприємства К., який, як стверджувалося, мав мотиви та ресурси, і тому міг бути замовником убивства. Крім того, Д. та затриманий К. працювали разом і їздили на полювання.

12. З тих пір заявниця неодноразово зверталася до прокуратури, висловлюючи свої підозри, хто міг замовити та фінансувати вбивство її чоловіка. Вона, зокрема, зазначала, що до незаконної приватизації підприємства «Азовське морське пароплавство» була залучена впливова політична група і після подій так званої «Помаранчевої революції» 2004 року з метою повернення підприємства у державну власність п. Бандура вирішив розкрити новій владі деякі важливі документи.

13. 20 травня 2005 року дочка заявниці та її чоловік засвідчили, що Д. неодноразово телефонував їм протягом трьох-чотирьох місяців до вбивства та запитував про місцезнаходження п. Бандури. Вони також зазначили, що Д. уклав договір і заплатив захиснику за К., а також намагався зробити це щодо інших підозрюваних.

14. 06 серпня 2005 року прокурор доручив провести низку слідчих дій щодо Д. та директорів (П., Р., С., Ск.) приватних підприємств, які брали участь у приватизації підприємства «Азовське морське пароплавство», які стверджувано причетні до замовлення вбивства п. Бандури.

15. 05 жовтня 2005 року Деснянська районна прокуратура м. Києва повідомила заявницю, що її версія вбивства п. Бандури справді вважалася надзвичайно важливою. Було встановлено, що приватизація підприємства «Азовське морське пароплавство» стала можливою, зокрема завдяки поданню невідомими особами підроблених документів до Фонду державного майна України.

16. 08 листопада 2005 року слідчий закрив кримінальну справу щодо Ман. та Н. за фактом вбивства у зв’язку з відсутністю складу злочину. А саме, їхня причетність до злочину (див. пункт 22) не призвела до вбивства п. Бандури. Пізніше вони були притягнуті до відповідальності за незаконне поводження зі зброєю та приховування особливо тяжкого злочину відповідно.

17. Оскільки виявилося, що вбивство п. Бандури було замовлено та оплачено деякими «невстановленими особами, що здійснювали корпоративний контроль над підприємством «К.», 14 листопада 2005 року сторона обвинувачення виділила цю частину справи в окрему кримінальну справу (вбивство на замовлення).

18. У січні 2006 року слідчий провів низку перевірок фінансової та комерційної діяльності приватних підприємств, причетних до приватизації підприємства «Азовське морське пароплавство». Щодо підприємства «К.» не вдалося відшукати його документи, оскільки воно було ліквідовано у червні 2005 року. Стосовно інших підприємств під час перевірок не було виявлено жодних грубих порушень національного законодавства.

19. З січня по лютий 2006 року було допитано низку свідків, у тому числі деяких директорів та бухгалтерів приватних підприємств, причетних до приватизації підприємства «Азовське морське пароплавство».

20. Враховуючи, що з червня 2005 року Д. постійно проживав у Греції, у лютому 2006 року слідчий звернувся до посольства Греції в Україні з проханням повідомити органи державної влади Греції, відповідальні за видачу посвідок на проживання, про наявність доказів причетності Д. до вбивства.

21. 23 червня 2006 року Київський міський апеляційний суд, засідаючи в якості суду першої інстанції, визнав М. і К. винними у вбивстві та обрав обом міру покарання у виді позбавлення волі на строк чотирнадцять років. У той час як К. ніколи не давав зізнавальних показань, М. дав зізнавальні показання під час досудового розслідування, але згодом від них відмовився.

22. Суд встановив, що у грудні 2004 року деякі невстановлені особи найняли К. для вбивства п. Бандури. Останній уклав договір зі своїм давнім знайомим М., купив у Ман. пістолет та найняв водія Н. З середини грудня 2004 року вони шукали та стежили за жертвою. Також зазначалося, що М. та К. згідно з домовленістю купили нові SIM-картки, якими переважно користувалися для зв’язку один з одним; К. також використовував свою SIM-карту для дзвінків Д.

23. 14 серпня 2006 року слідчий доручив технічному експерту дослідити системний блок комп’ютера, вилученого у Д. Однак експертиза не була проведена у зв’язку з несправністю жорсткого диска.

24. 31 жовтня 2006 року Верховний Суд України залишив без змін вирок від 23 червня 2006 року.

25. 27 січня 2007 року слідчий доручив Житомирській установі виконання покарань № 8 провести слідчі (розшукові) дії щодо К., який відбував там покарання після засудження, з метою встановлення осіб, які найняли його для вбивства п. Бандури. Такі дії включали інформування органів слідства про осіб, які навідувалися до К. та передавали йому гроші, про його кореспонденцію тощо.

26. З лютого по травень 2007 року були допитані деякі свідки.

27. 30 жовтня 2007 року прокурор доручив провести низку слідчих дій, більшість з яких стосувалася приватних підприємств, причетних до приватизації підприємства «Азовське морське пароплавство».

28. Заявниця, як і інші члени сім’ї потерпілого, неодноразово скаржилася до прокуратури на те, що розслідування виділеної частини кримінальної справи не просувалося.

29. 12 червня 2008 року слідчий Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - Головне управління МВС в місті Києві) повідомив заявниці, що розслідування тривало, і що вона, маючи статус потерпілої, матиме доступ до матеріалів справи після завершення досудового розслідування.

30. У серпні 2012 року Міністерство інфраструктури України призначило Д. головою наглядової ради державного підприємства.

31. 14 квітня 2015 року працівник Головного управління МВС у місті Києві повідомив заявницю про те, що після вступу в дію нового Кримінального процесуального кодексу України 17 січня 2013 року справа була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

32. Станом на 08 червня 2015 року розслідування ще тривало.

33. 21 січня 2019 року Суд запитав Уряд про подальший прогрес у розслідуванні у справі заявниці, але інформацію не було надано.

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

34. Посилаючись на статтю 2 Конвенції, заявниця скаржилася на те, що розслідування вбивства її чоловіка на національному рівні було неефективним. Відповідна частина цього положення передбачає:

«1. Право кожного на життя охороняється законом (...)».

A. Прийнятність

35. Сторони не подали жодних зауважень щодо прийнятності скарг заявниці.

36. Суд зазначає, що ця заява не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

1. Доводи сторін

37. Уряд стверджував, що не було порушення Конвенції. Він, зокрема, зазначив, що особи, які вбили п. Бандуру, були встановлені та засуджені. Уряд також стверджував, що версія заявниці про вбивство її чоловіка була ретельно розслідувана, перелічив низку проведених слідчих дій (див., зокрема, пункти 14, 18, 19 та 25) та надав два компакт-диски з матеріалами справи. Він також зазначив, що тривалість розслідування була обґрунтована складністю справи.

38. Заявниця не погодилася. Вона стверджувала, що органи слідства не вжили негайних заходів та не змогли зібрати і забезпечити докази. Заявниця також стверджувала, що її версія подій, тобто зв’язок злочину з підприємством «Азовське морське пароплавство», слідчими органами не досліджувалася, тоді як багато слідчих дій стосувалися підприємств, роль яких у цій кримінальній справі не була зрозумілою. Вона також стверджувала, що з 2008 року їй не повідомляли про хід розслідування.

2. Оцінка Суду

39. Насамперед Суд зауважує, що ця справа має розглядатися з точки зору зобов’язання держави за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції провести ефективне розслідування. Відповідні загальні принципи щодо ефективності розслідування у розумінні статті 2 Конвенції були узагальнені у справі «Мустафа Тунч і Феджіре Тунч проти Туреччини» [ВП] (<...>) [GC], заява № 24014/05, пункти 169-182, від 14 квітня 2015 року.

40. У разі виникнення зобов’язання провести ефективне розслідування дотримання процесуальних вимог за статтею 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв: належність слідчих дій, оперативність розслідування, залучення членів родини померлого та незалежність розслідування. Ці елементи взаємопов’язані і кожен з них окремо не може бути самоціллю (див. згадане рішення у справі «Мустафа Тунч і Феджіре Тунч проти Туреччини» (<...>), там само, пункт 225).

41. Крім того, зобов’язання провести розслідування не є обов’язком досягнення результатів, а обов’язком вжити заходи. Суд погоджується, що не кожне розслідування обов’язково є успішним або завершується висновком, що співпадає з викладом подій скаржника. Проте воно, в принципі, має призвести до встановлення фактів справи, а якщо твердження виявляться правдивими - до встановлення та покарання винних осіб (див. рішення у справі «Пол та Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства» (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom), заява № 46477/99, пункт 71, ЄСПЛ 2002-II).

42. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що особи, безпосередньо відповідальні за вбивство п. Бандури, були встановлені та засуджені. Ця частина розслідування також була досить оперативною, і ознак якихось інших недоліків щодо його ефективності немає. Водночас Суд зауважує, що ключовим питанням у цій справі є дотримання державою-відповідачем свого зобов’язання провести ефективне розслідування щодо осіб, які замовили вбивство.

43. Суд повторює, що розслідування факту вбивства на замовлення не може вважатися належним з точки зору виконання зобов’язання щодо засобів, передбачених процесуальною частиною статті 2 Конвенції, за відсутності справжніх та достатніх слідчих дій, спрямованих на встановлення особи організатора злочину, тобто особи чи осіб, які замовили вбивство. Розслідування національних органів влади у справі про вбивство за замовленням повинно виходити за межі встановлення вбивці, і Суд повинен переконатися, що слідство досліджувало цей важливий аспект (див., наприклад, рішення у справах «Гонгадзе проти України» (Gongadze v. Ukraine), заява № 34056/02, пункт 176, ЄСПЛ 2005-XI, та «Мазепа та інші проти Росії» (Mazepa and Others v. Russia), заява № 15086/07, пункт 75, від 17 липня 2018 року).

44. У цьому контексті Суд зазначає, що вже на момент затримання М. та К. було очевидно, що вбивство було організовано та оплачено кимось іншим. Однак доручення про проведення слідчих дій щодо можливих замовників були видані більш ніж через 4 місяці (див. пункт 14). Протягом цього часу було ліквідовано одне з підприємств, причетних до приватизації підприємства «Азовське морське пароплавство», і стверджуваний замовник Д. залишив країну (див. пункти 18 та 20).

45. Суд також зауважує, що, як вбачається, після цього систематизоване розслідування не проводилося. Це припущення, зокрема, підтверджується фактом, що Суду не була надана жодна аналітична та належна довідка про провадження на національному рівні. Хоча Уряд подав матеріали, які виглядають як повна копія матеріалів справи досудового розслідування, що складається майже з чотирьох тисяч сторінок, вона є важкозрозумілою і, таким чином, не дає Суду можливості відслідкувати хід розслідування та оцінити його ефективність. Ситуацію ускладнюють зауваження Уряду лише з переліком проведених слідчих дій, та з обмеженою або відсутньою інформацією щодо їхніх результатів чи стосунку до провадження.

46. Водночас, на основі наявних у нього матеріалів, Суд вбачає кілька недоліків, які підірвали перспективи успіху цього розслідування. Зокрема, відсутні докази, що версія заявниці про причетність Д. до вбивства була належним чином досліджена, оскільки ефективність методів, обраних для залучення його у справу, коли він перебував за кордоном, виглядає сумнівно, якщо взагалі доцільно (див. пункт 20), і Уряд не надав жодного пояснення, чому щодо нього не було проведено слідчих дій після його повернення в Україну. До того ж, вбачається, що деякі слідчі дії мали неістотне відношення (якщо взагалі мали) до справи (див. пункт 45), а інші виявилися неефективними, наприклад, перевірити комп’ютер Д. не вдалося у зв’язку з його несправністю; при цьому інші дії були запізнілі, а саме: відстеження кореспонденції К. в установі виконання покарань було доручено лише в січні 2007 року. Насамкінець Суд зазначає, що незважаючи на твердження Уряду, що розслідування триває, інформацію про які-небудь слідчі дії, проведені з 30 жовтня 2007 року, або яку-небудь іншу стратегію розслідування не було надано.

47. Суд також зазначає, що хоча розслідування за версією заявниці щодо можливих замовників вбивства п. Бандури не дало результатів, ніщо не вказує на спроби також зібрати будь-які інші можливі версії (див. рішення у справі «Юрій Слюсар проти України» (Yuriy Slyusar v. Ukraine), заява № 39797/05, пункт 86, від 17 січня 2013 року).

48. Розглянувши це питання згідно з вимогами належності, Суд також не переконаний, що розслідування було проведено оперативно та з розумною швидкістю. За обставин цієї справи, в якій розслідування розпочалося 23 березня 2005 року і досі не завершено (див. пункт 32), Суд не вбачає жодних переконливих та правдоподібних підстав для виправдання тривалості провадження. Посилання Уряду на складність справи (див. пункт 37) є недоречним за відсутності відчутних результатів розслідування щодо осіб, які замовили вбивство, що затяглося на багато років, особливо з огляду на те, що останні слідчі дії проводилися понад дванадцять років тому (див. пункт 27). Така затримка сама собою викликає серйозне занепокоєння щодо дотримання національними органами влади вимоги оперативності та розумної швидкості (див. рішення у справах «Джерф проти Туреччини» (Cerf v. Turkey), заява № 12938/07, пункти 80 і 81, від 03 травня 2016 року, та «Чумак проти України» (Chumak v. Ukraine), заява № 60790/12, пункт 27, від 19 травня 2016 року).

49. З огляду на зазначені висновки, зокрема непроведення систематизованого розслідування щодо осіб, які замовили вбивство; його затримки на початкових стадіях та de facto призупинення у 2007 році; описані недоліки; і загальну тривалість провадження понад п’ятнадцять років, Суд доходить висновку, що розслідування за фактом вбивства на замовлення чоловіка заявниці не було ефективним.

50. Отже, було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

51. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

52. Заявниця вимагала 9 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Вона не подала жодних інших вимог.

53. Уряд стверджував, що вимога була безпідставною і що між стверджуваним порушенням конвенційних прав та моральною шкодою, яку зазнала заявниця, не існувало причинно-наслідкового зв’язку.

54. З огляду на наявні у нього документи та підхід, який застосовувався в аналогічних справах проти України щодо відшкодування моральної шкоди (див., зокрема, рішення у справі «Басюк проти України» (Basyuk v. Ukraine), заява № 51151/10, від 05 листопада 2015 року), Суд присуджує заявниці 6 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

55. Оскільки заявниця не подала жодної вимоги стосовно компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження на національному рівні, або у Суді, Суд не зобов’язаний щось присуджувати за цим пунктом.

56. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 6 000 (шість тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 08 липня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Мартіна КЕЛЛЕР

Голова

Лятіф ГУСЕЙНОВ


Справа «Бандура проти України» (Заява № 659/10)
Рішення; Європейський суд з прав людини від 08.07.2021
Прийняття від 08.07.2021
Постійна адреса:
https://zakon.rada.gov.ua/go/974_g15
Законодавство України
станом на 28.03.2024
поточна редакція



Публікації документа

Скачать Справа «Бандура проти України» (Заява № 659/10)
Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

Завантажити Справа «Бандура проти України» (Заява № 659/10)

Завантажити Справа «Бандура проти України» (Заява № 659/10) не вдалося!

Спробуйте перезавантажити сторінку!