Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

Стаття 16

Інформація актуальна на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

1. Держави-члени забезпечують, щоб всі особи, які працюють або які працювали в компетентних органах як аудитори або як експерти, які діяли від імені компетентних органів, були зобов'язані не розголошувати професійну таємницю.

Це означає, що жодна конфіденційна інформація, яку вони можуть отримати, виконуючи свої обов'язки, не може бути розголошена будь-якій особі або будь-якому органу, за винятком інформації у стислій або загальній формі, тобто в такій формі, коли страхову компанію неможливо ідентифікувати, за винятком випадків, передбачених кримінальним законодавством.

Проте у випадку, коли страхову компанію було визнано банкрутом або примусово ліквідовано, конфіденційна інформація, яка не стосується третіх сторін, які залучені до спроб порятунку цієї компанії, може бути розголошеною за процедурою цивільного або комерційного судового розгляду.

2. Пункт 1 не забороняє компетентним органам різних держав-членів обмінюватися інформацією відповідно до директив, що застосовуються до страхових компаній. Така інформація має відповідати умовам нерозголошення професійної таємниці, що передбачені пунктом 1.

3. Держави-члени можуть укладати угоди про співробітництво, з метою обміну інформацією з компетентними органами третіх країн або з органами влади чи організаціями третіх країн, як визначено у пункті 5 та 5а, тільки якщо інформація, що розкривається, відповідає гарантіям нерозголошення професійної таємниці щонайменше тотожним тим, які передбачені цією статтею. Такий обмін інформацією має бути призначений для здійснення нагляду згаданими органами влади чи організаціями.

Якщо інформація походить з іншої держави-члена, її не може бути розкрито до отримання явної згоди компетентних органів, які її розкривають та, у відповідних випадках, тільки для тих цілей, для яких ці органи надали згоду.

4.

Компетентні органи, які отримують конфіденційну інформацію відповідно до пунктів 1 або 2, можуть використовувати її тільки в ході виконання своїх обов'язків:

- для перевірки того, що умови, які врегульовують започаткування і ведення страхової діяльності, виконуються, і для сприяння здійсненню нагляду за такою діяльністю, особливо щодо моніторингу технічних резервів, маржі платоспроможності, адміністративних та бухгалтерських процедур, а також внутрішніх механізмів управління,

- для застосування санкцій,

- в адміністративних оскарженнях рішень компетентних органів або

- в судових розглядах, які здійснюються відповідно до статті 56 або відповідно до спеціально передбачених положень директив, що прийняті в сфері страхових компаній.

5. Пункти 1 і 4 не перешкоджають обміну інформацією всередині держави-члена, де існує два або більше компетентних органи в одній і тій же державі-члені, або, між державами-членами між компетентними органами влади і:

- органами, які відповідальні за здійснення офіційного нагляду за кредитними установами та іншими фінансовими організаціями та органами, які відповідальні за здійснення нагляду за фінансовими ринками,

- органами, які залучаються до процедури ліквідації та банкрутства страхової компанії, а також до інших подібних процедур, і

- особами, які відповідальні за проведення передбачених законом аудиторських перевірок звітності страхових компаній та інших фінансових установ, під час виконання своїх функцій нагляду, або для надання органам, які здійснюють примусову процедуру ліквідації, чи гарантійним фондам необхідної інформації для здійснення покладених на них обов'язків. Отримана такими органами, іншими органами та особами інформація повинна відповідати певним умовам нерозголошення професійної таємниці, що передбачені пунктом 1.

5а.

Не зважаючи на положення пунктів з 1 по 4, держави-члени можуть надати дозвіл на обмін інформацією між компетентними органами та:

- органами, відповідальними за спостереження за органами, що задіяні у процедурах ліквідації та банкрутства страхових компаній та інших подібних процедурах, або

- органами, відповідальними за спостереження за особами, відповідальними за проведення передбачених законом аудиторських перевірок звітності страхових компаній, кредитних установ, інвестиційних фірм та інших фінансових інституцій, або

- незалежними актуаріями страхових компаній, що здійснюють законний нагляд за цими страховими компаніями та органами, відповідальними за здійснення нагляду за такими актуаріями.

Держави-члени, які користуються правом, визначеним у першому підпункті повинні вимагати дотримання принаймні наступних умов:

- інформація має бути з метою здійснення спостереження чи законного нагляду, передбаченого у першому абзаці,

- інформація, отримана у цьому контексті підлягає умовам дотримання професійної таємниці, визначеним у пункті 1,

- якщо інформація походить з іншої держави-члена, її не може бути розкрито без явної згоди компетентних органів, які її розкривають та, у відповідних випадках, тільки для тих цілей, для яких ці органи надали згоду.

Держави-члени повідомляють Комісії та іншим державам-членам назви органів влади, осіб та організацій, які можуть отримувати інформацію у порядку, передбаченому цією статтею.

5b. Не зважаючи на положення пунктів з 1 по 4, держави-члени можуть, з метою посилення стабільності, включаючи цілісність, фінансової системи, дозволити обмін інформацією між компетентними органами та органами влади і організаціями, які згідно із законом є відповідальними за виявлення та розслідування порушень господарського законодавства.

Держави-члени, які користуються правом, визначеним у першому підпункті повинні вимагати дотримання принаймні наступних умов:

- інформація має бути з метою виконання завдання, визначеного у першому абзаці,

- інформація, отримана у цьому контексті підлягає умовам дотримання професійної таємниці, визначеним у пункті 1,

- якщо інформація походить з іншої держави-члена, її не може бути розкрито без явної згоди компетентних органів, які її розкривають та, у відповідних випадках, тільки для тих цілей, для яких ці органи надали згоду.

У випадках, коли у державах-членах органи влади та організації, згадані у першому абзаці виконують їх завдання щодо виявлення та розслідування із залученням, з огляду на особливу компетенцію, осіб, призначених з такою метою і не задіяних у публічній сфері, можливість обміну інформацією, передбаченою у першому абзаці, може бути поширено на таких осіб, за умов, визначених у другому абзаці.

З метою імплементації останньої частини другого абзацу, органи влади або організації, згадані у першому абзаці повідомляють компетентним органам, які розкрили інформацію, імена та чітку відповідальність осіб, яким вона має бути надіслана.

Держави-члени повідомляють Комісії та іншим державам-членам назви органів влади, осіб та організацій, які можуть отримувати інформацію у порядку, передбаченому цією статтею.

До 31 грудня 2000 року Комісія складає звіт щодо застосування положень цього пункту.

5c.

Держави-члени можуть надавати компетентним органам дозвіл на передачу:

- центральним банкам та іншим органам, які виконують подібні функції у якості органів, що здійснюють валютне регулювання,

- у відповідних випадках, іншим органам державної влади, відповідальним за спостереження за системами платежів,

- інформації, призначеної для виконання ними їх завдань та можуть надавати дозвіл таким органам чи організаціям повідомляти компетентним органам такої інформації, як їм буде необхідно для цілей пункту 4. Інформація, отримана у цьому контексті, повинна відповідати умовам нерозголошення професійної таємниці, що передбачені пунктом 1.

6. Крім того, не зважаючи на пункти 1 і 4, держави-члени можуть відповідно до положень законодавства дати дозвіл на розкриття певної інформації для інших відділів своїх центральних урядових адміністрацій, які відповідальні за законодавство про здійснення нагляду за кредитними, фінансовими, інвестиційними установами та страховими компаніями, а також для інспекторів, які діють від імені таких відділів.

Однак таке розкриття може бути зроблено тільки тоді, коли це є необхідним для здійснення пруденційного контролю.

Держави-члени, однак, забезпечують, щоб інформація, отримана відповідно до пунктів 2 та 5, і та, що одержана шляхом перевірки на місці, відповідно до статті 14 Директиви 73/239/ЄЕС ( 994_281 ), ніколи не могла бути розголошеною у випадках, передбачених цим пунктом, окрім випадків явної згоди компетентних органів, які розкрили інформацію, або компетентних органів держави-члена, в якій була проведена перевірка на місці.

<< | >>
Законодавчий акт: Директива Ради 92/49/ЄЕС "Щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування, іншого, ніж страхування життя, та про внесення змін до Директив 73/239/ЄЕС і 88/357/ЄЕС (третя Директива, яка стосується страхування, іншого, ніж страхування життя) від 18 червня 1992 року "Зі змінами внесеними:"Директивою Європейського Парламенту та Ради 95/26/ЄС від 29 червня 1995 року. Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). 1992

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =

Стаття 16