РАДА ЄВРОПИ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ " Р І Ш Е Н Н Я" 18.06.2002. Європейський суд з прав людини. 2002
РАДА ЄВРОПИЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Р І Ш Е Н Н Я
18.06.2002
Рішення палати у справі"Орхан проти Туреччини"
Комюніке Секретаря Суду
Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовійформі рішення палати 1) у справі "Орхан проти Туреччини" (ОгЬап v.
Turkey) (заява N 25656/94).
Суд постановив:
- шістьма голосами проти одного, що було порушено статтю 2(право на життя) Європейської конвенції ( 995_004 ) з прав людини
стосовно гаданої смерті сина заявника та двох братів заявника;
- шістьма голосами проти одного, що було порушено статтю 2 узв'язку з хибами під час розслідування факту їхнього зникнення;
- шістьма голосами проти одного, що було порушено статтю 3(заборона катування і такого, що принижує гідність, поводження або
покарання) стосовно заявника;
- одноголосне, що було порушено статтю 5 (право на свободу таособисту недоторканність) стосовно сина заявника та двох його
братів;
- одноголосне, що було порушено статтю 8 (право на повагу доприватного і сімейного життя) і статтю 1 Протоколу N 1 (захист
права власності) стосовно сина заявника та його братів;
- одноголосне, що було порушено статтю 8 стосовно синазаявника;
- шістьма голосами проти одного, що було порушено статтю 13(право на ефективний засіб правового захисту), взяту в поєднанні
зі статтями 2, 3, 5, 8 та статтею 1 Протоколу N 1, стосовно
заявника, його братів та його сина;
- одноголосне, що немає необхідності розглядати скарги,подані з посиланням на статтю 14 (заборона дискримінації) та 18
(обмеження у застосуванні обмежень на права);
- шістьма голосами проти одного, що не було дотримано статті34 (індивідуальні заяви).
---------------
1) Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини( 995-004 ), упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення
палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках,
звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої
палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колегія у складі
п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо
тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або
важливе питання загального значення, Велика палата виносить
остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає,
колегія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В
іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом
зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють,
що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на
розгляд Великої палати.
Згідно зі статтею 41 Конвенції ( 995_004 ) (справедливаСатисфакція), Суд, шістьма голосами проти одного, присудив:
- заявникові - 7000 фунтів стерлінгів як компенсацію заматеріальну шкоду та 12 400 євро за нематеріальну шкоду;
- кожному з його братів (за умови, що цими коштамиуправлятиме в їхніх майнових інтересах заявник за дорученням
кожного з них) по 7500 фунтів стерлінгів за матеріальну шкоду та
16 800 євро за нематеріальну шкоду;
- його синові (за умови, що цими коштами управлятиме за йогодорученням та в його майнових інтересах заявник) 8000 фунтів
стерлінгів за матеріальну шкоду та 14 900 євро за нематеріальну
шкоду;
- за судові витрати - 29 000 фунтів стерлінгів з вирахуванням2455,29 євро, які вже були одержані як правова допомога від Ради
Європи.
(Рішення викладене лише англійською мовою).
1. Основні факти
Саліх Орхан (Salih Orhan) - громадянин Туреччини курдськогопоходження, 1955 року народження.
Справа стосується зруйнування його села, затримання тазникнення його двох братів, Селіма (Selim) Орхана і Хасана (Hasan)
Орхана, та його сина, Цезаїра (Cezayir) Орхана, а також подальших
слідчих заходів.
Заявник стверджував, що 6 травня 1994 року під конвоємвеликого військового загону мешканців села Девебою (Deveboyu) (що
також відоме як Адрок) району Чаглаян (Caglayan) на південному
сході Туреччини було зібрано всіх разом і надано одну годину на
те, щоб вони звільнили свої домівки. За його словами, солдати
почали підпалювати домівки селян, зокрема його дім та дім Хасана і
Селіма Орханів.
Він також стверджував, що 7 травня 1994 року Селім Орхан таінші селяни прийшли в м. Кульп (Kulp) і звернулися до начальника
районної жандармерії зі скаргою стосовно інциденту. Начальник
дозволив селянам залишитися в їхньому селі на період збору врожаю.
За словами заявника, 24 травня 1994 року солдати повернулися до
села. Селім, Хасан та Цезаїр Орхани тоді ще перебували в Девебою,
і солдати начебто примусили їх бути провідниками. Заявник
стверджує, що востаннє цих трьох чоловіків бачили живими в селищі
Гумушсую (Gumussuyu) під вартою солдатів.
2. Процедура і склад Суду
Заяву подано до Європейської комісії з прав людини24 листопада 1994 року. 7 квітня 1997 року її оголошено
прийнятною, і в жовтні 1999 року Комісія взяла свідчення у справі
в Анкарі. Справу передано до Європейського суду з прав людини
31 жовтня 1999 року. Слухання відбулося 15 травня 2001 року.
Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшлосім суддів:
Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція), голова
Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)
Луїджі Феррарі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)
Хосе Касадеваль (Josep Casadevall, Андорра)
Бостьян Жупанчич (Bostjan Zupancic, Словенія)
Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія)
Фейяз Ґьольчюклю (Feyyaz Golcuklu, Туреччина), суддя асі пос,
а також Майкл О'Бойл (Michael O'Boyle), секретар секції.
3. Стислий виклад судового рішенняОскарження
Заявник посилався на статті 2, 3, 5, 8, 13, 14, 18 і 34Європейської конвенції з прав людини ( 995_004 ) та на статтю 1
Протоколу N 1.
Рішення СудуСтаття 2
Суд взяв до уваги, що востаннє Орханів бачили в момент, коливідповідні органи, за рішення яких несе відповідальність
Туреччина, забирали їх до невідомого місця тримання під вартою.
Крім того, існували певні прямі докази того, що органи влади
розшукували Орханів, а з огляду на загальний контекст ситуації на
південному сході Туреччини в 1994 році, аж ніяк не можна
виключати, що затримання цих людей, факт якого не визнавався,
могло становити загрозу їхньому життю.
Суд також нагадав, що порушення, які завдавали шкодиефективності кримінально-правового захисту в південно-східному
реїіоні у відповідний період часу, створювали підґрунтя для
безвідповідальних дій з боку служб безпеки або ж сприяли такій
безвідповідальності.
Особливо очевидно така безвідповідальність простежується вцій справі. Доказом цього є те, що жандарми не володіли достатньою
інформацією і не здійснювали достатнього контролю за військовими
та їхньою оперативною діяльністю. Зважаючи на те, що протягом
майже восьми років жодної інформації стосовно місцеперебування
Орханів не надходило, Суд визнав, що є підстави вважати, що після
документально не підтвердженого затримання їх службами безпеки
вони загинули. Це означало, що відповідати за їхню смерть має Уряд
Туреччини. Отже, у зв'язку з їхньою смертю було порушено статтю 2.
Суд також привернув увагу до низки недоліків у процесі трьохрозслідувань за фактом зникнення цих трьох чоловіків. Зокрема, Суд
зазначив таке:
- перше розслідування було поверховим і проводилося безнеобхідної оперативності; жодної спроби допитати ключових свідків,
яких на той час було легко знайти, зроблено не було;
- друге розслідування проводилося районною адміністративноюрадою м. Кульпа, яка не була незалежним органом, оскільки
складалася з державних службовців, котрі за службовою
субординацією підпорядковувалися посадовій особі виконавчої влади,
а ця особа мала зв'язок з тими самими працівниками служб безпеки,
які перебували під слідством;
- ніяких показань від селян, які були безпосередніми свідкамистверджуваних заявником подій, взято не було;
- не було жодних доказів стосовно того, що до служб безпекизверталися із запитом надати інформацію про їхні операції в тому
реїіоні у відповідний час або про їхні заходи в школі-інтернаті
м. Ліце (Lice) (де, як стверджувалося, тримали під вартою згаданих
чоловіків), - уже сам по собі цей недолік був достатньою підставою
для того, щоб охарактеризувати це розслідування як цілком
незадовільне;
- під час третього розслідування - яке було розпочато черезп'ять років після згаданих подій, після того як деякі документи
тримання під вартою вже було заархівовано, а основних свідків уже
не можна було знайти, - жандармів та селян не допитували; хоча
заявник назвав додаткових свідків-очевидців, жодних спроб взяти
їхні показання зроблено не було; також ніхто не вимагав документів
стосовно військових операцій;
- заявника ніколи не інформували про перебіг прийняття рішеньчи про рішення, ухвалені в процесі цих розслідувань;
- певні слідчі дії, які вже було розпочато, залишилисянезакінченими.
Отже, Суд встановив, що також було порушено статтю 2 узв'язку з хибами під час розслідування факту зникнення Орханів.
Стаття ЗСтосовно затримання Орханів
У випадку, нагадав Суд, коли є очевидним, що затриманий зникпісля застосування до нього сили і за умов абсолютної відсутності
інформації, те, що сталося з ним, може бути лише предметом
здогадів. Крім того, коли заявників востаннє бачили в руках служб
безпеки, вони виглядали здоровими і не можна було з достатньою
впевненістю встановити, що згодом вони зазнали жорстокого
поводження. Тому Суд дійшов висновку, що порушення статті 3
стосовно затримання Орханів допущено не було.
Стосовно заявника
Встановивши, що почуття непевності та занепокоєння, якихзаявник постійно зазнавав протягом тривалого періоду, що він
підтвердив у своїх усних показаннях, явно спричинилися до значного
стресу та психічних страждань, які становили нелюдське поводження,
Суд дійшов висновку, ідо стосовно заявника було допущено порушення
статті 3.
Стаття 5
Суд взяв до уваги, що затримання Орханів не було зафіксованоу відповідних документах тримання під вартою. Фактично не існувало
жодної офіційної інформації стосовно їхнього подальшого
місцеперебування чи долі. Цей факт сам по собі має розглядатися як
найбільший недолік, оскільки дав змогу особам, відповідальним за
зникнення, приховати причетність до злочину, приховати сліди та
уникнути відповідальності за долю затриманих. Відсутність
документованих даних стосовно таких питань, як дата, час та місце
тримання під вартою, прізвище затриманого, а також підстави для
затримання та прізвище особи, яка здійснила його, мали
розглядатися як такі, що суперечать самій меті статті 5.
Крім того, беручи до уваги вади розслідування за своєчасноподаними серйозними та послідовними твердженнями заявника про
арешт і взяття Орханів під варту службами безпеки, а також про
їхнє подальше зникнення, Суд дійшов висновку, що затримання і
взяття Орханів під варту без документального підтвердження цього
факту було здійснено без будь-якого дотримання основоположних
їарантій, передбачених статтею 5. Отже, було допущено порушення
статті 5.
Стаття 8 та стаття 1 Протоколу N 1
Суд встановив, що домівки і деяке майно заявника та Орханівбули умисне знищені службами безпеки і що селяни після збору
врожаю мусили евакуюватися. Не було сумніву в тому, що ці дії
становили особливо серйозне і невиправдане втручання в право
заявника та Орханів на повагу до приватного і сімейного життя та
житла. Такі дії також становили серйозне й невиправдане втручання
у право заявника та його братів на мирне володіння власністю та
майном. Стосовно власності чи майна Цезаїра Орхана в Девебою
жодних доказів надано не було.
Суд визнав, що немає необхідності розглядати питання, чи булапримусова евакуація села сама по собі достатньою підставою
вважати, що порушено ці статті.
Отже, Суд визнав наявність порушення статті 8 та статті 1Протоколу N 1 стосовно заявника, йдш братів, а також порушення
статті 8 стосовно сина заявника.
Стаття 13
Суд встановив, що не було доведено як достатньо безперечнийфакт наявність ефективних і доступних національних засобів
правового захисту щодо скарг заявника про зруйнування Девебою.
Зважаючи на обставини, за яких було зруйновано домівки заявника,
Орханів та інших селян Девебою, Суд визнав зрозумілою позицію
заявника, на думку якого, можливо, не було сенсу в спробах
домагатися сатисфакції через національні правові засоби.
Небезпечність та уразливість становища селян після зруйнування
їхніх домівок і села також мали певне значення в цьому контексті.
Отже, Суд визнав, що можливості скористатися будь-якимефективним засобом правового захисту стосовно гаданої смерті
Орханів під час тримання їх під вартою та стосовно зруйнування
Девебою не було. Виходячи з цього, Суд дійшов висновку, що
порушено статтю 13, взяту в поєднанні зі статтями 2, 3, 5, 8
Конвенції ( 995_004 ) та зі статтею 1 Протоколу N 1, стосовно
заявника та Орханів.
Стаття 34
Суд взяв до уваги, що головний прокурор м. Діярбакиравикликав заявника у зв'язку з поданою ним заявою до колишньої
Європейської комісії з прав людини, можливо, з метою залякування.
Суд наголосив, що з боку органів державної влади було недоречним
вступати у зв'язку з цим у прямий контакт із заявником.
Крім того, органи влади зробили спробу піддати сумнівучинність заяви і, отже, достовірність тверджень заявника. Ці дії
могли розцінюватися лише як намагання і спроба перешкодити
успішній реалізації заявником своїх вимог.
Отже, Суд встановив, що Туреччина не забезпечила дотриманнясвоїх зобов'язань за статтею 34.
Суддя Ґьольчюклю висловив окрему думку, яка не збігається зпозицією більшості. Окрему думку додано до тексту судового
рішення.
Рішення палати у справі "Орхан проти Туреччини" Рішення; Європейський суд з прав людини від 18.06.2002 Прийняття від 18.06.2002 Постійна адреса: https://xn--80aagahqwyibe8an.com/go/980_177 |
станом на 19.09.2023 поточна редакція |
Публікації документа
- Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. від 2002 — 2002 р., № 3
Європейський суд з прав людини:
- Справа «Бахаров проти України» (Заява № 28982/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Лях проти України» (Заява № 53099/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Плешков та Плешкова проти України» (Заява № 5783/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Дубас проти України» (Заява № 51222/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Трачук проти України» (Заява № 24413/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Удовиченко проти України» (Заява № 46396/14). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Калугін проти України» (Заява № 25688/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Давиденко проти України» (Заява № 45903/16). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Надточій проти України» (Заява № 32899/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Васильков проти України» (Заява № 77801/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Гриненко проти України» (Заява № 65890/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Васильков проти України» (Заява № 77801/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Гриненко проти України» (Заява № 65890/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Подлєсная проти України» (Заява № 23002/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Максименко проти України (№ 2)» (Заява № 45547/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Корнацький проти України» (Заява № 19854/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Авраамова проти України» (Заява № 2718/12). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Трєт’як проти України» (Заява № 10919/20). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Пономаренко проти України» (Заява № 17030/20). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Гему проти України» (Заява № 16025/06). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк