РАДА ЄВРОПИ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ Друга Секція " Р І Ш Е Н Н Я" Справа "Свінтицький та Гончаров проти України" (Заява N 59312/00). Європейський суд з прав людини. 2005
РАДА ЄВРОПИЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Друга Секція
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Свінтицький та Гончаров проти України"(Заява N 59312/00)
Страсбург, 4 жовтня 2005 року
Переклад офіційний
Це рішення стане остаточним за обставин, викладених устатті 44 параграфа 2 Конвенції ( 995_004 ). Воно може підлягати
редакційним виправленням.
У справі "Свінтицький та Гончаров проти України"
Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючипалатою, до складу якого увійшли:
п. Ж.-П.Коста (J.-P.COSTA), Голова,
п. А.Б.Бака (А.В.ВАКА),
п. І.Кабрал Баррето (I.CABRAL BARRETO),
п. К.Юнгвірт (K.JUNGWIERT),
п. В.Буткевич (V.BUTKEVYCH),
пані А.Мулароні (A.MULARONI),
п. Д.Йочєнє (D.JOCIENE), судді,
та пані С.Доллє (S.DOLLE), Секретар Секції,
після обговорення в нарадчій кімнаті 18 січня та 13 вересня2005 року,
виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа порушена проти України за заявою N 59312/00,поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав
і основних свобод людини ( 995_004 ) (далі - Конвенція) двома
громадянами України Анатолієм Свінтицьким та Олександром
Гончаровим (далі - заявники) 15 травня 2000 року.
2. Заявники були представлені п. І.Погасієм, юристом,практикуючим у м. Кіровограді. Уряд України (далі - Уряд) був
представлений Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та пані
Зоряною Бортновською.
3. Заявники скаржились, що затримки під час виконання рішеньсудів, винесених на їх користь, порушили їх права, гарантовані
п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції ( 995_004 ), а також ст. 1
Протоколу N 1 до Конвенції ( 994_535 ).
4. Заяву було передано до Другої Секції Суду (п. 1 Правила 52Регламенту Суду ( 980_067 ). В межах цієї Секції згідно з п. 1
Правила 26 було створено палату, що буде розглядати справу (п. 1
статті 27 Конвенції ( 995_004 ).
5. Ухвалою від 18 січня 2005 року Суд оголосив заяву частковоприйнятною щодо скарг цих заявників. Також Суд оголосив
неприйнятними скарги сімох інших осіб.
6. Після винесення ухвали щодо прийнятності заявники та Уряднадали свої зауваження щодо суті (п.
1 Правила 59 Регламенту( 980_067 ).
ФАКТИ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Заявники народились у 1954 та 1960 роках відповідно, тапроживають у м. Кіровограді, Україна.
8. До 1998 року заявники проходили службу кадровими офіцерамиу військовій частині А-0425. У 1998 році заявники звільнилися.
9. На момент звільнення заявники мали право на різнікомпенсації та надбавки. Оскільки вказані кошти не були виплачені,
перший та другий заявники звернулися до військового суду
Черкаського гарнізону про стягнення з військової частини А-0425
вказаних коштів.
10. 13 серпня 1998 року суд задовольнив вимогип. Свінтицького та присудив стягнути на його користь 2376,37 грн
(1).
11. 24 вересня 1998 року суд задовольнив вимоги п. Гончаровата присудив стягнути на його користь 670 грн (2).
---------------
(1) Приблизно 380 ЄВРО.
(2) Приблизно 107 ЄВРО.
12. Вказані рішення суду не були оскаржені та вступили взаконну силу. Виконавчі листи було направлено на виконання до
виконавчої служби м. Кіровограда.
13. Протягом березня 1999 року - березня 2000 року перший тадругий заявники подали ряд скарг до місцевих управлінь юстиції та
оборони, а також до місцевої прокуратури щодо невиконання рішень
суду, винесених на їх користь.
14. Листом від 6 вересня 1999 року начальник економічногоуправління Міністерства оборони України повідомив заявників, що
рішення суду, винесені на їх користь, не виконані через
відсутність відповідного фінансування з державного бюджету.
15. Листом від 12 січня 2000 року районна прокуратурам. Кіровограда повідомила першого заявника, що рішення суду,
винесене на його користь, не може бути виконане через відсутність
коштів у військової частини та неможливістю звернення стягнення на
її майно.
16. 1 серпня 2001 року рішення суду, винесене на користьп. Гончарова, було повністю виконане.
17. 17 вересня 2001 року рішення суду, винесене на користьп. Свінтицького, було повністю виконане.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
18. Відповідні положення національного законодавствавикладені у рішенні Суду Войтенко проти України ( 980_223 ) від
29 червня 2004 року (N 18966/02, пп. 20-25, 29).
ПРАВО
19. Заявники скаржились на неспроможність державних органіввиконати рішення суду, винесені на їх користь. Вони стверджували
про порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції ( 995_004 ), а також
ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції ( 994_535 ), якими передбачено
наступне:
Стаття 6
"Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав таобов'язків ..., має право на справедливий і відкритий розгляд
упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом,
встановленим законом..."
Стаття 13
"Кожен, чиї права і свободи, викладені у Конвенції,порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у
відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було
вчинене особами, що діяли як офіційні особи".
Стаття 1 Протоколу N 1 до Конвенції( 994_535 )
"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володітисвоїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як
в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або
загальними принципами міжнародного права.
Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують праводержави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні
для здійснення контролю за використанням майна відповідно до
загальних інтересів або для забезпечення сплати податків, або
інших зборів чи штрафів".
I. ПОПЕРЕДНІ ЗАПЕРЕЧЕННЯ УРЯДУ
20. Уряд повторив свої заперечення, зроблені стосовноприйнятності справи, щодо статусу жертви заявників та вичерпання
національних засобів захисту. В підтримку своїх тверджень Уряд
надав приклади національної судової практики.
21. Суд нагадує, що він вже відхилив ці заперечення в ухваліщодо прийнятності цієї справи. Національна судова практика,
представлена Урядом зараз, не демонструє достатньої логічності,
щоб Суд дійшов іншого висновку щодо ефективності національних
засобів захисту у справах щодо невиконання рішень національних
судів. Таким чином, Суд відхиляє попередні зауваження Уряду.
II. ЩОДО ПОРУШЕННЯ П. 1 СТ. 6 ТА СТ. 13КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
22. Уряд стверджував, що рішення судів, винесені на користьзаявників, виконані у повному обсязі, а тривалість їх виконання не
була надмірною. Затримки були виправдані суспільним інтересом,
зокрема, необхідністю проведення військових реформ, що вимагало
більше коштів, ніж держава могла передбачити у своєму бюджеті.
23. Заявники не погодились.
24. Суд зазначає, що рішення суду, винесене на користьп. Свінтицького, не було виконане протягом трьох років та одного
місяця (з серпня 1998 року до вересня 2001 року); рішення суду,
винесене на користь п. Гончарова, не було виконане протягом двох
років та одинадцяти місяців (з вересня 1998 року до серпня
2001 року). Він далі зазначає, що ці рішення були виконані у
повному обсязі після комунікації заяви Уряду.
25. Суд вважає, що затримуючи так довго з виконанням рішеньсудів, винесених на користь заявників, органи влади позбавили
положення п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) більшості їх корисного
ефекту. Суд зазначає, що Уряд не надав жодного виправдання цим
затримкам (див. Шмалько проти України ( 980_226 ), N 60750/00,
рішення від 20 червня 2004 року, п. 45).
26. Відповідно, у цій справі було порушення п. 1 ст. 6Конвенції ( 995_004 ).
27. Суд не вважає необхідним за цих обставин розглядати цю жскаргу окремо за ст. 13 Конвенції ( 995_004 ) (див. Деркач та
Палек проти України ( 980_234 ), NN 34297/02 та 39574/02, п. 42,
від 21 грудня 2004 року).
III. ЩОДО ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПРОТОКОЛУ N 1ДО КОНВЕНЦІЇ ( 994_535 )
28. У своїх матеріалах Уряд підтвердив, що суми, присудженізаявникам національним судом складали майно в розумінні ст. 1
Протоколу N 1 до Конвенції ( 994_535 ). Тим не менше, Уряд
стверджував, що порушення цього положення не було, оскільки право
заявників на присуджені суми не обговорювалось, а вони не були
позбавлені їх майна. Уряд далі зазначив, що затримки у виплаті
пов'язані з недостатніми бюджетними асигнуваннями Збройних Сил з
огляду на величезну необхідність проведення військових реформ.
Відповідно, затримки були виправдані суспільним інтересом.
29. Заявники стверджували, що виконання рішень суду,винесених на їх користь, тривало невиправдано довго та відповідно
було порушено їх права за ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції
( 994_535 ).
30. Суд нагадує свою прецедентну практику, що неможливістьдля заявника отримати результат виконання рішення суду, винесеного
на його або її користь, складає втручання у право на мирне
володіння майном, яке викладене у першому параграфі статті 1
Протоколу N 1 до Конвенції ( 994_535 ) (див, серед багатьох інших,
Burdov v. Russia ( 980_045 ), no. 59498/00, параграф 40,
ECHR 2002-III; Jasiuniene v. Lithuania, no. 41510/98, параграф 45,
6 March 2003).
31. У цій справі Суд вважає, що неможливість для заявниківотримати результат виконання рішень суду, винесених на їх користь,
протягом трьох років та одного місяця, а також двох років та
одинадцяти місяців складає втручання у їх право на мирне володіння
майном в розумінні ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції ( 994_535 ).
32. Не виконуючи рішення військового суду Черкаськогогарнізону, національні органи протягом значного періоду часу
заважали заявникам повністю отримати присуджені їм гроші. Уряд не
надав жодного впевненого виправдання цьому втручанню, та Суд
вважає, що відсутність бюджетних коштів не може виправдовувати
таку бездіяльність. Відповідно, у цій справі також було порушення
ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції ( 994_535 ).
IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
33. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів донеї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної
Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі
необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
34. П. Свінтицький вимагав 16057,59 ЄВРО в якостіматеріальної та нематеріальної шкоди. П. Гончаров вимагав
15868,38 ЄВРО з цього ж питання. Ці суми включали розрахунок
витрат від інфляції, втраченого прибутку та моральних страждань,
та стосувались двох рішень суду, що згадуються у цій справі та
інших трьох рішень судів, які не були предметом розгляду цієї
заяви.
35. Уряд зазначив, що заявлені суми були необґрунтовані,надзвичайно великі та не відносились до цієї справи. Він закликав
Суд визначити розмір нематеріальної шкоди на об'єктивній основі.
36. Суд зазначає, що рішення суду, винесені на користьзаявників, були виконані у повному обсязі. Однак, він приймає до
уваги, що заявники зазнали деякої матеріальної та нематеріальної
шкоди в результаті встановлених порушень, яка не може бути
відшкодована лише встановленням Судом порушення. Тим не менше,
заявлені розміри компенсації є надмірними. Суд на засадах
справедливості, як вимагається статтею 41 Конвенції ( 995_004 ),
присуджує загальні розміри компенсації обох типів шкоди в
залежності від тривалості періоду невиконання 1500 ЄВРО на користь
п. Свінтицького та 1400 ЄВРО на користь п. Гончарова.
В. Судові витрати
37. Заявники вимагали 869 ЄВРО та 845 ЄВРО відповідно вякості компенсації судових витрат, що виникли в національних
судових процесах та у процесі в Суді. Щодо національних судових
процесів, вони посилались на процес у 2001 році, який не був
предметом розгляду цієї заяви.
38. Уряд вказав на недоречність до цієї справи витратзаявників у процесі у 2001 році. Щодо процесу в Суді, він
зазначив, що заявники сплатили лише по 200 гривень (приблизно
35 ЄВРО) щодо їх представництва в Суді.
39. Суд повторює, що для того, щоб кошти на провадження вСуді були включені до присуджених відповідно до статті 41 сум, має
бути встановлено, що вони були дійсно витрачені та їх розмір був
необхідним для запобігання порушенню чи отримання відшкодування за
встановлене порушення Конвенції ( 995_004 ), а також були
адекватними відповідно до критерію розміру (див. серед багатьох
інших "Nilsen and Johnsen v. Norway" [GC], no. 23118/93,
параграф 62, ECHR 1999-VIII).
40. Суд вирішує, що цих вимог не було дотримано у цій справі.Проте зрозуміло, що заявники витратили певні кошти для того, щоб
їх представляли у Суді.
41. Відповідно до інформації, яка знаходиться в йогорозпорядженні, та з огляду на вищевказані критерії, Суд вважає
розумним присудити кожному заявнику 100 ЄВРО компенсації судових
витрат.
С. Процентна ставка
42. Суд вважає прийнятним, що процентна ставка повиннабазуватися на граничній кредитній ставці Європейського
центрального банку, до якої слід додати три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ, СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Вирішує, що було порушення п. 1 статті 6 Конвенції( 995_004 );
2. Вирішує, що немає необхідності окремо досліджувати скаргизаявників за ст. 13 Конвенції ( 995_004 );
3. Вирішує, що було порушення статті 1 Протоколу N 1 доКонвенції ( 994_535 );
4. Вирішує, що:
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення станеостаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ),
держава-відповідач має сплатити заявникам наступні суми:
- п. Свінтицькому 1500 ЄВРО (одна тисяча п'ятсот ЄВРО) вякості матеріальної та нематеріальної шкоди та 100 ЄВРО (сто ЄВРО)
судових витрат;
- п. Гончарову 1400 ЄВРО (одна тисяча чотириста ЄВРО) вякості матеріальної та нематеріальної шкоди та 100 ЄВРО (сто ЄВРО)
судових витрат;
(б) вказані суми мають бути конвертовані у національну валютудержави-відповідача на день здійснення платежу плюс суму
будь-якого податку, який може бути стягнуто;
(в) у випадку несплати чи несвоєчасної сплатидержавою-відповідачем належної заявникові суми, на неї
нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці
Європейського центрального банку, що діятиме протягом періоду
несплати, плюс три відсоткові пункти.
5. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливоїсатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 4 жовтня2005 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду
( 980_067 ).
Секретар Секції С.ДоллєГолова Секції Ж.-П.Коста
Справа "Свінтицький та Гончаров проти України" (Заява N 59312/00) Рішення; Рада Європи від 04.10.2005 Прийняття від 04.10.2005 Постійна адреса: https://xn--80aagahqwyibe8an.com/go/980_449 |
станом на 12.06.2023 поточна редакція |
Публікації документа
- Офіційний вісник України від 07.03.2006 — 2006 р., № 8, стор. 396, стаття 507
Європейський суд з прав людини:
- Справа «Надточій проти України» (Заява № 32899/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Васильков проти України» (Заява № 77801/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Гриненко проти України» (Заява № 65890/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Васильков проти України» (Заява № 77801/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Гриненко проти України» (Заява № 65890/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Подлєсная проти України» (Заява № 23002/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Максименко проти України (№ 2)» (Заява № 45547/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Корнацький проти України» (Заява № 19854/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Авраамова проти України» (Заява № 2718/12). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Трєт’як проти України» (Заява № 10919/20). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Пономаренко проти України» (Заява № 17030/20). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Гему проти України» (Заява № 16025/06). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Сердюков проти України» (Заява № 11623/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Шановський проти України» (Заява № 61431/15). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Демидецький проти України» (Заява № 50829/09). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Шевчук проти України» (Заява № 30854/09). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Леонідов проти України» (Заява № 2064/12). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Лисак проти України» (Заява № 52299/14). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Ігор Луценко проти України» (Заява № 6251/14). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Жура проти України» (Заява № 66191/10). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк