ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ 

                        П О С Т А Н О В А 

 N 4 від 12.04.96 
     м.Київ 

       { Постанова втратила чинність на підставі Постанови 
                                           Верховного Суду 
         N 8 ( v0008700-07 ) від 13.06.2007 } 

          Про застосування законодавства,  що забезпечує 
                       незалежність суддів 

      ( Із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму 
                                          Верховного Суду 
        N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 ) 
 

     Відповідно  до   статей   6,  126,  129  Конституції  України 
( 254к/96-ВР ) державна влада в Україні здійснюється на засадах її 
поділу на законодавчу, виконавчу та судову, а судді при здійсненні 
правосуддя незалежні й підкоряються лише закону. Вплив на суддів у 
будь-який  спосіб  забороняється.  (  Абзац  перший  преамбули   в 
редакції Постанови Пленуму Верховного Суду N 12  (  v0012700-97  ) 
від 03.12.97 )

     Статтями 124, 127 Конституції України та Законом України "Про 
статус суддів" ( 2862-12 ) передбачено, що носіями судової влади є 
професійні  судді  й  залучені  у  визначених  законом випадках до 
здійснення правосуддя народні засідателі  та  присяжні.   (  Абзац 
другий преамбули в редакції Постанови Пленуму  Верховного  Суду  N 
12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 )

     Незалежність судової  влади  та  її  рівноправність  з іншими 
гілками державної влади є ознаками правової держави,  в якій кожен 
громадянин  має  право  на захист своїх прав і свобод повноважним, 
незалежним,   неупередженим   і   об'єктивним    судом.
    Кожному 
гарантується  право  на  оскарження  в   суді   рішень,   дій   чи 
бездіяльності   органів   державної   влади,   органів   місцевого 
самоврядування,  посадових  і  службових  осіб.  (  Абзац   третій 
преамбули  із  змінами,  внесеними  згідно  з  Постановою  Пленуму 
Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 )

     Пленум відзначає,  що  прийняті   на   реалізацію   Концепції 
судово-правової  реформи  в  Україні  (  2296-12  )  правові  акти 
створили певні умови для зміцнення незалежності судової влади.

(  Абзац  четвертий  преамбули  із  змінами,  внесеними  згідно  з 
Постановою Пленуму Верховного  Суду  N  12  (  v0012700-97  )  від 
03.12.97 )

     Разом з тим  ряд  важливих  законодавчих  положень  з  питань 
забезпечення  діяльності  судів  не  виконуються.  Нерідко  органи 
виконавчої влади намагаються контролювати цю діяльність, приймають 
рішення, якими зобов'язують суди посилити боротьбу зі злочинністю, 
застосувати певні покарання, узагальнити судову практику. Є спроби 
втручання  з  боку представників законодавчої і виконавчої влади у 
вирішення конкретних судових  справ.  Останнім  часом  трапляються 
випадки  тиску на суддів шляхом погроз,  шантажу,  застосування до 
них насильства у зв'язку зі здійсненням правосуддя  та  напади  на 
суди з метою викрадення судових справ.

     Конституцією України та чинним  законодавством  судам  надано 
владні  повноваження  для  захисту  прав  і   законних   інтересів 
громадян та  юридичних  осіб,  інтересів  держави  та  відновлення 
порушених прав. Здійснення таких повноважень має бути вільним  від 
будь-якого  стороннього  впливу.  (  Абзац  шостий  преамбули   із 
змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного  Суду  N 
12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 )

     Незалежність  і  недоторканність  не  є  особистим  привілеєм 
судді, а є способом захисту публічних інтересів,  насамперед  прав 
і свобод людини  та  громадянина.
  (  Абзац  сьомий  преамбули  із 
змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного  Суду  N 
12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 )

     Держава зобов'язана гарантувати,  забезпечувати  і  оберігати 
незалежність судової влади.   Її зміцненню має сприяти і правильне 
застосування відповідного законодавства самими суддями.

     Пленум Верховного Суду України П О С Т А Н О В Л Я Є: 

     1. Звернути увагу суддів на те,  що при здійсненні правосуддя 
вони  повинні зміцнювати свою незалежність,  підвищувати авторитет 
судової влади та судових рішень  шляхом  правильного  застосування 
законодавства,   усунення   фактів  тяганини  чи  спрощенства  при 
розгляді  судових  справ  або   винесення   рішень   при   неповно 
досліджених доказах тощо.

     2. Виходячи   з  того,  що  незалежність  суддів  є  основною 
передумовою  їх  об'єктивності  та  неупередженості,   суддя   при 
здійсненні  правосуддя,  підкоряючись тільки законові та приймаючи 
рішення  в  судовій  справі  повинен  керуватися   лише   законом, 
виходити із власного її розуміння та переконання, які  грунтуються 
на всебічному, повному й об'єктивному  дослідженні  всіх  обставин 
справи,  бути  незалежним  як  від  правової  позиції  прокурорів, 
захисників,  інших  учасників  судового   процесу,   так   і   від 
представників влади, юридичних чи фізичних осіб.  (  Абзац  перший 
пункту  2  із  змінами,  внесеними  згідно  з  Постановою  Пленуму 
Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 )

     Незалежність суддів при розгляді конкретних судових справ має 
забезпечуватись і в самому суді. У зв'язку з цим необхідно мати на 
увазі  неприпустимість  непроцесуального  впливу  на  суддю з боку 
інших суддів та керівників судів.

     При розгляді справ усі учасники процесу та  присутні  в  залі 
судового   засідання   особи   зобов'язані   підкорятися   вимогам 
процесуальних норм та встановленому в  суді  порядку.
  У  разі  їх 
порушення  суди  повинні  належним  чином  реагувати  на це,  а за 
наявності підстав вирішувати питання  про  притягнення  винних  до 
відповідальності.

     Суддя за  межами  суддівства  не  повинен звітувати та давати 
пояснення з приводу судових справ,  піддаватись критиці за позицію 
в  них  та притягатись за неї до відповідальності,  крім випадків, 
прямо передбачених законом.

     Виходячи  з  того   що   Конституцією   України   та   чинним 
законодавством   професійним   суддям   заборонено  виконувати  не 
властиві  суду  функції,  вони  не  можуть  бути  членами   різних 
комітетів,  комісій  по  боротьбі  зі злочинністю та залучатись до 
іншої  роботи,  якщо  це  може  вплинути  на  їх  незалежність   і 
неупередженість при здійсненні правосуддя. ( Абзац  п'ятий  пункту 
2  в    редакції    Постанови    Пленуму    Верховного  Суду  N 12 
( v0012700-97 ) від 03.12.97 )

     3. Відповідно до ст.126  Конституції України (  254к/96-ВР  ) 
вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за  собою 
юридичну   відповідальність.   На   всі  випадки  втручання  в  їх 
діяльність та  прояву  неповаги  до  суду  й  судді  суди  повинні 
реагувати окремими ухвалами чи постановами,  а якщо в таких діях є 
ознаки злочину,  передбаченого відповідною  статтею  Кримінального 
кодексу  (  2001-05,  2002-05 ) - вирішувати питання про порушення 
кримінальної справи.  (  Пункт  3  в  редакції  Постанови  Пленуму 
Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 )

     4. Під  втручанням у діяльність по здійсненню правосуддя слід 
розуміти будь-який вплив на  суддю  (прохання,  вказівку,  вимогу, 
критику судді в засобах масової  інформації  до  вирішення  справи 
тощо) з боку будь-якої особи з метою схилити  їх  до  вчинення  чи 
невчинення  певних  процесуальних  дій  або   ухвалення   бажаного 
судового рішення. При цьому не  має  значення  за  допомогою  яких 
засобів (обіцяння різних вигод, погроза тощо), та  в  якій  стадії 
процесу  і  в  діяльність   суду   якої   інстанції   здійснюється 
втручання. ( Пункт 4 із  змінами,  внесеними  згідно  з Постановою 
Пленуму Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 )

     5. Чинним  законодавством встановлено вичерпний перелік осіб, 
які вправі оскаржити до суду постанову  про  відмову  в  порушенні 
кримінальної  справи  чи  про  її  закриття,  санкцію прокурора на 
арешт,  порушити перед судом  питання  про  притягнення  особи  до 
кримінальної  відповідальності в порядку приватного обвинувачення, 
заявити цивільний позов,  оскаржити судове рішення  в  касаційному 
порядку,   оскаржити   постанову  у  справах  про  адміністративні 
правопорушення.  У зв'язку з  цим  суди  не  повинні  приймати  до 
розгляду  скарги  і клопотання такого змісту та вести з їх приводу 
листування, якщо вони надійшли не від зазначених у законі осіб.

     Суди не повинні встановлювати особливого  порядку  (контролю) 
для  розгляду звернень,  що надійшли від представників влади.  При 
цьому слід мати  на  увазі,  що  звернення  народних  депутатів  з 
приводу  конкретних  судових  справ за змістом статей 18,  19,  21 
Закону України "Про статус народного депутата України" ( 2790-12 ) 
не є  депутатським  запитом.  Залежно від характеру і змісту таких 
звернень  їх  слід  розцінювати  як  супровідний  лист  до  скарги 
зацікавленої  особи,  або  як  скаргу  в  порядку  нагляду  самого 
представника влади, або як втручання в судову діяльність.

     Звернути увагу на те, що громадяни не звільняються від сплати 
державного  мита  за скаргами в порядку нагляду на рішення судів у 
цивільних справах лише з тих підстав,  що їх скаргу до вищого суду 
надіслано   через   представника  влади.  Це  стосується  і  самих 
представників  влади,  які  самостійно  оскаржують   такі   судові 
рішення.

     6.   Забезпечуючи   додержання    такої    основної    засади 
судочинства, як змагальність сторін  та  свобода  в  наданні  ними 
суду  своїх  доказів  і  в  доведенні  перед  ним   переконливості 
останніх, судді не повинні брати на себе функції, які можуть  бути 
розцінені як  прояв  їх  необ'єктивності  чи  заінтересованості  в 
результатах  розгляду  справи.  Зокрема,  це  стосується   функцій 
державного обвинувачення, тому при відданні особи до суду  слід  у 
всіх  необхідних  випадках  на підставі пункту 1  статті  253  КПК 
( 2002-05 ) вирішувати питання про обов'язкову участь  у  судовому 
засіданні прокурора. Рішення про його участь може бути прийнято  і 
у  справі,  що  надійшла  до  суду  після   досудової   підготовки 
матеріалів  за  протокольною  формою.  (  Пункт  6   із   змінами, 
внесеними  згідно  з  Постановою  Пленуму  Верховного  Суду  N  12 
( v0012700-97 ) від 03.12.97 )

     7. Вагомими гарантіями незалежності суддів є забезпечення  їх 
особистої  безпеки  та їх державний захист.  У разі,  коли під час 
здійснення правосуддя чи у зв'язку з цим виникнуть  обставини,  що 
свідчать  про  наявність небезпеки для життя,  здоров'я,  житла чи 
майна судді  або  його  близьких  родичів,  відповідно  до  Закону 
України  "Про  державний  захист працівників суду і правоохоронних 
органів" (  3781-12  ) головам судів необхідно вживати заходів для 
нормального  здійснення  правосуддя.   Судам   слід   контролювати 
виконання  органами  внутрішніх  справ  таких засобів безпеки,  як 
здійснення особистої охорони цих осіб,  їх  житла,  майна,  видача 
зброї чи засобів індивідуального захисту тощо.

     8. Згідно з Законом України "Про забезпечення  безпеки  осіб, 
які беруть  участь  у  кримінальному  судочинстві"  ( 3782-12 ) їх 
безпека є важливим  засобом  запобігання  втручанню  у  здійснення 
правосуддя.  У  зв'язку  з  цим суди в кожному конкретному випадку 
виявлення спроб вплинути на учасників  кримінального  судочинства, 
повинні  вживати заходів до захисту їх життя,  здоров'я,  житла та 
майна.

     Якщо будуть встановлені дані, які свідчать про перешкоджання 
явці свідка, потерпілого, експерта до суду або про примушування їх 
до  відмови  від  дачі  показань  чи  висновку,  до  дачі завідомо 
неправдивих  показань  чи  висновку  шляхом   погрози   вбивством, 
насильством,  знищенням  їхнього  майна  чи  майна  їхніх близьких 
родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять, про підкуп з 
тією  ж  метою  свідка,  потерпілого  чи експерта,  а так само про 
погрозу вчинити зазначені дії з помсти за раніше дані показання чи 
висновок,  суд  одночасно  зі  справою  має  вирішити  питання про 
притягнення винних у цьому осіб до кримінальної відповідальності. 
( Абзац другий пункту 8 в редакції  Постанови  Пленуму  Верховного 
Суду N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 )

     9. При розгляді справ про надання  судді  житла  на  підставі 
пункту 7 статті 44 Закону України "Про статус суддів" ( 2862-12  ) 
слід мати на увазі,  що судді,  які потребують поліпшення житлових 
умов,  забезпечуються благоустроєним житлом протягом шести місяців 
не тільки безпосередньо після обрання чи призначення на посаду,  а 
й у разі виникнення такої потреби  під  час  виконання  обов'язків 
судді.

     10. Відповідно   до   глави  31-А  Цивільного  процесуального 
кодексу ( 1501-06 ) судді  вправі  оскаржити  в  судовому  порядку 
рішення, дії чи бездіяльність  органів  державної  влади,  органів 
місцевого самоврядування, посадових і службових осіб,  якщо  з  їх 
вини не забезпечується виконання вимог статті 44, 45  Закону  "Про 
статус суддів" ( 2862-12  )  та  інших  нормативно-правових  актів 
України,   якими   передбачено   гарантії   незалежності    суддів 
(наприклад, незабезпечення або неналежне забезпечення житла  судді 
комунальними  послугами,  засобами   протипожежної   і   охоронної 
сигналізації, відмова чи невиправдана  тяганина  при  встановленні 
індивідуального домашнього телефону тощо). ( Абзац  перший  пункту 
10 із змінами,внесеними згідно  з  Постановою  Пленуму  Верховного 
Суду N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 )

     У кожному  такому  випадку,  коли буде встановлено,  що особа 
вчинила умисні  дії,  які  свідчать  про неповагу до суду й судді, 
необхідно   вирішувати   питання   про   притягнення   винних   до 
відповідальності за   статтею   185-3    Кодексу    України    про 
адміністративні правопорушення ( 80731-10 ). ( Абзац другий пункту 
10 із змінами,внесеними згідно  з  Постановою  Пленуму  Верховного 
Суду N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 )

     Роз'яснити судам,   що   відповідальності   за  цією  статтею 
підлягає і будь-яка інша особа,  котра вчинила дії,  які  свідчать 
про неповагу до суду й судді, наприклад,  умисно  порушила  вимоги 
статті 11 Закону "Про статус  суддів"  щодо  створення  необхідних 
організаційно-технічних  та  інформаційних  умов  для   діяльності 
судів,  особливого  порядку  їх  фінансування  (умисно   затримала 
перерахування коштів,  що  надаються  судам  для  забезпечення  їх 
діяльності тощо). ( Абзац третій пункту  10  із  змінами,внесеними 
згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 (  v0012700-97  ) 
від 03.12.97 )

     11. Слід мати на увазі,  що відповідно до статей 11,  13, 42, 
45 Закону  "Про  статус  суддів"  (  2862-12 ) незалежність суддів 
забезпечується зокрема, особливим захистом майна судді  та  членів 
його сім'ї їх недоторканністю, яка поширюється і  на  майно  судді 
та членів його сім'ї. Оскільки це майно  перебуває  під  особливим 
захистом держави, то  при  його  пошкодженні  чи  знищенні  збитки 
судді чи членам його сім'ї відшкодовуються в  повному  розмірі  за 
рахунок державного бюджету. За наявності спору він  вирішується  в 
судовому порядку. (  Пункт  11  із  змінами,  внесеними  згідно  з 
Постановою Пленуму Верховного  Суду  N  12  (  v0012700-97  )  від 
03.12.97 )

     12.  При  розгляді  цивільних  справ  за  спорами  з  приводу 
судового захисту гарантій незалежності  й  недоторканності  суддів 
слід  виходити  з  того,  що  в  разі   невідповідності   положень 
правового  акта   Конституції   України   чи   законові   належить 
застосовувати положення Конституції  або  закону.  (  Пункт  12  в 
редакції Постанови Пленуму Верховного Суду N 12  (  v0012700-97  ) 
від 03.12.97 )

     13. Слід  мати  на увазі,  що кримінальна відповідальність за 
статтею 176-1 КК ( 2002-05 )  настає  лише  за  таке  втручання  у 
вирішення   судових   справ,   яке   зумовлене  метою  перешкодити 
всебічному, повному та об'єктивному розглядові справи або добитись 
винесення  незаконного  судового  рішення.  У  зв'язку  з  цим при 
розгляді справ про такі злочини суди повинні ретельно  з'ясовувати 
спрямованість умислу винної особи і належним чином мотивувати свої 
висновки у вироку.

     За змістом  частини 2 статті 176-1 КК відповідальність за цей 
злочин може нести лише посадова особа. При цьому під використанням 
посадового становища слід розуміти не лише випадки зловживання ним 
з боку посадових осіб,  які мають певні повноваження щодо судді, а 
й  використання  іншими  посадовими  особами  свого  становища  чи 
можливостей, які воно надає.

     Дії винної  особи  кваліфікуються  за  статтею  176-1  КК  як 
закінчений  злочин  незалежно  від  того,  чи  досягла  вона  мети 
перешкодити всебічному,  повному і об'єктивному розглядові  справи 
або винесення незаконного рішення.

     Якщо втручання  в судову діяльність було пов'язане зі спробою 
дати судді хабара,  дії винної особи  повинні  кваліфікуватися  за 
сукупністю злочинів,  передбачених  статтею  176-1  ( 2002-05 ) та 
статтями 17 ( 2001-05 ), 170 ( 2002-05 ) КК.

     14. Роз'яснити судам, що склад злочину, передбаченого статтею 
176-2 КК,  має  місце  як  у випадках,  коли особа вчиняє ці дії з 
метою перешкодити судді  прийняти  законне  рішення  чи  домогтися 
ухвалення  бажаного  для  неї  рішення,  так  і в разі,  коли вона 
висловлює погрози після вирішення справи.  Однак у  всіх  випадках 
вчинення   цього   злочину  погроза  висловлюється  у  зв'язку  зі 
здійсненням  правосуддя,  тобто  діяльністю   суду   по   розгляду 
цивільних, адміністративних і кримінальних справ.

     Законом не передбачено, щоб погроза вбивством, насильством чи 
знищенням майна щодо судді чи його близьких родичів була реальною. 
У  зв'язку  з цим дії винної особи кваліфікуються за статтею 176-2 
КК  незалежно  від  того, як сприймав погрозу потерпілий і чи мала 
винна  особа  намір і реальну можливість виконати її. Даний злочин 
визнається  закінченим  з  моменту  доведення  погрози  до  відома 
зазначених   осіб   будь-яким   способом  (усно,  письмово,  через 
посередника  тощо). ( Абзац другий пункту 14 із змінами, внесеними 
згідно  з  Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) 
від 03.12.97 )

     15. Слід мати  на  увазі,  що  відповідальність  за  злочини, 
передбачені статтями 189-4 і 189-5  КК  (  2002-05  ),  настає  не 
тільки  тоді,  коли зазначені в цих нормах дії вчинено щодо суддів 
або  їхніх  близьких  родичів  у  зв'язку  з   виконанням   суддею 
обов'язків  по  здійсненню  правосуддя,  а  й  тоді,  коли це було 
пов'язано  з  виконанням  суддею  інших   обов'язків   (наприклад, 
особистим прийомом громадян, публічним виступом тощо).

     Умисне заподіяння судді або його близьким родичам  середньої 
тяжкості  тілесних  ушкоджень чи легких тілесних ушкоджень,  а так 
само нанесення їм побоїв  або  вчинення  інших  насильницьких  дій 
повністю  охоплюється ч.1 ст.189-4 КК і додаткової кваліфікації за 
статтями 102, 106 чи 107 КК не потребує. ( Абзац другий пункту  15 
в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 ( v0012700-97  ) 
від 03.12.97 ) 

     ( Абзац третій пункту  15  виключено  на  підставі  Постанови 
Пленуму Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 )  Особа 
підлягає відповідальності за  частиною  1  чи  частиною  2  статті 
189-4 КК за умисне вчинення щодо  судді  чи  народного  засідателя 
або їх близьких родичів інших  насильницьких  дій  як  тоді,  коли 
настання зазначених у законі наслідків  охоплювалось  її  умислом, 
так і тоді, коли вона умисно  вчинила  лише  насильницькі  дії,  а 
наслідки сталися через її необережність.  Додаткової  кваліфікації 
за  статтями  106,  102,  частинами  1  і  2 статті 101 КК у таких 
випадках не вимагається. 

     Настання  смерті потерпілого через необережність  винного  не 
охоплюється  диспозицією ст.189-4 КК,  а тому якщо внаслідок дій, 
передбачених ч.1 цієї статті,  настала смерть потерпілого, вчинене 
належить  кваліфікувати  за сукупністю злочинів,  передбачених ч.1 
ст.189-4 ( 2002-05 ) та ст.98  (  2001-05  )  КК.  Якщо  ж  смерть 
потерпілого  настала  внаслідок  умисного  заподіяння йому тяжкого 
тілесного ушкодження,  вчинене підлягає кваліфікації за сукупністю 
злочинів, передбачених ч.2 ст.189-4 та  ч.3  ст.101  КК.  (  Абзац 
третій пункту 15 в редакції Постанови Пленуму  Верховного  Суду  N 
12 ( v0012700-97 від 03.12.97 )

     У разі,  коли  винна особа вчинила посягання на життя судді у 
зв'язку з  виконанням  ним  службових  обов'язків,  її  дії  мають 
кваліфікуватися за   ст.190-1   КК   або,   за   наявності   інших 
передбачених  законом  підстав,   за   ст.58   КК   і   додаткової 
кваліфікації за п."в" ст.93 КК не потребують.  (  Абзац  четвертий 
пункту  15  в  редакції Постанови Пленуму  Верховного  Суду  N  12 
( v0012700-97 від 03.12.97 )

     16. Під образою у ст.176-3 КК  слід  розуміти  нецензурні  чи 
брутальні висловлювання, непристойні жести та інші аналогічні  дії 
щодо  судді  у  зв'язку  зі  здійсненням   ним   правосуддя,   які 
принижують  його  честь  і  гідність.  Образою  слід  визнавати  й 
непристойну оцінку особистих якостей або поведінки судді. (  Абзац 
перший пункту 16 в редакції Постанови Пленуму  Верховного  Суду  N 
12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 )

     Розглядаючи справи про злочини, передбачені  статтями  176-2, 
176-3 і  189-4  КК  суди повинні особливо ретельно досліджувати як 
обставини вчинення особою дій щодо  судді,  так  і  обставини,  що 
передували їх вчиненню.

     17. Судам   слід   мати   на   увазі,   що   до  кримінальної 
відповідальності за  статтею  176-4  КК  за  невиконання  судового 
рішення  може бути притягнута лише посадова особа,  яка відповідно 
до повноважень повинна була вчинити дії по його виконанню або мала 
можливість перешкодити останньому.  При цьому не має значення, яке 
рішення  не  виконала  посадова  особа,  -  те,   яким   закінчено 
провадження у справі,  чи інше, прийняте відповідно до закону (про 
привід або арешт, про скасування санкції прокурора на арешт тощо).

     До кримінальної  відповідальності  за  статтею  183-2  КК  за 
невиконання вироку суду може бути притягнута лише особа, засуджена 
до позбавлення права займати певні  посади  або  займатися  певною 
діяльністю.  Відповідальність за цією статтею настає незалежно від 
того, як основне чи додаткове це покарання було призначено.

     Якщо посадова особа державного або громадського підприємства, 
установи чи організації не виконала рішення суду про поновлення на 
роботі з особистих  мотивів,  її  дії  належить  кваліфікувати  за 
статтею 133 КК,  а за відсутності такого мотиву - за статтею 176-4 
КК.

     18. Судам необхідно класти край будь-яким проявам неповаги до 
суду,  особливо  тим,  які роблять неможливим нормальне здійснення 
правосуддя (наприклад,  перешкоджання явці  народного  засідателя; 
злісне   ухилення   від   явки   свідка,   потерпілого,  позивача, 
відповідача;  несвоєчасна доставка в судове засідання  підсудного, 
що утримується під вартою; непідкорення розпорядженням головуючого 
або прийнятим  правилам  поведінки  в  суді;  невиконання  судових 
рішень).

     Встановивши факти  перешкоджання  явці  народного засідателя, 
злісного  ухилення  від  явки   свідка,   потерпілого,   позивача, 
відповідача    або   непідкорення   зазначених   та   інших   осіб 
розпорядженням головуючого,  суд  повинен  у  кожному  випадку  за 
допомогою  засобів  адміністративного стягнення,  а в передбачених 
законом випадках і  в  установленому  порядку  -  і  кримінального 
покарання примусити особу виконати відповідні вимоги.

     19. Звернути увагу на те, що незалежність  і  недоторканність 
суддів гарантується Конституцією та законами України. У зв'язку  з 
цим порушення  встановленого  законодавством  порядку  притягнення 
судді (як і  інших  осіб,  що  мають  статус  недоторканності)  до 
кримінальної чи адміністративної відповідальності тягне  за  собою 
закриття справи на підставі статті 5 КПК ( 1001-05 ) чи  статті  7 
Кодексу України про адміністративні правопорушення ( 80731-10 ). 
( Пункт 19 із  змінами,  внесеними  згідно  з  Постановою  Пленуму 
Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 )

     20. Рекомендувати Верховному суду Автономної Республіки Крим, 
обласним,  міжобласному,  Київському і  Севастопольському  міським 
судам,   військовим   судам   регіонів  і  Військово-Морських  Сил 
систематично узагальнювати  практику  застосування  законодавства, 
спрямованого  на  захист  незалежності судової влади,  та належним 
чином реагувати на виявлені порушення. 

 Голова Верховного Суду України                          В.Ф.Бойко 

 Секретар Пленуму, суддя 
 Верховного Суду України                             М.П.Селіванов