І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И 

                          Р І Ш Е Н Н Я 
                   КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ 

               Рішення Конституційного Суду України 
    у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного 
       суду України та Генеральної прокуратури України щодо 
       офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного 
                  процесуального кодексу України 
    (справа про представництво прокуратурою України інтересів 
                   держави в арбітражному суді) 
 

     м. Київ, 8 квітня 1999 року            Справа N 1-1/99 
              N 3-рп/99 

     vd990408 vn3-рп/99 

     Конституційний Суд  України  у  складі суддів Конституційного 
Суду України: 

     Тимченка Івана Артемовича - головуючий,

     Вознюка Володимира Денисовича,

     Євграфова Павла Борисовича,

     Козюбри Миколи Івановича,

     Корнієнка Миколи Івановича,

     Костицького Михайла Васильовича - суддя-доповідач,

     Малинникової Людмили Федорівни,

     Мартиненка Петра Федоровича,

     Мироненка Олександра Миколайовича,

     Німченка Василя Івановича,

     Розенка Віталія Івановича,

     Савенка Миколи Дмитровича,

     Селівона Миколи Федосовича,

     Скоморохи Віктора Єгоровича,

     Тихого Володимира Павловича,

     Чубар Людмили Пантеліївни,

     Шаповала Володимира Миколайовича,

     Яценка Станіслава Сергійовича, 

за участю   уповноважених   за   дорученням   суб'єктів  права  на 
конституційне подання Джуня В'ячеслава Васильовича - судді  Вищого 
арбітражного   суду   України,  Кравченка  Олексія  Васильовича  - 
заступника  начальника  цивільно-судового  управління  Генеральної 
прокуратури  України,  Кулика  Віктора  Дмитровича  -  виконуючого 
обов'язки  начальника  арбітражно-судового   відділу   Генеральної 
прокуратури  України,  залучених до участі у розгляді даної справи 
від Президента України Носова Владислава Васильовича -  Постійного 
представника  Президента  України  в Конституційному Суді України; 
від Верховної Ради України Селіванова  Анатолія  Олександровича  - 
завідувача  відділу  зв'язків  з  органами правосуддя Секретаріату 
Верховної  Ради  України,  Рудюк  Ніни  Семенівни   -   заступника 
завідувача  відділу  зв'язків  з  органами правосуддя Секретаріату 
Верховної Ради України;  від Кабінету Міністрів  України  Пасенюка 
Олександра Михайловича - заступника Міністра юстиції України;  від 
Генеральної прокуратури України Вернидубова  Івана  Васильовича  - 
заступника  Генерального  прокурора України;  спеціаліста Шевченко 
Ярославни Миколаївни - доктора юридичних наук, професора,

     розглянув на  пленарному  засіданні   справу   про   офіційне 
тлумачення  положень  статті 2 Арбітражного процесуального кодексу 
України ( 1798-12 ).

     Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 41 Закону 
України "Про  Конституційний  Суд  України"  (  422/96-ВР  ) стали 
конституційні  подання  Вищого  арбітражного   суду   України   та 
Генеральної прокуратури України.

     Підставою для  розгляду справи відповідно до статті 93 Закону 
України "Про Конституційний Суд України" є практична  необхідність 
у з'ясуванні положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу 
України у зв'язку з їх неоднозначним  розумінням  і  застосуванням 
Вищим арбітражним судом України та органами прокуратури України.

     Заслухавши суддю-доповідача   Костицького  М  .В.,  пояснення 
Джуня В.В.,  Вернидубова І.В.,   Кравченкав О.В.,   Шевченко Я.М., 
Кулика В.Д.,   Носова В.В.,    Селіванова А.О.,  Пасенюка О.М.
  та 
дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України 

                        у с т а н о в и в: 

     1. Вищий арбітражний суд України  та  Генеральна  прокуратура 
України    звернулися   до   Конституційного   Суду   України   із 
конституційними  поданнями  щодо   роз'яснення   положень   абзацу 
четвертого частини  першої  статті  2  Арбітражного процесуального 
кодексу України, в яких йдеться про те, що арбітражний суд порушує 
справи  за  позовними  заявами "прокурорів та їх заступників,  які 
звертаються до арбітражного суду в інтересах держави",  та частини 
другої  зазначеної статті,  яка стосується органу,  уповноваженого 
державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

     Відповідно до  статті  2  Арбітражного процесуального кодексу 
України від 6 листопада 1991 року прокурори  користувалися  правом 
звернення  з  позовними  заявами  до арбітражного суду в інтересах 
державних органів,  державних підприємств і організацій.  Стаття 2 
цього  Кодексу  в  редакції  Закону  України "Про внесення змін до 
Арбітражного процесуального кодексу України"  (  251/97-ВР  )  від 
13 травня 1997 року встановила,  що арбітражний суд порушує справи 
за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються 
до  арбітражного  суду  в  інтересах держави.  Тим самим положення 
статті 2 були приведені у відповідність до статті 121  Конституції 
України (  254к/96-ВР  ),  згідно  з  якою  на прокуратуру України 
покладається представництво інтересів громадянина  або  держави  в 
суді у випадках, визначених законом. 

     2. Вищий  арбітражний  суд  України  посилається на те,  що і 
після набуття чинності  Законом  України  "Про  внесення  змін  до 
Арбітражного  процесуального  кодексу  України" від 13 травня 1997 
року органи прокуратури продовжують звертатися з позовними заявами 
в  інтересах  державних  підприємств  і  господарських товариств з 
часткою  державної  власності  у  статутному  фонді  з  огляду  на 
необхідність забезпечення інтересів держави.
 Проте, на його думку, 
інтереси держави не  можна  ототожнювати  з  майновими  інтересами 
зазначених  суб'єктів  господарювання.  Державу мають представляти 
уповноважені нею державні органи,  наприклад Фонд державного майна 
України, податкові адміністрації, міністерства.

     Генеральна прокуратура України стверджує, що існуюча практика 
розгляду  позовів прокурорів арбітражними судами звужує закріплене 
статтею  121  Конституції  України  поняття  "інтереси   держави", 
оскільки  останні  ототожнюють  їх  лише  з  майновими  інтересами 
держави.  Прокуратура України поширює це поняття і на  інтереси  в 
економічній,  політичній, соціальній та інших сферах, що дає право 
її  органам  на  широке   представництво   інтересів   держави   в 
арбітражних  судах.  Крім  того,  Генеральна  прокуратура  України 
просить  дати  офіційне  тлумачення  понять  "інтереси   держави", 
"представництво прокурора в суді", "орган, уповноважений державою" 
та "відповідні функції у спірних відносинах". 

     3. У контексті пункту 2 статті 121 Конституції України аналіз 
положень  статті  2  Арбітражного  процесуального  кодексу України 
свідчить,  що частина перша цієї статті визначає коло осіб, в тому 
числі  прокурорів  та  їх  заступників,  за позовними заявами яких 
арбітражний суд порушує справи,  а частина друга встановлює вимоги 
до  змісту  позовної  заяви,  зокрема  зазначення  в  ній  органу, 
уповноваженого державою здійснювати відповідні функції  у  спірних 
відносинах.

     Для вирішення справи суттєвим вбачається  з'ясування  поняття 
"інтереси держави". У процесі дослідження встановлено, що державні 
інтереси закріплюються  як  нормами  Конституції  України,  так  і 
нормами  інших правових актів.  Інтереси держави відрізняються від 
інтересів інших учасників суспільних  відносин.  В  основі  перших 
завжди  є  потреба  у  здійсненні  загальнодержавних  (політичних, 
економічних,  соціальних та інших) дій,  програм,  спрямованих  на 
захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону 
України,  гарантування її державної,  економічної,  інформаційної, 
екологічної  безпеки,  охорону  землі  як національного багатства, 
захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
 

     4. Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції  України  на 
прокуратуру    України   покладається   представництво   інтересів 
громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

     Такі випадки  передбачені  статтею  33  Закону  України  "Про 
прокуратуру" ( 1789-12 ) та статтею 29  Кримінально-процесуального 
кодексу України  (  1001-05  )  (пред'явлення  цивільного позову в 
інтересах  держави  або  громадянина  про  відшкодування  збитків, 
заподіяних   злочином),  частиною  четвертою  статті  136  Кодексу 
законів про працю України ( 322-08 ) (звернення до суду із  заявою 
про   стягнення   заподіяної   матеріальної   шкоди  з  керівників 
підприємств,  установ  та  організацій),  статтею  13   Цивільного 
процесуального  кодексу  України  (  1501-06  ) (здійснення в суді 
захисту прав і законних інтересів громадян, які за станом здоров'я 
чи  з  інших  поважних  причин  не  можуть  захистити свої права), 
статтями 70,  71,  75,  76, 119, 121, 125, 153 Кодексу про шлюб та 
сім'ю України  ( 2006-07 ),  статтею 2 Арбітражного процесуального 
кодексу України (порушення справ за позовними  заявами  прокурорів 
та   їх  заступників,  які  звертаються  до  арбітражного  суду  в 
інтересах держави) тощо.

     Інтереси держави  можуть збігатися повністю,  частково або не 
збігатися  зовсім  з  інтересами  державних   органів,   державних 
підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств 
з часткою державної власності у статутному  фонді.  Проте  держава 
може  вбачати  свої  інтереси  не тільки в їх діяльності,  але й в 
діяльності приватних підприємств, товариств.

     Із врахуванням   того,  що  "інтереси  держави"  є  оціночним 
поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку 
самостійно  визначає  з  посиланням на законодавство,  на підставі 
якого подається позов,  в чому саме відбулося  чи  може  відбутися 
порушення матеріальних або інших інтересів держави,  обгрунтовує у 
позовній  заяві  необхідність  їх  захисту  та   зазначає   орган, 
уповноважений  державою  здійснювати  відповідні функції у спірних 
відносинах. 

     5. Частина друга статті 2 Арбітражного процесуального кодексу 
України містить поняття "орган, уповноважений державою здійснювати 
відповідні функції у спірних відносинах".  З  огляду  на  це  його 
необхідно  тлумачити  саме  у такій редакції,  а не відокремлювати 
поняття "орган,  уповноважений державою" і "відповідні  функції  у 
спірних відносинах",  як це просить зробити Генеральна прокуратура 
України.

     Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні 
функції у спірних відносинах"  означає  орган,  на  який  державою 
покладено   обов'язок  щодо  здійснення  конкретної  діяльності  у 
відповідних  правовідносинах,  спрямованої  на  захист   інтересів 
держави.  Таким  органом,  відповідно  до статей 6,  7,  13 та 143 
Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган 
місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу 
виконавчої влади.

     Орган, уповноважений  державою здійснювати відповідні функції 
у спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за 
позовною заявою прокурора,  і на підставі частини першої статті 21 
Арбітражного  процесуального  кодексу   України   є   стороною   в 
арбітражному   процесі.   Цей   орган   вчиняє   процесуальні  дії 
(відповідні   функції)   згідно   зі   статтею   22   Арбітражного 
процесуального кодексу України. 

     6. Представництво  прокуратурою  України  інтересів держави в 
суді є одним із видів представництва в суді.  За правовою природою 
представництво  в  суді  є  правовідносинами,  в  яких  одна особа 
(представник) на підставі певних повноважень  виступає  від  імені 
іншої  особи  (довірителя)  і виконує процесуальні дії в суді в її 
інтересах,  набуваючи (змінюючи,  припиняючи)  для  неї  права  та 
обов'язки.  Представництво  прокурором  інтересів  держави  в суді 
відрізняється від інших  видів  представництва  рядом  специфічних 
ознак:  складом  представників  та колом суб'єктів,  інтереси яких 
вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.

     Отже, за  змістом  пункту 2 статті 121 Конституції України та 
статей 2 і 29  Арбітражного  процесуального  кодексу  України  під 
представництвом   інтересів  держави  в  арбітражному  суді  треба 
розуміти правовідносини,  в яких прокурор, реалізуючи повноваження 
щодо захисту інтересів держави, вчиняє в суді процесуальні дії. Ці 
дії згідно з частинами першою та  другою  статті  29  Арбітражного 
процесуального  кодексу  України  включають звернення прокурора до 
арбітражного суду з позовною заявою,  участь у справах,  порушених 
за його заявою,  у разі коли це передбачено законом або визнано за 
необхідне арбітражним судом,  або за ініціативою  прокурора,  якщо 
цього вимагає захист інтересів держави.

     На підставі викладеного  і  керуючись  статтями  147  та  150 
Конституції  України,  статтями  63,  67 та 69 Закону України "Про 
Конституційний Суд України", Конституційний Суд України 

                          в и р і ш и в: 

     1. Положення  абзацу  четвертого  частини  першої  статті   2 
Арбітражного  процесуального  кодексу України в контексті пункту 2 
статті 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та 
їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах 
держави,  а не в  інтересах  підприємств,  установ  і  організацій 
незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

     Прокурор або його заступник самостійно визначає і обгрунтовує 
в позовній заяві,  в чому полягає порушення інтересів держави чи в 
чому існує загроза інтересам держави,  і ця заява,  за  статтею  2 
Арбітражного  процесуального  кодексу  України,  є  підставою  для 
порушення справи в арбітражному суді. 

     2. Під поняттям "орган,  уповноважений  державою  здійснювати 
відповідні  функції  у  спірних відносинах",  зазначеним у частині 
другій  статті  2  Арбітражного  процесуального  кодексу  України, 
потрібно   розуміти  орган  державної  влади  чи  орган  місцевого 
самоврядування,   якому   законом   надано   повноваження   органу 
виконавчої влади. 

     3. Під представництвом прокуратурою України інтересів держави 
в арбітражному суді за змістом пункту  2  статті  121  Конституції 
України  та  статей  2  і  29  Арбітражного процесуального кодексу 
України треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи 
визначені  Конституцією  України та законами України повноваження, 
вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави.

     Ці дії  включають  подання  прокурором  до  арбітражного суду 
позовної заяви,  його участь у розгляді справи за позовною заявою, 
а  також  у  розгляді  судом будь-якої іншої справи за ініціативою 
прокурора чи за визначенням суду,  якщо це необхідно  для  захисту 
інтересів держави. 

     4. Рішення  Конституційного  Суду  України  є обов'язковим до 
виконання  на  території  України,  остаточним  і  не  може   бути 
оскарженим.

     Рішення Конституційного - Суду України підлягає опублікуванню 
у  "Віснику  Конституційного  Суду  України"  та в інших офіційних 
виданнях України. 
 

                                  КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ