І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И 

                          Р І Ш Е Н Н Я 
                   КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ 

         у справі за конституційним зверненням Товариства 
        з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус 
        Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення 
          частини другої статті 124 Конституції України 
            (справа про досудове врегулювання спорів) 
 

     м. Київ, 9 липня 2002 року                  Справа N 1-2/2002 
              N 15-рп/2002 
 

     Конституційний Суд України у  складі  суддів  Конституційного 
Суду України: 

     Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,

     Вознюка Володимира Денисовича,

     Євграфова Павла Борисовича,

     Іващенка Володимира Івановича,

     Козюбри Миколи Івановича,

     Костицького Михайла Васильовича,

     Малинникової Людмили Федорівни,

     Мироненка Олександра Миколайовича,

     Розенка Віталія Івановича,

     Савенка Миколи Дмитровича - суддя-доповідач,

     Селівона Миколи Федосовича,

     Тимченка Івана Артемовича,

     Тихого Володимира Павловича,

     Чубар Людмили Пантеліївни,

     Шаповала Володимира Миколайовича, 

     розглянув на  пленарному  засіданні  справу за конституційним 
зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю  "Торговий  Дім 
"Кампус  Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини 
другої статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) про поширення 
юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі.
 

     Приводом для  розгляду  справи  відповідно  до статей 42,  43 
Закону України "Про Конституційний  Суд  України"  (  422/96-ВР  ) 
стало    конституційне    звернення    Товариства    з   обмеженою 
відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб". 

     Підставою для розгляду справи згідно  зі  статтею  94  Закону 
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є наявність 
неоднозначного застосування частини другої статті 124  Конституції 
України   (   254к/96-ВР   )   судами   України  в  цивільному  та 
господарському процесах. 

     Заслухавши суддю-доповідача  Савенка   М.Д.   та   дослідивши 
матеріали справи, Конституційний Суд України 

                       у с т а н о в и в: 

     1. Суб'єкт  права  на  конституційне звернення - Товариство з 
обмеженою   відповідальністю   "Торговий   Дім   "Кампус    Коттон 
клаб"  -  звернувся до  Конституційного Суду України з клопотанням 
дати офіційне тлумачення положень статті 41, частин першої, другої 
статті  55  та  частини  другої  статті  124  Конституції  України 
( 254к/96-ВР ). 

     Ухвалою Колегії  суддів  Конституційного   Суду   України   з 
конституційних    звернень    (подань)    відкрито   конституційне 
провадження у справі щодо офіційного тлумачення положення  частини 
другої  статті  124  Конституції України ( 254к/96-ВР ).  Стосовно 
офіційного тлумачення положень статті 41,  частин  першої,  другої 
статті   55   Конституції  України  (  254к/96-ВР  )  у  відкритті 
конституційного провадження відмовлено на підставі  пунктів  2,  3 
статті   45   Закону  України  "Про  Конституційний  Суд  України" 
( 422/96-ВР ).
 

     Необхідність офіційного тлумачення положення  частини  другої 
статті  124  Конституції  України  ( 254к/96-ВР ) суб'єкт права на 
конституційне звернення  обгрунтовує  неоднозначним  застосуванням 
судами   загальної   юрисдикції  в  господарському  та  цивільному 
процесах положень відповідних процесуальних норм, які встановлюють 
обов'язкове   досудове   врегулювання   спорів   і  наслідки  його 
недодержання. 

     Зазначається, що стаття 136 Цивільного процесуального кодексу 
України ( 1502-06 ) передбачає як підставу для відмови у прийнятті 
заяв у цивільних справах недодержання  особою,  що  звернулась  до 
суду,  "встановленого  законом  для  даної категорії справ порядку 
попереднього  позасудового  вирішення   справи",   а   стаття   63 
Господарського   процесуального   кодексу   України  (  1798-12  ) 
передбачає,  що  у  випадках  неподання  доказів  "вжиття  заходів 
досудового  врегулювання  спору"  позовна  заява  повертається без 
розгляду. 

     Обов'язкове досудове врегулювання  спорів,  на  думку  автора 
звернення, порушує його право на судовий захист. Наголошується, що 
Верховний Суд України у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду 
України  "Про  застосування  Конституції  України  при  здійсненні 
правосуддя" від 1 листопада 1996 року N 9 ( v0009700-96  )  вказав 
на  неприпустимість  відмови  особі  у прийнятті позовної заяви чи 
скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в 
передбаченому законом досудовому порядку,  проте господарські суди 
повертають позовні заяви без  розгляду,  якщо  позивачем  не  було 
дотримано порядку досудового врегулювання спорів.
 

     Верховна Рада  України  21  червня  2001  року прийняла Закон 
України "Про внесення змін до Арбітражного процесуального  кодексу 
України"  N  2539-III  ( 2539-14 ),  яким назву Кодексу змінено на 
"Господарський процесуальний кодекс України",  а  слова  в  тексті 
Кодексу  "арбітражний",  "доарбітражний"  та  "арбітражний процес" 
замінено  відповідно  словами  "господарський",   "досудовий"   та 
"судовий  процес".  Враховуючи,  що  конституційне  звернення було 
направлено до Конституційного Суду України  до  набрання  чинності 
згаданим Законом, а порушені у зверненні питання стосуються змісту 
відповідних положень Арбітражного процесуального кодексу  України, 
Конституційний Суд України під час розгляду цієї справи застосовує 
відповідні терміни з урахуванням вимог названого Закону. 

     2. Голова Верховної Ради України в листі  до  Конституційного 
Суду  України  звертає  увагу на те,  що норми Конституції України 
( 254к/96-ВР ), які визначають юрисдикцію  судів  щодо  конкретних 
правовідносин та "право особи (зокрема юридичної особи) на судовий 
розгляд  спору,  не  можуть  бути  поставлені  в  залежність   від 
наявності  чи  відсутності  в законах України спеціальних положень 
про можливість звернення до суду по  кожній  конкретній  категорії 
справ". 

     На думку Голови Верховного Суду України,  положення постанови 
Пленуму   Верховного  Суду  України  N  9   (  v0009700-96  )  від 
1 листопада 1996 року  щодо  неприпустимості  відмови  у прийнятті 
позовної заяви чи скарги з  підстав,  що  її  вимоги  можуть  бути 
розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку,  стосується 
і господарських спорів.  Об'єктивних причин,  які  обумовлювали  б 
необхідність  обов'язкового  застосування  досудового врегулювання 
таких спорів, не існує. 

     Голова Вищого  господарського   суду   України   вважає,   що 
поширення  юрисдикції судів на всі правовідносини,  що виникають у 
державі, зовсім не виключає можливості захисту права особи в інших 
несудових установах чи за процедурами,  які узгоджуються з нормами 
Конституції України ( 254к/96-ВР ). 

     3. Конституційний Суд України виходить з того,  що  положення 
частини другої статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) треба 
розглядати у системному зв'язку  з  іншими  положеннями  Основного 
Закону України ( 254к/96-ВР ),  які передбачають захист судом прав 
і свобод людини і  громадянина,  а  також  прав  юридичної  особи, 
встановлюють  юридичні гарантії їх реалізації,  надаючи можливість 
кожному  захищати  права  і  свободи  будь-якими  не  забороненими 
законом  засобами  (частина  п'ята статті 55  Конституції  України 
( 254к/96-ВР ). Тобто кожна особа  має  право  вільно  обирати  не 
заборонений  законом  засіб  захисту  прав і свобод,  у тому числі 
судовий захист. 

     Для   забезпечення   судового   захисту  Конституція  України 
(  254к/96-ВР  )  у  статті  124  встановила  принципи  здійснення 
правосуддя виключно судами,  неприпустимості  делегування  функцій 
судів  та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та 
визначила  юрисдикцію  судів.  Зазначені   принципи   забезпечують 
здійснення  конституційного  права на судовий захист,  яке не може 
бути обмежене навіть в умовах  воєнного  або  надзвичайного  стану 
(стаття 64 Конституції України ( 254к/96-ВР ). 

     Із змісту  частини  другої  статті  124  Конституції  України 
( 254к/96-ВР ) щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що 
виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин 
у  разі  виникнення  спору  може  звернутися  до  суду   за   його 
вирішенням.  Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, 
іноземці,  особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти 
цих   правовідносин.   Зазначена   норма,   як  і  інші  положення 
Конституції України ( 254к/96-ВР ), не містить  застереження  щодо 
допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання 
спору   та   неприпустимості   здійснення   правосуддя  без   його 
застосування. 

     Право на   судовий   захист  передбачено  й  іншими  статтями 
Конституції України ( 254к/96-ВР ).  Так,  відповідно до статті  8 
Конституції  України  ( 254к/96-ВР ) звернення до суду для захисту 
конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на 
підставі  Конституції  України  (  254к/96-ВР ),  норми якої мають 
пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта 
статті  13 Конституції України ( 254к/96-ВР ) встановлює обов'язок 
держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права  власності  і 
господарювання,   в  тому  числі  у  судовому  порядку.  До  таких 
суб'єктів належать,  зокрема,  юридичні  особи  та  інші  суб'єкти 
господарських відносин.  Тобто можливість судового захисту не може 
бути поставлена  законом,  іншими  нормативно-правовими  актами  у 
залежність  від використання суб'єктом правовідносин інших засобів 
правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору. 

     Обов'язкове досудове  врегулювання   спорів,   яке   виключає 
можливість  прийняття  позовної  заяви до розгляду і здійснення за 
нею правосуддя,  порушує право особи на судовий захист. Можливість 
використання   суб'єктами  правовідносин  досудового  врегулювання 
спорів  може  бути  додатковим  засобом  правового  захисту,  який 
держава  надає  учасникам  певних правовідносин,  що не суперечить 
принципу  здійснення  правосуддя   виключно   судом.   Виходячи  з 
необхідності  підвищення  рівня  правового  захисту  держава  може 
стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових  процедур, 
однак  їх  використання  є  правом,  а  не  обов'язком особи,  яка 
потребує такого захисту. 

     Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів  правовідносин 
можливості   досудового   врегулювання   спорів.   Це   може  бути 
передбачено    цивільно-правовим    договором,    коли    суб'єкти 
правовідносин  добровільно  обирають  засіб  захисту  їхніх  прав. 
Досудове   врегулювання   спору   може   мати   місце   також   за 
волевиявленням  кожного з учасників правовідносин і за відсутності 
у договорі застереження щодо такого врегулювання спору. 

     Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому 
числі і досудового врегулювання спору,  є правом,  а не обов'язком 
особи,  яка  добровільно,  виходячи  з  власних  інтересів,   його 
використовує.   Встановлення   законом   обов'язкового  досудового 
врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на  судовий 
захист. 

     З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 
Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо поширення юрисдикції судів 
на   всі   правовідносини,  що  виникають  у  державі,  в  аспекті 
конституційного звернення необхідно розуміти так,  що право  особи 
(громадянина України,  іноземця, особи без громадянства, юридичної 
особи) на звернення до суду  за  вирішенням  спору  не  може  бути 
обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення 
законом   або   договором   досудового   врегулювання   спору   за 
волевиявленням  суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції 
судів і права на судовий захист. 

     Виходячи з  наведеного  та  керуючись   статтями   147,   150 
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 63, 65, 94 Закону 
України  "Про  Конституційний  Суд   України"   (   422/96-ВР   ), 
Конституційний Суд України 

                         в и р і ш и в: 

     1. Положення  частини  другої статті 124  Конституції України 
( 254к/96-ВР )   щодо   поширення   юрисдикції   судів   на    всі 
правовідносини,  що виникають у державі, в аспекті конституційного 
звернення необхідно розуміти  так,  що  право  особи  (громадянина 
України,  іноземця,  особи  без громадянства,  юридичної особи) на 
звернення до суду  за  вирішенням  спору  не  може  бути  обмежене 
законом,  іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом 
або договором  досудового  врегулювання  спору  за  волевиявленням 
суб'єктів  правовідносин  не є обмеженням юрисдикції судів і права 
на судовий захист. 

     2. Верховній  Раді  України,   Кабінету   Міністрів   України 
привести   нормативно-правові   акти  у  відповідність  з вимогами 
статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та її тлумаченням  у 
цьому Рішенні. 

     3. Рішення  Конституційного  Суду  України  є обов'язковим до 
виконання  на  території  України,  остаточним  і  не  може   бути 
оскарженим. 

     Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у 
Віснику Конституційного Суду України та в інших офіційних виданнях 
України. 
 

                                        КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ