ПОСТАНОВА 05.07.2005 Справа N 14/167-2/121 "Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: [...], за участю представників сторін: [...], розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 3 березня 2005 року у справі господарського суду Івано-Франківської області за позовом ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України"до ВАТ "Івано-Франківськгаз"про стягнення боргу, В С Т А Н О В И В:". 2005
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
05.07.2005 Справа N 14/167-2/121
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...], за участю представників сторін: [...], розглянувши у
відкритому судовому засіданні в м.
Києві касаційну скаргу ДК "ГазУкраїни" НАК "Нафтогаз України" на постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 3 березня 2005 року у справі
господарського суду Івано-Франківської області за позовом ДК "Газ
України" НАК "Нафтогаз України" до ВАТ "Івано-Франківськгаз" про
стягнення боргу, В С Т А Н О В И В:
В липні 2004 року ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України"
звернулось до господарського суду з позовом до ВАТ
"Івано-Франківськгаз" про стягнення боргу за поставлений природний
газ в сумі 26368673 грн. 21 коп.
В позові компанія зазначила, що відповідно договору від
25 грудня 2000 року N 10/16-1459 поставила ВАТ
"Івано-Франківськгаз" протягом січня - грудня 2001 року природний
газ на загальну суму 75148331 грн. 71 коп., а відповідач
зобов'язання з оплати виконав частково, заборгувавши 26368673 грн.
21 коп.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
16 грудня 2004 року в позові відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
3 березня 2005 року рішення суду першої інстанції залишено без
змін.
В касаційній скарзі ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України"
просить скасувати рішення місцевого господарського суду та
постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення
судами норми матеріального та процесуального права.
Вважає, що судами порушено вимоги ст. ст. 161, 162, 245 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) та ст. ст. 525, 526, 714 ЦК України ( 435-15 ),
ст. ст. 5, 21, 34 Закону України "Про підприємства в Україні"
( 887-12 ), ст. 6 Закону України "Про власність" ( 697-12 ), ст.
83 ГПК України ( 1798-12 ) та неправильно застосовано ст. ст. 165,
386 ЦК УРСР, ст. ст. 530, 1000 ЦК України.
На думку заявника, суд апеляційної інстанції вийшов за межі
розгляду справи, оцінивши правову природу правовідносин, які
виникли між сторонами, оскільки жодна з сторін не зверталась з
такою вимогою, тому вважає, що дане питання є предметом для
окремого позову про тлумачення умов договору.
У відзиві на касаційну скаргу ВАТ "Івано-Франківськгаз"
просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від
3 березня 2005 року залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши пояснення
представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, між Дочірньою компанією "Торговий Дім
"Газ України", правонаступником якої є Дочірня компанія "Газ
України" НАК "Нафтогаз України", та ВАТ "Івано-Франіквськгаз"
25 грудня 2000 року укладено договір N 10/16-1459 на постачання
природного газу у 2001 році, який було підписано разом з
Протоколом розбіжностей та Протоколом узгодження розбіжностей від
22 січня 2002 року.
На виконання умов договору ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз
України" передавав ВАТ "Івано-Франківськгаз" договірну кількість
природного газу з цільовим призначенням його продажу, а саме - для
потреб населення.
Порядок розрахунків за поставлений природний газ в спірний
період визначався не тільки договором, але й був встановлений
нормами законодавства, зокрема, постановою Кабінету Міністрів
України і Національного банку України від 13 листопада 1998 року
N 1785 ( 1785-98-п ) "Про вдосконалення розрахунків за спожитий
газ", якою визначено порядок зарахування коштів, які надійшли від
споживачів природного газу на розподільні рахунки газозбутових
підприємств НАК "Нафтогаз України".
Даною постановою визначено, що кошти, які надійшли на такі
розподільні рахунки, розподіляються не безпосередньо газозбутовими
підприємствами, а установами банків згідно з алгоритмом розподілу
коштів та перераховуються на консолідований розподільний рахунок.
Алгоритм розподілу коштів розробляється НАК "Нафтогаз України",
дочірньою компанією якої є позивач, та затверджується Національною
комісією регулювання електроенергетики за погодженням з Державною
податковою адміністрацією. На виконання даної постанови був
затверджений, наказом від 9 листопада 1998 року НАК "Нафтогаз
України", порядок розподілу коштів, що надходять за використаний
природний газ на розподільні та консолідований розподільний
рахунки, відкриті газозбутовим та газотранспортним підприємствам.
Судом встановлено, що сторони, підписавши Протокол узгодження
розбіжностей, змінили редакцію умов договору щодо порядку та
строків розрахунків за газ та визначили, що розрахунки за поставку
здійснюються у відповідності до алгоритму розподілу коштів, що
надходять за використаний природний газ на розподільні рахунки
газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз України" за поставлений
природний газ, затвердженого постановою НКРЕ від 12 липня
2000 року N 759 ( v0759227-00 ).
З Протоколу узгодження розбіжностей до договору N 10/16-1459
від 25 грудня 2000 року випливає, що проведення розрахунку за
отриманий для потреб населення природний газ здійснюється шляхом
щоденного перерахування уповноваженими банками на консолідований
розподільний рахунок ДК "Газ України" коштів, що поступили від
населення за спожитий природний газ на розподільний рахунок ВАТ
"Івано-Франківськгаз", який був відкритий відповідно до вимог
постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку
України від 13 листопада 1998 року N 1785 ( 1785-98-п ) "Про
вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ".
Таким чином, у зв'язку з встановленням вищезазначеними
нормативними актами порядку розподілу коштів відповідач був
позбавлений можливості здійснювати інший вид розрахунку з
позивачем, оскільки не був розпорядником коштів, що надходили на
розподільчий рахунок.
Апеляційний господарський суд, залишаючи рішення суду першої
інстанції без змін, зазначив, що позивач не довів те, що ВАТ
"Івано-Франківськгаз" розпорядився цими коштами в порушення
порядку, встановленого алгоритмом, і встановив, що позивач до суми
позову необгрунтовано зарахував комерційні втрати.
З огляду на це та інші встановлені судом фактичні обставини
слід зазначити, що згідно ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) касаційна інстанція не має права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
їх.
Відповідно до імперативних вимог ч. 1 ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) касаційна інстанція лише на підставі встановлених
фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування
судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та
процесуального права.
За таких обставин судові рішення відповідають вимогам закону
і обставинам справи, тому підстави для скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ), суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 3 березня
2005 року - без змін.
= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =