Роз'яснення; Вищий арбітражний суд від 04.03.1998 № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України". Інше законодавство України. 1998

Актуальність документа станом на 22.08.2025

завантажити документ, актуальний на поточний час

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

Р О З'Я С Н Е Н Н Я

N 02-5/78 від 04.03.98

м.Київ

Арбітражним судам України

{ Роз'яснення втратило чинність на підставі Постанови Вищого
господарського суду
N 7 ( va007600-13 ) від 21.02.2013 }

Про деякі питання практики застосування розділу VI
Господарського процесуального кодексу України

{ Із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненнями Вищого
арбітражного суду
N 02-5/401 ( v_401800-98 ) від 19.10.98
N 02-1/312 ( v_312800-99 ) від 29.06.99
N 02-5/618 ( v_618800-00 ) від 06.11.2000
Роз'ясненням Вищого господарського суду
N 04-5/609 ( v_609600-02 ) від 31.05.2002
Рекомендаціями Президії
Вищого господарського суду
N 04-5/212 ( v_212600-04 ) від 10.02.2004
N 04-5/3248 ( v3248600-04 ) від 10.12.2004
N 04-5/26 ( v0026600-05 ) від 01.02.2005
N 04-5/103 ( v5_10600-07 ) від 31.05.2007 }

( У тексті Роз'яснення, крім вступної частини і назви "Вищий
арбітражний суд України" у підпункті 4.3 пункту 4, слова
"арбітражний суд", "арбітражні суди", "арбітражні витрати"
"доарбітражне врегулювання" і "арбітражний процес" в усіх
відмінках замінено відповідно словами "господарський суд",
"господарські суди", "судові витрати", "досудове
врегулювання" і "судовий процес" у відповідних відмінках,
а абревіатуру "АПК" - абревіатурою "ГПК" згідно з
Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609
( v_609600-02 ) від 31.05.2002 )

З метою забезпечення правильного і однакового застосування

законодавства президія Вищого арбітражного суду України вважає за

необхідне дати такі роз'яснення.

( Вступна частина із змінами,

внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду

N 04-5/609 ( v_609600-02 ) від 31.05.2002 )

1. Відповідно до розділу VI Господарського процесуального

кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК) судовими витратами є

пов'язані з розглядом справи в господарському суді витрати, які

складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за

проведення експертизи (аудиту), призначеної господарським судом,

витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у

місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката, витрат

на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших

витрат, пов'язаних з розглядом справи. ( Абзац перший

пункту 1 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого

господарського суду N 04-5/609 ( v_609600-02 ) від 31.05.2002 )

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК ( 1798-12 )

відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам,

викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що

виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК). ( Абзац другий

пункту 1 в редакції Роз'яснення Вищого господарського суду

N 04-5/609 ( v_609600-02 ) від 31.05.2002 )

( Абзац третій пункту 3 виключено на підставі Роз'яснення
Вищого господарського суду N 04-5/609 ( v_609600-02 ) від
31.05.2002 )

Згідно з частиною першою статті 46 ГПК державне мито

сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в

порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Виходячи з цього, господарським судам у вирішенні згаданих

питань слід керуватись, зокрема, Декретом Кабінету Міністрів

України "Про державне мито" ( 7-93 ) зі змінами і доповненнями

(далі - Декрет) та Інструкцією про порядок обчислення та

справляння державного мита, затвердженою наказом Головної

державної податкової інспекції України від 22.04.93 N 15

( z0050-93 ) (далі - Інструкція).

3. Державне мито справляється з первісних та зустрічних

позовних заяв майнового і немайнового характеру, у тому числі із

заяв про визнання недійсними повністю або частково актів з

підстав, зазначених у законодавстві; про відшкодування моральної

(немайнової) шкоди; зі спорів, що виникають при укладанні, зміні,

розірванні господарських договорів чи визнанні їх недійсними; заяв

кредиторів про порушення справ про банкрутство та кредиторів, які

звертаються з майновими вимогами до боржника після опублікування

оголошення про порушення справи про банкрутство; апеляційних і

касаційних скарг на рішення та постанови та про перегляд рішень,

ухвал, постанов за нововиявленими обставинами (далі - рішення).

( Пункт 3 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого

господарського суду N 04-5/609 ( v_609600-02 ) від 31.05.2002 )

4. Вирішуючи питання щодо сплати державного мита,

господарський суд повинен виходити, зокрема, з такого.

4.1. Одним з реквізитів позовної заяви є ціна позову, яку

вказує позивач і з якої обчислюється державне мито.

Якщо позивачем

у заяві не наведений обгрунтований розрахунок ціни позову або його

не додано до позовної заяви, остання підлягає поверненню

заявникові на підставі пункту 3 частини першої статті 63 ГПК.

Якщо державне мито сплачено у встановленому порядку і

розмірі за позивача (заявника) іншою особою, господарський суд

повинен виходити з того, що державне мито фактично надійшло до

державного бюджету, і отже, немає підстав для повернення позовної

заяви (заяви) за мотивом сплати державного мита неналежною особою.

( Абзац другий підпункту 4.1 пункту 4 в редакції Роз'яснення

Вищого арбітражного суду N 02-5/401 ( v_401800-98 ) від 19.10.98 )

4.2. У разі якщо позивач на підставі частини четвертої статті

22 ГПК до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних

вимог і не сплатив державне мито зі збільшеної суми, господарський

суд повинен стягнути з позивача суму недоплаченого державного мита

в доход державного бюджету.

Якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду

спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у

стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

4.3. З питань сплати державного мита в іноземній валюті

господарським судам слід керуватися роз'ясненням президії Вищого

арбітражного суду України від 17.02.94 N 02-5/114 ( v_114800-94 )

"Про деякі питання визначення ціни позову, підсудності справ та

сплати державного мита". ( Підпункт 4.3 пункту 3 із змінами,

внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду

N 04-5/609 ( v_609600-02 ) від 31.05.2002 )

4.4. У разі об'єднання господарським судом в одне провадження

кількох справ відповідно до частини першої статті 58 ГПК, а також

у випадках подання позовної заяви кількома позивачами до одного

або кількох відповідачів державне мито обчислюється з загальної

суми позову і сплачується позивачами пропорційно долі вимог

кожного з них. Сплата усієї суми державного мита одним позивачем у

цьому разі неможлива, за винятком випадків, коли позивачі

претендують на один і той же предмет позову.

4.5. У випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового,

так і немайнового характеру державне мито згідно з пунктом 36

Інструкції підлягає сплаті як за ставками, встановленими для

позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для

розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

4.6. Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог

немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення,

державне мито сплачується як за подання однієї заяви немайнового

характеру. У випадках коли в позовній заяві альтернативно

викладено майнові або немайнові вимоги, господарському суду слід

визначити предмет спору і вирішити питання щодо сплати позивачем

державного мита у встановленому розмірі або стягнення його за

рішенням суду. За наявності підстав для повернення чи відмови у

прийнятті позовної заяви в частині однієї з вимог господарський

суд порушує провадження у справі щодо альтернативної вимоги. У

таких випадках питання стягнення державного мита вирішується за

загальними правилами.

4.7. Статтею 4 Декрету визначені, зокрема, випадки, коли

окремі органи, здійснюючи надані їм законодавством повноваження,

звільняються від сплати державного мита як позивачі та

відповідачі.

Якщо ж згадані органи звертаються до господарського суду не у

зв'язку з виконанням своїх повноважень, вони зобов'язані

сплачувати державне мито у загальному порядку.

4.8. Державне мито із позовних заяв з питань захисту честі та

гідності, у тому числі про відшкодування моральної (немайнової)

шкоди, повинно сплачуватись на підставі підпункту "б" пункту 2

статті 3 Декрету. ( Підпункт 4.8 пункту 4 в редакції Рекомендацій

Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 ( v_212600-04 ) від

10.02.2004; із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії

Вищого господарського суду N 04-5/26 ( v0026600-05 ) від

01.02.2005 )

4.9. Оскільки треті особи, які заявляють самостійні вимоги на

предмет спору, відповідно до статті 26 ГПК користуються усіма

правами і несуть усі обов'язки позивача, обов'язок сплатити

державне мито з заяви про вступ у справу або про перегляд судового

рішення в апеляційному чи касаційному порядку, або про його

перегляд за нововиявленими обставинами покладається також і на

них. ( Абзац перший підпункту 4.9 із змінами, внесеними згідно з

Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/26

( v0026600-05 ) від 01.02.2005 )

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет

спору, вступають або залучаються до участі у справі без сплати

державного мита. Проте у разі вчинення ними окремих дій, що мають

юридичне значення, наприклад подання заяви про перегляд рішення

господарського суду, на них покладається обов'язок сплатити

державне мито на загальних підставах.( Абзац другий підпункту 4.9

із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого

господарського суду N 04-5/26 ( v0026600-05 ) від 01.02.2005 )

У випадках здійснення господарським судом заміни сторони її

правонаступником за правилами статті 25 ГПК державне мито

сплачується правонаступником або стягується з нього господарським

судом, якщо воно не було сплачене первісним позивачем.

( Підпункт 4.10 виключено на підставі Роз'яснення Вищого
господарського суду N 04-5/609 ( v_609600-02 ) від 31.05.2002 )

5. Платіжне доручення на безготівкове перерахування

державного мита, квитанція установи банку про прийняття платежу

готівкою додаються до позовної заяви (заяви) і мають містити

відомості про те, яка саме позовна заява (заява) оплачується

державним митом.

Згідно з пунктом 14 Інструкції у разі безготівкового

перерахування державного мита з рахунку платника відповідальний

виконавець установи банку зобов'язаний на лицевій чи зворотній

стороні останнього примірника платіжного доручення, який видається

платнику, зробити відповідний напис (помітку) про зарахування

державного мита до державного бюджету. Цей напис скріплюється

першим і другим підписами посадових осіб і відтиском круглої

печатки кредитної установи з зазначенням дати виконання платіжного

доручення. Відсутність відповідних реквізитів не є підставою для

повернення позовної заяви, апеляційної (касаційної) скарги або

заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

без розгляду, оскільки платіжне доручення вважається достатнім

доказом сплати державного мита, якщо воно не повернуте Державним

казначейством України. Якщо позивач сплатив державне мито

готівкою, то Інструкція у такому разі не передбачає вчинення

кредитною установою будь-яких написів, крім встановлених формою

квитанції. У цьому випадку до позовної заяви додається оригінал

квитанції кредитної установи, яка прийняла платіж. { Абзац другий

пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого

господарського суду N 04-5/609 ( v_609600-02 ) від 31.05.2002,

Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/103

( v5_10600-07 ) від 31.05.2007 }

Оскільки однією з основних умов, за якої господарський суд

приймає заяву до розгляду, є факт надходження державного мита до

державного бюджету України, господарський суд у разі виникнення

сумнівів щодо надходження і зарахування державного мита до

державного бюджету може і повинен витребувати від позивача або

особи, що подала апеляційну (касаційну) скаргу чи заяву про

перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами відповідне

підтвердження територіального органу казначейства, якому державне

мито перераховано, про що зазначається в ухвалі про порушення

провадження у справі або про прийняття апеляційної (касаційної)

скарги до провадження чи прийняття заяви про перегляд рішення за

нововиявленими обставинами. { Абзац третій пункту 5 із змінами,

внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського

суду N 04-5/26 ( v0026600-05 ) від 01.02.2005, N 04-5/103

( v5_10600-07 ) від 31.05.2007 }

5.1. Платіжні документи подаються до господарського суду

тільки в оригіналі. Ксерокопії чи фотокопії платіжних документів

не можуть бути доказом сплати державного мита.

5.2. Державне мито сплачується до територіальних органів

Державного казначейства України. Платники державного мита у

платіжних дорученнях на перерахування державного мита до

державного бюджету повинні у рядку "одержувач" зазначити

найменування територіального органу казначейства за місцем

знаходження платника та номер рахунка, який відкритий казначейству

в установі банку.

Якщо стороною не подано доказів сплати державного мита у

встановленому порядку та розмірі або документів, що свідчать про

звільнення від його сплати, заява до розгляду не приймається, і

господарський суд з посиланням на пункт 4 частини першої статті 63

ГПК зобов'язаний повернути її заявникові без розгляду. З цих же

підстав повертаються позовні заяви з платіжними дорученнями на

перерахування державного мита не до державного бюджету України.

Про повернення позовної заяви виноситься ухвала.

5.3. У випадках коли господарським судом розглядається

декілька справ за позовними заявами одного і того ж позивача,

останній має право сплатити державне мито за їх розгляд одним

платіжним документом, який долучається господарським судом до

однієї зі справ. У решті справ робиться відмітка про суму

державного мита, сплаченого за розгляд справи та зазначається

номер справи, в якій знаходиться платіжний документ. Така ж

відмітка робиться у справах в разі повернення державного мита.

5.4 Зазначений порядок подання доказів сплати державного

мита повинен бути дотриманий і в тих випадках, коли державне мито

сплачується за позивача (заявника) іншою особою. ( Пункт 5

доповнено підпунктом 5.4 згідно з Роз'ясненням Вищого

арбітражного суду N 02-5/401 ( v_401800-98 ) від 19.10.98 )

6. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський

суд повинен виходити з такого.

6.1. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з

інших підстав, державне мито покладається на сторони пропорційно

розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову у

повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані із

сплатою державного мита, покладається на відповідача; в разі

відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача.

Такі правила розподілу судових витрат застосовуються як у майнових

спорах, так і у спорах немайнового характеру.

Державне мито зі спорів, що виникають при укладанні, зміні та

розірванні договорів, покладається на сторону, яка безпідставно

ухиляється від прийняття обгрунтованих пропозицій другої сторони.

Якщо розбіжності між сторонами вирішені частково на користь однієї

із сторін і частково на користь другої сторони, витрати, пов'язані

зі сплатою державного мита, розподіляються між обома сторонами з

урахуванням кількості та змісту прийнятих господарським судом

пропозицій кожної із сторін.

( Останній абзац підпункту 6.1 пункту 6 виключено на підставі
Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/212
( v_212600-04 ) від 10.02.2004 )

( Підпункт 6.1.1 пункту 6 виключено на підставі Рекомендацій
Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 ( v_212600-04 ) від
10.02.2004 )

( Підпункт 6.1.2 пункту 6 виключено на підставі Рекомендацій
Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 ( v_212600-04 ) від
10.02.2004 )

( Підпункт 6.1.3 пункту 6 виключено на підставі Рекомендацій
Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 ( v_212600-04 ) від
10.02.2004 )

6.2. У разі винесення господарським судом ухвали про

затвердження мирової угоди між сторонами (пункт 7 частини першої

статті 80 ГПК), в якій сторони дійшли згоди, у тому числі і

стосовно розподілу судових витрат, суд має право затвердити цю

угоду, якщо вона не суперечить законодавству, фактичним обставинам

і матеріалам справи. У таких випадках суд у своєму рішенні повинен

навести зміст цієї угоди. ( Підпункт 6.2 пункту 6 із змінами,

внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду

N 04-5/609 ( v_609600-02 ) від 31.05.2002 )

6.3. У разі коли господарський суд на підставі пункту 3

статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати

позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за

рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем. ( Підпункт 6.3

пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії

Вищого господарського суду N 04-5/212 ( v_212600-04 ) від

10.02.2004 )

6.4. У випадках скасування рішення господарського суду і

передачі справи на новий розгляд розподіл судових витрат зі

справи, у тому числі і сум державного мита за подання заяви про

перегляд рішення в апеляційному або у касаційному порядку або

перегляд його за нововиявленими обставинами, здійснює

господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними

правилами розподілу судових витрат. ( Підпункт 6.4 пункту 6 із

змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського

суду N 04-5/609 ( v_609600-02 ) від 31.05.2002 )

6.5. Стороні, на користь якої відбулося рішення,

господарський суд на загальних підставах відшкодовує витрати,

пов'язані зі сплатою державного мита за рахунок другої сторони і в

тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита

(стаття 49 ГПК).

6.6. Приймаючи рішення зі справи, провадження у якій порушено

за заявою прокурора або його заступника, а також у випадках коли

позивач звільнений від сплати державного мита, господарський суд

повинен виходити з такого.

Якщо позов залишено без задоволення, державне мито не

стягується. У разі задоволення позову повністю або частково

державне мито стягується до державного бюджету України з

відповідача, якщо він не звільнений від його сплати.

6.7. Якщо позивачу у встановленому порядку надано відстрочку

сплати державного мита, питання щодо стягнення (відшкодування)

мита після закінчення терміну такої відстрочки повинно

вирішуватись на загальних підставах, визначених статтею 49 ГПК

( 1798-12 ). ( Пункт 6 доповнено підпунктом 6.7 згідно з

Роз'ясненням Вищого арбітражного суду N 02-5/618 ( v_618800-00 )

від 06.11.2000 )

7. Якщо суддя не прийняв рішення щодо розподілу судових

витрат чи повернення державного мита з державного бюджету, то за

заявою сторони або прокурора, який брав участь у судовому процесі,

а також з власної ініціативи він на підставі статті 88 ГПК має

право прийняти додаткове рішення чи ухвалу зі справи.

8. Державне мито частково або повністю повертається

заявникові лише у випадках, прямо передбачених чинним

законодавством.

Застосовуючи статтю 47 ГПК, необхідно виходити з того, що

господарський суд самостійно чи за заявою сторони в ухвалі,

рішенні чи постанові, а в тих випадках, коли процесуальні

документи не виносилися - у відповідній довідці зазначає

обставини, які є підставою для повного або часткового повернення

державного мита. Така довідка за заявою сторони видається

господарським судом першої інстанції. ( Абзац другий пункту 8 із

змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого

господарського суду N 04-5/212 ( v_212600-04 ) від 10.02.2004 )

Підставами для повернення державного мита відповідно до

статті 8 Декрету є: внесення державного мита у більшому розмірі,

ніж передбачено законом; відмова платника від подання позовної

заяви; повернення або відмова у прийнятті позовної заяви, а також

заяви про перегляд рішення в апеляційному чи у касаційному порядку

чи перегляд його за нововиявленими обставинами (статті 62, 63, 97,

111-3 та 113 ГПК); припинення провадження у справі або залишення

позову без розгляду, якщо справа не підлягає розгляду в

господарському суді; скасування у встановленому порядку рішення,

ухвали, постанови господарського суду, якою державне мито було

стягнуто в доход державного бюджету. { Абзац третій пункту 8 із

змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського

суду N 04-5/609 ( v_609600-02 ) від 31.05.2002, Рекомендаціями

Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 ( v_212600-04 ) від

10.02.2004, N 04-5/103 ( v5_10600-07 ) від 31.05.2007 }

Сплачене заявником державне мито підлягає поверненню повністю

також у випадку, коли сторона звертається до господарського суду з

заявою про перегляд в апеляційному або у касаційному порядку

ухвал, можливість оскарження яких не передбачена ГПК ( 1798-12 )

(статті 20, 24, 25, 26, 27, 31, 41, 58, 64, 68, 77, 88, 89, 120,

частина четверта статті 121, статті 121-1 та 122 ГПК ). У таких

випадках суд апеляційної або касаційної інстанції на підставі

відповідно частини першої статті 106 або частини першої статті

111-13 ГПК ( 1798-12 ) відмовляє у прийнятті апеляційної або

касаційної скарги і повертає сплачене до бюджету державне мито на

підставі пункту 2 частини першої статті 8 Декрету, виносячи з цих

питань відповідну ухвалу. ( Абзац четвертий пункту 8 із змінами,

внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду

N 04-5/609 ( v_609600-02 ) від 31.05.2002, Рекомендаціями Президії

Вищого господарського суду N 04-5/212 ( v_212600-04 ) від

10.02.2004 )

Слід мати на увазі, що встановлений пунктом 17 Інструкції

річний строк подання заяви не є процесуальним і не може бути

відновлений судом у разі його закінчення. ( Абзац п'ятий пункту 8

із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого

господарського суду N 04-5/212 ( v_212600-04 ) від 10.02.2004 )

Повернена позовна заява, заява про перегляд рішення в

апеляційному, касаційному порядку чи за нововиявленими обставинами

може бути повторно подана на загальних підставах до господарського

суду після усунення допущенного порушення, якщо таке порушення не

перешкоджає повторному зверненню до суду. При цьому позивач має

право використати первісний документ про сплату державного мита.

( Абзац шостий пункту 8 із змінами, внесеними згідно з

Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 ( v_609600-02 )

від 31.05.2002 )

У випадках відмови позивача від заявленого позову до

прийняття рішення зі справи або задоволення відповідачем позовних

вимог після подання позову внесене з цієї справи державне мито не

повертається.

9. Розмір сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи

(аудиту), та розподіл цих витрат має визначатись господарським

судом з урахуванням ставок і окладів, встановлених експертною

установою

Експертам, перекладачам, іншим особам, викликаним до

господарського суду для дачі пояснень, відшкодовуються вартість

проїзду до місця виклику і назад залізничним, автомобільним,

водним і повітряним транспортом; страхові платежі за державне

страхування на транспорті; вартість попереднього продажу проїзних

документів; проїзд автомобільним транспортом (крім таксі) до

залізничної станції, аеропорту, якщо вони знаходяться за межею

населеного пункту; найом жилого приміщення, а також добові у

розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження, та

згідно з поданими документами, що підтверджують розмір цих витрат.

Якщо проїзні документи не подано, відшкодовується мінімальна

вартість проїзду між місцем проживання і місцем виклику.

Витрати, пов'язані з викликом до суду, відшкодовуються після

виконання експертами, перекладачами та іншими особами своїх

обов'язків у розмірі, що визначається у рішенні господарського

суду.

Розподіл між сторонами сум, що підлягають сплаті за

проведення експертизи (аудиту), послуги перекладача, а також інших

судових витрат проводиться за правилами розподілу державного мита.

10. Витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою

ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та

інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо

ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами

на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК

( 1798-12 ).

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом

шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності

документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання

послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої

довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді,

і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує

сплату відповідних послуг.

( Пункт 10 в редакції Роз'яснення Вищого господарського суду
N 04-5/609 ( v_609600-02 ) від 31.05.2002 )

11. Витрати, пов'язані з перекладом документів, а також з

оплатою за вручення їх за кордоном відповідно до Конвенції про

вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних

або комерційних справах ( 995_890 ) (до якої приєдналася Україна),

під час судового розгляду має нести заінтересована сторона. Після

закінчення розгляду справи такі витрати розподіляються

господарським судом на загальних підставах згідно з частиною

п'ятою статті 49 ГПК" ( 1798-12 ). ( Роз'яснення доповнено пунктом

11 згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/3248

( v3248600-04 ) від 10.12.2004 )

12. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат,

господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування

названих витрат, крім державного мита, не повинен бути

неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з

урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може

обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових

витрат для даної справи. ( Роз'яснення доповнено пунктом згідно з

Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 ( v_609600-02 )

від 31.05.2002 )

В.о.Голови Вищого

арбітражного суду України А.Осетинський

Інше законодавство України: