Рекомендація 
             щодо мінімального розміру відшкодування 
                           працівникам 
                               N 22 
 

     Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
     що скликана  в  Женеві  Адміністративною  радою  Міжнародного 
бюро праці і зібралася 19 травня 1925 року на свою 7-му сесію,
     постановивши прийняти  ряд   пропозицій   щодо   мінімального 
розміру  відшкодування  працівникам,  що є частиною першого пункту 
порядку денного сесії,
     вирішивши надати цим пропозиціям форму рекомендації,
     ухвалює цього десятого дня  червня  місяця  тисяча  дев'ятсот 
двадцять   п'ятого   року  нижченаведену  рекомендацію,  яка  буде 
називатися  Рекомендацією  1925  року  щодо  мінімального  розміру 
відшкодування   працівникам   і   яка   підлягає   поданню  членам 
Міжнародної організації праці для розгляду з метою проведення її в 
життя   через   законодавство   кожної  країни  або  іншим  шляхом 
відповідно  до   положень   Статуту  Міжнародної організації праці 
( 993_154 ):
     Генеральна конференція    рекомендує,    щоб    кожний   член 
Міжнародної організації праці брав до уваги нижченаведені принципи 
і правила: 

                                I 

     Якщо непрацездатність спричинена нещасним випадком, то закони 
або правила країни повинні  передбачити  виплату  відшкодування  в 
розмірах, не менших, ніж наведені нижче:
     1) при  постійній  повній   непрацездатності   -   періодична 
виплата, що дорівнює двом третинам щорічного заробітку працівника;
     2) при  постійній  частковій   непрацездатності   -   частина 
періодичної   виплати,   яка  належить  в  разі  постійної  повної 
непрацездатності, обчислена відповідно до ступеня втрати здатності 
заробляти, спричиненої нещасним випадком;
     3) при тимчасовій повній непрацездатності - денна або тижнева 
виплата,   яка   дорівнює   двом   третинам   основного  заробітку 
працівника, обчисленого з метою відшкодування;
     4) при тимчасовій частковій непрацездатності - частина денної 
або тижневої  виплати,  яка  належить  в  разі  тимчасової  повної 
непрацездатності, обчислена відповідно до ступеня втрати здатності 
заробляти, спричиненої нещасним випадком.
     Якщо відшкодування  виплачується  у вигляді одноразової суми, 
то ця  сума  не  повинна  бути  меншою,  ніж  капіталізована  сума 
періодичної  виплати,  яка  належала  б  згідно  з  вищенаведеними 
пунктами. 

                                II 

     Якщо травма є такою, що працівник потребує постійної допомоги 
сторонньої   особи,   то  працівнику  слід  виплачувати  додаткове 
відшкодування,  яке  не  повинне  бути  менше  половини  суми,  що 
належить в разі постійної повної непрацездатності. 

                               III 

     У разі  смерті  в результаті нещасного випадку до числа осіб, 
які мають  право  вважатися  утриманцями  з  метою  відшкодування, 
повинні включатися принаймні такі особи:
     1) чоловік або жінка померлого;
     2) діти  померлого  віком до вісімнадцяти років або старші за 
цей вік,  якщо через фізичну або розумову неповноцінність вони  не 
спроможні заробляти;
     3) родичі померлого по висхідній  лінії  (батьки  або  дід  і 
бабуся), за умови, що вони не мають засобів до існування і були на 
утриманні померлого або померлий був зобов'язаний  надавати  кошти 
на їхнє утримання;
     4) онуки,  брати і сестри померлого,  якщо  вони  не  досягли 
вісімнадцяти  років або старші за цей вік,  якщо через фізичну або 
розумову неповноцінність вони не переможні заробляти та якщо  вони 
є  сиротами  або якщо їхні батьки,  хоча й живі,  але не можуть їх 
забезпечувати.
     Якщо відшкодування виплачується у вигляді періодичних виплат, 
то максимальна загальна сума за рік, яка належить усім утриманцям, 
не повинна становити менш двох третин річного заробітку померлого.
     Якщо відшкодування виплачується у вигляді  одноразової  суми, 
то максимальна сума, яка належить всім утриманцям, не повинна бути 
менша двох третин річного заробітку померлого.
     Якщо  відшкодування  виплачується у вигляді одноразової суми, 
то максимальна сума, яка належить всім утриманцям, не повинна бути 
менша  капіталізованої  суми періодичних виплат, яка дорівнює двом 
третинам річного заробітку померлого. 

                                IV 

     Професійне перенавчання    потерпілих     працівників     має 
забезпечуватися  за  допомогою  таких  засобів,  які відповідно до 
законодавства країни вважаються найбільш підхожими.
     Уряди повинні   заохочувати  заклади,  які  займаються  таким 
перенавчанням. 

 "Міжнародне законодавство 
 про охорону праці", 
 Конвенції та рекомендації МОП, 
 Київ, 1997 р.