Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ Друга секція " Р І Ш Е Н Н Я" Справа "Беланова проти України" (Заява N 1093/02). Європейський суд з прав людини. 2005

Документ актуальний на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

                  ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ 

Друга секція

                          Р І Ш Е Н Н Я 

                 Справа "Беланова проти України" 

(Заява N 1093/02)

                Страсбург, 29 листопада 2005 року 

                                                Переклад офіційний 

     Це рішення стає остаточним за обставин,  зазначених  у  п.  2 

статті 44 Конвенції ( 995_004 ). Воно може підлягати редакційним

виправленням.

     У справі "Беланова проти України"
     Європейський суд  з  прав  людини  (друга секція),  засідаючи 

палатою, до складу якої увійшли:

     п. ДЖ.-П.Коста (Mr J.-P.Costa), Голова,
     п. А.Б.Бака (Mr A.B.Baka),
     п. І.Кабрал Баррето (Mr I.Cabral Barreto),
     п. Р.Тюрмен (Mr R.Turmen),
     п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),
     пані Д.Йочєнє (Mrs D.Jociene),
     п. Д.Попович (Mr D.Popovic), судді,
     п. С.Найсміт (Mr S.Naismith), заступник Секретаря секції,
     після обговорення в нарадчій кімнаті 8 листопада 2005 року,
     виносить таке рішення, що було прийнято того ж дня: 

                            ПРОЦЕДУРА 

     1. Справа порушена  проти  України  за  заявою  (N  1093/02), 

поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав

людини і основоположних свобод ( 995_004 ) (далі - Конвенція)

громадянкою України Надією Дмитрівною Белановою (далі - заявниця)

25 листопада 2001 року.

     2. Уряд  України  (далі  -  Уряд)  був   представлений   його 

Уповноваженим - пані Зоряною Бортновською, яку пізніше замінила

пані Валерія Лутковська.

     3. Заявниця стверджувала про  порушення  п.  1  статті  6  та 

статті 13 Конвенції ( 995_004 ) в зв'язку з невиконанням рішення

Роздільнянського районного суду Одеської області від 7 жовтня

1999 року, винесеного на її користь.

     4. Заява була передана до другої секції Суду (п. 1 Правила 52 

Регламенту Суду ( 980_067 ). Зі складу секції була створена палата

в порядку, встановленому п. 1 правила 26 Регламенту, яка

розглядала справу (п. 1 статті 27 Конвенції ( 995_004 ).

     5. 1 листопада 2004 року Суд змінив склад своїх секцій (п.  1 

правила 25 ( 980_067 ). Ця справа була передана новоствореній

другій секції (п. 1 правила 52).

     6. Заявниця та Уряд подали свої зауваження щодо  суті  (п.  1 

правила 59 ( 980_067 ).

                              ФАКТИ 

     7.
Заявниця народилася в 1946 році та проживає у

м. Роздільне, Одеська область, Україна.

                       I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ 

     8. 20 липня 1997 року заявниця звернулася до Роздільнянського 

районного суду Одеської області з позовом до Роздільнянської

міської ради про стягнення надбавки до заробітної плати за вислугу

років як вчителя та матеріальну допомогу в зв'язку з хворобою.

     А. Виконавче провадження у справі заявниці 

     9. 7   жовтня   1999   року   Роздільнянський   районний  суд 

задовольнив позовні вимоги заявниці і зобов'язав відділ освіти

Роздільнянської міської ради (надалі - відділ) сплатити заявниці

1957,80 гривень (1) як компенсацію (1506,60 грн - надбавка за

вислугу років, 324 грн - матеріальна допомога на оздоровлення,

97,20 грн - надбавка за класне керівництво, 30 гривень - судові

витрати). 17 жовтня 1999 року дане судове рішення вступило в

законну силу, а 18 жовтня 1999 року судом були видані виконавчі

листи.

---------------
     (1) 411,78 ЄВРО. 

     10. 1  листопада  1999  року  відділом  державної  виконавчої 

служби Роздільнянського міського управління юстиції (далі - ДВС)

було відкрито виконавче провадження.

     11. 13 листопада 2000 року ДВС повідомило заявницю про те, що 

судове рішення не може бути виконане через брак коштів у

державному бюджеті.

     12. 14 липня 2000 року  Одеське  обласне  управління  юстиції 

(надалі - Управління юстиції) повідомило заявницю про відсутність

у відділі будь-якого майна, на яке можна було б накласти арешт.

     13. 17  квітня  2001  року  Управління   юстиції   повідомило 

заявницю, що рішення не може бути виконане через брак коштів у

державному бюджеті.

     14. 22 серпня 2001 року,  16 грудня 2003  року  і  19  травня 

2004 року ДВС винесло постанови про накладення арешту на

банківські рахунки відділу. Ці постанови були скасовані 26 вересня

2001 року, 24 грудня 2003 року і 21 травня 2004 року відповідно.

     15. 20   вересня   2001   року   відділ   подав   скаргу   до 

Роздільнянського районного суду, вимагаючи скасувати постанову від

22 серпня 2001 року.

     16. 26   вересня   2001  року  Роздільнянський  районний  суд 

задовольнив вимоги відділу.

     17. 29 грудня  2001  року  виконавче  провадження  у  частині 

стягнення доплати за класне керівництво було закінчено, оскільки

ця частина боргу перед заявницею у розмірі 97,2 грн була погашена

боржником. Зазначену суму було сплачено 21 січня 2002 року.

     18. 22   травня   2002  року  Управління  юстиції  повідомило 

заявницю, що решта суми, яка зазначена в рішенні суду, буде

виплачено після того, як держава забезпечить необхідні кошти.

     19. 14  серпня  2003  року  виконавчі  листи  були  повернуті 

заявниці через брак коштів на рахунках відділу.

     20. 30  квітня  2004  року  ДВС  знову   відкрило   виконавче 

провадження у справі заявниці.

     Б. Провадження проти ДВС 

     21. У червні 2001 року,  після того як ДВС повернуло заявниці 

виконавчі листи без виконання, заявниця подала скаргу до

Роздільнянського районного суду, вимагаючи компенсацію за

неспроможність ДВС виконати рішення суду від 7 жовтня 1999 року,

винесеного на її користь. Вона також вимагала, щоб суд визнав

незаконним неспроможність ДВС виконати рішення суду.

     22. Провадження     у     справі     було     передано     до 

Великомихайлівського районного суду Одеської області. 30 липня

2001 року Великомихайлівський районний суд відхилив скаргу

заявниці.

     23. Заявниця  подала  апеляційну  скаргу до апеляційного суду 

Одеської області, який 21 березня 2003 року скасував рішення суду

від 30 липня 2001 року і направив справу на новий розгляд у той

самий суд першої інстанції.

     24. 19  липня  2004  року  Великомихайлівський  районний  суд 

вирішив, що бездіяльності зі сторони державних виконавців не було.

Суд також встановив, що при виконанні рішення суду, винесеного на

користь заявниці, державні виконавці діяли у відповідності з

законом.

     25. Заявниця  вирішила  не  подавати  апеляційної  скарги  на 

рішення Великомихайлівського районного суду, оскільки, на її

думку, це було б безперспективним.

             II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО 

     26. Національне  законодавство  викладене   у   рішенні   від 

27 липня 2004 року у справі "Ромашов проти України" ( 980_227 )

(N 67534/01, пп. 16-19).

                              ПРАВО 

                         I. ПРИЙНЯТНІСТЬ 

     27. Уряд  стверджував,  що   заявниця   не   вичерпала   всіх 

національних засобів захисту, оскільки вона не оскаржила до

апеляційного суду Одеської області рішення Великомихайлівського

районного суду від 19 травня 2004 року, відповідно до якого

бездіяльності зі сторони ДВС щодо виконання судового рішення,

винесеного на користь заявниці, не було.

     28. Заявниця   не   погодилась   з   цим   твердженням.  Вона 

стверджувала, що наступна апеляція, після того як її справа проти

ДВС тривала вже близько п'яти років, була б неефективною.

     29. Суд  зауважує,  що схоже заперечення вже було відхилене в 

кількох рішеннях Суду (див., серед інших, вищезгадане рішення у

справі "Ромашов проти України" ( 980_227 ), пп. 28-32). Таким

чином, він відхиляє попередні зауваження Уряду і оголошує скаргу

прийнятною.

                II. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ 

П. 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

     30. Заявниця скаржиться на неспроможність  державних  органів 

виконати рішення Роздільнянського районного суду від 7 жовтня

1999 року, винесеного на її користь. Вона стверджує, що тривалість

виконавчого провадження була необґрунтованою. Також вона

стверджує, що судове рішення, винесене на її користь, так і не

було виконане, оскільки належна заявниці сума не була їй повністю

виплачена. Вона посилається на п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ),

який передбачає наступне:

     "Кожен має право на справедливий  і  публічний  розгляд  його 

справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом,

встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та

обов'язків цивільного характеру (...)".

     31. Уряд  стверджував,  що  було  прийнято всі необхідні міри 

відповідно до національного законодавства для виконання рішення

суду, винесеного на користь заявниці. Уряд зазначав, що затримка

від 7 жовтня 1999 року (дата прийняття рішення Роздільнянським

районним судом) до теперішнього часу не порушує прав заявниці

відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ). Затримка була

зумовлена складною фінансовою ситуацією в системі освіти України,

а саме браком коштів в державному бюджеті для таких виплат, а не

бездіяльністю ДВС.

     32. Заявниця не погодилась.  Вона,  зокрема,  скаржилась,  що 

виконавче провадження тривало довгий час і вона не отримала повну

суму відповідно до рішення суду від 7 жовтня 1999 року.

     33. Суд  зазначає,  що  судове рішення від 7 жовтня 1999 року 

залишається частково невиконаним. Єдина сума, яка була виплачена

заявниці в січні 2002 року, становила 97,20 грн. Суд вважає, що

органи державної влади своєю неспроможністю за шість років

прийняти необхідні заходи для виконання остаточного судового

рішення у цій справі позбавили положення п. 1. ст. 6 Конвенції

( 995_004 ) його практичного змісту. Уряд не подав жодного

переконливого виправдання за цю затримку.

     34. Таким  чином,  було  порушено  п.  1.  ст.  6   Конвенції 

( 995_004 ).

                III. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ 

СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

     35. Заявниця також скаржиться на те,  що вона не мала жодного 

ефективного засобу захисту щодо її скарг відповідно до п. 1. ст. 6

Конвенції ( 995_004 ). Вона посилається на ст. 13 Конвенції, яка

передбачає наступне:

     "Кожен, чиї права і свободи,  визнані в цій  Конвенції,  було 

порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в

національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене

особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

     36. Уряд не погодився зі скаргою в цій частині. 

     37. Суд   звертається  до  своїх  висновків  щодо  відхилення 

аргументів Уряду стосовно національних засобів захисту (пп. 27-29

цього рішення). З цих саме причин, і особливо зважаючи на той

факт, що ДВС не забезпечило безпосереднє та швидке виконання і що

розгляд скарги тривав більше чотирьох років, Суд приходить до

висновку, що заявниця не мала ефективного національного засобу

захисту, як цього вимагає ст. 13 Конвенції ( 995_004 ), для того,

щоб відшкодувати шкоду, нанесену затримкою в даному провадженні

(див. рішення "Войтенко проти України" ( 980_223 ), від 29 червня

2004 року, пп. 46-48, заява N 18966/02). Таким чином, дане

положення було порушено.

         IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 ) 

     38. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
     "Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або  протоколів  до 

неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони

передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності,

надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

                    A. Шкода та судові витрати 

     39. Заявниця  просила  відшкодувати  матеріальну шкоду в сумі 

1860 грн. Також вона заявила, що нанесена їй нематеріальна шкода

становить 55 000 грн (1). Заявниця не зазначила суми судових

витрат.

---------------
     (1) За теперішньою ставкою приблизно 9120 ЄВРО. 

     40. Уряд   стверджував,   що  немає  причинного  зв'язку  між 

встановленим порушенням та заявленою матеріальною шкодою. Уряд

також зазначив, що вимоги заявниці є необґрунтованими та

завищеними. Уряд вважає, що визнання порушення саме по собі буде

достатньою справедливою сатисфакцією.

     41. Суд  зазначає,  оскільки  судове  рішення  від  7  жовтня 

1999 року залишається невиконаним, то вимоги заявниці щодо

матеріальної шкоди були б задоволеними, якби заборгованість

заявниці було погашено. Більше того, здійснюючи свою оцінку на

засадах справедливості, як це вимагається статтею 41 Конвенції

( 995_004 ), Суд присуджує заявниці 2880 ЄВРО з огляду на її

вимоги щодо нематеріальної шкоди. Суд також присуджує заявниці

50 ЄВРО як відшкодування судових витрат.

                             B. Пеня 

     42. Суд  вважає,  що  пеня,  яка  нараховуватиметься  у  разі 

несвоєчасної сплати, дорівнює граничній позичковій ставці

(marginal lending rate) Європейського центрального банку плюс три

відсоткові пункти.

                 ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО 

     1. Оголошує скаргу прийнятною; 

     2. Вирішує,  що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 

Конвенції ( 995_004 );

     3. Вирішує,  що  у  цій  справі  було  порушення  статті   13 

Конвенції ( 995_004 );

     4. Вирішує, що:
     a) протягом  трьох  місяців  з  дня,   коли   рішення   стане 

остаточним відповідно до п. 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ),

несплачена сума боргу за рішенням суду повинна бути сплачена

заявниці, а також повинні бути сплачені наступні суми:

     (i) 2880 ЄВРО (дві тисячі вісімсот вісімдесят тисяч  ЄВРО) як 

компенсація нематеріальної шкоди;

     (ii) 50 ЄВРО (п'ятдесят ЄВРО) відшкодування судових витрат;
     (iii) плюс сума будь-якого податку,  який може бути стягнутий 

з зазначеної суми;

     b) сума  платежу має бути конвертована в українську гривню за 

курсом на день виплати;

     c) після сплину вищезазначених трьох місяців і до остаточного 

розрахунку на названі суми нараховуватиметься простий відсоток

(simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки

Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати,

плюс три відсоткові пункти;

     5. Відхиляє    інші   вимоги   заявниці   щодо   справедливої 

сатисфакції.

     Вчинено англійською    мовою    та    повідомлено    письмово 

29 листопада 2005 року відповідно до параграфів 2 та 3 статті 77

Регламенту Суду ( 980_067 ).

 Заступник Секретаря                                     С.НАЙСМІТ 

Голова Ж.-П.КОСТА

Справа "Беланова проти України" (Заява N 1093/02)

Рішення; Європейський суд з прав людини від 29.11.2005

Прийняття від 29.11.2005

Постійна адреса:

https://xn--80aagahqwyibe8an.com/go/974_067

Законодавство України

станом на 27.10.2023

поточна редакція


Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 31.05.2006 — 2006 р., № 20, стор. 357, стаття 1534

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Бахаров проти України» (Заява № 28982/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  2. Справа «Лях проти України» (Заява № 53099/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  3. Справа «Плешков та Плешкова проти України» (Заява № 5783/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  4. Справа «Дубас проти України» (Заява № 51222/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  5. Справа «Трачук проти України» (Заява № 24413/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  6. Справа «Удовиченко проти України» (Заява № 46396/14). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  7. Справа «Калугін проти України» (Заява № 25688/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  8. Справа «Давиденко проти України» (Заява № 45903/16). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  9. Справа «Володимир Торбіч проти України» (Заява № 14957/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  10. Справа «Трофименко проти України» (Заява № 18444/18). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  11. Справа «Борисов проти України» (Заява № 2371/11). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  12. Справа «Іскра проти України» (Заява № 12489/17). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  13. Справа «Пономаренко проти України» (Заява № 51456/17). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  14. Справа «Надточій проти України» (Заява № 32899/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  15. Справа «Васильков проти України» (Заява № 77801/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  16. Справа «Гриненко проти України» (Заява № 65890/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  17. Справа «Васильков проти України» (Заява № 77801/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  18. Справа «Гриненко проти України» (Заява № 65890/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  19. Справа «Подлєсная проти України» (Заява № 23002/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  20. Справа «Максименко проти України (№ 2)» (Заява № 45547/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк