ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ П'ята секція " Р І Ш Е Н Н Я" Справа "Васильєв проти України" (Заява N 10232/02). Європейський суд з прав людини. 2006
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИП'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Васильєв проти України"(Заява N 10232/02)
Страсбург, 13 липня 2006 року
Переклад офіційний
Це рішення стає остаточним відповідно до умов, визначенихп. 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ). Воно може підлягати
редакційним виправленням.
У справі "Васильєв проти України"
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючипалатою, до складу якої увійшли:
п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,
пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),
п. В.Буткевич (V.Butkevych),
пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),
п. Р.Маруст (R.Maruste),
п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),
пані Р.Єгер (R.Jaeger), судді,
та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,
після обговорення в нарадчій кімнаті 19 червня 2006 року,
виносить таке рішення, яке було прийняте того дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа порушена за заявою (N 10232/02), яку відповідно достатті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
( 995_004 ) (Конвенція) 4 вересня 2001 року подав проти України її
громадянин пан Васильєв Анатолій Федорович (заявник).
2. Уряд України (Уряд) був представлений йогоУповноваженими - пані В.Лутковською та пані З.Бортновською.
3. 2 червня 2003 року Суд вирішив направити заяву Уряду.Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції ( 995_004 ) Суд вирішив
розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви разом.
4. 1 квітня 2006 року ця справа була передана доновоствореної п'ятої секції (пункт 5 правила 25 та пункт 1 правила
52 ( 980_067 )).
ЩОДО ФАКТІВ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Заявник проживає в місті Вінниці. Він колишній працівникДержавної нафтогазової інспекції (Інспекція) Державного комітету
нафтової, газової та нафтопереробної промисловості (Комітет).
6. 12 липня 1999 року Комітет прийняв рішення про ліквідаціюІнспекції. За інформацією Уряду, ліквідація Інспекції не була
завершена.
7. 20 серпня 1999 року заявника було звільнено з посадиГоловного державного інспектора Вінницької міської інспекції.
8. 25 листопада 1999 року Президент України ліквідувавКомітет та створив ліквідаційну комісію з цією метою.
Відповіднодо Указу Президента України від 14 квітня 2000 року ( 598/2000 )
було створено Міністерство палива та енергетики, яке стало
правонаступником Комісії.
9. У листопаді 2000 року заявник звернувся до Ленінськогорайонного суду міста Вінниця з позовом до ліквідаційної комісії
Комітету щодо виплати заборгованості із заробітної плати за період
до 12 липня 1999 року та компенсації.
10. 12 грудня 2000 року суд частково задовольнив вимогизаявника та зобов'язав ліквідаційну комісію Комітету (боржник)
виплатити заявнику 1549 грн заборгованості із заробітної плати та
інших виплат.
11. 9 лютого 2001 року Шевченківський районний відділДержавної виконавчої служби (ДВС) міста Києва відкрив виконавче
провадження.
12. 19 лютого 2001 року державний виконавець направив добанку боржника платіжну вимогу на присуджену рішенням суду суму.
13. 22 лютого 2001 року банк повернув платіжну вимогу до ДВС,пояснивши, що рахунки боржника вже закриті.
14. 28 лютого 2001 року ДВС призупинила виконавче провадженнядо одержання відомостей про рахунки боржника, які можуть бути
відкриті в інших банках.
15. 26 березня 2001 року ДВС повідомила заявника, що іншихбанківських рахунків боржника не виявлено.
16. 23 червня 2001 року ДВС закрила виконавче провадження таповернула виконавчий лист заявнику у зв'язку з відсутністю
боржника за його адресою та відсутністю у нього банківських
рахунків.
17. Заявник не оскаржив постанову ДВС від 23 червня 2001 рокудо національних судів.
18. Рішення, винесене на користь заявника, залишаєтьсяневиконаним.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
1. Конституція України ( 254к/96-ВР ), 1996 рік
19. Стаття 124 Конституції ( 254к/96-ВР ) передбачає таке:
"...Судові рішення ухвалюються судами іменем України і єобов'язковими до виконання на всій території України".
2. Закон України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) від21 квітня 1999 року
20. Відповідно до статті 2 Закону ( 606-14 ) виконаннясудових рішень здійснюється Державною виконавчою службою. Згідно
зі статтею 85 стягувач може звернутися зі скаргою на дії чи
бездіяльність державного виконавця до голови відповідного відділу
ДВС чи у місцевий суд. Стаття 86 передбачає, що стягувач має право
звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити
стягнення коштів з боржника у разі неповного виконання чи
невиконання рішення з вини цієї юридичної особи та отримати
компенсацію.
21. На той час, зокрема протягом періоду з 9 лютого по23 червня 2001 року, стаття 11 зобов'язувала державного виконавця
замінити сторону у виконавчому проваджені її правонаступником.
28 листопада 2002 року це положення було змінено, питання заміни
сторони віднесено до компетенції судів, до яких мають звернутися
державний виконавець та сторона провадження.
3. Закон України "Про Державну виконавчу службу"( 202/98-ВР ) від 24 березня 1998 року
22. Стаття 11 Закону ( 202/98-ВР ) передбачає обов'язокДержавної виконавчої служби у разі неналежного виконання своїх
обов'язків компенсувати шкоду, заподіяну державним виконавцем під
час виконання рішення. Згідно зі статтею 13 Закону дії або
бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до
вищестоящої посадової особи або до суду.
ЩОДО ПРАВА
I. СКАРГА ЩОДО ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ( 994_535 )
23. Заявник скаржився на неспроможність державних органіввиконати рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від
12 грудня 2000 року. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції
( 995_004 ) та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції
( 994_535 ), які у відповідних частинах передбачають таке:
Пункт 1 статті 6
"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд йогосправи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом,
встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та
обов'язків цивільного характеру..."
Стаття 1 Першого протоколу
"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володітисвоїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності
інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених
законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують праводержави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне,
щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до
загальних інтересів..."
А. Щодо прийнятності
24. Уряд стверджував, що Комітет, так само як і йоголіквідаційна комісія, припинив своє існування, його
правонаступником стало Міністерство палива та енергетики України.
У цьому відношенні Уряд зазначав, що заявник не звернувся до ДВС
чи національного суду з вимогою змінити відповідача у виконавчому
провадженні на Міністерство палива та енергетики України. Так само
заявник не оскаржив до національних судів постанову
Шевченківського районного відділу ДВС від 23 червня 2001 року про
закриття виконавчого провадження.
25. Відповідно Уряд наголошував на тому, що заявник невичерпав засоби юридичного захисту, які надані йому національним
законодавством, як це вимагає пункт 1 статті 35 Конвенції
( 995_004 ). Уряд зазначив, що ці засоби були ефективними як
теоретично, так і на практиці.
26. Заявник не погоджувався. Зокрема, він наводив аргумент,що заміна кредитора у виконавчому провадженні за власною
ініціативою є обов'язком державного виконавця відповідно до
національного законодавства.
27. Суд нагадує, що метою пункту 1 статті 35 Конвенції( 995_004 ) є надання Високим Договірним Сторонам можливості
запобігти порушенню, у якому вони звинувачуються, або ж виправити
такі порушення ще до того, як заяву буде передано на розгляд Суду.
У той же час мають бути вичерпані лише ті засоби правового
захисту, які є ефективними. Обов'язок доведення Суду того, що
засіб національного юридичного захисту був ефективним, доступним
як теоретично, так і практично у відповідний час, лежить на Уряді,
який заявляє, що засіб юридичного захисту не вичерпано (див.
"Войтенко проти України" ( 980_223 ), N 18966/02, п. 29,
29 червня 2004 року).
28. Беручи до уваги факти цієї справи, Суд зазначає, що начас подій у справі державний виконавець був зобов'язаний згідно зі
статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 )
замінити сторону у виконавчому провадженні у разі припинення
існування попередньої сторони. Відповідно до цього ж Закону
заявник мав право оскаржити дії чи бездіяльність державного
виконавця та вимагати компенсації у національних судах.
29. Проте Суд нагадує, що він уже зазначав у схожих справах,що виконання рішень суду, в яких відповідачем є державні органи,
можливо виконати, якщо державою передбачені та визначені
асигнування на відповідні видатки Державного бюджету України
шляхом здійснення відповідних законодавчих заходів (див.,
наприклад, згадану вище справу "Войтенко проти України"
( 980_223 ), п. 30, та справу "Глова та Брегін проти України"
( 974_063 ), NN 4292/04 та 4347/04, п. 14, 28 лютого 2006).
Українська правова система не наділяє ані суди, ані Державну
виконавчу службу повноваженням скасовувати закон або примушувати
державу вносити зміни до Закону "Про державний бюджет". Відповідно
навіть за умови, що національні суди змогли б прийняти відповідне
рішення на користь заявника за його скаргою на дії виконавчої
служби, виконання рішення щодо боржника все ще залишалося
обов'язком держави.
30. Суд також зазначає, що, отримавши рішення та виконавчийлист проти конкретного державного органу, заявники не зобов'язані
порушувати, за своєю власною ініціативою, інші провадження проти
різноманітних державних органів щодо своїх вимог (див., враховуючи
відповідні зміни, справу "Plotnikovy v. Russia", N 43883/02,
п. 16, 24 лютого 2005 року).
31. Відповідно Суд встановлює, з огляду на обставини цієїсправи, що заявник не був зобов'язаний звертатися до суду зі
скаргою на дії державного виконавця.
32. Спираючись на зазначене вище, заявника не можназвинуватити у тому, що він не вичерпав засоби юридичного захисту,
про які стверджує Уряд, тому умова, яка передбачена пунктом
1 статті 35 Конвенції ( 995_004 ), виконана. Відповідно Суд
відхиляє зауваження Уряду.
33. Суд приходить до висновку, що заява порушує важливіпитання фактів та права за Конвенцією ( 995_004 ), тому потребує
розгляду по суті. Суд не знаходить жодних інших підстав для
визнання її неприйнятною.
В. Щодо суті
34. Суд зазначає, що на цей час рішення Ленінського районногосуду міста Вінниці від 23 грудня 2000 року залишається невиконаним
більше ніж п'ять років та чотири місяці.
35. Суд нагадує, що він уже визнавав порушення пункту 1статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу до
Конвенції ( 994_535 ) у багатьох схожих справах (див., наприклад,
справу Плотнікових, яка згадувалася вище, пп. 25-29).
36. Дослідивши всі матеріали справи, надані Суду, вінвирішує, що Уряд не навів жодного факту чи переконливого
аргументу, який дозволив би Суду дійти іншого висновку у цій
справі. Відповідно мало місце порушення пункту 1 статті 6
Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції
( 994_535 ).
II. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯСТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
37. Заявник також скаржився на відсутність ефективних засобівюридичного захисту щодо його скарг за пунктом 1 статті 6 Конвенції
( 995_004 ) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції
( 994_535 ). Він посилався на статтю 13 Конвенції, яка передбачає
таке:
Стаття 13
"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, булопорушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в
національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене
особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
А. Щодо прийнятності
38. Суд посилається на свої міркування стосовно пункту 1статті 35 (див. пункти 29-33 вище), які у рівній мірі стосуються
скарги заявника за статтею 13. Відповідно Суд визначає, що ця
скарга не є явно необґрунтованою та немає жодної іншої підстави
для визнання її неприйнятною відповідно до статті 35 Конвенції
( 995_004 ). Таким чином, скарга має бути визнана прийнятною.
В. Щодо суті
39. Уряд зазначав, що заявник мав ефективні засоби захистувідносно своїх скарг на тих самих підставах, з яких він зазначав,
що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту щодо
своїх скарг за пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтею
1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).
40. Заявник не погоджувався з цією позицією.
41. Суд посилається на свою позицію у цій справі (пункти31-33 вище) щодо аргументів Уряду про національні засоби
юридичного захисту. На тих самих підставах Суд доходить висновку,
що заявник не мав ефективних національних засобів юридичного
захисту, як це вимагає стаття 13 Конвенції ( 995_004 ), для
компенсації шкоди, яка була заподіяна затримкою у виконавчому
провадженні. Відповідно мало місце порушення цього положення.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
42. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів донеї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони
передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності,
надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
43. Заявник вимагав 13 672 грн (1) відшкодування матеріальноїшкоди, яка включає суму заборгованості за рішенням суду та суму,
на яку заявник нібито має право у зв'язку з невиплатою йому
заробітної плати. Заявник також вимагає 50 000 грн (2) компенсації
моральної шкоди.
---------------
(1) Приблизно 3192 ЄВРО
(2) Приблизно 8112 ЄВРО
44. Уряд стверджував, що заявник не обґрунтував розмір своїхвимог, та вважав, що визнання порушення у цій справі буде
достатньою справедливою сатисфакцією.
45. Оскільки заявник вимагав суму, яка належить йому зарішенням суду, Суд вважає, що Уряд має сплатити йому невиплачений
борг за рішенням суду як відшкодування матеріальної шкоди.
46. Щодо вимог заявника стосовно моральної шкоди Суд,здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, як вимагається
статтею 41 Конвенції ( 995_004 ), присуджує заявнику 1600 ЄВРО в
цьому зв'язку.
В. Судові витрати
47. Заявник не заявив жодних вимог з цього приводу. Тому Суднічого не присуджує.
С. Пеня
48. Суд вважає, що пеня, яка нараховуватиметься у разінесвоєчасної сплати, дорівнює граничній позичковій ставці
Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною;
2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6Конвенції ( 995_004 );
3. Постановляє, що мало місце порушення статті 1 Першогопротоколу ( 994_535 );
4. Постановляє, що мало місце порушення статті 13 Конвенції( 995_004 );
5. Постановляє, що:
(а) протягом трьох місяців від дати, коли рішення станеостаточним згідно з пунктом 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ),
держава-відповідач повинна сплатити заявникові в українських
гривнях за курсом на день здійснення платежу заборгованість за
рішенням суду, винесеним на користь заявника, а також 1600 ЄВРО
(тисячу шістсот ЄВРО) відшкодування моральної шкоди, плюс суму
будь-якого податку, який може бути стягнутий з зазначених сум;
(b) після сплину вищезазначених трьох місяців і доостаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься
простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки
Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати,
плюс три відсотки;
6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливоїсатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово13 липня 2006 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77
Регламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК(підпис)
Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН
(підпис)
Справа "Васильєв проти України" (Заява N 10232/02) Рішення; Європейський суд з прав людини від 13.07.2006 Прийняття від 13.07.2006 Постійна адреса: https://xn--80aagahqwyibe8an.com/go/974_104 |
станом на 23.11.2023 поточна редакція |
Публікації документа
- Офіційний вісник України від 18.12.2006 — 2006 р., № 49, стор. 383, стаття 3297
Європейський суд з прав людини:
- Справа «Шмакова проти України» (Заява № 70445/13). Європейський суд з прав людини. 2024 рікк
- Справа «Цеге фон Мантейфель проти України» (Заява № 29804/16). Європейський суд з прав людини. 2024 рікк
- Справа «Григоров проти України» (Заява № 44442/13). Європейський суд з прав людини. 2024 рікк
- Справа «Бахаров проти України» (Заява № 28982/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Лях проти України» (Заява № 53099/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Плешков та Плешкова проти України» (Заява № 5783/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Дубас проти України» (Заява № 51222/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Трачук проти України» (Заява № 24413/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Удовиченко проти України» (Заява № 46396/14). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Калугін проти України» (Заява № 25688/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Давиденко проти України» (Заява № 45903/16). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Володимир Торбіч проти України» (Заява № 14957/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Трофименко проти України» (Заява № 18444/18). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Борисов проти України» (Заява № 2371/11). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Іскра проти України» (Заява № 12489/17). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Пономаренко проти України» (Заява № 51456/17). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Статівка проти України» (Заява № 64305/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Мітсопулос проти України» (Заява № 62006/09). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Жура проти України» (Заява № 66191/10). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Аврамчук проти України» (Заява № 65906/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк