ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ П'ята секція " Р І Ш Е Н Н Я" Справа "Пантелеєнко проти України" (Заява N 11901/02). Європейський суд з прав людини. 2006

Документ актуальний на 20.09.2016

завантажити документ, актуальний на поточний час

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ П'ята секція Р І Ш Е Н Н Я Справа "Пантелеєнко проти України" (Заява N 11901/02) Страсбург, 29 червня 2006 року Переклад офіційний Це рішення стає остаточним за умов, визначених у пункті 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ). Воно може підлягати редакційним виправленням. У справі "Пантелеєнко проти України" Європейський суд з прав людини (п'ята секція), що засідав палатою у складі: п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова, пані С.Ботучарова (S.Botoucharova), п. В.Буткевич (V.Butkevych), пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska), п. Р.Маруст (R.Maruste), п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego), пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді, та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції, після обговорення за закритими дверима 6 червня 2006 року, виніс наступне рішення, прийняте в цю дату: ПРОЦЕДУРА 1. Справу порушено за заявою (N 11901/02) проти України, поданою до Суду відповідно до ст. 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ) (далі - Конвенція) громадянином України паном Олександром Сергійовичем Пантелеєнком (далі - заявник) 30 листопада 2001 року. 2. Уряд України (далі - Уряд) представлено пані Валерією Лутковською та паном Юрієм Зайцевим, уповноваженими особами. 3. 15 березня 2005 року Суд вирішив передати заяву Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції ( 995_004 ) він прийняв рішення розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви разом. ЩОДО ФАКТІВ I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ 4. Заявник народився у 1960 році, мешкає у м. Чернігів. 1. Кримінальна справа заявника та пов'язані з нею судові процедури а. Кримінальне звинувачення проти заявника 5. З травня 1999 року прокуратура м. Чернігова (далі - прокуратура) порушила кримінальну справу проти заявника за звинуваченням у зловживанні службовим становищем та підробці офіційних документів. Версія обвинувачення полягала в тому, що заявник, діючи як приватний нотаріус, шляхом обману завіряв операції, пов'язані з правом власності та нерухомістю, використовуючи недійсні реєстраційні форми. 6. 21 травня 1999 року прокурор м. Чернігова видав ордер на обшук нотаріальної контори заявника. Обшук було проведено того самого дня. Відповідно до протоколу, складеного за результатами обшуку, уповноваженими органами було вилучено з контори нотаріальні печатки і документи, ряд бухгалтерських документів та металевий сейф. Останній було відкрито 2 липня 1999 року у приміщенні прокуратури. Відповідними протоколами засвідчено, що в ньому, крім іншого, було знайдено особисті речі заявника. 7. 28 липня 1999 року слідчий прокуратури закрив справу заявника за відсутністю складу злочину. 8. 20 вересня 2000 року в.о. прокурора м. Чернігова скасував рішення слідчого, оскільки було доведено, що заявник вчинив злочин, у якому його обвинуватили, але прийняв рішення про припинення провадження через малозначимість злочину. Заявник оскаржив це рішення, стверджуючи, що не вчиняв жодного злочину. 21 грудня 2000 року Деснянський районний суд Чернігова (далі - Деснянський суд) відхилив скаргу заявника. 9. 26 лютого 2001 року президія Чернігівського обласного суду у ході наглядового провадження анулювала рішення Деснянського суду та передала справу для нового розгляду. 10. 4 квітня 2001 року Деснянський суд скасував постанову міського прокурора від 20 вересня 2000 року та видав наказ про подальше досудове слідство. 11. 26 травня 2001 року слідчий припинив кримінальну справу практично на таких самих підставах, що й вказані у постанові, виданій у вересні 2000 року. 4 липня 2001 року прокурор м. Чернігова відмінив це рішення та видав наказ про подальший розгляду справі. 12. 4 серпня 2001 року кримінальну справу було закрито за малозначимістю вчиненого злочину. Скаргу заявника щодо цієї постанови було відхилено 6 листопада 2001 року Деснянським судом як недостатньо обґрунтовану. Зокрема, суд зазначив, що провину заявника було підтверджено доказами, зібраними під час розслідування. 13. 24 січня 2002 року Апеляційний обласний суд Чернігова (далі - Апеляційний суд) скасував рішення від 6 листопада 2001 року через те, що місцевий суд не зміг навести докази на підтримку свого рішення щодо провини заявника. Справу було передано на новий розгляд. 14. 26 червня 2002 року Деснянський суд відхилив скаргу заявника щодо постанови від 4 серпня 2001 року. Суд вказав, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів того, що заявник підробив певний нотаріальний документ та свідомо вчинив недійсну нотаріальну дію. Однак, зважаючи на малозначимість злочину, подальше кримінальне переслідування було недоцільним. Щодо подань заявника відносно неприйнятності доказів, отриманих під час обшуку його контори, суд постановив, що подібні заяви можуть подаватися протягом розгляду справи по суті, та зазначив, що їх перевірка в ході судового процесу не належить до його компетенції. 9 вересня 2002 р. Апеляційний суд залишив у силі дане рішення. 13 грудня 2002 р. Верховний Суд відхилив клопотання заявника про надання дозволу подати апеляційну скаргу в касаційному порядку. б. Розгляд позову про компенсацію 15. У січні 2000 року заявник подав позов проти прокуратури, вимагаючи грошової компенсації за матеріальну і моральну шкоду, нанесену йому нібито незаконним обшуком його контори (оскільки втрата чи ушкодження особистих речей і вилучення документів є суттєвим для його професійної діяльності). 16. 28 серпня 2000 року Новозаводський районний суд Чернігова (далі - Новозаводський суд) задовольнив цей позов. Суд постановив "визнати проведення обшуку незаконним". Зокрема, він встановив, що, порушуючи статтю 183 Кримінально-процесуального кодексу ( 1002-05 ) (далі - КПК), слідчий, знаючи про місцезнаходження заявника (на той момент він перебував у лікарні), не вручив йому ордер на обшук. Більше того, усупереч статті 186 КПК, уповноважені органи, замість збирання доказів, що стосуються справи, вилучили всі офіційні документи та певні особисті речі з офісу заявника. Це фактично позбавило заявника можливості виконувати свої професійні обов'язки до 6 серпня 1999 року, до моменту, коли відповідні документи і речі було йому повернуто. Суд призначив заявнику компенсацію у розмірі 14 140 грн (1) за матеріальну та 1000 грн (2) за моральну шкоду._______________ (1) 2315 євро (EUR). (2) 165 євро. 17. 16 січня 2001 року Чернігівський обласний суд у відповідь на апеляційну скаргу прокуратури скасував рішення від 28 серпня 2000 року і повернув справу на новий розгляд, оскільки припинило існування правове підґрунтя рішення (а саме: завершення кримінального провадження з реабілітуючих обставин). 18. 26 грудня 2001 року Новозаводський суд розглянув позов заявника та відхилив його як безпідставний. Суд, посилаючись на постанову прокуратури від 4 серпня 2001 року, визнав, що справу заявника було закрито з нереабілітуючих підстав, у значенні статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" ( 266/94-ВР ) 1994 року, а тому заявник не має права вимагати компенсації за будь-які дії чи бездіяльність, нібито вчинені органами влади в ході розслідування. 19. 23 травня 2002 року Апеляційний суд призупинив апеляційне провадження до винесення рішення стосовно скарги заявника щодо постанови прокуратури від 4 серпня 2001 року (тобто підстави для припинення кримінальної справи). З січня 2003 року апеляційне провадження було поновлено, апеляційну скаргу щодо рішення від 26 грудня 2001 року було відхилено. 2. Розгляд позову про наклеп 20. У грудні 2001 року заявник подав позов до Новозаводського суду проти Юридичного коледжу Чернігова та його ректора за наклеп. Заявник стверджував, що протягом слухання Атестаційної комісії 14 травня 2001 року ректор зробив три наклепницькі та образливі заяви на його адресу, включаючи одне грубе запитання щодо його психічного здоров'я. Заявник вимагав вибачень та компенсації за моральну шкоду. 21. Протягом слухання справи одним з основних аргументів заявника було те, що він ніколи не страждав на будь-які психічні хвороби. На доказ цього він надав довідку, ймовірно, видану психіатричною лікарнею, із засвідченням того, що заявник ніколи не проходив там лікування. 22. Аргументом захисту було те, що ректор ніколи не висловлював образливих речей, що приписуються йому заявником. Однак вони поставили під сумнів достовірність вищезазначеної довідки і попросили суд перевірити твердження заявника. 21 березня 2002 року цю заяву було задоволено, і до Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні було направлено прохання надати інформацію щодо того, чи проходив заявник будь-яке психічне лікування. З квітня 2002 року лікарня надала суду довідку про те, що протягом декількох років заявник перебував на обліку як психічно хворий і проходив стаціонарне лікування у різних психіатричних клініках. Однак декількома роками раніше його було знято з обліку через довготривале послаблення симптомів хвороби. Суддя зачитав цю інформацію на одному з наступних слухань; однак у кінцевій ухвалі не було жодного посилання на цей факт. 23. З червня 2002 року Новозаводський суд відхилив позов заявника як безпідставний. Суд визнав, між іншим, що заявник не зміг довести, що відповідач робив заяви відносно його психічного стану. 24. Заявник подав апеляційну скаргу, оскаржуючи, між іншим, законність запиту суду щодо його психічного здоров'я. 25. 1 жовтня 2002 року Апеляційний суд підтримав судове рішення по суті. У той самий день суд видав окрему постанову відносно того, що запит судом першої інстанції інформації щодо психічного здоров'я заявника у державній лікарні суперечив статті 32 Конституції ( 254к/96-ВР ), статтям 23 і 31 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ) 1992 року та статті 6 Закону України "Про психіатричну допомогу" ( 1489-14 ) 2000 року. Зокрема, було зазначено, що інформація про психічне здоров'я є конфіденційною і її збирання, зберігання, використання і розповсюдження підпадає під особливий режим. Більше того, суд вважає, що доказ, на який було подано запит, не має відношення до справи. Підсумовуючи вищезазначене, Апеляційний суд постановив, що суддям судів нижчого рівня бракувало досвіду у галузі захисту конфіденційної інформації, і повідомив Обласний центр правових досліджень про потребу ліквідувати цю прогалину у своїх навчальних програмах. 26. 24 червня 2003 року Верховний Суд відхилив касаційний позов заявника. II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО 1. Конституція України ( 254к/96-ВР ) 1996 року 27. Відповідні положення Конституції ( 254к/96-ВР ) викладені таким чином:... дивитись законодавчий акт

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =

<< | >>

↑

Стаття 30

Стаття 32

30. Стаття 227 параграфа 2 Кодексу ( 1002-05 ) надає прокурору повноваження скасовувати рішення будь-яких слідчих та давати обов'язкові до виконання вказівки слідчим органам, якщо він вважає, що слідство велося з порушенням процесуального чи матеріального права. Однак прокурор не має права виносити рішення про компенсацію шкоди підсудному за встановлені порушення з боку слідчих органів.