Допоможи підроздлам ЗС України, задіяним в обороні Кривого Рогу і Дніпропетровської області!
 <<
>>

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ П'ята секція " Р І Ш Е Н Н Я" Справа "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04). Європейський суд з прав людини. 2010

Документ актуальний на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ П'ята секція Р І Ш Е Н Н Я Справа "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) Страсбург, 10 лютого 2010 року ОСТАТОЧНЕ 10/05/2011 Переклад офіційний Рішення у справі набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ). Текст рішення може підлягати редакційним виправленням. У справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли: Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова, Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert), Марк Віллігер (Mark Villiger), Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre), Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska), Джулія Лаффранк (Julia Laffranque), судді, а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції, після наради за зачиненими дверима 18 січня 2011 року, виносить таке рішення, ухвалене того самого дня: ПРОЦЕДУРА 1. Справу розпочато за заявою (N 4909/04), поданою проти України до Суду 29 грудня 2003 року на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ) (далі - Конвенція) трьома громадянами України: Олександром Валер'яновичем Серявіним, Іриною Миколаївною Коломієць і Ларисою Вікторівною Логвиновою (далі - заявники). 2. Заявників представляла І.Я.Черпак, адвокат, що практикує в м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - Ю.Зайцев. 3. Заявники стверджували, зокрема, що органи влади незаконно санкціонували проведення робіт з реконструкції горища їхнього будинку і згодом передали це горище третій особі, а також що рішення судів стосовно поданого ними у цьому зв'язку позову є свавільними. 4. 1 квітня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити Уряд про заяву. ЩОДО ФАКТІВ I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ 5. Заявники, 1960, 1960 і 1959 років народження відповідно, живуть у м. Києві. 6. Заявники мешкають у квартирах багатоповерхового будинку і є їх власниками. До 1998 року, окрім трьох, всі квартири будинку, де їх було біля п'ятдесяти, були приватизовані їхніми мешканцями відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ). Три неприватизовані квартири залишалися в комунальній власності. 7. 29 квітня 1998 року Київська міська державна адміністрація надала дозвіл пані Н.Н. на реконструкцію горища будинку і створення мансардного поверху з подальшим отриманням нею права на реконструйовані та новостворені приміщення за умови, якщо мешканці будинку дадуть згоду на проект. 8. 29 травня 1998 року пані Н.Н. уклала інвестиційний контракт на проведення реконструкції та будівельних робіт з Державним підприємством по утриманню житлового фонду Радянського району м. Києва, яке діяло від імені власника будинку. Згідно з контрактом будинок перебував у комунальній власності і орган місцевого самоврядування мав надати пані Н.Н. право на реконструйований об'єкт після завершення робіт. Згодом стороною цього контракту (другим інвестором) стала пані В.Г. Ані заявників, ані власників інших квартир не запитували, чи дають вони свою згоду на здійснення цього проекту. Неодноразово власники квартир безуспішно зверталися до різних органів, висловлюючи свою незгоду щодо зазначених робіт. 9. У липні 2001 року власники квартир створили об'єднання власників квартир (далі - об'єднання), членами якого стали і заявники. 10. У квітні 2002 року інвестори розпочали роботи в будинку. 11. За твердженням заявників, внаслідок будівельних робіт їхнім квартирам було завдано шкоди (зокрема, на стелі і в стінах з'явилися тріщини, квартири затоплювалися, відпадала штукатурка). 12. У жовтні 2002 року об'єднання звернулося до Святошинського районного суду м. Києва з цивільним позовом про визнання інвестиційного контракту недійсним і повернення горища в попередній стан, посилаючись, зокрема, на те, що органу місцевого самоврядування належить у будинку лише три квартири і він повинен був отримати згоду власників інших квартир для укладання контракту. Заявники, яких представляло об'єднання, згодом самостійно приєднались до провадження разом з двома іншими власниками квартир. 13. Шевченківська районна державна адміністрація (правонаступник Радянської районної державної адміністрації, далі - адміністрація) подала зустрічний позов, вимагаючи заборони позивачам втручатися в згадані вище роботи і визнання неправомірною їхню незгоду щодо них. Аргументуючи свій зустрічний позов, адміністрація заявила, що будинок, зокрема, горище і дах були старими і перебували у дуже поганому стані. У зв'язку з цим потрібні інвестиції на відновлювальні роботи. Отже, такі роботи були на користь усім власникам квартир і мешканцям будинку. 14. У невстановлену дату у зв'язку із судовим спором Святошинський районний суд постановив зупинити будівельні роботи. Проте будівництво продовжувалось і станом на 6 грудня 2002 року було закінчено. 15. 26 грудня 2002 року Шевченківська районна рада надала інвесторам право власності на реконструйовані та новостворені приміщення. У невстановлену дату заявники та об'єднання змінили свої позовні вимоги, вимагаючи скасування цього рішення. 16. 29 січня 2003 року Святошинський районний суд відхилив позовні вимоги заявників та об'єднання і задовольнив зустрічний позов адміністрації. У відповідних частинах судового рішення зазначено: "... з моменту приватизації квартир у позивачів та на той момент Радянської райдержадміністрації, у власності якої залишилось три квартири, виникло право спільної часткової власності на будинок, в тому числі на допоміжні приміщення... Відповідно до ст. 113 ЦК України ( 1540-06 ) володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом. Таким чином, питання проведення реконструкції горища та ремонту будинку мало бути проведене за згодою всіх співвласників будинку. Однак, як встановлено судом, інвестиційний договір було укладено одним із співвласників будинку без згоди інших співвласників, у зв'язку з чим і виник судовий спір. ... Таким чином, враховуючи, що інвестиційний договір на час вирішення спору фактично виконаний, що сприяло покращенню технічного стану всього будинку, і те, що, крім позивачів, частина квартир у ньому належить Шевченківській районній у м. Києві державній адміністрації, тобто іншим співвласникам, то відмова позивачів надати згоду на виконання будівельних робіт за інвестиційним договором є незаконною і порушує права інших співвласників; тому в основному позові необхідно відмовити, а зустрічний позов підлягає задоволенню. Вимоги про визнання незаконним рішення N 114 сесії Шевченківської районної ради від 26.12.2002 р. щодо надання згоди на відчуження з комунальної власності... жилого приміщення, збудованого на горищі..., задоволенню не підлягають за наступних підстав. ... будинок весь час перебував у власності територіальної громади, представницьким органом якого є рада, яка в одноособовому порядку відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР )... здійснює правомочності щодо володіння, користування і розпорядження об'єктами права комунальної власності, до яких відноситься і житловий фонд. Тому, з урахуванням викладеного та того, що переобладнання горища ... було здійснено за рахунок коштів Н.Н. і В.Г., Шевченківська районна в м. Києві рада мала право прийняти таке рішення". 17. У лютому 2003 року позивачі оскаржили це рішення в апеляційному порядку, посилаючись на різні порушення матеріального і процесуального закону судом першої інстанції. Зокрема, вони стверджували, що висновок Святошинського суду про право районної ради передати право на горище явно суперечить відповідному законодавству і власним висновкам цього суду про те, що згідно зі статтею 113 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) горище будинку перебуває у спільній власності органу місцевого самоврядування і позивачів. 18. 14 квітня 2003 року Київський міський апеляційний суд залишив апеляційну скаргу без задоволення. У відповідній частині його рішення зазначено: "... Відмовляючи у позові..., суд обґрунтовано виходив з того, що до створення об'єднання співвласників (26.07.2001 р.) з моменту приватизації позивачами окремих квартир... будинок... знаходиться у спільній частковій власності окремих власників квартир та районної ради, правовідносини яких з приводу володіння, користування і розпорядження будинком врегульовано ст. 113 ЦК України ( 1540-06 ). Вирішуючи даний спір та визнаючи... відмову позивачів - співвласників будинку дати згоду на проведення перебудови горищного приміщення і надбудови мансарди необґрунтованою, суд правильно виходив... з необхідності проведення таких робіт..., виходячи з технічного стану даху та горищного приміщення..., [і] в їх результаті здійснені і інші роботи, направлені на покращення умов проживання всіх власників наймачів жилих приміщень, якості будинку як об'єкта права власності. Враховуючи, що мансардні приміщення збудовані без участі позивачів, за рахунок власних коштів інвестора,... Шевченківська районна у м. Києві рада правомірно вирішила питання про розпорядження зазначеним приміщенням, що відповідає вимогам ст. 119 ЦК України ( 1540-06 )". 19. Позивачі подали касаційну скаргу, стверджуючи, що, оскільки вони представляли понад 70% власників квартир будинку, позбавлення їх майна з посиланням на те, що воно, як стверджувалось, було поліпшене третьою стороною, на що вони ніколи не давали своєї згоди, було незаконним. Вони також доводили, що внаслідок зазначених робіт загальний стан будинку погіршився. 20. 13 серпня 2003 року Верховний Суд відмовив позивачам у порушенні касаційного провадження за їхньою касаційною скаргою. 21. Згодом позивачі безуспішно вимагали перегляду рішень у їх справі, посилаючись на неоднозначну практику застосування закону національними судами в аналогічних справах. II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА A. Конституція України ( 254к/96-ВР ) 22. Відповідні положення Конституції України ( 254к/96-ВР ) передбачають:... дивитись законодавчий акт

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Філозофенко проти України» (Заява № 72954/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  2. Справа «Іванко проти України» (Заява № 46850/13). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  3. Справа «Закутній проти України» (Заява № 17843/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  4. Справа «Поваров проти України» (Заява № 7220/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  5. Справа «Антоненко та інші проти України» (Заяви № 45009/13 та 53 інші - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  6. Справа «Єльник проти України» (Заява № 10444/13). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  7. Справа «Стриж проти України» (Заява № 39071/08). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  8. Справа «Мештешуг проти України» (Заява № 52826/18). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  9. Справа «Вагапов проти України» (Заява № 35888/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  10. Справа «Стрюков проти України» (Заява № 78484/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  11. Справа «Осипенков проти України» (Заява № 31283/17). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  12. Справа «Андрєєва проти України» (Заява № 24385/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  13. Справа «Журавльова проти України» (Заява № 45526/08). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  14. Справа «Іванов і Кашуба проти України» (Заяви № 12258/09 та № 54754/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  15. Справа «Бекетов проти України» (Заява № 44436/09). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  16. Справа «Чуприна проти України» (Заява № 876/16). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  17. Справа «Бургазли проти України» (Заява № 41920/09). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  18. Справа «Маріянчук та інші проти України» (Заява № 14490/07 та 2 інші заяви - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  19. Справа «Бігун проти України» (Заява № 30315/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  20. Справа «М.Т. проти України» (Заява № 950/17). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк