Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ П'ята секція " Р І Ш Е Н Н Я" Справа "Літвінова проти України" (Заява N 36223/06). Європейський суд з прав людини. 2010

Документ актуальний на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

                  ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ 

П'ята секція

Р І Ш Е Н Н Я

Справа "Літвінова проти України"

(Заява N 36223/06)

Страсбург, 28 жовтня 2010 року

Переклад офіційний

Рішення остаточне, але може підлягати редакційним

виправленням.

У справі "Літвінова проти України" Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи

комітетом, до складу якого увійшли: Райт Маруст (Rait Maruste), Голова, Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді, та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря

секції, після обговорення за зачиненими дверима 5 жовтня 2010 року, виносить таке рішення, що було прийнято в той же день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу порушено за заявою (N 36223/06), поданою проти

України до Суду 26 серпня 2006 року громадянкою України пані

Світланою Іванівною Літвіновою (далі - заявниця) відповідно до

статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

( 995_004 ) (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його

Уповноважений - п. Ю.Зайцев.

3. 19 жовтня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив направити

цю заяву Уряду. Відповідно до Протоколу N 14 ( 994_527 ) заява

передана до комітету у складі трьох суддів.

ЩОДО ФАКТІВ

4. Заявниця народилася у 1962 році та проживає у

м. Севастополі.

5. 23 липня 1998 року заявниця звернулася до Нахімовського

районного суду м. Севастополя з позовом до свого колишнього

роботодавця про стягнення заборгованості за заробітною платою.

6. Рішенням від 21 січня 1999 року суд задовольнив позов

заявниці та присудив їй певну суму заборгованості.

7. 3 червня 1999 року заявниця звернулася до суду з заявою

про перегляд рішення від 21 січня 1999 року в зв'язку з

нововиявленими обставинами. 2 липня 1999 року суд задовольнив цю

заяву та відкрив провадження.

8. Рішенням від 5 жовтня 1999 року суд відмовив заявниці у

задоволенні позову в зв'язку з пропущенням строку. 2 листопада

1999 року Севастопольський міський суд залишив це рішення без

змін.

9. 23 червня 2000 року на підставі протесту, внесеного

головою Севастопольського міського суду, президія цього суду

скасувала рішення від 5 жовтня та 2 листопада 1999 року та

повернула справу на новий розгляд.

10. Рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від

18 вересня 2003 року заявниці було відмовлено у задоволенні її

позову з тих самих підстав, що й рішенням від 5 жовтня 1999 року.

11. 25 листопада 2003 року апеляційний суд м. Севастополя

залишив без змін вищевказане рішення. Заявниця стверджувала, що

вона не брала участі в засіданні з розгляду апеляційної скарги,

оскільки вона не була проінформована про нього.

12. 15 березня 2006 року колегія з трьох суддів Верховного

Суду України, розглянувши справу в закритому судовому засіданні,

відмовила заявниці у задоволенні її касаційної скарги на рішення

судів нижчих інстанцій, визнавши її необґрунтованою.

13. У ході провадження чотирнадцять судових засідань були

відкладені у зв'язку з відсутністю судді, який розглядав справу,

неявкою відповідача, клопотаннями відповідача про відкладення

судових засідань, відсутністю експерта та необхідністю зібрання

додаткових доказів. У процесі провадження була здійснена судова

експертиза, яка тривала приблизно одинадцять місяців (червень

2001 року - травень 2002 року).

ЩОДО ПРАВА

I. СКАРГА ЩОДО ТРИВАЛОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ

14. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 )

заявниця скаржилася, що тривалість провадження у її справі була

несумісною із вимогою "розумного строку". Зазначене положення у

відповідній частині передбачає наступне: "Кожен має право на справедливий... розгляд його справи

упродовж розумного строку... судом, встановленим законом, який

вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного

характеру..."

15. Уряд не погодився із скаргою та зазначив, що порушення

зазначеного вище положення не було.

16. Суд зазначає, що провадження було розпочато 23 липня

1998 року та завершено 15 березня 2006 року. У період з 21 січня

до 2 липня 1999 року та з 2 листопада 1999 року до 23 червня

2000 року справа не перебувала на розгляді суду (див. рішення у

справі "Павлюлинець проти України" ( 980_429 ) (Pavlyulynets v.

Ukraine), N 70767/01, пп. 41-42, від 6 вересня 2005 року, рішення

у справі "Головко проти України" ( 974_188 ) (Golovko v. Ukraine),

N 39161/02, п. 49, від 1 лютого 2007 року та рішення у справі

"Лютов проти України" (Lyutov v. Ukraine), N 32038/04, п. 24, від

11 грудня 2008 року). Відповідно загальна тривалість провадження

становила приблизно шість років та сім місяців у судах трьох

інстанцій.

A. Щодо прийнятності

17. Суд вважає, що скарга заявниці не є явно необґрунтованою

у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Суд також

вважає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав.

Відповідно скарга визнається прийнятною.

B. Щодо суті

18. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження повинна

визначатись у світлі відповідних обставин справи та з огляду на

такі критерії: складність справи, поведінка заявниці та

відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для

заявника (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі

"Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП],

N 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).

19. 3 огляду на факти справи Суд зазначає, що лише складність

цієї справи та поведінка заявниці не можуть пояснити загальну

тривалість провадження. З іншого боку, Суд зазначає, що розгляд

справи в Нахімовському районному суді м. Севастополя тривав три

роки і три місяці (див. пункти 9-10, зазначені вище) та у

Верховному Суді України - два роки та чотири місяці (див.

пункт 12, зазначений вище). Суд також зазначає, що декілька разів

розгляд справи було відкладено, головним чином, у зв'язку з

відсутністю судді або неявкою відповідача (див. пункт 13,

зазначений вище). За цих обставин Суд вважає, що відповідальними

за тривалість провадження були національні суди.

20. Суд часто констатує порушення пункту 1 статті 6 Конвенції

( 995_004 ) у справах, подібних до цієї (див., наприклад, рішення

у справах: "Павлюлинець проти України" ( 980_429 ) (Pavlyulynets

v. Ukraine), зазначене вище, п. 53, "Мороз та інші проти України"

( 974_167 ) (Moroz and Others v. Ukraine), N 36545/02, п. 62, від

21 грудня 2006 року, та "Головко проти України" ( 974_188 )

(Golovko v. Ukraine), зазначене вище, п. 65).

21. Дослідивши всі матеріали справи, які є в його

розпорядженні, Суд зазначає, що Уряд України не навів жодного

факту чи аргументу, здатного переконати Суд дійти іншого висновку

в даній справі. Суд доходить висновку, що у даній справі

тривалість судового розгляду була надмірною та не відповідала

вимозі "розумного строку". Відповідно мало місце порушення

пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).

II. ІНШІ СКАРГИ

22. Заявниця також скаржилася за пунктом 1 статті 6 Конвенції

( 995_004 ) на незадовільний для неї результат розгляду її справи;

на те, що 25 листопада 2003 року судове засідання апеляційного

суду відбулося за її відсутності; на відсутність публічного

розгляду її справи у Верховному Суді України. Крім того, вона

скаржилася за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 )

щодо результату судового розгляду.

23. Дослідивши всі матеріали справи, які є в його

розпорядженні, та в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати

заявлені скарги, Суд не виявив жодних ознак будь-яких інших

порушень прав і свобод, викладених у Конвенції ( 995_004 ).

24. Таким чином, відповідно до пунктів 3, 4 статті 35

Конвенції ( 995_004 ) ця частина скарги повинна бути оголошена

неприйнятною як явно необґрунтована.

III. ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 41

КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

25. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає: "Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до

неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони

передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності,

надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

26. Заявниця вимагала різні суми, які, за її твердженням,

належать їй до сплати на національному рівні як відшкодування

матеріальної шкоди, та 4000 євро як відшкодування моральної шкоди.

27. Уряд просив Суд відмовити у задоволенні зазначених вимог.

28. Суд не вбачає будь-якого причинного зв'язку між

встановленим порушенням та матеріальною шкодою, яка вимагається. З

іншого боку Суд вважає, що заявниця мала зазнати моральної шкоди

внаслідок встановленого порушення. Здійснюючи оцінку на засадах

справедливості, як це вимагається статтею 41 Конвенції

( 995_004 ), Суд присуджує заявниці 1200 євро.

B. Судові витрати

29. Заявниця вимагала відшкодування витрат на юридичну

допомогу, понесених нею під час провадження в національних судах

та Суді, надавши копію договору з юристом, відповідно до якого

вона має сплатити йому 30% від сум, присуджених їй національними

судами та Судом. Вона також вимагала 51,79 доларів США (1)

відшкодування витрат на відправлення кореспонденції, надавши копії

квитанцій на суму 368,81 грн (2).

--------------- (1) Приблизно 42 євро. (2) Приблизно 37 євро.

30. Щодо витрат на юридичну допомогу Уряд просив Суд

відмовити у вимозі стосовно їх відшкодування. Щодо витрат на

відправлення кореспонденції Уряд зазначив, що заявлена сума не

була повністю підтверджена відповідними документами, але він

залишив вирішення цього питання на розсуд Суду.

31. Відповідно до практики Суду, заявник має право на

відшкодування судових витрат, якщо буде доведено, що такі витрати

були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. З

огляду на наявну інформацію та зазначені критерії Суд у цій справі

вважає за доцільне присудити заявниці 37 євро відшкодування витрат

на відправлення кореспонденції.

C. Пеня

32. Суд вважає за доцільне призначити пеню, виходячи з

граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до

якої має бути додано три відсоткових пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує скаргу заявниці за пунктом 1 статті 6 Конвенції

( 995_004 ) щодо тривалості провадження прийнятною, а решту скарг

у заяві - неприйнятними.

2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1

статті 6 Конвенції ( 995_004 ).

3. Постановляє, що: (a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане

остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ),

держава-відповідач має сплатити заявниці 1200 (одну тисячу

двісті) євро відшкодування моральної шкоди та 37 (тридцять

сім) євро відшкодування судових витрат, враховуючи будь-який

податок, який може бути стягнуто з цих сум; ці суми мають бути

конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на

день здійснення платежу; (b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного

розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток

(simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки

Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс

три відсоткових пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої

сатисфакції.

Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 28 жовтня

2010 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду

( 980_067 ).

Заступник Секретаря секції Стівен ФІЛЛІПС

Голова секції Райт МАРУСТ


Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 08.04.2011 — 2011 р., № 24, стор. 128, стаття 1018

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Борисов проти України» (Заява № 2371/11). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  2. Справа «Береза проти України» (Заява № 67800/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  3. Справа «Дедеш проти України» (Заява № 50705/13). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  4. Справа «Гранков проти України» (Заява № 16800/16). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  5. Справа «Величко проти України» (Заява № 22273/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  6. Справа «Каплатий проти України» (Заява № 39997/17). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  7. Справа «Гусєв проти України» (Заява № 25531/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  8. Справа «Кадура та Смалій проти України» (Заяви № 42753/14 та № 43860/14). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  9. Справа «Лещенко проти України» (Заяви № 14220/13 та № 72601/13). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  10. Справа «Авраімов проти України» (Заява № 71818/17). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  11. Справа «Александровська проти України» (Заява № 38718/16). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  12. Справа «Бідашко проти України» (Заява № 42475/19). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  13. Справа «Дембо та інші проти України» (Заява № 2778/18 та 46 інших заяв - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  14. Справа «Добринь проти України» (Заява № 27916/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  15. Справа «Бєліков проти України» (Заява № 57291/19). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  16. Заява № 32116/15, подана Дмитром Володимировичем Дьоміним, та інші проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  17. Заява № 26983/19, подана Сергієм Миколайовичем Бабуром проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  18. Заява № 52003/19, подана Олександром Володимировичем Басаном проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  19. Справа «Воронкін проти України» (Заява № 19112/20). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  20. Справа «Баранов та інші проти України» (Заява № 15027/20 та 3 інші заяви - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк