<<
>>

«Карапась та інші проти України» (Заява № 54575/12 та 4 інші заяви). Європейський суд з прав людини. 2020

Документ актуальний на 12.03.2021
завантажити документ, актуальний на поточний час

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ята секція

РІШЕННЯ

«Карапась та інші проти України»

(Заява № 54575/12 та 4 інші заяви)

СТРАСБУРГ

22 жовтня 2020 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Карапась та інші проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>), Голова,

Лятіф Гусейнов (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Енн-Марі Дуге (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 29 вересня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ВСТУП

Справа стосується тверджень заявників про те, що подальше тримання їх під вартою після того, як відповідні підстави припинили існувати, було порушенням пункту 1 статті 5 Конвенції. Справа також стосується скарги першого заявника за пунктом 5 статті 5 Конвенції на відсутність у нього забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування у зв’язку з незаконним триманням його під вартою.

ФАКТИ

1. Деталі щодо заявників наведені в таблиці у додатку.

2. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

4. Заявники відбували покарання у виді позбавлення волі за скоєння різних злочинів.

5. У дати, зазначені в таблиці у додатку, національні суди задовольнили подання адміністрацій установ виконання покарань про умовно-дострокове звільнення заявників. Ці рішення ніким не оскаржувалися, вони набрали законної сили у дати, зазначені в таблиці у додатку. Заявники були звільнені з установ виконання покарань у різні дати упродовж трьох-шести днів після набрання законної сили відповідними судовими рішеннями щодо їхнього умовно-дострокового звільнення.

6. Згідно з матеріалами справи ухвали щодо умовно-дострокового звільнення другого, третього, четвертого та п’ятого заявників постановив суддя К.

У своїх зауваженнях стосовно заяв вказаних заявників Уряд надав документи, в яких було зазначено, що з 29 червня по 07 липня 2017 року суддя К. перебував на лікарняному і не міг повідомити сторони провадження про набрання законної сили відповідними судовими рішеннями протягом вказаного періоду.

ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

7. Частина п’ята статті 153 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачає, що дострокове звільнення ув’язненого проводиться адміністрацією установи виконання покарань в день надходження відповідних документів. Якщо відповідні документи одержані після закінчення робочого дня, то звільнення проводиться наступного ранку.

ПРАВО

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

8. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

9. Заявники скаржились на те, що продовження тримання їх під вартою після зникнення відповідних підстав було незаконним. Крім того, перший заявник скаржився на відсутність у нього забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування у зв’язку з незаконним триманням його під вартою. Заявники посилалися на статтю 5 Конвенції, відповідні частини якої передбачають:

«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

(a) законне ув’язнення особи після засудження її компетентним судом;

...

(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

...

5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.».

A. Прийнятність

10. Суд зазначає, що зазначені скарги є ані явно необґрунтованими, ані неприйнятними з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

B. Суть

1. Пункт 1 статті 5 Конвенції

11. Заявники стверджували, що затримка у звільненні їх з установ виконання покарань, яка тривала від трьох до шести днів після набрання законної сили відповідними рішеннями суду, була незаконною та невиправданою.

12. Уряд стверджував, що тримання заявників під вартою не суперечило пункту 1 статті 5 Конвенції. Посилаючись на статтю 153 Кримінально-виконавчого кодексу України (див. пункт 7), Уряд зазначив, що заявники були звільнені без неналежних затримок після одержання повідомлень від судів про набрання законної сили відповідними судовими рішеннями щодо їх умовно-дострокового звільнення.

13. Як Суд неодноразово зазначав, певна затримка під час виконання рішення про звільнення взятої під варту особи є зрозумілою та часто неминучою з огляду на практичні міркування, пов’язані з роботою судів і дотриманням певних формальностей. Проте національні органи влади мають намагатися звести це до мінімуму (див. рішення у справах «Куінн проти Франції» (Quinn v. France), від 22 березня 1995 року, пункт 42, Серія A № 311, «Джулія Манцоні проти Італії» (Giulia Manzoni v. Іtaly), від 01 липня 1997 року, пункт 25 in fine, Збірник рішень Європейського суду з прав людини 1997-IV, «К.-Ф проти Німеччини» (K.-F. v. Germany), від 27 листопада 1997 року, пункт 71, Збірник 1997-VII, «Манчіні проти Італії» (Mancini v. Italy), заява № 44955/98, пункт 24, ЄСПЛ 2001-IX). Адміністративні формальності, пов’язані зі звільненням з-під варти, не можуть виправдати затримку, що перевищує кілька годин (див. рішення у справі «Ніколов проти Болгарії» (Nikolov v. Bulgaria), заява № 38884/97, пункт 82, від 30 січня 2003 року). Саме Договірні держави мають організовувати свою правову систему таким чином, щоб їхні правоохоронні органи могли дотримуватися зобов’язань щодо уникнення невиправданого позбавлення свободи (див., наприклад, рішення у справах «Сухардін проти Росії» (Shukhardin v. Russia), заява № 65734/01, пункт 93, від 28 червня 2007 року, та «Мокаллал проти України» (Mokallal v. Ukraine), заява № 19246/10, пункт 44, від 10 листопада 2011 року).

14. Суд зазначає, що у цій справі органам державної влади знадобилося від трьох до шести днів, щоб здійснити звільнення заявників. Вбачається, що затримка у звільненні другого, третього, четвертого та п’ятого заявників була спричинена не бездіяльністю адміністрації установи виконання покарань, а затримками у повідомленні національними судами у встановленому порядку адміністрацію установ виконання покарань про набрання законної сили відповідними рішеннями (див. пункт 6).

15. Крім того, Суд посилається на рішення у справі «Руслан Яковенко проти України» (Ruslan Yakovenko v. Ukraine), заява № 5425/11, пункт 69, від 04 червня 2015 року), в якому він встановив, що затримка у звільненні заявника з-під варти на два дні була несумісною з вимогами пункту 1 статті 5 Конвенції.

16. З огляду на зазначене Суд вважає, що тримання заявників під вартою після того, як судові рішення щодо умовно-дострокового звільнення набрали законної сили, не було виправданим відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції, і тому було порушено це положення.

2. Пункт 5 статті 5 Конвенції

17. Суд зауважує, що скарга першого заявника за пунктом 5 статті 5 Конвенції є аналогічною скаргам, розглянутим Судом у низці інших справ проти України (див., в якості нещодавнього прикладу, рішення у справі «Сінькова проти України» (Sinkova v. Ukraine), заява № 39496/11, пункти 79-84, від 27 лютого 2018 року). Суд доходить висновку, що перший заявник у зв’язку з незаконним триманням його під вартою не мав забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування, як це вимагається пунктом 5 статті 5 Конвенції. Отже, було порушено це положення.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

18. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

A. Шкода

19. Перший заявник вимагав 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Решта заявників вимагали різні суми, зазначені в таблиці у додатку в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Вони не вказали розмір і характер матеріальної шкоди, яку стверджувано зазнали, та не підтвердили свої вимоги жодними задокументованими доказами.

20. Уряд вважав вимоги заявників необґрунтованими та надмірними.

21. Суд зазначає, що другий, третій, четвертий та п’ятий заявники не надали детальної інформації про свої вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди та не підтвердили їх задокументованими доказами. Тому він відхиляє ці вимоги як необґрунтовані. З іншого боку, здійснюючи оцінку на засадах справедливості, він присуджує заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку, в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись.

B. Судові та інші витрати

22. Перший, другий та третій заявники вимагали 1200, 1000 та 1000 євро відповідно в якості компенсації судових та інших витрат. Вони просили, щоб суми були сплачені безпосередньо на банківські рахунки їхніх представників. Решта заявників не подали жодних вимог за цим пунктом. Уряд заперечив проти зазначених вимог.

23. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

24. З огляду на наявні у нього документи, складність справ, той факт, що представник першого заявника вступив у провадження лише на стадії комунікації, а також на те, що другого та третього заявників представляв один захисник, Суд присуджує першому заявнику 850 євро, які мають бути сплачені на банківський рахунок п. Є.Л. Бойченка, як зазначив перший заявник, та 1 000 євро - другому та третьому заявникам спільно, які мають бути сплачені на банківський рахунок п. В.Б. Глущенка, як вони зазначили (див., наприклад, рішення у справах «Бєлоусов проти України» (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, пункти 116 і 117, від 07 листопада 2013 року, та «Хлаіфія та інші проти Італії» [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункт 288, від 15 грудня 2016 року).

C. Пеня

25. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує прийнятними скарги заявників за пунктом 1 статті 5 Конвенції на відсутність обґрунтування для продовження тримання їх під вартою після зникнення відповідних підстав.

3. Оголошує прийнятною скаргу першого заявника за пунктом 5 статті 5 Конвенції на відсутність забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування у зв’язку з необґрунтованим триманням його під вартою.

4. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції щодо всіх заявників.

5. Постановляє, що було порушено пункт 5 статті 5 Конвенції щодо першого заявника.

6. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i) суми, зазначені у таблиці в додатку кожному заявнику в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись;

(ii) 850 (вісімсот п’ятдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись першому заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути сплачені на банківський рахунок представника першого заявника, п. Є.Л. Бойченка;

(iii) 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися другому та третьому заявникам спільно, в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути сплачені на банківський рахунок представника другого та третього заявників, п. В.Б. Глущенка;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

7. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 22 жовтня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

В.о. заступника Секретаря

Енн-Марі ДУГЕ

Голова

Габріеле КУЦСКО-ШТАДЛЬМАЙЕР


Додаток

ПЕРЕЛІК

справ

Заява №

Подана

Заявник

Дата народження

Місце народження

Представник

Підстава для звільнення заявника

Належна дата звільнення заявника

Дата фактичного звільнення заявника

Тривалість необґрунтованого тримання під вартою

Сума, яка вимагалася

Присуджена сума справедливої сатисфакції

1

54575/12

07.08.2012

Ігор Андрійович

КАРАПАСЬ

17.08.1965

м. Кіровоград

Єгор Леонідович

БОЙЧЕНКО

Постанова Ленінського районного суду міста Кіровограда

від 14.05.2010

22.05.2010

25.05.2010

3 дні

10 000 євро

900 євро

2

84541/17

14.12.2017

Вячеслав Вікторович

ПОНОМАРЬОВ

19.06.1986

м. Маріуполь

Володимир Борисович

ГЛУЩЕНКО

Ухвала Машівського районного суду Полтавської області

від 22.06.2017

30.06.2017

06.07.2017

6 днів

6 000 євро

1 800 євро

3

110/18

14.12.2017

Олег Володимирович

КІНАШ

25.12.1980

м. Новояворівськ

Володимир Борисович

ГЛУЩЕНКО

Ухвала Машівського районного суду Полтавської області

від 22.06.2017

30.06.2017

06.07.2017

6 днів

6 000 євро

1 800 євро

4

1414/18

18.12.2017

Максим Юрійович

СЕВЕРІН

25.03.1980

м. Запоріжжя

Ганна Володимирівна

ОВДІЄНКО

Ухвала Машівського районного суду Полтавської області

від 23.06.2017

03.07.2017

06.07.2017

3 дні

5 000 євро

900 євро

5

1648/18

18.12.2017

Олег Олександрович

ЛИННИК

22.02.1978

м. Кременчук

Ганна Володимирівна

ОВДІЄНКО

Ухвала Машівського районного суду Полтавської області

від 23.06.2017

03.07.2017

06.07.2017

3 дні

5 000 євро

900 євро


Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 26.02.2021 — 2021 р., № 15, стор. 195, стаття 610

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Філозофенко проти України» (Заява № 72954/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  2. Справа «Іванко проти України» (Заява № 46850/13). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  3. Справа «Закутній проти України» (Заява № 17843/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  4. Справа «Поваров проти України» (Заява № 7220/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  5. Справа «Антоненко та інші проти України» (Заяви № 45009/13 та 53 інші - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  6. Справа «Єльник проти України» (Заява № 10444/13). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  7. Справа «Стриж проти України» (Заява № 39071/08). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  8. Справа «Мештешуг проти України» (Заява № 52826/18). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  9. Справа «Вагапов проти України» (Заява № 35888/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  10. Справа «Стрюков проти України» (Заява № 78484/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  11. Справа «Дикусаренко проти України» (Заяви № 7218/19 та № 17854/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  12. Справа «Антонюк проти України» (Заява № 48040/09). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  13. Справа «Брайловська проти України» (Заява № 14031/09). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  14. Справа «Ільченко проти України» (Заява № 65400/16). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  15. Справа «Распряхін проти України» (Заява № 70878/12). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  16. Справа «Ювченко та інші проти України» (Заяви № 32529/18 та 5 інших заяв - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  17. Справа «Романов проти України» (Заява № 76273/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  18. Справа «Свіргунець проти України» (Заява № 38262/10). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  19. Справа «Гончарук та інші проти України» (Заява № 25837/18 та 2 інші заяви - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  20. Справа «Гарагуля та Сич проти України» (Заяви № 42361/12 та № 25927/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк