Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

РАДА ЄВРОПИ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ " Р І Ш Е Н Н Я" 21.01.1999. Європейський суд з прав людини. 1999

Документ актуальний на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

                           РАДА ЄВРОПИ 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

Р І Ш Е Н Н Я

21.01.1999

Рішення у справі

"Ван Гейсегем проти Бельгії"

Комюніке Секретаря Суду

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 21 січня 1999 року у

справі "Ван Гейсегем проти Бельгії", Європейський суд з прав

людини шістнадцятьма голосами проти одного постановив, що було

допущено порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий

судовий розгляд) і пункту 3 (с) (право на правову допомогу

захисника) Європейської конвенції з прав людини ( 995_004 ).

Відповідно до статті 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд

постановив виплатити заявниці певну суму як компенсацію за судові

витрати.

1. Основні факти

Заявниця - пані Ніколь ван Гейсегем, громадянка Бельгії,

1942 року народження, проживає в Хеїларті (Бельгія).

У 1987 році заявницю було притягнуто до відповідальності

бельгійським кримінальним судом за участь у діяльності міжнародної

групи, пов'язаної з незаконним обігом наркотиків, де вона тричі

здійснювала ввезення наркотиків із Бразилії до Бельгії.

Після того як її було засуджено судом першої інстанції,

Брюссельським кримінальним судом, вона подала апеляцію з

оскарженням цього рішення. На першому розгляді її скарги вона не

була присутньою, а після розгляду звернулася - оскільки вона мала

таке право, згідно з бельгійським законодавством, - із клопотанням

про скасування заочного вироку Брюссельського апеляційного суду,

за яким її було засуджено до трьох років ув'язнення та до штрафу в

60000 бельгійських франків. З огляду на подання такого клопотання

справу було повернуто на повторний розгляд до апеляційного суду.

Заявниця не була присутньою і на цьому розгляді її справи. На суді

був присутній її адвокат, який повідомив, що він представляє свого

клієнта і збирається подати заяву про те, що кримінальне

переслідування перетворилося на таке, що має строк давності.

Апеляційний суд відмовився надати йому право представляти свого

клієнта і в своєму рішенні від 4 жовтня 1993 року оголосив

клопотання заявниці недійсним. Скаргу пані ван Гейсегем до

касаційного суду було відхилено 4 травня 1994 року.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини

25 жовтня 1994 року. Визнавши заяву прийнятною, Комісія у своїй

доповіді від 3 грудня 1997 року висловила думку про те, що було

допущено порушення статті 6 Конвенції ( 995_004 ) (чотирнадцять

голосів проти одного). 9 квітня 1998 року Бельгійський уряд

передав справу на розгляд до старого Суду. Заявниця також передала

свою справу до Суду.

Згідно з перехідними положеннями Протоколу N 11 до Конвенції

( 994_536 ), справу було передано до Великої палати нового

Європейського суду з прав людини після набуття Протоколом чинності

1 листопада 1998 року.

Судове рішення було постановлене Великою

палатою, до складу якої увійшло 17 суддів, а саме:

Люціус Вільдхабер (Швейцарія), Голова Елізабет Палм (Швеція), заступник Голови Крістос Розакіс (Греція), заступник Голови Ніколас Братца (Британія) Матті Пеллонпя (Фінляндія) Бенедетто Конфорті (Італія) Антоніо Пастор Рідруехо (Іспанія) Джованні Бонелло (Мальта) Єжи Макарчик (Польща) Пранас Куріс (Литва) Ріца Тюрмен (Туреччина) Франсуаза Тюлкен (Бельгія) Корнеліу Бірсан (Румунія) Марк Фішбах (Люксембург) Ханна Софія Грев (Норвегія) Райт Марусте (Естонія) Снежана Ботучарова (Болгарія), а також Мікеле де Сальвія, Секретар Суду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Пані ван Гейсегем скаржилася, що Брюссельський апеляційний

суд відмовився надати дозвіл її адвокатові захищати її за її

відсутності під час розгляду скарги, поданої нею проти рішення

суду нижчої інстанції. Вона стверджувала, що було порушено пункти

1 і 3 (с) статті 6 Конвенції ( 995_004 ).

Рішення Суду

Суть скарги

Суд знову звернувся до принципів, закладених ним у своїх

рішеннях у справах "Пойтрімол проти Франції" (від

23 листопада 1993 року, серія А, N 277) та "Лала і Пелладоа проти

Нідерландів" (від 22 вересня 1994 року, серія А, N 297-А і В), які

мали обставини, подібні до обставин цієї справи. У першій із цих

трьох справ Суд постановив, що присутність підзахисного має велике

значення як через те, що він має здійснити своє право бути

присутнім на розгляді своєї справи, так і через потребу перевірки

точності його показань і порівняння їх із показаннями потерпілого,

інтереси якого мають бути захищені, а також з показаннями свідків.

Тому законодавством мають передбачатися заходи, що запобігають

виникненню ситуацій із невиправданою відсутністю учасників

розгляду справи у суді. Однак у рішеннях, які Суд постановив

стосовно решти двох справ, було зазначено, що також "дуже важливим

чинником справедливості кримінального правосуддя є належний захист

і обвинуваченого, як у суді першої інстанції, так і при поданні

ним апеляції, і це є ще важливішим, якщо, як це передбачено

нідерландським законодавством, ніяких заперечень не може бути

висунуто проти заочного рішення, ухваленого стосовно апеляційної

скарги". Суд додав, що остання умова має переважне значення, і

тому той факт, що підзахисний, незважаючи на здійснений належним

чином виклик до суду, не з'явився на розгляд його справи, не може

- навіть за відсутності поважної причини - виправдовувати

позбавлення цього підзахисного його права, гарантованого пунктом 3

статті 6 Конвенції ( 995_004 ), на здійснення захисту адвокатом.

Саме суди мають потурбуватися про те, щоб судовий розгляд був

справедливим і, відповідно, щоб адвокатові, присутньому на

судовому засіданні явно з метою здійснення захисту відсутнього

обвинуваченого, було надано можливість здійснити такий захист.

Суд не зміг прийняти аргумент Бельгійського уряду, що

висновок про неможливість заочного скасування вироку виявився

визначальною підставою для постановлення рішень у справах Лали і

Пелладоа. Тій частині висновку, що починається словами "і це є ще

важливішим...", Уряд надав другорядного значення. Суд, навпаки,

наголосив на переважному значенні забезпечення саме належного

захисту обвинувачуваного. Право кожної особи, обвинуваченої в

кримінальному злочині, на ефективний адвокатський захист є одним

із основних атрибутів справедливого судового процесу.

Обвинувачуваний не втрачає цього права лише на тій підставі, що

він був відсутній на судовому засіданні. Навіть якщо законодавчий

орган повинен був передбачити заходи, які б запобігали виникненню

ситуацій із невиправданою відсутністю учасників судового

засідання, він не був би спроможний карати їх, створюючи винятки

щодо здійснення права на адвокатський захист. Законну вимогу

присутності обвинувачуваного на розгляді його справи в суді можна

виконати за допомогою інших засобів, а не позбавленням його права

на адвокатський захист.

Принцип, закладений у справах Лали і Пелладоа, застосовується

і в цій справі. Навіть якщо пані ван Гейсегем уже кілька разів

мала можливість захищати себе, Брюссельський апеляційний суд все

одно повинен був дозволити її адвокатові, пану Верштретену,

присутньому на судовому слуханні справи, здійснити її захист,

незважаючи на її відсутність. Це є особливо важливим у цій справі,

тому що захист, який збирався провести пан Верштретен, стосувався

питання права. Він мав намір використати при захисті посилання на

передбачену законом давність кримінального переслідування -

питання, яке Суд охарактеризував як вагомий чинник. Навіть якщо,

як це зазначає Уряд, апеляційний суд мав розглянути свою власну

пропозицію з питання передбаченої законом давності кримінального

переслідування, правова допомога захисника все одно була б

необхідною для розв'язання конфліктів, а сам адвокат - необхідним

для здійснення саме цього права на захист. Крім того, в рішенні

апеляційного суду від 4 жовтня 1993 року не міститься жодного

висновку з цього питання.

Отже, було допущено порушення пункту 1 статті 6 та пункту 3

(с) статті 6 Конвенції ( 995_004 ).

[Див. пункти 26-36 рішення Суду та пункт 1 резолютивної

частини рішення].

Застосування статті 41 Конвенції ( 995_004 )

Пані ван Гейсегем вимагала відшкодування їй фінансових

збитків розміром у 4332000 бельгійських франків. Суд вирішив, що

він не зміг би визначити, якого висновку дійшов би Брюссельський

апеляційний суд, якби надав заявниці дозвіл бути представленою на

розгляді справи адвокатом. Більше того, між порушенням Конвенції

( 995_004 ) та кількома пунктами витрат, нібито зазнаних

заявницею, причинного зв'язку встановлено не було (зокрема,

внаслідок її переховування від правосуддя). Тому Суд відхилив

вимогу заявниці компенсувати ці витрати. Щодо моральної шкоди, Суд

вважає, що висновок про порушення статті 6 є достатньою

компенсацією.

Заявниця також зверталася з проханням про те, щоб Бельгійська

держава не застосовувала покарання, ухваленого щодо неї

апеляційним судом. Суд нагадав, що Конвенція ( 995_004 ) не надає

йому повноважень вимагати будь-якого зобов'язання такого роду від

Бельгійської держави.

Крім того, пані ван Гейсегем вимагала відшкодування судових

витрат розміром у 412781 бельгійський франк, пов'язаних із

провадженнями в судах Бельгії та органах Конвенції ( 995_004 ) в

Страсбурзі. Суд визнав, що заявниця має право клопотати про

компенсацію таких витрат перед Комісією і Судом. Враховуючи ці

витрати і керуючись принципом справедливості при оцінці наявної у

нього інформації, Суд присудив виплатити пані ван Гейсегем 300000

бельгійських франків.

[Див. пункти 38-45 рішення Суду та пункти 2-4

резолютивної частини рішення].

Сім суддів висловили окремі думки, які додаються до цього

рішення.

Судові рішення можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті

(www.dhcour.coe.fr) у день їх постановлення.

Відповідно до Регламенту ( 980_067 ), Секретар Суду, який має

діяти на власний розсуд, надає інформацію про роботу Суду і

відповідає на запитання преси.

Канцелярія Європейського суду з прав людини F-67075 Strasbourg Cedex Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell) Телефон: (0) 3 88-41-24-92; факс: (0)3 88-41-27-91


Публікації документа

  • Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. від 1999 — 1999 р., № 2

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Борисов проти України» (Заява № 2371/11). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  2. Справа «Береза проти України» (Заява № 67800/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  3. Справа «Дедеш проти України» (Заява № 50705/13). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  4. Справа «Гранков проти України» (Заява № 16800/16). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  5. Справа «Величко проти України» (Заява № 22273/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  6. Справа «Каплатий проти України» (Заява № 39997/17). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  7. Справа «Гусєв проти України» (Заява № 25531/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  8. Справа «Кадура та Смалій проти України» (Заяви № 42753/14 та № 43860/14). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  9. Справа «Лещенко проти України» (Заяви № 14220/13 та № 72601/13). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  10. Справа «Авраімов проти України» (Заява № 71818/17). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  11. Справа «Александровська проти України» (Заява № 38718/16). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  12. Справа «Бідашко проти України» (Заява № 42475/19). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  13. Справа «Дембо та інші проти України» (Заява № 2778/18 та 46 інших заяв - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  14. Справа «Добринь проти України» (Заява № 27916/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  15. Справа «Бєліков проти України» (Заява № 57291/19). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  16. Заява № 32116/15, подана Дмитром Володимировичем Дьоміним, та інші проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  17. Заява № 26983/19, подана Сергієм Миколайовичем Бабуром проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  18. Заява № 52003/19, подана Олександром Володимировичем Басаном проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  19. Справа «Воронкін проти України» (Заява № 19112/20). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  20. Справа «Баранов та інші проти України» (Заява № 15027/20 та 3 інші заяви - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк