<<
>>

РАДА ЄВРОПИ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ " Р І Ш Е Н Н Я" 25.03.1999. Європейський суд з прав людини. 1999

Документ актуальний на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

                           РАДА ЄВРОПИ 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

Р І Ш Е Н Н Я

25.03.1999

Рішення у справі "Ятрідіс проти Греції"

Комюніке Секретаря Суду

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 25 березня 1999 року у

справі "Ятрідіс проти Греції", Європейський суд з прав людини

постановив: одностайно - що було допущено порушення статті 1

Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини

( 994_535 ) (захист права власності); шістнадцятьма голосами проти

одного - що було допущено порушення статті 13 Конвенції (право на

ефективний засіб захисту); і одностайно - що немає необхідності

ухвалювати рішення щодо скарг, висунутих на підставі пункту 1

статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) та статті 8

(право на повагу до приватного і сімейного життя). Суд відклав

розгляд питання щодо застосування статті 41 (справедлива

сатисфакція).

1. Основні факти

Заявник - громадянин Греції пан Георгіос Ятрідіс, 1923 року

народження, живе в Афінах. До 1988 року керував кінотеатром просто

неба "Іліополіс" в однойменному передмісті Афін.

Право власності на землю, на якій побудовано цей кінотеатр, є

предметом спору між спадкоємцями приватної особи К.Н. та Грецькою

державою. Заявник орендував кінотеатр у спадкоємців К.Н. у

1978 році. 1988 року місцеві органи влади ухвалили постанову про

позбавлення заявника права на володіння кінотеатром, мотивуючи це

тим, що він незаконно утримує державну власність, і про передання

його муніципальній раді передмістя Іліополіс. 1989 року Афінський

суд першої інстанції скасував цю постанову. Відповідні управління

міністерства фінансів, Державна рада юстиції та Державне земельне

управління висловилися за те, щоб міністр фінансів повернув

кінотеатр заявникові, але міністр і донині відмовляється виконати

рішення Афінського суду першої інстанції.

2. Процедура і склад Суду

Заяву до Європейської комісії з прав людини було подано 28

березня 1996 року. Визнавши її прийнятною, Комісія у своїй

доповіді від 16 квітня 1998 року висловила думку про порушення

статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) та статті 13 Конвенції

( 995_004 ) (14 голосів проти 1) і що немає необхідності

розглядати скарги, заявлені на підставі статей 6 та 8 Конвенції

(одностайно). Уряд Греції передав справу до Суду.

Згідно з перехідними положеннями Протоколу N 11 до Конвенції

( 994_536 ), справу було передано до Великої палати нового

Європейського суду з прав людини після набуття Протоколом чинності

1 листопада 1998 року.

Судове рішення було постановлене Великою палатою, до складу

якої увійшло 17 суддів, а саме:

Елізабет Палм (Швеція), голова Луїджі Феррарі Браво (Італія)(1) Гаукур Йорундссон (Ісландія) Люціус Кафліш (Швейцарія)(2) Іренеу Кабраль Баррето (Португалія) Карел Юнгвірт (Чехія) Марк Фішбах (Люксембург) Йосеп Касадеваль (Андорра) Бостьян Жупанчич (Словенія) Ніна Важич (Хорватія) Джон Хедіган (Ірландія) Вільгельміна Томассен (Нідерланди) Маргарита Цаца-Ніколовська (колишня Югославська Республіка

Македонія) Тудор Пантіру (Молдова) Егілс Левіц (Латвія) Крістак Трая (Албанія) Крістос Єраріс (Греція), суддя ad hoc, а також Мікеле де Сальвія, Секретар Суду.

--------------- (1) Суддя, обраний від Сан-Марино. (2) Суддя, обраний від Ліхтенштейну.

3. Стислий виклад судового рішення(3)

(3) Стислий виклад, підготовлений канцелярією, ні до чого Суд

не зобов'язує.

Оскарження

Заявник вважає, що відмова органів державної влади повернути

йому приміщення кінотеатру порушує його право на мирне володіння

своїм майном, гарантоване статтею 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ) до

Конвенції ( 995_004 ), а також право на повагу до приватного і

сімейного життя, згідно зі статтею 8 Конвенції. На його думку,

порушено також статті 6 та 13 Конвенції - внаслідок відмови

органів державної влади виконати судове рішення, ухвалене

Афінським судом першої інстанції на користь заявника.

Рішення Суду

Попередні заперечення Уряду

Суд розпочав роботу з відхилення попередніх заперечень Уряду

стосовно того, що заяву було подано передчасно, коли ще не було

вичерпано всіх національних засобів правового захисту.

Стаття 1 Протоколу N 1 ( 994_535 )

Насамперед Суд зазначив, що на момент позбавлення заявника

права на експлуатацію кінотеатру, яка здійснювалася на підставі

офіційно укладеного договору оренди, заклад пропрацював без

втручання з боку органів влади одинадцять років. За цей час у

нього з'явилися постійні відвідувачі, переважно місцеві жителі,

що, на думку Суду, є позитивним фактором. Крім того, Суд

підкреслив, що "зелені кінотеатри" взагалі відіграють досить

помітну роль у місцевому культурному житті Греції.

Далі було зауважено, що заявник, після того як муніципальна

рада Іліополіса позбавила його права володіння законно орендованим

кінотеатром, у якомусь іншому приміщенні кінотеатрального бізнесу

не розпочинав. Повернути ж собі кінотеатр, незважаючи на наявність

судового рішення про скасування постанови органів місцевої влади

щодо позбавлення його зазначених майнових прав, пан Ятрідіс не мав

можливості через відмову міністра фінансів скасувати постанову про

передання його муніципальній раді. Ці обставини дають підстави

говорити про порушення прав заявника на власність, що закріплені в

першому реченні частини першої статті 1.

Безперечно, позбавлення заявника права на орендоване ним

майно, що відбулося 17 березня 1989 року, з точки зору

внутрішнього законодавства було юридично вмотивоване, оскільки

здійснювалося органом державної влади, а саме земельним

управлінням префектури Аттіки, на підставі відповідної

адміністративної постанови від 9 лютого 1989 року. За цим

документом кінотеатр передавався в розпорядження муніципальної

ради Іліополіса. Однак 23 жовтня 1989 року Афінський суд першої

інстанції розглянув справу в порядку спрощеної процедури і

скасував зазначену постанову через недодержання умов її ухвалення.

Відтоді позбавлення заявника права володіння кінотеатром втратило

будь-які юридичні підстави. Таким чином, муніципальна рада

Іліополіса, перетворившись на незаконного власника, мала повернути

кінотеатр заявникові, що їй і рекомендувалося всіма органами, з

якими консультувався міністр фінансів, а саме: міністерством

фінансів, Державною радою юстиції та Державним земельним

управлінням.

Більше того, Державне земельне управління запропонувало

міністрові фінансів скасувати постанову про передання кінотеатру

муніципальній раді, повернути заклад панові Ятрідісу, відновивши

його право на орендовану ним власність.

Суд висловив думку, що в даному разі втручання у права

заявника є очевидним порушенням грецького законодавства, а отже,

суперечить праву заявника на мирне володіння своїм майном. Усе це

дає підстави вважати, що було допущено порушення статті 1

Протоколу N 1 ( 994_535 ).

Стаття 13 Конвенції ( 995_004 )

Суд вважає, що правова система Греції надала заявникові

реальну можливість вдатися до "ефективного засобу захисту", чим

він і скористався, причому успішно: Афінський суд першої

інстанції, до якого він звернувся з проханням скасувати постанову

місцевих органів влади, ухвалив рішення на його користь. Проте

саме "ефективність" захисту, гарантована статтею 13, в даному разі

не була забезпечена на практиці, оскільки виконанню судового

рішення перешкоджали, з одного боку, невмотивовані дії, а з іншого

- бездіяльність органів державної влади. З огляду на відмову

міністра фінансів виконати рішення суду першої інстанції у справі

заявника, засіб судового захисту, що розглядається, не може

вважатися "ефективним", як того вимагає стаття 13 Конвенції

( 995_004 ). Отже, було допущено порушення цієї статті.

Пункт 1 статті 6 та стаття 8 Конвенції ( 995_004 )

Суд вирішив, що розглядати скаргу у світлі цих статей

необхідності немає.

Стаття 41 Конвенції ( 995_004 )

Суд вважає, що, з огляду на обставини справи, немає достатніх

підстав для ухвалення рішення щодо застосування статті 41

Конвенції ( 995_004 ). Є необхідність відкласти розгляд цього

питання, зваживши на можливість досягнення згоди між Урядом Греції

та заявником.

Судові рішення можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті

(www.dhcour.coe.fr) у день їх постановлення.

Відповідно до Регламенту ( 980_067 ), Секретар Суду, який має

діяти на власний розсуд, надає інформацію про роботу Суду і

відповідає на запитання преси.

Канцелярія Європейського суду з прав людини F-67075 Strasbourg Cedex Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell) Телефон: (0)3 88-41-24-92; факс: (0)3 88-41-27-91


Публікації документа

  • Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. від 1999 — 1999 р., № 2

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Філозофенко проти України» (Заява № 72954/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  2. Справа «Іванко проти України» (Заява № 46850/13). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  3. Справа «Закутній проти України» (Заява № 17843/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  4. Справа «Поваров проти України» (Заява № 7220/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  5. Справа «Антоненко та інші проти України» (Заяви № 45009/13 та 53 інші - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  6. Справа «Єльник проти України» (Заява № 10444/13). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  7. Справа «Стриж проти України» (Заява № 39071/08). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  8. Справа «Мештешуг проти України» (Заява № 52826/18). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  9. Справа «Вагапов проти України» (Заява № 35888/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  10. Справа «Стрюков проти України» (Заява № 78484/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  11. Справа «Дикусаренко проти України» (Заяви № 7218/19 та № 17854/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  12. Справа «Антонюк проти України» (Заява № 48040/09). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  13. Справа «Брайловська проти України» (Заява № 14031/09). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  14. Справа «Ільченко проти України» (Заява № 65400/16). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  15. Справа «Распряхін проти України» (Заява № 70878/12). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  16. Справа «Ювченко та інші проти України» (Заяви № 32529/18 та 5 інших заяв - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  17. Справа «Романов проти України» (Заява № 76273/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  18. Справа «Свіргунець проти України» (Заява № 38262/10). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  19. Справа «Гончарук та інші проти України» (Заява № 25837/18 та 2 інші заяви - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  20. Справа «Гарагуля та Сич проти України» (Заяви № 42361/12 та № 25927/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк