Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

РАДА ЄВРОПИ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ " Р І Ш Е Н Н Я" 13.06.2002. Європейський суд з прав людини. 2002

Документ актуальний на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

                           РАДА ЄВРОПИ 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

                          Р І Ш Е Н Н Я 

                            13.06.2002 

                     Рішення палати у справі 

"Анґелова проти Болгарії"

                     Комюніке Секретаря Суду 

     Сьогодні Європейський суд з прав  людини  письмово  повідомив 

рішення 1) у справі "Анґелова проти Болгарії" (Anguelova v.

Bulgaria) (заява N 38361/97).

     Суд постановив: 

     - одноголосно,  що було допущено порушення статті 2 (право на 

життя) Європейської конвенції з прав людини ( 995_004 )

     - у зв'язку зі смертю сина заявниці;
     - у зв'язку з незабезпеченням органами влади вчасної медичної 

допомоги; та

     - у   зв'язку  з  невиконанням  обов'язку  Болгарії  провести 

ефективне розслідування;

     - одноголосно,  що було допущено порушення статті 3 (заборона 

нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження або

покарання);

     - одноголосно,  що було допущено порушення статті 5 (право на 

свободу та особисту недоторканість);

     - одноголосно, що було допущено порушення статті 13 (право на 

ефективний засіб правового захисту);

     - шістьма голосами  проти  одного,  що  порушення  статті  14 

(заборона дискримінації) допущено не було.

     Згідно зі  статтею  41  Конвенції  (  995_004  ) (справедлива 

сатисфакція), Суд присудив заявниці 19050 євро як компенсацію за

нематеріальну шкоду та 3500 євро за судові витрати. (Рішення

викладене лише англійською мовою).

---------------
     1) Згідно   зі  статтею  43  Європейської  конвенції  з  прав 

людини ( 995_004 ), упродовж трьох місяців від дати постановлення

рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових

випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд

Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колегія у

складі п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання

щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї

або важливе питання загального значення, Велика палата виносить

остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає,

колегія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В

іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом

зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють,

що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на

розгляд Великої палати.

                         1. Основні факти 

     Ася Анґелова (Assya Anguelova) -  громадянка  Болгарії,  1959 

року народження, проживає в м. Разґрад (Razgrad). Справа

стосується смерті її 17-річного сина, Анґела Забчекова (Anguel

Zabchekov), 29 січня 1996 року під час перебування його під

поліційною вартою в м.

Разґрад (Болгарія), після того як його було

заарештовано за спробу вчинення крадіжки.

     Пізно ввечері  28  січня  1996 року п.  Забчеков із сім'єю та 

друзями випивав, перебуваючи у барі. Вони стверджують, що, коли

вони бачили його востаннє, у період приблизно з 10.30 і після

11.30, він був здоровий і неушкоджений.

     Незабаром після півночі мешканці сусіднього багатоквартирного 

будинку бачили п. Забчекова, який вештався, "роблячи щось" біля

машин, і повідомили про це працівника поліції сержанта Мутафова

(Mutafov), що був неподалік, не перебуваючи при виконанні

службових обов'язків. Сержант Мутафов погнався за ним, і, за його

словами, п. Забчеков, намагаючись утекти, кілька разів падав

обличчям униз. Пана Забчекова було заарештовано і години до першої

ночі припроваджено до поліційної дільниці. Приблизно після третьої

години працівники поліції на дільниці поінформували поліцейських,

які здійснили арешт під час несення патрульної служби, що стан

здоров'я п. Забчекова погіршується. Вони повернулися до поліційної

дільниці, щоб оцінити ситуацію, а потім поїхали до лікарні,

повернувшись із лікарем та машиною швидкої допомоги. Пана

Забчекова забрали до лікарні, і годині о п'ятій лікар визнав факт

його смерті.

     З метою розслідування факту смерті було розпочато кримінальне 

провадження. Під час розтину тіла 29 січня 1996 року було

встановлено, що він помер внаслідок тріщини в черепі, завданої

йому за чотири - шість годин до смерті. Однак у поданій пізніше

другій доповіді, яка ґрунтувалася лише на документованих доказах,

містився висновок, що, найімовірніше, п. Забчеков дістав травму не

менше ніж за 10 годин до своєї смерті. На підставі цієї доповіді

розслідування було припинено з огляду на те, що немає жодного

зв'язку між діями поліції та смертю п. Забчекова. Заявниця подала

апеляцію, але безуспішно. Додаткове розслідування було зупинено з

посиланням на неможливість встановити, яким чином було завдано

тілесних ушкоджень.

                    2. Процедура і склад Суду 

     Заяву подано до Європейської комісії з прав людини 20 вересня 

1997 року і передано до Суду 1 листопада 1998 року. 6 червня 2000

року її було оголошено прийнятною.

     Судове рішення  постановлене палатою,  до складу якої увійшло 

сім суддів:

     Крістос Розакіс (Christos Rozakis, Греція), голова
     Джованні Бонелло (Giovanni Bonello, Мальта)
     Пер Лоренцен (Peer Lorenzen, Данія)
     Ніна Важич (Nina Vajic, Хорватія)
     Снежана Ботучарова (Snejana Botoucharova, Болгарія)
     Владиміро Заґребельський (Vladimiro Zagrebelsky, Італія)
     Елізабет Штайнер (Elisabeth Steiner, Австрія),
     а також Ерік Фріберг (Erik Fribergh), секретар секції. 

                3. Стислий виклад судового рішення 

Оскарження

     Заявниця стверджувала,  що її син помер внаслідок  жорстокого 

поводження з боку працівників поліції; що поліція не забезпечила

йому належної медичної допомоги у зв'язку з тілесними

ушкодженнями; що органи влади не провели ефективного

розслідування; що затримання її сина було незаконним; що вона не

мала ефективного засобу правового захисту; а також, що було

допущено дискримінацію на підставі циганського походження її сина.

Вона посилалася на статті 2, 3, 5, 13 і 14 Європейської конвенції

з прав людини ( 995_004 ).

                           Рішення Суду 

Стаття 2

     Чи була  смерть п.  Забчекова наслідком жорстокого поводження 

під час його перебування під поліційною вартою

     Суд взяв до уваги те,  що п.  Забчеков помер після  того,  як 

його було взято під варту на кілька годин в Разґрадській

поліційній дільниці, і що в першому судово-медичному висновку

йшлося, що, найімовірніше, черепну травму йому завдали за чотири -

шість годин до настання смерті - можливо, під час його перебування

під поліційною вартою, до чи після припровадження його в поліційну

дільницю.

     Суд піддав сумніву висновок другої судово-медичної експертизи 

про те, що тілесні ушкодження з'явилися не менше ніж за десять

годин до смерті п. Забчекова. Цей висновок було зроблено на

підставі візуального обстеження фотографічних знімків згустків

крові, взятих через шість годин після смерті п. Забчекова. Крім

того, висновок другої експертизи значною мірою відрізнявся від

результатів першої експертизи, які були отримані під час

безпосереднього обстеження трупа, і відповідного пояснення не

наведено. Якби травму п. Забчекову було завдано до 19 години 28

січня 1996 року, це означало б, що він вийшов з друзями на

прогулянку і потім вирішив украсти машинні деталі, уже зазнавши

черепної травми.

     Суд зазначив,  що це здається неймовірним,  навіть якщо брати 

до уваги так званий період ясної свідомості між моментом отримання

травми та часом настання смерті. Зокрема, не заперечувалося, що п.

Забчеков був спроможний бігти, коли сержант Мутафов спробував

затримати його, а також нормально пересувався, коли його привели

до поліційної дільниці. Крім того, на тілі п. Забчекова було

кілька інших ушкоджень, які, можливо, виникли з тих самих причин,

що й тріщина на черепі.

     Твердження Уряду про те,  що  п.  Забчеков,  можливо,  дістав 

тілесні ушкодження внаслідок падіння на землю - оскільки він був

п'яний і давно мав проблеми зі здоров'ям, - не було підтверджене

результатами судово-медичної експертизи, оскільки наявність або

відсутність уражень "contre-coup", характерних для падіння, під

час розтину тіла зафіксовано не було. Крім того, Суд визнав

значущим той факт, що жоден зі свідків, які бачили сина заявниці

перед тим, як його забрали до поліційної дільниці, не пригадав,

щоб він колись скаржився на здоров'я.

     Що стосується використання наручників,  то, згідно з медичним 

висновком, поданим заявницею, наручники могли залишити сліди, якщо

були надто туго затягнуті або якщо особа чинила опір чи її тягли

волоком. Під час розтину на лівій руці п. Забчекова було виявлено

невеличкий рубець, а на правій руці - великий синець. У матеріалах

також є свідчення про те, що мав місце факт прив'язування його

наручниками до дерева. Отже, малоймовірно, щоб ушкодження його

правої кисті виникло внаслідок звичайного використання тугих

наручників. Інші два можливі пояснення - те, що п. Забчеков чинив

опір або його тягли волоком, - можуть породжувати припущення, що з

ним жорстоко поводилися. Нарешті, Суд визнав дані про стверджувану

хворобу п. Забчекова недостовірними та абсолютно недоречними.

Отже, запропонований Урядом висновок про те, що п. Забчеков,

можливо, сам спричинив собі тілесні ушкодження під час падіння,

викликає сумнів, якщо його розглянути у світлі всіх супутніх

фактів.

     Оцінюючи докази,  Суд до того ж надав великого значення тому, 

що поведінка працівників поліції видавалася підозрілою, а також

фактові, що органи влади не перевірили достовірність їхніх

доказів. Суд, наприклад, зазначив, що:

     - у період від 3 до 5  години  29  січня  1996  року  поліція 

затримала контакт п. Забчекова з лікарем, можливо, намагаючись

проконтролювати, який саме лікар оглядатиме його;

     - поліція  повідомила  лікаря,  що п.  Забчекова доставили до 

поліційної дільниці в такому стані, в якому лікар побачив його

приблизно о 5 годині;

     - протоколи затримання було підроблено;
     - п.  Забчекова  заднім  числом  зареєстрували  як  "невідому 

особу", хоча працівники поліції вже знали його як підозрюваного за

обвинуваченнями в крадіжці.

     Хоча ці   факти  були  важливими  підставами  для  проведення 

ретельного розслідування, такого розслідування проведено не було.

     Отже, беручи до уваги всі відповідні  обставини,  Суд  визнав 

неправдоподібними аргументи Уряду, якими він пояснював смерть

Забчекова, виходячи з висновку другої судово-медичної експертизи

стосовно часу виникнення тілесного ушкодження, а також із

припущення, що Забчеков, можливо, сам завдав собі ушкоджень під

час падіння на землю. Будь-яких інших пояснень Уряд не дав.

     Отже, Суд встановив наявність порушення статті 2. 

     Стверджуване ненадання своєчасної медичної допомоги 

     Суд зазначив,  що поліція затримала надання медичної допомоги 

п. Забчекову, що стало вирішальним чинником його смерті. Замість

того щоб викликати швидку допомогу, працівники поліції, які

бачили, що стан здоров'я п. Забчекова погіршується, вийшли на

зв'язок з працівниками, які здійснювали його арешт. А ті

повернулися до дільниці і потім, замість викликати швидку

допомогу, поїхали по неї до лікарні. Крім того, особливо суттєвим

фактом є те, що в матеріалах справи не міститься жодної критичної

оцінки їхніх дій. Згідно з першим медичним висновком та висновком

експерта, поданим заявницею, затримка з наданням медичної допомоги

призвела до смертельного результату.

     З огляду на це, Суд встановив, що дії працівників поліції від 

3 до 5 години 29 січня 1996 року та відсутність будь-якої реакції

з боку відповідних органів становили порушення обов'язку держави

захищати життя тих, хто перебуває під вартою. Отже, у зв'язку з

цим було допущено порушення пункту 1 статті 2.

     Стверджуване неефективне розслідування 

     Суд взяв до уваги низку недоліків, допущених у розслідуванні, 

а саме:

     - при розтині тіла не було зафіксовано морфологічних даних та 

відсутності чи наявності "уражень contre-coup", що унеможливило

виявлення об'єкта, який міг спричинити тріщину в черепі;

     - від  працівників поліції ніколи не вимагали пояснень,  чому 

протокол затримання було підроблено, чому вони одразу не викликали

машину швидкої допомоги або чому вони надали явно хибну інформацію

лікареві лікарні;

     - слідчі  дії зосереджувалися на виявленні походження та часу 

виникнення травми черепа, і при цьому майже не було приділено

уваги іншим слідам, які залишилися на тілі чоловіка;

     - показання    працівників     поліції     вважали     досить 

правдоподібними, незважаючи на їхню підозрілу поведінку;

     - незважаючи на очевидну  суперечність  між  двома  медичними 

висновками, органи влади повірили в достовірність висновків другої

експертизи, не вдаючись до спроби з'ясувати розбіжності;

     - рішення  органів  судового  переслідування  про  припинення 

розслідування ґрунтувалося виключно на висновку другої медичної

експертизи стосовно часу виникнення травми, хоча цей висновок було

зроблено на підставі сумнівного аналізу.

     Отже, Суд встановив,  що розслідування не було об'єктивним  і 

ретельним, що явно підривало його здатність встановити причину

смерті п. Забчекова та виявити її винуватців. Відповідно, Суд

визнав, що було допущено порушення пункту 1 статті 2 у зв'язку з

непроведенням ефективного розслідування факту смерті п. Забчекова.

     Визнавши, що розслідування не було  достатньо  об'єктивним  і 

ретельним, Суд зауважив, що немає необхідності розглядати ще одне

твердження заявниці про те, що незадовільне розслідування було

наслідком загальної відсутності незалежності, безсторонності та

публічної підзвітності органів влади у розслідуванні ними фактів

жорстокого поводження з боку працівників поліції.

                             Стаття З 

     Зазначивши, що Уряд не дав правдоподібного пояснення стосовно 

тілесних ушкоджень п. Забчекова і що вони свідчили про нелюдське

поводження, тяжкість якого виходила за межі дозволеного за статтею

3. Суд визнав, що було допущено порушення статті 3.

     Однак, на думку Суду,  не було необхідності доходити окремого 

висновку в контексті статті 3 стосовно недоліків розслідування,

оскільки це питання вже було розглянуто у світлі статті 2.

                             Стаття 5 

     Факт тримання п.  Забчекова під вартою без письмового наказу, 

на порушення вимоги статті 35 Закону про національну поліцію, не

заперечувався.

     Суд взяв до уваги твердження заявниці про  те,  що,  з  метою 

приховати сам факт затримання її сина, у своєму першому

повідомленні сім'ї про його смерть поліція жодним чином не згадала

про факт його затримання. Суд також зауважив, що позбавлення

свободи п. Забчекова не було одразу запротокольовано і що згодом

журнал затримань на поліційній дільниці було підроблено. Поведінка

працівників поліції у період від 3 до 5 години 29 січня 1996 року

становила ще один чинник, на підставі якого можна було зробити

висновок, що мала місце спроба приховати факт затримання сина

заявниці. Однак, зважаючи на те, що ця спроба не вдалася, Суд не

мав потреби з'ясовувати, чи має держава відповідати за

документально не підтверджене затримання.

     Відсутність письмового  наказу  та  належного документального 

оформлення затримання п. Забчекова було для Суду достатньою

підставою для висновку про те, що ув'язнення його на кілька годин

29 січня 1996 року становило порушення національного законодавства

і суперечило статті 5, із положень якої випливає необхідність

належного документального оформлення позбавлення свободи.

     Отже, було допущено порушення пункту 1 статті 5. 

                            Стаття 14 

     Суд встановив,  що,  стверджуючи про дискримінацію,  заявниця 

спиралася на вагомі аргументи, але Суд не зміг дійти висновку про

їхню безсумнівну доведеність. Отже, порушення статті 14 допущено

не було.

Рішення палати у справі "Анґелова проти Болгарії"

Справа; Європейський суд з прав людини від 13.06.2002

Прийняття від 13.06.2002

Постійна адреса:

https://xn--80aagahqwyibe8an.com/go/980_171

Законодавство України

станом на 05.01.2024

поточна редакція


Публікації документа

  • Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. від 2002 — 2002 р., № 3

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Бахаров проти України» (Заява № 28982/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  2. Справа «Лях проти України» (Заява № 53099/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  3. Справа «Плешков та Плешкова проти України» (Заява № 5783/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  4. Справа «Дубас проти України» (Заява № 51222/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  5. Справа «Трачук проти України» (Заява № 24413/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  6. Справа «Удовиченко проти України» (Заява № 46396/14). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  7. Справа «Калугін проти України» (Заява № 25688/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  8. Справа «Давиденко проти України» (Заява № 45903/16). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  9. Справа «Володимир Торбіч проти України» (Заява № 14957/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  10. Справа «Трофименко проти України» (Заява № 18444/18). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  11. Справа «Борисов проти України» (Заява № 2371/11). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  12. Справа «Іскра проти України» (Заява № 12489/17). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  13. Справа «Пономаренко проти України» (Заява № 51456/17). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  14. Справа «Статівка проти України» (Заява № 64305/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  15. Справа «Мітсопулос проти України» (Заява № 62006/09). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  16. Справа «Жура проти України» (Заява № 66191/10). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  17. Справа «Аврамчук проти України» (Заява № 65906/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  18. Справа «Жох проти України» (Заява № 29319/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  19. Справа «Головін проти України» (Заява № 47052/18). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  20. Справа «Копчинський проти України» (Заява № 65647/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк