Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

РАДА ЄВРОПИ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ " Р І Ш Е Н Н Я" Справа "Ромен і Шміт проти Люксембургу". Європейський суд з прав людини. 2003

Документ актуальний на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

                           РАДА ЄВРОПИ 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

Р І Ш Е Н Н Я

Справа "Ромен і Шміт проти Люксембургу"

У рішенні, ухваленому 25 лютого 2003 року у справі "Ромен і

Шміт проти Люксембургу", Європейський суд з прав людини (надалі -

Суд) постановив, що: - мало місце порушення ст. 10 Європейської конвенції про

захист прав людини та основних свобод ( 995_004 ) (далі -

Конвенція) щодо першого заявника; - мало місце порушення ст.

8 Конвенції ( 995_004 ) щодо

другого заявника.

Відповідно до ст. 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд призначив

сплатити кожному заявнику по 4000 євро як компенсацію моральної

шкоди та 11629 євро другому заявнику у відшкодування судових

витрат.

Обставини справи

Роберт Ромен народився 1945 року, працює журналістом у

Люксембурзі. Енн-Марі Шміт представляла його інтереси у

внутрішньодержавних судових інстанціях. Вона є громадянкою

Люксембургу, народилася 1963 року. Обидва заявники проживають у

Люксембурзі.

21 липня 1998 року в одній зі щоденних газет було

опубліковано статтю під назвою "Міністр В. засуджений за ухилення

від сплати податків". У стати зазначалося, що він був засуджений

до сплати штрафу у розмірі 100000 люксембурзьких франків (близько

2500 євро). Особлива увага зверталася на те, що такої ганебної

поведінки припустилася особа, котра натомість мала би бути взірцем

поведінки для інших. Відповідні факти стали предметом для

коментарів також у інших періодичних виданнях.

4 серпня 1998 року згаданий міністр звернувся із заявою про

порушення кримінальної справи. Відтак, розслідування було

розпочато щодо першого заявника у зв'язку з тим, що той нібито

скористався інформацією, отриманою шляхом порушення службової

таємниці, та щодо невідомих осіб, які безпосередньо заволоділи

інформацією, порушивши службову таємницю. Вказівки прокурора

скеровували дізнання та слідство на встановлення особи службовця

чи службовців Департаменту з питань земельного реєстру та

державної власності, котрі мали доступ до відповідних документів у

справі міністра В. та безпосередньо передали їх заявнику.

19 жовтня 1998 року за постановами судді-слідчого було

проведено обшуки у будинку, де мешкав перший заявник, та за місцем

його праці з метою виявлення і вилучення предметів, документів чи

інших речей, які допомогли б встановити істину у справі. При

обшуках вказаних приміщень нічого виявлено не було.

Вважаючи, поміж іншим, що проведення обшуку є порушенням

права журналіста захищати свої джерела інформації, перший заявник,

п. Ромен, подав низку заяв про визнання рішень щодо проведення

обшуків незаконними.

Вказані клопотання задоволені не були.

Апеляційні скарги з відповідного питання також було залишено без

задоволення.

19 жовтня 1998 року суддя-слідчий ухвалив рішення про

проведення обшуку в офісі захисника п. Ромена. У ході обшуку було

виявлено лист, адресований Прем'єр-міністру головою Департаменту

із земельного реєстру та державної власності, на якому від руки

було написано: "Головам департаментів. Конфіденційна інформація до

вашого відома".

П. Шміт заявила клопотання про визнання рішення про

проведення обшуків незаконним. Спеціалізованим відділенням

Окружного суду конфіскація згаданого листа була визнана незаконною

і було ухвалено повернути листа п. Шміт на тій підставі, що

протокол проведення обшуку і конфіскації не містив показів

заступника голови Асоціації адвокатів, який був присутнім під час

їх проведення. Того дня, коли листа повернули заявниці, було

проведено новий обшук і лист знову було конфісковано.

П. Шміт звернулася до суду із заявою про визнання обшуку

незаконним, стверджуючи, зокрема, що його проведення є порушенням

принципу недоторканності місця праці адвоката та таємниці

стосунків між адвокатом та його клієнтом. Її скаргу не було

задоволено ані у першій інстанції, ані за підсумками розгляду

апеляційної скарги.

30 листопада 2001 року п. Ромена було звинувачено у

використанні інформації, отриманої шляхом порушення службової

таємниці. У січні 2003 року суддя-слідчий повідомив заявнику, що

розслідування у його справі було нещодавно закрито.

Зміст рішення Суду

Посилаючись на ст. 10 Конвенції ( 995_004 ), перший заявник,

п. Ромен, стверджував, що проведення різного виду обшуків щодо

нього порушувало право заявника як журналіста на захист своїх

джерел інформації. П. Шміт, інша заявниця, стверджувала, що

проведення обшуку в її офісі, котрий знаходився у помешканні

заявниці, було необґрунтованим втручанням у право на повагу до її

житла, передбачене ст. 8 Конвенції.

Суд вирішив, що проведення обшуків у помешканні та за місцем

праці п. Ромена, безперечно, було втручанням у його право на

свободу вираження поглядів. Відповідне втручання було передбачене

статтями 65 та 66 Кримінально-процесуального кодексу Люксембургу

та відповідало "законній меті", а саме охороні громадського

порядку та запобіганню злочинам.

Суд вказав, що метою проведення відповідних обшуків було

виявлення доказів, що підтверджували б факт вчинення злочину, який

полягав у порушенні службової таємниці, чи свідчили б про вчинення

будь-яких неправомірних дій заявником у ході виконання ним своїх

професійних обов'язків.

У даній справі йшлося про оцінку заявником факту покарання

міністра за вчинення податкового правопорушення. Немає сумніву, що

стаття, автором якої був п. Ромен, стосувалася питання, яке

викликало загальний інтерес. А відтак, будь-яке втручання у право

заявника, якщо воно не може бути виправдане нагальною потребою у

забезпеченні інтересів громадськості, має визнаватись несумісним

із вимогами ст. 10 Конвенції ( 995_004 ).

Суд погодився із заявником у тому, що проведення обшуків не

було конче необхідним, оскільки вжиття інших заходів, наприклад,

допитів службовців Департаменту із земельного реєстру та державної

власності, було достатніми для встановлення осіб, котрі могли

вчинити дії, що становлять порушення службової таємниці. Суд також

звернув увагу на те, що Уряд не оспорював відповідний аргумент

заявника.

На думку Суду, особи, що проводили обшук за місцем праці

заявника, володіли широкими повноваженнями, адже рішення про обшук

(санкція на обшук) відкриває доступ до усіх документів, що

містяться у відповідному приміщенні. Зважаючи на події, котрі

трапились далі, Суд дійшов висновку, що Уряд не досягнув балансу

між інтересом журналіста щодо захисту своїх джерел інформації та

суспільною потребою у запобіганні злочинам і покаранні винних

осіб. Аргументи, що були покладені відповідними державними

органами в основу рішень про обшук, можна вважати цілком

доречними, проте недостатніми для виправдання обшуків, які мали

місце у помешканні та за місцем праці заявника.

Тому Суд постановив, що вжиті державою заходи були

непропорційними і порушували право заявника на свободу вираження

поглядів.

Суд вирішив, що проведення обшуку в офісі п. Шміт, котрий

завершився вилученням листа, становило втручання у право заявниці

на повагу до приватного життя. Відповідне втручання було

передбачене статтями 65 та 66 Кримінально-процесуального кодексу

Люксембургу, котрі стосуються проведення обшуку та конфіскації і є

загальними нормами, а також грунтувалося на ст. 35 Закону від 10

серпня 1991 року, що регламентує процедуру проведення обшуку та

конфіскації в офісі адвоката. Вказане втручання відповідало

"законній меті", а саме: меті охорони громадського порядку та

запобігання злочинам.

Стосовно необхідності втручання держави у право заявниці Суд

зазначив, що проведення обшуку супроводжувалось додержанням

спеціальних процедурних гарантій. Втім, Суд звернув увагу на те,

що постанова про проведення обшуку була сформульована з

використанням загальних понять, а тому надавала широких

повноважень особам, котрі проводили обшук. Суд особливо акцентував

на тому факті, що обшук проводився з метою викрити джерело

інформації журналіста через його ж власного адвоката. Відтак,

проведення згаданого обшуку в офісі п. Шміт зачіпало права п.

Ромена у контексті ст. 10 Конвенції ( 995_004 ).

Суд далі постановив, що обшук, проведений у офісі п. Шміт, не

був пропорційним меті, на досягнення якої був спрямований, зокрема

з огляду на квапливий темп, у якому його було проведено.

Тому Суд постановив, що мало місце порушення ст. 8 Конвенції

( 995_004 ).

Переклад з англійської мови та

опрацювання рішення здійснено у

Львівській лабораторії прав

людини і громадянина НДІ

державного будівництва та місцевого

самоврядування АПрН України

П.М.Рабіновичем, М.Ю.Пришляк та

Н.І.Савчук.

"Юридичний вісник України",

N 31, 2-8 серпня 2003 р.


Публікації документа

  • Юридичний вісник України від 02.08.2003 — 2003 р., № 31

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Борисов проти України» (Заява № 2371/11). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  2. Справа «Береза проти України» (Заява № 67800/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  3. Справа «Дедеш проти України» (Заява № 50705/13). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  4. Справа «Гранков проти України» (Заява № 16800/16). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  5. Справа «Величко проти України» (Заява № 22273/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  6. Справа «Каплатий проти України» (Заява № 39997/17). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  7. Справа «Гусєв проти України» (Заява № 25531/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  8. Справа «Кадура та Смалій проти України» (Заяви № 42753/14 та № 43860/14). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  9. Справа «Лещенко проти України» (Заяви № 14220/13 та № 72601/13). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  10. Справа «Авраімов проти України» (Заява № 71818/17). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  11. Справа «Александровська проти України» (Заява № 38718/16). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  12. Справа «Бідашко проти України» (Заява № 42475/19). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  13. Справа «Дембо та інші проти України» (Заява № 2778/18 та 46 інших заяв - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  14. Справа «Добринь проти України» (Заява № 27916/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  15. Справа «Бєліков проти України» (Заява № 57291/19). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  16. Заява № 32116/15, подана Дмитром Володимировичем Дьоміним, та інші проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  17. Заява № 26983/19, подана Сергієм Миколайовичем Бабуром проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  18. Заява № 52003/19, подана Олександром Володимировичем Басаном проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  19. Справа «Воронкін проти України» (Заява № 19112/20). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  20. Справа «Баранов та інші проти України» (Заява № 15027/20 та 3 інші заяви - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк