Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

РАДА ЄВРОПИ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ " Р І Ш Е Н Н Я" Рішення Палати у справі "Алтун проти Туреччини". Європейський суд з прав людини. 2004

Документ актуальний на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

                           РАДА ЄВРОПИ 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

                          Р І Ш Е Н Н Я 

                     Рішення Палати у справі 

"Алтун проти Туреччини"

                     Комюніке Секретаря Суду 

                        1 червня 2004 року 

     Сьогодні Європейський суд з прав  людини  письмово  повідомив 

рішення(1) у справі "Алтун проти Туреччини" (Altun v. Turkey)

(заява N 24561/94).

---------------
     (1) Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини 

( 995_004 ), упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення

палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках,

звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої

палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колегія у складі

п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо

тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або

важливе питання загального значення, Велика палата виносить

остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає,

колегія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В

іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом

зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють,

що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на

розгляд Великої палати.

     Суд одноголосно П О С Т А Н О В И В:
     - що було порушення статті 3 (заборона нелюдського чи такого, 

що принижує гідність, поводження або покарання) Європейської

конвенції з прав людини ( 995_004 );

     - що немає потреби приймати рішення, чи було порушення статті 

6 (право на справедливий судовий розгляд);

     - що було порушення статті 8 (право на  повагу  до  сімейного 

життя);

     - що було порушення статті  13  (право  на  ефективний  засіб 

правового захисту);

     - що не було порушення статті 14 (заборона дискримінації);
     - що  не  було  порушення статті 18 (обмеження в застосуванні 

обмежень на права);

     - що  було  порушення  статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) 

(захист права власності).

     Згідно зі  статтею  41  (справедлива  сатисфакція)  Конвенції 

( 995_004 ), Суд присудив заявникові 22000 євро як компенсацію за

матеріальну шкоду, 14500 євро за нематеріальну шкоду та 15000 євро

за судові витрати.

     (Рішення викладено лише англійською мовою.) 

                         1. Основні факти 

     Заявник -  Абдулла  Алтун,  громадянин  Туреччини,  1933 року 

народження, проживає в Діярбакирі (Diyarbakir). До кінця 1993 року

він жив у селі Акдорук (Akdoruk), що входить до складу округу Кулп

(Kulp) у провінції Діярбакир.

Заявник виїхав зі свого села, так і

не повернувшись туди після стверджуваного інциденту. Факти цієї

справи оспорювалися обома сторонами. З огляду на показання

свідків, яких заслухала Європейська комісія з прав людини під час

своєї місії з встановлення фактів, та письмові докази, подані

сторонами, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що

13 листопада 1993 року рано-вранці до села Акдорук прибула велика

кількість солдатів. Солдати мали список прізвищ і почали

підпалювати деякі будинки. Заявника не було в селі під час

інциденту, він працював у полі. З того місця, де він стояв,

заявник бачив дим та вогонь, що здіймалися над селом. Будинок,

майно та худобу заявника було знищено під час цього інциденту.

                    2. Процедура і склад Суду 

     Заяву подано  до Європейської комісії з прав людини 30 червня 

1994 року, і Комісія оголосила її прийнятною 11 вересня 1995 року.

Представники Комісії заслухали усні свідчення на засіданні в

Анкарі з 28 червня по 2 липня 1999 року. Справу було передано до

Суду 1 листопада 1999 року.

     Судове рішення  постановлене палатою,  до складу якої увійшло 

сім суддів:

     Вєра Стражницька (Словаччина), голова
     Хосе Касадеваль (Андорра)
     Райт Марусте (Естонія)
     Станіслав Павловський (Молдова)
     Лех Гарлицький (Польща)
     Елізабет Фура-Сандстрьом (Швеція)
     Фейяз Гьольчюклю (Туреччина), суддя ad hoc,
     а також Майкл О'Бойл, секретар секції. 

              3. Стислий виклад судового рішення(2) 

---------------
     (2) Стислий виклад, підготовлений канцелярією, ні до чого Суд 

не зобов'язує.

                            Оскарження 

     Заявник стверджував,  що сили  державної  безпеки  зруйнували 

будинок його сім'ї та знищили його майно. Він також наголошував,

що його майно було знищене внаслідок офіційної політики щодо людей

курдського походження. Він посилався на статті 3, 5, 6, 8, 13, 14

і 18 Конвенції ( 995_004 ) та статтю 1 Першого протоколу до

Конвенції ( 994_535 ).

                           Рішення Суду 

Стаття 3

     Суд зазначив,  що будинок заявника згорів на очах членів його 

сім'ї, внаслідок чого вони були позбавлені притулку та підтримки і

були вимушені покинути свою домівку й друзів. З огляду на те, що

зруйнування будинку та знищення майна заявника за названих вище

обставин вочевидь спричинило йому досить сильні страждання,

завдані йому діями сил безпеки, які мають класифікуватися як

нелюдське поводження в значенні статті 3, Суд дійшов висновку, що

було порушення статті 3.

                             Стаття 5 

     Суд зауважив,  що заявника не було заарештовано чи затримано, 

чи іншим способом позбавлено свободи. Непевні особисті обставини

заявника, що випливають із втрати ним домівки, не підпадають під

поняття особистої недоторканності, передбачене пунктом 1 статті 5

Конвенції ( 995_004 ). Таким чином, порушення пункту 1 статті 5 не

було.

              Стаття 8 та стаття 1 Першого протоколу 

( 994_535 )

     Суд нагадує,  що  сили  безпеки  умисно зруйнували будинок та 

знищили майно заявника, примусивши його сім'ю покинути своє село.

Не викликає сумніву, що ці дії, крім того, що вони спричинили

порушення статті 3, становили серйозне і невиправдане втручання у

права заявника на повагу до його приватного і сімейного життя та

на мирне володіння майном. Таким чином, Суд дійшов висновку, що

було порушено статтю 8 Конвенції ( 995_004 ) та статтю 1 Першого

протоколу ( 994_535 ).

                             Стаття 6 

     Суд зазначив,  що заявник не звернувся  до  цивільного  суду. 

Отже, було неможливо визначити, чи змогли б національні суди

прийняти рішення стосовно позовних вимог заявника, якби він

порушив провадження в суді. Однак, на думку Суду, скарги заявника

в основному стосувалися відсутності ефективного розслідування

умисного зруйнування будинку його сім'ї та знищення майна силами

безпеки. Тому Суд вирішив розглянути скаргу з точки зору статті

13, якою на держави покладається більш загальний обов'язок

забезпечення ефективного засобу правового захисту у випадках

стверджуваних порушень Конвенції. Отже, Суд визнав, що немає

потреби визначати, чи порушено пункт 1 статті 6.

                            Стаття 13 

     Суд нагадує:  оскільки твердження заявника з приводу того, що 

його будинок був умисне зруйнований і майно знищене агентами

держави, могло бути доведеним, стаття 13 вимагає, крім виплати

компенсації, якщо це потрібно, також ретельного й ефективного

розслідування, яке могло б мати наслідком виявлення та покарання

осіб, відповідальних за це діяння, і при цьому забезпечити

ефективний доступ скаржника до процедури розслідування.

     Як зауважив Суд,  після того як майно заявника було  спалено, 

він подав скаргу прокуророві Кулпа, в якій чітко зазначалося, що

його будинок був спалений силами безпеки. Однак розслідування, що

проводилося прокуратурою, обмежилося тим, що було прийнято заяви

від трьох скаржників. Виявилося, що не було жодної спроби оглянути

місце події, встановити реальну версію стосовно фактів шляхом

опитування інших селян, які, можливо, були свідками цих подій, чи

допитати представників сил безпеки, що, як стверджувалось, були

причетними до цього інциденту. Суд вважав, що ці елементи

розкривають значні недоліки розслідування і свідчать про брак

надійності та ретельності цієї частини розслідування.

     Стосовно другої частини розслідування національними  органами 

Суд вважав, що органам влади, відповідальним за проведення

розслідування, бракувало необхідної незалежності та

безсторонності. Губернатор округу Кулп призначив слідчим

командувача жандармерії округу Кулп, який за ієрархією стоїть вище

від жандармів, причетних до цього інциденту. Із показань свідків

очевидно, що командувач жандармерії округу Кулп далі делегував

проведення розслідування керівникові жандармського відділку Кулпа.

З огляду на той факт, що жандармерія Кулпа була обвинувачена в

причетності до спалення будинку заявника, Суд визнав неприйнятним,

що той самий жандармський відділок був наділений повноваженнями

щодо проведення розслідування зазначених тверджень.

     Таким чином,  Суд дійшов висновку,  що органи державної влади 

не провели ретельного та ефективного розслідування тверджень

заявника і відмовили йому в доступі до будь-якого іншого наявного

засобу правового захисту, в тому числі до вчинення позову з

вимогою компенсації. Отже, було порушення статті 13.

                          Статті 14 і 18 

     Розглянувши твердження заявника у світлі доказів,  поданих до 

Суду, Суд визнав необґрунтованими скарги заявника на підставі

статей 14 і 18. Отже, порушення статей 14 і 18 не було.

Рішення Палати у справі "Алтун проти Туреччини"

Рішення; Рада Європи від 01.06.2004

Прийняття від 01.06.2004

Постійна адреса:

https://xn--80aagahqwyibe8an.com/go/980_342

Законодавство України

станом на 09.06.2023

поточна редакція


Публікації документа

  • Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. від 2004 — 2004 р., № 3

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Бахаров проти України» (Заява № 28982/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  2. Справа «Лях проти України» (Заява № 53099/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  3. Справа «Надточій проти України» (Заява № 32899/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  4. Справа «Васильков проти України» (Заява № 77801/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  5. Справа «Гриненко проти України» (Заява № 65890/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  6. Справа «Васильков проти України» (Заява № 77801/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  7. Справа «Гриненко проти України» (Заява № 65890/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  8. Справа «Подлєсная проти України» (Заява № 23002/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  9. Справа «Максименко проти України (№ 2)» (Заява № 45547/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  10. Справа «Корнацький проти України» (Заява № 19854/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  11. Справа «Авраамова проти України» (Заява № 2718/12). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  12. Справа «Трєт’як проти України» (Заява № 10919/20). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  13. Справа «Пономаренко проти України» (Заява № 17030/20). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  14. Справа «Гему проти України» (Заява № 16025/06). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  15. Справа «Сердюков проти України» (Заява № 11623/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  16. Справа «Шановський проти України» (Заява № 61431/15). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  17. Справа «Демидецький проти України» (Заява № 50829/09). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  18. Справа «Шевчук проти України» (Заява № 30854/09). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  19. Справа «Леонідов проти України» (Заява № 2064/12). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  20. Справа «Лисак проти України» (Заява № 52299/14). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк