<<
>>

РАДА ЄВРОПИ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ " Р І Ш Е Н Н Я" 29.01.2004. Європейський суд з прав людини. 2004

Документ актуальний на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

                           РАДА ЄВРОПИ 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

Р І Ш Е Н Н Я

29.01.2004

Рішення у справі "Кормачова проти Росії"

Judgment in the Case of Kormacheva v. Russia

У рішенні, ухваленому 29 січня 2004 р. у справі "Кормачова

проти Росії", Європейський суд з прав людини (далі - Суд)

постановив, що: - було порушено ч.1 ст.

6 Конвенції про захист прав і

основних свобод людини ( 995_690 ) (далі - Конвенція), зокрема

стосовно права на судовий розгляд упродовж розумного строку; - було порушено ст. 13 Конвенції ( 995_690 ) щодо права на

ефективний засіб правового захисту.

Суд постановив сплатити заявниці 3 тис. євро як компенсацію

за моральну шкоду, а також 200 євро на відшкодування судових

витрат.

Обставини справи

Заявниця Тетяна Акунбеківна Кормачова, 1952 р.н., є

громадянкою Росії, проживає у м. Гусь-Хрустальний Володимирської

області. Раніше вона жила і працювала у м. Мис Шмідта (Чукотка).

31 жовтня 1996 р. заявниця звернулася до Шмідтівського районного

суду Чукотського автономного округу (далі - Шмідтівський суд) з

позовом до свого колишнього роботодавця - директора місцевого

магазину. В позовній заяві вона вимагала сплатити їй значну суму

заробітної плати, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну

допомогу та належно оформити її звільнення з роботи.

Оскільки судовий процес не посувався протягом 1997-1999 рр.,

п. Кормачова скаржилася на Шмідтівський суд до багатьох вищих

судових інституцій та інших органів влади.

У відповідь на одну з її скарг голова кваліфікаційної колегії

суддів Чукотського автономного округу (далі - Окружна

кваліфікаційна колегія) 18 квітня 1997 р. звернувся із запитом на

ім'я голови Шмідтівського суду з проханням повідомити, чим

викликана затримка у розгляді справи заявниці та коли буде

призначене слухання. 24 липня 1997 р. голова Чукотського окружного

суду (далі - голова Окружного суду) звернувся до голови

Шмідтівського суду з вимогою розпочати провадження у справі,

призначити дату слухання і до 20 серпня 1997 р. повідомити про це

п. Кормачову. 1 серпня 1997 р. голова судової колегії у цивільних

справах Окружного суду відправив голові Шмідтівського суду скаргу

заявниці з вимогою повідомити його і заявницю до 25 серпня 1997 р.

про перебіг провадження у справі.

13 березня 1998 р. голова Окружного суду дав вказівку голові

Шмідтівського суду повідомити заявницю до 15 квітня 1998 р. про

дату розгляду її скарги. Він також поінформував п. Кормачову про

те, що й Окружний суд також не може розглянути її справу через

його неукомплектованість, крім того, що його попередні запити до

Шмідтівського суду залишилися без відповіді.

Голова Вищої

кваліфікаційної колегії суддів 30 березня 1998 р. дав вказівку

голові Окружного суду розглянути скаргу заявниці і вжити

необхідних заходів.

20 квітня 1998 р. голова Окружного суду попросив голову

Шмідтівського суду пришвидшити процес та повідомити його до

20 травня 1998 р. про перебіг розгляду справи, попередивши також,

що за подальшого зволікання розгляду він буде змушений звернутися

до Окружної кваліфікаційної колегії.

18 травня 1998 р. Шмідтівський суд доручив Московському

районному суду м. Гусь-Хрустальний допитати заявницю, який, однак,

не зміг цього виконати, оскільки вона не повідомила судам про

зміну своєї адреси.

Врешті 7 липня 1998 р. голова Окружного суду повідомив

заявниці, що її справа не розглянута через неукомплектованість

Шмідтівського суду і перевантаженість його суддів роботою.

4 серпня 1998 р. новопризначена голова Окружної

кваліфікаційної колегії дала вказівку голові Шмідтівського суду

надіслати до 1 жовтня 1998 р. копії матеріалів у справі заявниці.

Вона з невдоволенням відзначила, що Шмідтівський суд ігнорував

попередні скарги п. Кормачової і запити Окружної кваліфікаційної

колегії, а також пояснила заявниці, що Шмідтівський суд з липня

1997 р. не був укомплектований і що відповідно до законодавства

неможливо подати до суду позов про відшкодування шкоди, заподіяної

затримками у розгляді її справи.

13 січня 1999 р. голова Окружної кваліфікаційної колегії

зобов'язала голову Шмідтівського суду до 10 лютого 1999 р.

повідомити колегію і заявницю про перебіг розгляду справи, дала

йому вказівку представити копії процесуальних документів, які б

засвідчили, що суддя, який був призначений у справі, здійснював

належну підготовку її до розгляду. Вона також поінформувала

заявницю, що неможливо викликати голову Шмідтівського суду в

окружний центр для пояснень, тому що м. Мис Шмідта розташоване

занадто далеко від нього, а колегія не мала коштів для оплати його

відрядження.

15 лютого 1999 р. заступник голови Окружної кваліфікаційної

колегії відзначив, що голова Шмідтівського суду, незважаючи на

попередні запити, не повідомив п. Кормачову стосовно посування

розгляду її справи, і дав вказівку йому зробити це негайно.

12 квітня 1999 р. голова Окружної кваліфікаційної колегії

поінформувала п. Кормачову, що колегія збирається побувати у

Шмідтівському суді, на діяльність якого надійшло багато скарг.

Відвідання було намічено на травень-червень 1999 р. за наявності

необхідних грошових коштів.

26 квітня 1999 р. Голова Вищої кваліфікаційної колегії суддів

наказав голові Окружного суду перевірити скарги заявниці та

передати їх в Окружну кваліфікаційну колегію, якщо він визнає це

за необхідне.

З червня 1999 р. Шмідтівський районний суд ухвалив перше

рішення у справі заявниці про задоволення її вимог. Проте

відповідач (колишній роботодавець) оскаржив його.

12 липня 1999 р. Голова Вищої кваліфікаційної колегії суддів

дав вказівку голові Окружного суду перевірити роботу голови

Шмідтівського суду до 1 вересня 1999 р. Голова Окружної

кваліфікаційної колегії 18 серпня 1999 р. повідомив про це

заявницю.

23 грудня 1999 р. Окружний суд задовольнив скаргу відповідача

і повернув справу в Шмідтівський суд на новий розгляд.

3 квітня 2000 р. Окружна кваліфікаційна колегія винесла

догану судді Шмідтівського суду, яка розглядала справу заявниці,

за порушення процесуального законодавства й попередила суддю, що

вона може бути звільнена з посади, якщо допускатиме їх далі.

16 березня 2001 р. Шмідтівський суд знову ухвалив рішення у

справі, яким частково задовольнив позовні вимоги п. Кормачової,

однак 21 травня цього ж року прокурор Шмідтівського району подав

протест на рішення суду в інтересах відповідача. 11 жовтня 2001 р.

Окружний суд знову скасував рішення суду і повернув справу на

повторний розгляд.

23 жовтня 2002 р. п. Кормачова зажадала від Шмідтівського

суду виплати 200 тис. рублів як компенсацію за затримку в розгляді

її справи. 10 листопада 2002 р. Шмідтівський суд виділив цю вимогу

в окреме провадження.

14 листопада 2002 р. Шмідтівський суд постановив ще одне

рішення, яким частково задовольнив основні вимоги заявниці;

2 квітня 2003 р. вона оскаржила його, і 15 травня того ж року

Окружний суд почасти скасував це рішення і виніс нове, яким її

вимоги певною мірою були задоволені.

27 червня 2003 р. Шмідтівський суд припинив провадження щодо

вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної затримками у розгляді

справи, мотивуючи це тим, що не існує законодавчих норм щодо

такого компенсування. Окружний суд 2 жовтня 2003 р. скасував це

рішення на тій підставі, що Шмідтівський суд не міг розглядати

справу, яка стосувалася його ж дій. Окружний суд вирішив, що він

сам визначить суд, який вестиме справу далі. Провадження у ній на

момент слухання у Суді ще не розпочалося.

Під час розгляду справи у судах п. Кормачова подавала

декілька скарг також до Федерального омбудсмана, Міністерства

юстиції, Уряду, Державної Думи і Конституційного Суду. Ці органи

або направляли скарги до судових установ Чукотського автономного

округу, або ж рекомендували заявниці зробити це самій.

Зміст рішення Суду

Заявниця скаржилася на те, що тривалість розгляду її справи в

національних судах не відповідала вимозі дотримання розумного

строку, передбаченої у ч.1 ст. 6 Конвенції ( 995_690 ). Крім того,

посилаючись на ст. 13 Конвенції, п. Кормачова стверджувала, що в

Росії відсутній ефективний засіб правового захисту від надмірної

тривалості судового провадження.

Уряд Росії звернув увагу на те, що вираховувати строк періоду

потрібно не від 31 жовтня 1996 р., коли заява була подана до суду

вперше, а з моменту набрання чинності Конвенції в Росії, тобто з

5 травня 1998 р. Провадження у справі завершилося 15 травня

2003 р. рішенням Окружного суду і загалом тривало шість років,

шість місяців і 15 днів, з яких п'ять років і 10 днів потрапляють

до компетенції Суду ratio temporis. Упродовж цього періоду суди і

першої, і другої інстанцій розглядали справу тричі.

За твердженням Уряду, така тривалість провадження

виправдовується об'єктивними причинами.

По-перше, Шмідтівський суд розташований на Далекому Сході

Росії, дуже далеко від міста, де проживає заявниця. Тому суду

знадобилося чимало часу, аби вирішити різні процесуальні питання,

наприклад одержати докази від п. Кормачової, повідомляти її про

слухання, одержати відповідь на судове доручення.

По-друге, Шмідтівський суд зазнав значних труднощів у своїй

роботі. Протягом тривалого періоду він не був укомплектований.

Починаючи з жовтня 1998 р. приміщення його перебувало в аварійному

стані (тому судові процеси проводились у приймальні місцевої

адміністрації), взимку 2000 р. воно ще й не опалювалося.

По-третє, заявниця своєю поведінкою спричиняла затягування

судового розгляду. Вона вчасно не представила копію трудової

книжки - важливого доказу, а також не повідомила про зміну місця

проживання.

На думку п. Кормачової, відстань між Шмідтівським судом і

місцем її проживання не виправдовувала тривалість розгляду справи.

Відповідно до її розрахунків, листи з Чукотки зазвичай приходять

до Володимирської області за 20 днів. Тому, якби вони надсилалися

вчасно, рішення у справі можливо було б ухвалити впродовж шести

місяців. Крім того, у 1996-1997 рр. цей суд був цілком

укомплектований. Судове доручення Шмідтівського суду Московському

районному суду про допит заявниці не виконане через помилку в її

адресі. Нарешті, провадження у справі, на думку заявниці, було

неприпустимо тривалим ще й з огляду на те, що внаслідок такого

зволікання вона не могла працевлаштуватися, оскільки для цього

необхідний був запис у трудовій книжці про звільнення з

попереднього місця роботи.

Суд вкотре нагадав, що розумність тривалості провадження має

оцінюватися з урахуванням обставин справи і критеріїв, які

встановлені прецедентним правом Суду, а саме її складністю,

поведінкою заявника і відповідних органів влади, значенням

предмета спору для заявника (див., серед багатьох інших, рішення у

справі Frydlender v. France).

Суд відзначив, що предметом судового розгляду був звичайний

трудовий спір. Отже, справа не була особливо складною. У поведінці

заявниці Суд не виявив того, що б виправдовувало тривалість

розгляду.

Водночас Суд нагадав, що на держави-учасниці Конвенції

( 995_690 ) покладено обов'язок організувати свою правову систему

таким чином, щоб їхні суди гарантували кожному право на ухвалення

остаточного рішення в межах розумного строку при розгляді спору

щодо цивільних прав та обов'язків (див. рішення у справі

Frydlender v. France). Спосіб, яким держава-учасниця забезпечує

механізми реалізації цього обов'язку, - шляхом збільшення числа

суддів чи встановлення строків розгляду справ або ж іншими

методами - визначається на розсуд країни. Якщо ж вона дозволяє

зволікання судових розглядів, які призвели до порушення розумного

строку, передбаченого ч.1 ст. 6 Конвенції, і не вживає жодних

заходів для прискорення провадження, має відповідати за порушення

Конвенції (див. рішення у справі Price and Lowe v. The United

Kingdom).

У своїх поясненнях Уряд в основному звертав увагу на

об'єктивні труднощі, що існували в роботі Шмідтівського суду:

неукомплектованість штату, поганий технічний стан його будинку,

територіальна віддаленість. Суд вирішив, що всі ці ускладнення не

звільняли державу від відповідальності за те, що розгляд справи

був проведений з порушенням розумного строку. Він вкотре нагадав,

що трудові спори, за своєю природою, вимагають швидкого розгляду

(див., mutatis, mutandis, рішення у справі Obermeier v. Austria).

Справа заявниці стосувалася, зокрема, оформлення звільнення з

попереднього місця роботи, без чого їй було доволі складно знову

працевлаштуватися. На думку Суду, п. Кормачова була дуже

зацікавлена у швидкому ухваленні судового рішення в її справі.

Виходячи з викладеного та з того, що розгляд справи тягнувся

понад п'ять років, Суд дійшов висновку, що вона не була розглянута

в межах розумного строку. Отже, було порушено ч.1 ст. 6 Конвенції

( 995_690 ).

Заперечуючи факт порушення ст. 13 Конвенції ( 995_690 ), Уряд

стверджував, що як тільки заявниця скаржилася до вищих органів

судової влади, вони змушували Шмідтівський суд розглядати справу.

Суд нагадав, що ст. 13 Конвенції ( 995_690 ) передбачає

ефективний засіб правового захисту від ймовірного порушення вимоги

ч.1 ст. 6 Конвенції про розгляд справи упродовж розумного строку

(див. рішення у справі Kudla v. Poland).

Суд відзначив, що Уряд не вказав, чи була у заявниці

можливість отримати або превентивний, або компенсаційний захист,

звертаючись до вищих судових чи інших органів влади. Не було

доведено, що такі правові засоби, які були у розпорядженні

п. Кормачової, могли пришвидшити вирішення її справи чи

забезпечити адекватну компенсацію за затримку розгляду. Крім того,

Уряд не навів прикладу з національної практики, який би

продемонстрував, що за аналогічних обставин заявниця могла

отримати належний правовий захист (див. рішення у справі Kudla

v. Poland).

Численні скарги п. Кормачової до судових органів, зрештою,

спонукали Окружну кваліфікаційну колегію до оголошення догани

судді, відповідальній за розгляд справи. Однак Суд не вважав, що

ця спеціальна процедура являла собою ефективний засіб захисту від

необгрунтовано тривалого судового розгляду в сенсі ст. 13

Конвенції ( 995_690 ). По-перше, скарга заявниці до Окружної

кваліфікаційної колегії фактично була просто інформацією до

наглядового органу з проханням скористатися наданими йому

повноваженнями. Вони могли бути реалізовані й без ініціативи

п. Кормачової. Колегія лише зобов'язана була вплинути на суддю,

дії якої оскаржені, за умови обгрунтованості скарги. У розгляді її

брали участь тільки Окружна кваліфікаційна колегія і суддя, на яку

подано скаргу, а заявниця не була стороною цього розгляду.

По-друге, будь-яке рішення Окружної кваліфікаційної колегії

стосуватиметься особистого становища судді і жодного прямого чи

негайного наслідку для провадження, яке стало приводом для скарги,

не матиме (див., mutatis mutandis, рішення у справі Karrer, Fuchs

and Kodrnja v. Austria).

І насамкінець, Суду не було представлено доказів того, що під

час розгляду справи за позовом заявниці до Шмідтівського суду від

23 жовтня 2003 р. вона могла б отримати належну компенсацію.

Таким чином, Суд вирішив, що було порушено ст. 13 Конвенції

( 995_690 ), оскільки п. Кормачова не мала жодного національного

засобу правового захисту, за допомогою якого могла б забезпечити

примусову реалізацію її права на судовий розгляд упродовж

розумного строку, як це передбачено ч.1 ст. 6 Конвенції.


Публікації документа

  • Вісник Верховного суду України від 2004 — 2004 р., № 7, стор. 28

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Філозофенко проти України» (Заява № 72954/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  2. Справа «Іванко проти України» (Заява № 46850/13). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  3. Справа «Закутній проти України» (Заява № 17843/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  4. Справа «Поваров проти України» (Заява № 7220/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  5. Справа «Антоненко та інші проти України» (Заяви № 45009/13 та 53 інші - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  6. Справа «Єльник проти України» (Заява № 10444/13). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  7. Справа «Стриж проти України» (Заява № 39071/08). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  8. Справа «Мештешуг проти України» (Заява № 52826/18). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  9. Справа «Вагапов проти України» (Заява № 35888/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  10. Справа «Стрюков проти України» (Заява № 78484/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  11. Справа «Дикусаренко проти України» (Заяви № 7218/19 та № 17854/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  12. Справа «Антонюк проти України» (Заява № 48040/09). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  13. Справа «Брайловська проти України» (Заява № 14031/09). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  14. Справа «Ільченко проти України» (Заява № 65400/16). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  15. Справа «Распряхін проти України» (Заява № 70878/12). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  16. Справа «Ювченко та інші проти України» (Заяви № 32529/18 та 5 інших заяв - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  17. Справа «Романов проти України» (Заява № 76273/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  18. Справа «Свіргунець проти України» (Заява № 38262/10). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  19. Справа «Гончарук та інші проти України» (Заява № 25837/18 та 2 інші заяви - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  20. Справа «Гарагуля та Сич проти України» (Заяви № 42361/12 та № 25927/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк