РАДА ЄВРОПИ 
                  ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ 

                          Р І Ш Е Н Н Я 
 

                     Рішення Палати у справі 
                      "Жданока проти Латвії" 
 

                     Комюніке Секретаря Суду 

                       17 червня 2004 року 

     Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій 
формі рішення(1)   у   справі   "Жданока   проти   Латвії"  (заява 
N 58278/00). 

---------------
     (1) Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини 
( 995_004 ), упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення 
палатою  будь-яка  сторона  у справі може,  у виняткових випадках, 
звернутися з клопотанням про передання справи на  розгляд  Великої 
палати  Суду,  яка складається з 17 суддів.  Якщо колегія у складі 
п'яти суддів вважає,  що  справа  порушує  серйозне  питання  щодо 
тлумачення  або  застосування  Конвенції  чи протоколів до неї або 
важливе  питання  загального  значення,  Велика  палата   виносить 
остаточне  рішення.  Якщо серйозних питань або проблем не виникає, 
колегія відхиляє клопотання,  а судове рішення стає остаточним.  В 
іншому   разі   рішення   палати  стають  остаточними  зі  спливом 
зазначених вище трьох місяців або раніше,  якщо сторони заявляють, 
що  вони  не звертатимуться із клопотанням про передання справи на 
розгляд Великої палати. 

     П'ятьма голосами проти двох, Суд П О С Т А Н О В И В:
     - що  було  допущено  порушення статті 3 Першого протоколу до 
Європейської конвенції з прав людини ( 994_535 ) (право на  вільні 
вибори);
     - що було допущено порушення статті 11 Конвенції ( 995_004  ) 
(свобода зібрань та об'єднання); та
     - що немає необхідності в окремому розгляді скарги, поданої з 
посиланням  на  статтю 10 Конвенції ( 995_004 ) (свобода вираження 
поглядів). 

     Згідно зі статтею  41  Конвенції  (  995_004  )  (справедлива 
сатисфакція),  Суд присудив заявниці, п'ятьма голосами проти двох, 
2236,50 латвійських лат (приблизно 3421 євро)  як  компенсацію  за 
матеріальну  шкоду,  10000  євро за моральну шкоду і 10000 євро за 
судові витрати. 

     (Рішення викладено лише французькою мовою) 

                         1. Основні факти 

     Заявниця -  Тетяна  Жданока,  громадянка  Латвії,  1950  року 
народження,  проживає  в  м.  Рига.  Вона  була  першою  у  списку 
кандидатів від виборчого об'єднання,  відомого як альянс "За права 
людини  в  об'єднаній Латвії" (ПЛОЛ) (Par cilveka tiesibat vienota 
Latvija) на європейських виборах у  червні  2004  року.  Її  заява 
стосувалася  рішення,  яким  її  кандидатуру визнано такою,  що не 
відповідає  необхідним  критеріям,  які  дозволяють  виступати  на 
виборах  кандидатом від Латвії,  з огляду на її колишнє членство в 
політичній партії,  яку оголошено неконституційною, та з огляду на 
її діяльність у ній.
 

     Пані Жданока стала членом Комуністичної партії Латвії (КПЛ) в 
1971 році;  це  був  регіональний  осередок  Комуністичної  партії 
Радянського  Союзу  (КПРС).  1990  року  її  було обрано депутатом 
Верховної ради Радянської Соціалістичної Республіки Латвія  (строк 
її   повноважень   закінчився  в  1993  році).  Після  відновлення 
незалежності  Латвії   Комуністичну   партію   Латвії,   яка,   за 
твердженнями   Уряду,   брала  участь  у  двох  спробах  здійснити 
державний переворот, було оголошено неконституційною, і 10 вересня 
1991 року Верховна рада оголосила про її розпуск. 

     У 1993   році   заявниця  стає  головою  "Руху  за  соціальну 
справедливість та рівні права в Латвії" який згодом перетворився в 
політичну партію під назвою "Рівні права" У 1997 році її обрано до 
Ризької міської ради,  і вона спробувала балотуватися як  кандидат 
на  парламентських  виборах  1998  року.  Однак Центральна виборча 
комісія  постановила,  що  її  кандидатура  несумісна  з  виборчим 
законодавством,  згідно з яким особи, які "брали активну участь" у 
діяльності КПЛ після 13 січня 1991  року,  права  балотуватися  не 
мають. Не бажаючи піддавати увесь список кандидатур ризику відмови 
в реєстрації, заявниця відкликала свою кандидатуру. 

     На підставі заяви генеральної  прокуратури  Ризький  обласний 
суд  ухвалив  рішення,  яким  визнав,  що  заявниця брала участь у 
діяльності КПЛ після зазначеної дати. 15 грудня 1999 року палата у 
цивільних   справах   Верховного   суду,   розглядаючи   справу  в 
апеляційному провадженні,  залишила це рішення без змін.  Оскільки 
рішення підлягало безпосередньому виконанню в примусовому порядку, 
заявниця  втратила  право  на  виборчу  посаду   і,   отже,   свій 
депутатський мандат у місцевій раді. Після цього вона звернулася з 
апеляцією з питань права до касаційної палати Верховного суду, але 
апеляцію було оголошено неприйнятною. 

     У 2002  році  заявниця  намагалася балотуватися на виборах до 
парламенту;  її партія утворила з двома іншими  партіями  виборчий 
блок під назвою ПЛОЛ.  Однак, посилаючись на рішення від 1999 року 
палати у цивільних справах, Центральна виборча комісія вилучила її 
ім'я зі списку кандидатів. 

                    2. Процедура і склад Суду 

     Заяву подано  до Суду 20 січня 2000 року і оголошено частково 
прийнятною 6 березня 2003 року.  Слухання у  справі  відбулося  15 
травня 2003 року. 

     Судове рішення  постановлене палатою,  до складу якої увійшло 
сім суддів:
     Крістос Розакіс (Греція), голова
     Пер Лоренцен (Данія)
     Джованні Бонелло (Мальта)
     Франсуаза Тюлкен (Бельгія)
     Еґіл Левіц (Латвія)
     Анатолій Ковлер (Росія)
     Владиміро Заґребельський (Італія)
     а також Сьорен Нільсен, секретар секції. 

              3. Стислий виклад судового рішення(2) 

---------------
     (2) Стислий виклад, підготовлений канцелярією, ні до чого Суд 
не зобов'язує. 

                            Оскарження 

     Посилаючись на  статтю  3  Першого  протоколу  до   Конвенції 
( 994_535   ),   заявниця   скаржилася   на   порушення  її  права 
балотуватися  на  виборах,  що  було   наслідком   постанови   про 
невідповідність  її кандидатури необхідним критеріям для отримання 
такого  права.  Вона  також  стверджувала,  що  рішення   про   її 
неправоможність  балотуватися  як  до парламенту Латвії,  так і до 
районних рад суперечили статтям 10 і 11 Конвенції ( 995_004 ). 

                           Рішення Суду 
             Стаття 3 Першого протоколу до Конвенції 
                           ( 994_535 ) 

     Суд знову наголосив на тому,  що Договірні держави  у  своєму 
внутрішньому   правовому  порядку  користуються  широкою  свободою 
розсуду  при  визначенні  умов   надання   права   голосувати   чи 
балотуватися  на  виборах.  У  цій справі Суд погодився з тим,  що 
постанова,  якою  її  кандидатуру  було  визнано  не   відповідною 
необхідним  критеріям  для отримання такого права,  мала принаймні 
три  легітимні  цілі,  а  саме:   захист   незалежності   держави, 
демократичного режиму та національної безпеки. 

     Така постанова  може виступати каральним заходом,  яким особу 
карають за її минулу негромадянську  поведінку,  або  превентивним 
заходом,   якщо  нинішня  поведінка  даної  особи  може  становити 
небезпеку  демократії  або   якщо   її   обрання   може   створити 
безпосередню загрозу конституційному порядку держави. 

     Каральний аспект   невідповідності   кандидатури   необхідним 
критеріям надання права 

     Суд погодився  з   правомірністю   карального   заходу,   але 
зауважив,  що взагалі для того,  щоб такий захід був пропорційним, 
він повинен мати тимчасовий  характер.  У  цій  справі  обмеження, 
встановлене  щодо заявниці,  мало безстроковий характер,  оскільки 
строку його чинності  визначено  не  було  і  воно  залишатиметься 
чинним до скасування відповідного законодавства. 

     Превентивний аспект  невідповідності  кандидатури  необхідним 
критеріям надання права 

     Щодо діяльності заявниці в 1991 році,  Суд взяв до уваги  те, 
що  до  серпня  1991  року діяльність КПЛ чи КПРС не заборонялася; 
ніщо не давало підстав  вважати,  що  заявниця  могла  передбачити 
можливі  негативні  наслідки  своєї  особистої прихильності до цих 
організацій  чи  активної  участі  в  них.  Отже,  її   не   можна 
звинувачувати в активній участі в незаконному об'єднанні. 

     Суд зауважив, що його завдання не полягає у вирішенні, на чий 
бік стати в  історичній  суперечці  між  сторонами  навколо  подій 
1991 року.   Разом   з   тим  Суд  зауважив,  що  тоталітарний  та 
антидемократичний  характер  правлячих  комуністичних   партій   у 
державах   Центральної   та   Східної   Європи   до  1990  року  є 
загальновідомим  фактом.  Суд  не  виключав  можливості  того,  що 
обмеження,  про яке йдеться, могло бути виправданим і пропорційним 
протягом перших років після відновлення незалежності Латвії, але з 
плином  часу  з'явилася необхідність встановити,  чи існували інші 
чинники,  зокрема участь заявниці у згаданих  подіях,  які  надалі 
виправдовували б виключення її права балотуватися. 

     У зв'язку з цим Суд взяв до уваги те, що процедура визначення 
відповідності  кандидатури  необхідним  критеріям  надання  такого 
права,  запроваджена латвійським законодавством,  та її тлумачення 
Конституційним судом не дозволяли  судам  оцінити,  чи  й  справді 
становить  відповідна  особа  небезпеку  існуючому  демократичному 
режиму.  Суд зазначив,  що  така  негнучкість  вражає,  адже  вона 
позбавляє   національні   суди   повноваження   встановлювати,  чи 
залишається    виключення    правоможності    певного    кандидата 
пропорційним заходом з плином часу. Суд взяв до уваги, що заявницю 
ніколи не засуджували,  у зв'язку з її діяльністю в КПЛ, у тому чи 
іншому  кримінальному  правопорушенні  і що результати запиту щодо 
участі деяких депутатів у державному перевороті  не  свідчать  про 
наявність   достатньо   серйозних  підстав  для  висновку  про  її 
причетність до нього.  Треба визнати,  що заявниця обіймала високу 
посаду в КПЛ,  але немає жодних доказів того, що вона сама вчиняла 
дії,  спрямовані на повалення  Республіки  Латвія  чи  відновлення 
колишнього режиму. 

     До того  ж  Суд  не  міг зрозуміти,  чому,  вважаючи колишніх 
активних членів КПРС і КПЛ  такими  небезпечними  для  демократії, 
парламент   не  ухвалив  законодавства,  яке  передбачало  б  таке 
виключення виборчої правоможності,  яке оскаржується в цій справі, 
ще  в  1993  році,  тобто  майже  через два роки після відповідних 
подій, а чекав до наступних виборів, які відбулися в 1995 році. 

     Беручи до уваги зауваження сторін та подану ними  інформацію, 
Суд  дійшов висновку,  що характер особистої діяльності заявниці в 
1991 році  не  є  таким  серйозним,  щоб  виправдовувати  подальше 
виключення її виборчої правоможності сьогодні. 

     Щодо нинішньої  діяльності,  Суд  зазначив,  що критика,  яка 
висловлюється на її адресу,  стосується головним чином того факту, 
що   вона  відстоювала  і  поширювала  ідеї,  які  є  діаметрально 
протилежними  офіційній  політиці  органів  влади  Латвії   і   не 
схвалюються   значною   частиною  населення.  Щодо  ідей  заявниці 
стосовно російськомовної меншини в Латвії  та  законодавства,  яке 
регулює  мовні  питання,  Суд зауважив,  що не вбачає жодних ознак 
антидемократичних   тенденцій    чи    їхньої    несумісності    з 
основоположними   цінностями   Конвенції.   Такий  самий  висновок 
неминуче   напрошується    стосовно    засобів,    які    заявниця 
використовувала  для  досягнення  своїх політичних цілей.  Коротко 
кажучи,  Уряд  не  надав  інформації  про  будь-який  акт  з  боку 
заявниці,  який  міг би становити загрозу Латвії,  її національній 
безпеці чи її демократичному порядку. 

     На цих підставах Суд визнав,  що безстрокове виключення права 
заявниці   балотуватися  на  виборах  до  парламенту  Латвії  було 
заходом,  непропорційним до легітимних цілей,  що це  обмежило  її 
виборчі  права  настільки,  що  спотворило  саму  їхню суть,  і що 
необхідність цього заходу в  демократичному  суспільстві  не  було 
встановлено. 

                       Стаття 11 Конвенції 
                           ( 995_004 ) 

     Суд взяв до уваги,  що  мало  місце  втручання  у  здійснення 
заявницею  свого  права  на свободу зібрань і що це втручання було 
"встановлене законом".  Оскаржуваний захід мав легітимну  мету,  а 
саме - захист національної безпеки.  Щодо того,  чи відповідав цей 
захід "нагальній суспільній потребі",  Суд  зазначив,  що  партію, 
активним   членом  якої  була  заявниця,  не  можна  було  вважати 
"незаконною" у відповідний час і що Уряд Латвії  не  подав  жодної 
інформації  про той чи інший конкретний акт з боку заявниці,  який 
би спрямовувався на підрив відновленої  Республіки  Латвія  чи  її 
демократичного порядку. 

     Захід з  виключення права заявниці балотуватися на виборах до 
парламенту чи районних рад з огляду на її активну  участь  у  КПЛ, 
який зберігає свою чинність і досі,  більше ніж через десять років 
після відповідних подій, відповідальність за які було покладено на 
цю партію, не є пропорційним до переслідуваної мети, що ставилася, 
а отже, не є необхідним у демократичному суспільстві. 

                       Стаття 10 Конвенції 
                           ( 995_004 ) 

     Висновок про    наявність    порушення   статті   11   усунув 
необхідність окремого розгляду Судом питання відповідності вимогам 
статті 10. 

     Суддя Бонелло  та суддя Левіц висловили окремі думки,  які не 
збігаються  з  позицією  більшості.  Тексти  цих   окремих   думок 
додаються до судового рішення.