РАДА ЄВРОПИ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ " Р І Ш Е Н Н Я" 13.01.2005. Європейський суд з прав людини. 2005
РАДА ЄВРОПИЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Р І Ш Е Н Н Я
13.01.2005
Рішення Палати у справі"Джейхан Демір та інші проти Туреччини"
Комюніке Секретаря Суду
Сьогодні Європейський суд з прав людини письмово повідомиврішення(1) у справі "Джейхан Демір та інші проти Туреччини" (заява
N 3449/97). Суд одноголосно П О С Т А Н О В И В:
- що було порушення статті 2 (право на життя) Європейськоїконвенції з прав людини ( 995_004 ) стосовно смерті п. Кадрі
Деміра;
- що було порушено статтю 2 Конвенції ( 995_004 ) у зв'язку знепроведенням органами влади Туреччини ефективного розслідування
обставин смерті п. Кадрі Деміра;
- що було порушення статті 13 (право на ефективний засібправового захисту) Конвенції ( 995_004 ).
---------------
(1) Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини( 995_004 ), упродовж трьох місяців віддати постановлення рішення
Палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках,
звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої
палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колегія у складі
п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо
тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або
важливе питання загального значення, Велика палата виносить
остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає,
колегія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В
іншому разі рішення Палати стають остаточними зі спливом
зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють,
що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на
розгляд Великої палати.
Згідно зі статтею 41 Конвенції ( 995_004 ) (справедливасатисфакція), Суд присудив сплатити заявникам солідарно 50000 євро
за матеріальну шкоду, 38000 євро за нематеріальну шкоду, а також
5000 євро за судові витрати (з вирахуванням 838,45 євро, отриманих
від Ради Європи як правова допомога).
(Рішення викладено лише французькою мовою.)
1. Основні факти
Заявники, 19 громадян Туреччини, що проживають в Мардині, єродичами п. Кадрі Деміра, ув'язненого, який загинув під час
відбування покарання. Це його дружина Мекбуре Демір та їхні діти
Сейхан, Амдіє, Шукрю, Фер'ят, Сонґюль, Семра, Сабіре, Наріне,
Дільбер, Незір і Сюзан Демір, а також його коханка Тензіле Аслан
та їхні діти Мевлюде, Мехмет, Шукран, Серхат, Севда і Ведат Демір.
24 вересня 1996 року в діярбакирській тюрмі, де п. КадріДемір відбував покарання строком 12 років 6 місяців позбавлення
волі, до якого він був засуджений за належність до Робітничої
партії Курдистану (РПК), відбулося зіткнення ув'язнених з
охоронцями порядку, що спричинило смерть десяти ув'язнених.
Внаслідок цього зіткнення 19 поранених в'язнів булогоспіталізовано до державної лікарні, тимчасом як Кадрі Деміра та
інших 13 ув'язнених перевезли до тюрми Ґазіантеп. Перед цим,
о 16 годині 30 хвилин, було проведено медичний огляд, згідно з
яким загальний стан відповідних осіб був задовільний, а травми
були оглянуті та перев'язані.
Кадрі Деміра було знайдено мертвим у фургоні для перевезення,коли той прибув до тюрми Ґазіантеп, в 00 годин 30 хвилин
25 вересня 1996 року.
Того самого дня було проведено розтин трупа; відповідно дозвіту, на тілі було виявлено численні рани, синці та садна,
зокрема на голові та в ділянці лоба, на лопатках, на руках і
ногах, а також набряк мозку, підшкірні синці на грудній клітці та
в місцях зламаних кісток.
Прокуратура допитала охоронців і жандармів, які були свідкамиподій, та ув'язнених, яких перевозили разом із покійним. Багато
ув'язнених стверджували, що не було ніякого медичного огляду перед
їх перевезенням. Ув'язнений, який перебував разом із покійним в
одній кабіні, зазначив, що під час перевезення їх було побито і що
ніхто не прийшов їм на допомогу, хоча вони просили про її надання,
коли п. Кадрі Демір помирав у фургоні.
У жовтні 1996 року було створено парламентську підкомісію зправ людини, уповноважену провести розслідування подій у
діярбакирській тюрмі. Відповідно до звіту підкомісії, побиття
тривало, доки їх перевозили до тюрми Ґазіантеп.
В результаті розслідування проти персоналу пенітенціарноїустанови, поліцейських і жандармів, причетних до цих подій, було
порушено кримінальні справи. Ці дві справи досі перебувають у
провадженні судових установ Туреччини. У липні 2001 року
жандармів, які перевозили покійного, було визнано винними в
умисному вбивстві, вчиненому шляхом застосування катування й
тортур. Кримінальна справа й дотепер перебуває у провадженні
національних судів.
2. Процедура і склад Суду
Скарга подана до Європейської комісії з прав людини6 листопада 1996 року та передана до Суду 1 листопада 1998 року.
Її було оголошено прийнятною 22 листопада 2001 року.
Судове рішення постановлене Палатою, до складу якої увійшлосім суддів:
Крістос Розакіс (Греція), голова Лукіс Лукайдес (Кіпр) РіцаТюрмен (Туреччина) Франсуаза Тюлкен (Бельгія) Ніна Важич
(Хорватія) Дін Шпільман (Люксембург) Свер Ерік Єбенс (Норвегія), а
також Сьорен Нільсен, секретар секції.
3. Стислий виклад судового рішення(2)
---------------
(2) Стислий виклад, підготовлений канцелярією, ні до чого Судне зобов'язує.
Оскарження
Заявники стверджували, що їхній родич загинув унаслідокнасильства, якого він зазнав під час сутички між ув'язненими та
охоронцями діярбакирської тюрми та під час перевезення до тюрми
Ґазіантеп. Вони також скаржилися на певні недоліки під час
проведення його розслідування, недостатню ретельність, а також
тяганину національних інстанцій у встановленні обставин цієї
смерті. Заявники посилаються на порушення статті 2, статті 3
(заборона катування або нелюдського чи такого, що принижує
гідність, поводження), 6 (право на справедливий судовий розгляд) і
статті 13 Конвенції ( 995_004 ).
Рішення Суду
Стаття 2
Стосовно смерті Кадрі Деміра
Суд зауважує, що не було заперечень стосовно того, що п.Деміра було поранено, коли він перебував у розпорядженні держави,
яка несла за нього відповідальність. У випадку, коли охоронці
зазнають нападу ув'язнених і багато з них дістали поранення,
реакція правоохоронців може бути виправдана з огляду на статтю 2
Конвенції ( 995_004 ), однак, хоч би якою була природа інциденту,
потрібно, щоб застосування сили було "абсолютно необхідним".
У зв'язку з цим Суд зазначає, що охоронці, які булиучасниками сутички, пройшли професійну підготовку стосовно таких
подій. Існували спеціальні інструкції щодо форми та міри
застосування сили, які мали на меті звести таке застосування сили
до мінімуму. Відповідно до інструкцій, їм давалася чітка вказівка
уникати завдання ударів по голові і передовсім користуватися
гранатами зі сльозогінним газом, руків'ями пістолетів та
поліційними кийками.
Однак багато ув'язнених, серед них і покійний, мали пораненняв голову, як зазначили судово-медичний експерт і лікарі з
парламентської комісії. Крім того, ніщо не вказує на те, що Кадрі
Демір брав активну участь у бунті, придушеному правоохоронцями.
За цих обставин не було встановлено, що застосування сили,через яку загинув Кадрі Демір, було "абсолютно необхідним" і
пропорційним меті, яка полягала у придушенні бунту та захисті
життя охоронців. Оскільки в жодному медичному звіті не
зафіксовано, що смертельні удари завдавалися в той час, коли було
застосовано силу, Суд вважає, що слід перевірити всі обставини,
які спричинили смерть родича заявників, зокрема й умови його
перевезення.
У зв'язку з цим Суд зауважує, що загиблого перевозили внаручниках, він був замкнений, не було ніякої медичної допомоги, а
переїзд тривав шість з половиною годин. З огляду на жорстокість
сутички в тюрмі, тільки належний медичний контроль міг виявити
спроможність Кадрі Деміра витримати переїзд. Проте короткий
медичний огляд, здійснений у поганих умовах, не міг бути
проведений з достатньою ретельністю. До того ж керівництво
пенітенціарної установи, знаючи, що загиблий страждав на дихальну
недостатність, не взяло до уваги його історію хвороби, що також
демонструє явну недостатність проведеного медичного огляду.
Перевезення Кадрі Деміра було здійснене за неприпустимихумов. Крім того, Суд зазначає, що, за твердженнями парламентської
підкомісії, в'язнів били й у той час, доки їх перевозили.
Оскільки Турецький уряд не зміг належним чином пояснитипоходження "загальної тілесної травми", яка спричинила смерть п.
Деміра, коли він перебував у розпорядженні держави, Суд вважає, що
Туреччина несе відповідальність за цю смерть. Отже, Суд
постановляє, що було порушення статті 2 Конвенції ( 995_004 ).
Щодо ефективності розслідування
Суд зазначає, що органи влади Туреччини вжили певних заходів,щоб з'ясувати, чи застосування сили було виправданим, та виявити,
які особи несуть відповідальність за цю смерть. Втім, вони не
діяли достатньо швидко та ретельно.
Як наслідок, розслідування загалом було надто тривалим,оскільки через вісім років після всіх подій кримінальна справа й
досі залишається у провадженні судів першої інстанції без жодного
конкретного результату. Так само відбувається з експертним
висновком про причини смерті, який було долучено до матеріалів
справи лише через чотири роки після всіх подій.
Крім того, Суд був вражений тим фактом, що знадобилося п'ятьроків з моменту всіх подій, щоб відкрити кримінальну справу проти
осіб, відповідальних за перевезення ув'язнених, і це після
неодноразових вимог заявників та заяв інших осіб, яких перевозили.
Сукупність усіх недоліків є достатньою для того, щоб Суддійшов висновку, що розслідування, проведене турецькими властями
стосовно обставин смерті Кадрі Деміра, не є ефективним. Таким
чином, Суд зробив висновок, що було порушено статтю 2 Конвенції
( 995_004 ).
Стаття 13
Попередньо констатувавши, що судове розслідування незабезпечило з'ясування обставин смерті п. Деміра, Суд вважає
неможливим визнати кримінальне розслідування ефективним,
відповідно до статті 13. Отже, було допущено порушення статті 13.
Статті 3 та 6
Оскільки скарги стосуються тих самих фактів, які розглядалисяна підставі статей 2 і 13, Суд не вважає за доцільне розглядати їх
окремо.
Рішення Палати у справі "Джейхан Демір та інші проти Туреччини" Рішення; Рада Європи від 13.01.2005 Прийняття від 13.01.2005 Постійна адреса: https://xn--80aagahqwyibe8an.com/go/980_244 |
станом на 14.11.2023 поточна редакція |
Публікації документа
- Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. від 2005 — 2005 р., № 2
Європейський суд з прав людини:
- Справа «Бахаров проти України» (Заява № 28982/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Лях проти України» (Заява № 53099/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Плешков та Плешкова проти України» (Заява № 5783/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Дубас проти України» (Заява № 51222/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Трачук проти України» (Заява № 24413/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Удовиченко проти України» (Заява № 46396/14). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Калугін проти України» (Заява № 25688/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Давиденко проти України» (Заява № 45903/16). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Володимир Торбіч проти України» (Заява № 14957/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Трофименко проти України» (Заява № 18444/18). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Борисов проти України» (Заява № 2371/11). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Іскра проти України» (Заява № 12489/17). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Пономаренко проти України» (Заява № 51456/17). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
- Справа «Надточій проти України» (Заява № 32899/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Васильков проти України» (Заява № 77801/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Гриненко проти України» (Заява № 65890/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Васильков проти України» (Заява № 77801/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Гриненко проти України» (Заява № 65890/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Подлєсная проти України» (Заява № 23002/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
- Справа «Максименко проти України (№ 2)» (Заява № 45547/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк