Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

Справа «Антонюк проти України» (Заява № 48040/09). Європейський суд з прав людини. 2020

Документ актуальний на 14.07.2020
завантажити документ, актуальний на поточний час

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Антонюк проти України»

(Заява № 48040/09)

СТРАСБУРГ

07 травня 2020 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Антонюк проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Йонко Грозєв (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Віктор Соловейчік (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 24 березня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 48040/09), яку 24 серпня 2009 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Роман Григорович Антонюк (далі - заявник).

2. Заявника, якому було надано правову допомогу, представляли п. М.О. Тарахкало та пані А. Салюк - юристи, які практикують у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

3. 07 вересня 2015 року Уряд було повідомлено про скарги на жорстоке поводження з боку працівників міліції, неефективність розслідування відповідних тверджень і несправедливість кримінального провадження щодо заявника, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду.

4. Уряд не заперечив проти розгляду заяви комітетом.

ФАКТИ

5. Заявник народився у 1972 році і проживає у м. Кривому Розі.

6. 22 січня 2007 року приблизно о 07 год. 30 хв. двоє чоловіків, озброєних ножами та дерев’яною битою і з одягненими на голову панчохами, увійшли до будинку, який належав пані І.Г.

у м. Кривому Розі. Чоловіки погрожували І.Г., її дворічній дитині та няні дитини, пані Л. З., застосуванням насильства і вимагали від жінок віддати гроші та цінні речі, що ті й зробили. Після цього чоловіки зв’язали жінок і пішли.

7. У середині лютого 2007 року пан Р.А., брат заявника, був затриманий у м. Києві за підозрою в участі в розбійному нападі на будинок І.Г., вочевидь, після встановлення міліцією місцезнаходження вкраденого грабіжниками з будинку мобільного телефону.

8. У невстановлену дату Р.А. зізнався, що був одним із грабіжників, і стверджував, що другого звали «Саша». Згодом у невстановлену дату він змінив свої показання, стверджуючи, що іншим грабіжником був пан В.Д.

9. У липні 2007 року В.Д. був затриманий за підозрою у співучасті у скоєнні розбійного нападу.

10. У наступну невстановлену дату В.Д. засвідчив працівникам міліції, що другим чоловіком, який брав участь у розбійному нападі, був заявник, тоді як він визнав свою вину лише у сприянні скоєнню злочину. Зокрема, він зазначив, що ідея вчинити злочин виникла у його друга Д.П., колишнього працівника сім’ї І.Г., який був добре обізнаний про їхній спосіб життя та матеріальне становище. Почувши цю ідею, В.Д. відмовився брати участь у розбійному нападі, але вирішив запропонувати це своєму знайомому - заявнику - який на той момент проживав у м. Києві. Потім заявник розповів про ідею своєму брату Р.А., і в січні 2007 року вони обоє приїхали до м. Кривого Рогу, де В.Д. познайомив їх з Д.П. Згодом було вирішено, що заявник і Р.A. проникнуть до будинку, тоді як Д.П. і В.Д. залишаться слідкувати за навколишньою обстановкою. Після скоєння розбійного нападу всі четверо відсвяткували цю подію у квартирі подруги В.Д. і поділили вкрадене майно.

11. У наступну невстановлену дату Д.П. також був затриманий і йому були пред’явлені обвинувачення. Він своєї вини не визнав.

12. 03 вересня 2007 року заявник був оголошений у розшук.

13. 21 листопада 2007 року заявник був затриманий за обвинуваченням у скоєнні розбою при обтяжуючих обставинах.

14. Того ж дня о 09 год. 45 хв. заявник підписав документ на двох сторінках, в якому були роз’яснені його процесуальні права як обвинуваченого, у тому числі право зберігати мовчання та право на захисника. В кінці цього документу він написав від руки примітку, відмовившись від права на правову допомогу.

15. Того ж дня з 13 год. 30 хв. до 16 год. 00 хв. слідча М.Т. Саксаганського відділення міліції міста Кривого Рогу допитувала заявника, і той заперечив проти пред’явлених йому обвинувачень. Зокрема, він стверджував, що його брат ніколи не розповідав йому про розбійний напад і він дізнався про нього лише після затримання Р.А.; що його знайомий В.Д. ніколи не пропонував йому вчинити який-небудь злочин, і що він не мав уявлення, хто такий Д.П. Через сплив часу йому було складно згадати, де він перебував 22 січня 2007 року, але припустив, що був у м. Києві, його постійному місці проживання на момент подій.

16. 22 листопада 2007 року Саксаганський районний суд міста Кривого Рогу (далі - районний суд) обрав заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під варту до закінчення перевірки пред’явлених йому обвинувачень.

17. 27 листопада 2007 року під час наступного допиту слідчої М.Т. заявник змінив свої первинні показання та визнав свою вину. Його показання були схожими на показання В.Д., за винятком розподілу ролей між ними. Зокрема, заявник стверджував, що саме він залишився слідкувати за навколишньою обстановкою разом з Д.П., тоді як його брат разом з В.Д. проник до будинку.

18. Того ж дня було проведено відтворення обстановки та обставин події, під час якої заявник у присутності двох свідків виклав аналогічну версію подій.

19. 04 грудня 2007 року заявник був доставлений до районного суду для участі в розгляді справи Р.А., В.Д. і Д.П., який вже розпочався. Під час засідання заявник відмовився давати показання, посилаючись на своє право зберігати мовчання.

20. Того ж дня заявник попросив свою матір, яка була присутня у суді, звернутися до прокуратури зі скаргою на жорстоке поводження з ним з боку працівників міліції, що вона й зробила.

21. 06 грудня 2007 року батько заявника звернувся з клопотанням про допущення захисника П.Б. до провадження як представника заявника.

22. 07 грудня 2007 року це клопотання було задоволено.

23. У невстановлену дату прокуратура Саксаганського району доручила слідчій М.Т. провести перевірку скарг заявника на жорстоке поводження, вочевидь, у відповідь на подану матір’ю заявника скаргу.

24. 11 грудня 2007 року заявник у супроводі М.Т. і двох працівників міліції був доставлений до Криворізького відділення бюро судово-медичної експертизи. Згідно з висловленими заявником того дня твердженнями, узагальненими експертом Ю.К, який проводив обстеження, факти, пов’язані зі скаргами заявника на жорстоке поводження, були такими. 22 листопада 2007 року приблизно о 20 год. 30 хв. працівник міліції Н.Р. разом з іншим невстановленим працівником міліції доставив заявника до кабінету № 418 Саксаганського районного відділення міліції. Там працівники міліції неодноразово били його ногами по ногах, наносили удари по його тілу, голові та руках певним невстановленим «дерев’яним предметом» і стискали його передні зуби пасатижами, завдаючи йому сильного болю і змушуючи зізнатися у скоєнні розбійного нападу.

25. У наступну невстановлену дату заявник змінив свої первинні показання, заявивши, що не міг згадати, коли відбулося стверджуване жорстоке поводження - 22 чи 23 листопада 2007 року.

26. Допитавши та оглянувши заявника, Ю.К. пояснив М.Т., що він не компетентний оцінювати стверджувані ушкодження зубів заявника, та йому необхідно було отримати висновок стоматолога щодо цього. Аналогічно, він доручив їй зробити рентген набряклого пальця заявника.

27. Того ж дня М.Т. і працівники конвойної служби доставили заявника до міської лікарні № 1 для проходження рентгенологічного обстеження та до приватного стоматологічного кабінету лікаря В.Г. для проведення стоматологічної консультації.

28. Згідно з висновком лікаря-рентгенолога набряк на пальці заявника був наслідком деформуючого артрозу, який почався за півтора-два роки до обстеження.

29. Згідно з довідкою, виданою лікарем В.Г., у ротовій порожнині заявника не було травм. З іншого боку, емаль на двох верхніх передніх різцях була сколота. Стоматолог охарактеризувала скол як «старий».

30. Того ж дня експерт Ю.К. склав свій висновок. Посилаючись на огляд заявника та отримані від рентгенолога і стоматолога документи, він дійшов висновку, що заявник зазнав кількох тілесних ушкоджень, які утворилися в різний час і загалом кваліфікувалися як «легкі». Крім зазначеного сколу зубної емалі заявника та набряклого пальця екмперт також вказав на рубець на голові заявника, який міг утворитися у період від шести місяців до півтора року до проведення обстеження, і певні ділянки пошкодженої шкіри на лівій руці та правій нозі, які «можливо» залишилися після саден, отриманих за «не менш ніж одинадцять-шістнадцять діб» до обстеження. Експерт також зазначив, що садна виникли від дії тупого твердого предмета (або предметів), яким могли бути неозброєна рука або взута нога. Заявник або отримав удар таким предметом, або вдарився об нього. В якості альтернативи, садна також могли виникнути внаслідок одноразового падіння з висоти його власного зросту.

31. 12 грудня 2007 року, під час пред’явлення осіб для впізнання, заявника показали няні Л.З. Вона зазначила, що, імовірніше, саме він, а не В.Д., проник до будинку І.Г. разом з Р.А. Під час наступної очної ставки з Л.З. заявник стверджував, що вона помилилася, і що він уперше побачив її в день пред’явлення осіб для впізнання.

32. У невстановлену дату І.Г. також заявила, що, побачивши заявника, вирішила, що саме він, а не В.Д., проник до її будинку.

33. 20 грудня 2007 року справу заявника передали до суду.

34. Під час судового розгляду заявник своєї вини не визнав. Як вбачається з узагальнених районним судом показань заявника, він визнав, що у січні 2007 року приїхав до м. Кривого Рогу з м. Києва разом з братом на запрошення В.Д. «заробити трохи грошей, допомігши другу», і В.Д. познайомив його з Д.П. Проте сам розбійний напад вчиняли лише Р.А. і В.Д., а він особисто жодним чином не був до нього причетний. Заявник також визнав, що після розбійного нападу він відвідував квартиру подруги В.Д. і бачив, як його брат і В.Д. ділили вкрадене. Йому було відомо, що його брат привіз украдені речі до м. Києва, де продовжив їхній продаж. Крім того, заявник стверджував, що раніше надав неправдиві зізнавальні показання внаслідок катування Н.Р. та іншими невстановленими працівниками міліції.

35. 09 січня 2008 року районний суд доручив прокуратурі Саксаганського району провести перевірку скарг заявника на жорстоке поводження.

36. 23 січня 2008 року прокуратура вирішила, що підстав для порушення кримінальної справи не було, оскільки не було виявлено жодних слідів жорстокого поводження. Цю постанову було долучено до матеріалів справи.

37. 04 березня 2008 року суд викликав слідчу М.Т., працівника міліції Н.Р., експерта Ю.К. і лікаря В.Г. для допиту у зв’язку зі скаргами заявника на жорстоке поводження. Ці особи дали такі показання у суді:

- працівник міліції Н.Р. спростував звинувачення заявника і заявив, що у день стверджуваного жорстокого поводження у нього насправді був вихідний;

- слідча М.Т. стверджувала, що зробила все можливе у межах її повноважень для отримання доказів з метою якнайшвидшого розгляду скарг заявника на жорстоке поводження. Зокрема, вона доставила заявника до судово-медичного експерта, організувала його рентгенологічне обстеження і стоматологічну консультацію та особисто сплатила за відповідні послуги. Щодо стоматологічної консультації, то вона обрала першого доступного приватного стоматолога, який практикував неподалік, оскільки після прибуття до міської лікарні виявилося, що там не було стоматолога для обстеження заявника;

- експерт Ю.К. підтвердив свою попередню оцінку;

- лікар В.Г. дала такі показання, як це задокументовано у відповідних частинах протоколу судового засідання:

«11 грудня 2007 року слідча та два працівники конвойної служби привезли до мене [заявника] для огляду його ротової порожнини...

... Спочатку зайшли жінка та двоє чоловіків з міліції, жінка все оплатила ... [вона] сказала, що потрібно оглянути пацієнта, я погодилася, а потім двоє чоловіків завели [заявника]...

Сколи на верхніх зубах не були стерті, але щодо їхньої давності я нічого не можу сказати, таке можна дізнатися лише від пацієнтів ...

Я не експерт, я просто стоматолог ...

Пацієнт сказав, що йому травмували передні зуби, але я не експерт, і видимих травм ротової порожнини не було... Невеликі сколи можуть бути викликані будь-чим ...

Міліція була в коридорі, і там чутно все, що я роблю. Я дверей свого кабінету не зачиняла ...

Сколи були гострими, можливо, вони були нанесені пасатижами без пошкодження слизової оболонки ...

[заявник] сказав, що у нього були травмовані зуби, але коли, ким і як, він не сказав, і я не вникала у цю ситуацію ...

Старий скол [один] - це півроку, рік тощо, він не ріже язика, губ ... не було жодних скарг на дискомфорт. Губи [та] язик не були пошкоджені, слизова оболонка не була пошкоджена, сколи маленькими були ...».

38. Того ж дня районний суд призначив повторну експертизу для встановлення механізму заподіяння ушкодження зубів заявника та часу їхнього утворення, а також того, чи були сколи емалі гострими і чи могли вони бути заподіяні застосуванням залізного предмета, такого як пасатижі.

39. 18 березня 2008 року експерт Криворізького відділу бюро судово-медичної експертизи В. Б. склав висновок, у відповідній частині якого зазначено:

«...

2. Ці травми могли виникнути від дії тупого твердого предмета (предметів) з обмеженою контактуючою поверхнею, в тому числі при застосуванні металевих предметів (тонкі пасатижі)... або при стисканні... тупого твердого предмета між зубами... із застосуванням фізичної сили.

3. Характер сколу зубів при консультації 11 грудня 2007 року лікарем-стоматологом не визначений.

4. Час виникнення цих ушкоджень визначити не представляється можливим із-за давнини ...».

40. У невстановлені дати суд переглянув відеозапис відтворення обстановки та обставин події 27 листопада 2007 року, під час якого заявник визнав свою вину. Суд також допитав двох свідків, які були присутні під час проведення слідчої дії. Свідки стверджували, що на момент події не бачили на тілі заявника жодних тілесних ушкоджень, та що він добровільно проявляв ініціативу і демонстрував безпосереднє знання різних деталей, які стосувалися справи.

41. 12 травня 2008 року районний суд визнав заявника та його співобвинувачених винними в участі у скоєнні розбою при обтяжуючих обставинах та обрав їм покарання у виді позбавлення волі на різні строки - від семи з половиною років (В.Д.) до одинадцяти років (заявник). Суд встановив, що сам розбійний напад був скоєний заявником і Р.А., тоді як Д.П. і В.Д. залишилися слідкувати за навколишньою обстановкою. Він зробив висновок, що ця версія подій, яку послідовно повторював В.Д. упродовж провадження, також підтверджувалася іншими доказами. У зв’язку з цим суд послався на показання двох потерпілих - І.Г. і Л.З. - які наполягали на тому, що впізнали у Р.А. та заявнику нападників. Крім того, суд посилався на непрямі докази, такі як роздруківки телефонних дзвінків, які свідчили, що співобвинувачені спілкувалися між собою недалеко від будинку І.Г. у момент скоєння злочину, та показання двох сусідів І.Г., допитаних у суді. Вони засвідчили, що того ранку, коли було скоєно розбійний напад, вони побачили Д.П. (якого вони знали особисто) в компанії трьох чоловіків поблизу будинку І.Г. Суд також посилався на показання заявника, надані 27 листопада 2007 року та під час пред’явлення осіб для впізнання 12 грудня 2007 року. Він зазначив, що поведінка заявника під час слідчої дії та різні невеликі зауваження, які він висловив, свідчили про детальне знання ним відповідних подій. Його усні твердження щодо його невинуватості та аналогічні твердження його брата, навпаки, послідовними не були. Їх декілька разів змінювали та вони не підтверджувалися об’єктивними доказами. Щодо тверджень заявника, що він неправдиво обмовив себе на досудовій стадії внаслідок жорстокого поводження, то його твердження виявились необґрунтованими.

42. 26 травня 2008 року заявник звернувся до прокуратури зі скаргою, що під час ознайомлення з матеріалами справи він виявив, що довідка про його стоматологічне обстеження 11 грудня 2007 року містила дописку. А саме, у словосполученні «старий скол емалі» слово «старий», на його думку, було додано іншою ручкою та рукою, яка намагалася підробити почерк лікаря В.Г. Згідно з твердженнями заявника це та декілька подальших аналогічних звернень залишилися без відповіді.

43. 17 червня 2008 року заявник також поскаржився до прокуратури на те, що з дня його затримання 21 листопада 2007 року та до дати, коли він зізнався у скоєнні розбійного нападу (27 листопада 2007 року), його незаконно тримали у районному відділенні міліції в необладнаній холодній камері без будь-яких меблів чи сантехніки, не забезпечуючи їжею. У результаті такого поводження він був фізично виснажений, а його моральний опір був зламаний. Згідно з твердженнями заявника органи державної влади жодним чином не відреагували на цю скаргу та на декілька інших аналогічних скарг.

44. У червні 2008 року заявник звернувся з апеляційною скаргою на свій вирок, повторивши свої твердження про жорстоке поводження та оскарживши доказову силу різних доказів, достовірність показань потерпілих і свідків, а також оцінку доказів районним судом.

45. 20 січня 2009 року Апеляційний суд Дніпропетровської області залишив без задоволення апеляційну скаргу заявника, встановивши, що висновки районного суду щодо фактів справи та його тверджень про жорстоке поводження були достатньо та належним чином обґрунтовані.

46. Заявник подав касаційну скаргу, по суті повторивши свої попередні аргументи.

47. 16 липня 2009 року Верховний Суд України залишив без задоволення касаційну скаргу заявника, і його вирок та обране йому покарання набрали законної сили.

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

48. Заявник скаржився на жорстоке поводження з ним під час затримання у відділенні міліції з метою отримання зізнавальних показань і непроведення належного розслідування його відповідних скарг. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.».

49. Уряд не надав жодних коментарів щодо прийнятності або суті зазначених скарг.

А. Прийнятність

50. Суд зазначає, що скарги заявника не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

В. Суть

51. Заявник стверджував про порушення як процесуального, так і матеріального аспектів статті 3 Конвенції.

1. Щодо стверджуваної неефективності розслідування

52. Розглядаючи факти цієї справи у контексті загальних принципів, встановлених у його практиці (див., серед інших джерел, рішення у справі «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81-90 та 114-123, від 28 вересня 2015 року), Суд вважає, що заявник подав небезпідставну скаргу на жорстоке поводження на національному рівні. Ця скарга призвела до виникнення зобов’язання національних органів влади провести ефективне офіційне розслідування для встановлення походження оскаржуваних тілесних ушкоджень і встановлення та покарання винних осіб, якщо твердження заявника про жорстоке поводження виявляться правдивими.

53. З поданих до Суду документів вбачається, що походження тілесних ушкоджень заявника встановлено не було, а проведені на національному рівні перевірки не свідчили про серйозні спроби встановити відповідні факти.

54. Зокрема, прокуратура не порушила повноцінної кримінальної справи за скаргами заявника, а медична експертиза заявника у грудні 2007 року була проведена експертами, які не мали необхідної кваліфікації. Крім того, початкова перевірка не була незалежною, оскільки її проведення було доручено тій самій слідчій, у провадженні якої знаходилася кримінальна справа заявника та яка працювала у тому самому відділенні міліції, що й працівники, причетні до стверджуваного жорсткого поводження (див. пункти 23-24, 27 і 37). Спроба районного суду компенсувати ці недоліки - зокрема, розпорядженням провести повторну медичну експертизу незалежним експертом у березні 2008 року - не вдалася, оскільки важливі докази були втрачені через сплив часу (див. пункти 38 і 39).

55. Суд зазначає, що у низці інших справ проти України він уже засуджував методи розслідування, схожі на методи розслідування у цій справі (див., inter alia, рішення у справах «Савіцький проти України» (Savitskyy v. Ukraine), заява № 38773/05, пункти 103-105, від 26 липня 2012 року, «Данілов проти України» (Danilov v. Ukraine), № 2585/06, пункт 70, від 13 березня 2014 року, та «Кирпиченко проти України» (Kirpichenko v. Ukraine), заява № 38833/03, пункт 87, від 02 квітня 2015 року). У справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункти 173-180, від 15 травня 2012 року, Суд встановив, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів, на жорстоке поводження становило системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції. З огляду на обставини цієї справи та відповідну практику Суд вважає, що вона є ще одним прикладом непроведення такого оперативного та ретельного розслідування.

56. Цих висновків достатньо для встановлення Судом порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.

2. Стверджуване жорстоке поводження

57. Щодо твердження заявника про жорстоке поводження з ним працівників міліції Суд зазначає, що його особисті пояснення щодо цього питання не є точними та детальними. У своїх первинних поясненнях, висловлених експерту Ю.К. 11 грудня 2007 року, він стверджував, що жорстоке поводження відбулося 22 листопада 2007 року, коли працівники міліції побили його ногами та «дерев’яним предметом», а також стискали зуби пасатижами. Згодом він почав стверджувати, що не був впевнений, коли саме відбулася згадана подія - 22 чи 23 листопада 2007 року. У червні 2008 року (більш ніж через шість місяців і після оголошення районним судом вироку) заявник доповнив свої первинні скарги, заявивши, що з 21 по 27 листопада 2007 року був позбавлений їжі та мусив спати на холодній підлозі в порожній камері.

58. Щодо медичних доказів, то 11 грудня 2007 року експерт Ю.К. дійшов висновку, що заявник «можливо» зазнав певних саден «не менш» ніж за одинадцять-шістнадцять діб до проведення обстеження (див. пункт 30), тобто між 25 і 30 листопада 2007 року. Зазначений період, якщо розуміти його доволі вузько, вказує, що стверджуване жорстоке поводження сталося пізніше, ніж зазначив заявник. Але з огляду на формулювання експертом його думки щодо строків можна припустити, що насправді нібито наявні у нього садна були отримані до 25 листопада 2007 року. Проте у цьому випадку також неможливо було б виключити, що вони могли бути отримані до поміщення заявника під варту (21 листопада 2007 року).

59. Що стосується сколів зубної емалі, то у наявних медичних документах не встановлено, коли вони були отримані, навіть приблизно. Решта задокументованих медичних патологій (рубець на голові та набряклий палець) явно виникли до затримання заявника та не мають значення для оцінки цієї скарги.

60. Загалом, оцінюючи особисті пояснення заявника та наявні об’єктивні докази, Суд вважає їх недостатніми для висновку про жорстоке поводження з ним з боку працівників міліції, про яке він зазначив. Щодо питань походження та часу отримання заявником стверджуваних тілесних ушкоджень, то вони залишилися без відповіді, оскільки національні органи влади не забезпечили проведення розслідування його скарги, цей пункт було розглянуто за процесуальним аспектом статті 3 Конвенції і Суд встановив процесуальне порушення цього положення Конвенції. Щодо матеріального аспекту статті 3 Конвенції Суд доходить висновку, що наявні документи не дозволяють йому встановити поза розумним сумнівом, що заявник зазнав жорстокого поводження, перебуваючи під контролем працівників міліції.

61. За цих обставин Суд не встановлює порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

62. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на несправедливість кримінального провадження щодо нього. Зокрема. він стверджував, що було порушено його право не свідчити проти себе, і він був засуджений на підставі показань, наданих ним 27 листопада 2007 року та отриманих від нього внаслідок жорстокого поводження. Після повідомлення про справу Уряду держави-відповідача заявник також додав, що надавав ці показання за відсутності доступу до правової допомоги і відмовився від них, як тільки отримав можливість побачитися із захисником.

63. Відповідні частини пункту 1 статті 6 Конвенції передбачають:

«Кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, ..., який ... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.».

64. Уряд не надав жодних коментарів щодо прийнятності або суті доводів заявника.

65. Розглядаючи факти цієї справи у контексті принципів, встановлених у його практиці (див., серед інших джерел, рішення у справах «Замфереско проти України» (Zamferesko v. Ukraine), заява № 30075/06, пункт 70, від 15 листопада 2012 року, та «Мінікаєв проти Росії» (Minikayev v. Russia), заява № 630/08, пункти 84-87, від 05 січня 2016 року, з подальшими посиланнями), Суд повторює, що визнання допустимими доказами зізнавальних показань, отриманих з порушенням статті 3 Конвенції, для встановлення фактів у кримінальному провадженні, завжди порушує серйозні питання щодо справедливості провадження, навіть якщо визнання таких доказів допустимими не було вирішальним для засудження. Проте у цій справі Суд не встановив порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції. Отже, не можна зробити висновок, що оскаржувані зізнавальні показання заявник надав під тиском.

66. Суд також зауважує, що оскаржувані показання (надані заявником під час досудового слідства 27 листопада 2007 року) були частиною доказів проти нього, висунутих стороною обвинувачення. Суд першої інстанції визнав ці показання допустимими та посилався на них під час визнання заявника винним та обрання йому покарання. Водночас не можна стверджувати, що ці показання стали підставою для засудження заявника як такого. Згідно з показаннями заявника від 27 листопада 2007 року він залишився спостерігати за навколишньою обстановкою, поки його співобвинувачений В.Д. проник до будинку І.Г. На противагу, згідно з версією В.Д., саме заявник проник до будинку, тоді як В.Д. залишився спостерігати за навколишньою обстановкою. Замість того, щоб послатися на версію заявника, районний суд надав перевагу версії В.Д., яку він вважав підтвердженою показаннями потерпілих і різними непрямими доказами (див. пункт 41).

67. Суд також зазначає, що заявник мав процесуальну можливість оскаржити допустимість цих показань у суді на тій підставі, що вони були отримані всупереч його волі. Слід зазначити, що, відхиливши відповідні аргументи заявника як необґрунтовані, районний суд не просто послався на відмову прокуратури у порушенні кримінальної справи, а провів власну незалежну перевірку. Зокрема, він призначив окрему медичну експертизу та допитав двох медичних спеціалістів, працівника міліції, причетного до жорстокого поводження із заявником, слідчу та двох свідків, в присутності яких заявник надав зізнавальні показання.

68. Беручи до уваги субсидіарну роль Суду в оцінці наявних доказів і документів, він не може встановити, що висновок районного суду та його рішення відхилити твердження заявника про жорстоке поводження були явно необґрунтованими (див., для порівняння, рішення у справі «Утвенко та Борисов проти Росії» (Utvenko and Borisov v. Russia), заяви № 45767/09 та № 40452/10, пункти 172 і 173, від 05 лютого 2019 року).

69. Суд наголошує, що ці міркування не підривають його висновків у пунктах 53-56 щодо процесуального порушення статті 3 Конвенції. Він зазначає, що проведена національним судом перевірка обмежувалася визначенням допустимості доказів і не могло замінити офіційне ефективне розслідування, яке відповідно до статті 3 Конвенції повинно було призвести до встановлення походження тілесних ушкоджень і за необхідності до покарання осіб, відповідальних за жорстоке поводження (див. там само).

70. Щодо тверджень заявника, що він також надав оскаржені зізнавальні показання за відсутності правової допомоги та відмовився від них, як тільки йому призначили захисника, то, по-перше, Суд зауважує, що 22 листопада 2007 року він прямо відмовився від свого права на правову допомогу, і згодом зміг отримати доступ до захисника, як тільки звернувся з клопотанням про його призначення (див. пункти 14, 21 і 22). По-друге, як вбачається з наявних матеріалів, заявник не скаржився на відсутність правової допомоги під час першого допиту ні у національних судах, ні у Суді до повідомлення про його заяву Уряду держави-відповідача. Насамкінець, також слід зазначити, що після того, як захисник був допущений до провадження, заявник не відмовився від показань, наданих ним 27 листопада 2007 року, а змінив їх. Крім того, вони також відрізнялися від його первинних показань, наданих 21 листопада 2007 року (див. пункт 15), в яких він заперечив не тільки свою причетність до розбійного нападу, але й знання відповідних деталей або знайомство з головним ініціатором його вчинення (Д.П.). Навпаки, у наступних показаннях, наданих після побачення із захисником, заявник, заперечивши свою особисту роль у розбійному нападі, визнав, що був знайомий з Д.П. і був детально поінформований про різні подробиці злочину іншими його учасниками.

71. У цілому з матеріалів справи вбачається, що прийнятність і достовірність показань заявника, наданих під час досудового слідства, були ретельно перевірені під час змагального процесу у суді першої інстанції та апеляційних судах. Протягом цих проваджень, під час розгляду яких він був присутній особисто та після висловлення ним такого бажання отримував правову допомогу, заявник скористався достатніми можливостями оскаржити докази проти себе.

72. Отже, незважаючи на сумніви, які можуть існувати щодо поведінки працівників міліції vis-а-vis заявника після його затримання та поміщення під варту, у цій справі Суд не вбачає жодних ознак несправедливого судового розгляду справи заявника, який вимагається пунктом 1 статті 6 Конвенції.

73. З цього випливає, що ця скарга є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

74. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

А. Шкода

75. Заявник вимагав 75 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

76. Уряд не надав жодних коментарів.

77. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 7 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

В. Судові та інші витрати

78. Заявник також вимагав 3 750 євро компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час провадження у Суді, яка включала двадцять п’ять годин роботи захисника під час провадження у Суді з погодинною ставкою у розмірі 150 євро. Він просив сплатити цю суму на банківський рахунок п. М. Тарахкала, одного з його захисників. Для обґрунтування цієї вимоги заявник надав копію укладеного з п. Тарахкало договору про надання правової допомоги від 02 листопада 2016 року, в якому було зазначено, що оплата мала бути здійснена після закінчення провадження у м. Страсбурзі і в межах присудженою Судом суми компенсації судових та інших витрат. Заявник також надав складений п. Тарахкало звіт про виконану роботу.

79. Уряд не надав жодних коментарів щодо зазначеної вимоги.

80. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Суд зазначає, що заявнику вже було надано правову допомогу в розмірі 850 євро для того, щоб допомогти йому покрити витрати на правову допомогу. З огляду на наявні у нього документи Суд вважає за розумне присудити йому 1 000 євро компенсації витрат на правову допомогу та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись йому на цю суму, яка має бути перерахована безпосередньо на банківський рахунок його представника, як він зазначив (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Хлаіфія та інші проти Італії» [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункт 288 та підпункт «а» пункту 12 резолютивної частини, від 15 грудня 2016 року, та «Бєлоусов проти України» (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, пункти 115-117, від 07 листопада 2013 року). Суд відхиляє решту вимог щодо компенсації судових та інших витрат.

С. Пеня

81. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятними скарги за статтею 3 Конвенції, а решту скарг у заяві - неприйнятними.

2. Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

3. Постановляє, що не було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції.

4. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 7 500 (сім тисяч п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;

(іі) 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути перераховані безпосередньо на банківський рахунок захисника заявника п. М. Тарахкала;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 07 травня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Віктор Соловейчік

Голова

Йонко Грозєв

Справа «Антонюк проти України» (Заява № 48040/09)

Рішення; Європейський суд з прав людини від 07.05.2020

Прийняття від 07.05.2020

Постійна адреса:

https://xn--80aagahqwyibe8an.com/go/974_e97

Законодавство України

станом на 11.03.2024

поточна редакція


Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 10.07.2020 — 2020 р., № 53, стор. 68, стаття 1651

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Бахаров проти України» (Заява № 28982/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  2. Справа «Лях проти України» (Заява № 53099/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  3. Справа «Плешков та Плешкова проти України» (Заява № 5783/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  4. Справа «Дубас проти України» (Заява № 51222/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  5. Справа «Трачук проти України» (Заява № 24413/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  6. Справа «Удовиченко проти України» (Заява № 46396/14). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  7. Справа «Калугін проти України» (Заява № 25688/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  8. Справа «Давиденко проти України» (Заява № 45903/16). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  9. Справа «Володимир Торбіч проти України» (Заява № 14957/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  10. Справа «Трофименко проти України» (Заява № 18444/18). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  11. Справа «Борисов проти України» (Заява № 2371/11). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  12. Справа «Іскра проти України» (Заява № 12489/17). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  13. Справа «Пономаренко проти України» (Заява № 51456/17). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  14. Справа «Статівка проти України» (Заява № 64305/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  15. Справа «Мітсопулос проти України» (Заява № 62006/09). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  16. Справа «Жура проти України» (Заява № 66191/10). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  17. Справа «Аврамчук проти України» (Заява № 65906/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  18. Справа «Жох проти України» (Заява № 29319/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  19. Справа «Головін проти України» (Заява № 47052/18). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  20. Справа «Копчинський проти України» (Заява № 65647/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк