>>

Справа «Arcelormittal Ambalaj Celigi Sanayi Ve Ticaret Anonim Sirketi» проти України» (Заява № 23819/11). Європейський суд з прав людини. 2021

Документ актуальний на 11.11.2021
завантажити документ, актуальний на поточний час

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Arcelormittal Ambalaj Celigi Sanayi Ve Ticaret Anonim Sirketi» проти України»

(Заява № 23819/11)

СТРАСБУРГ

15 липня 2021 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Arcelormittal Ambalaj Celigi Sanayi Ve Ticaret Anonim Sirketi» проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Мартіньш Мітс (<...>), Голова,

Йован Ілієвський (<...>),

Івана Джеліч (<...>), судді,

та Мартіна Келлер (<...>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 23819/11), яку 08 квітня 2011 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) турецька компанія «Arcelormittal Ambalaj Celigi Sanayi Ve Ticaret Anonim Sirketi» (далі - компанія-заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скарги за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції на відсутність обґрунтування у рішеннях національних судів і за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та статтею 13 Конвенції - стосовно позитивного зобов’язання держави забезпечити судові процедури, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 24 червня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ВСТУП

1. Справа стосується скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції на ненадання національними судами належного обґрунтування під час скасування арбітражного рішення.

ФАКТИ

2. Компанія-заявник «Arcelormittal Ambalaj Celigi Sanayi Ve Ticaret Anonim Sirketi» - приватне підприємство, зареєстроване згідно із законодавством Туреччини.

У Суді її представляв пан Т. Гюрмен - юрист, який практикує у м. Стамбулі.

3. Листом від 04 вересня 2019 року компанія-заявник повідомила Суд про зміну назви на «Virtus Ambalaj Celik Sanayi ve Ticaret Anonim Sirketi». Суд продовжить розгляд заяви під назвою справи «Arcelormittal Ambalaj Celigi Sanayi Ve Ticaret Anonim Sirketi» проти України». Це відповідає назві компанії-заявника, вказаній під час проваджень у національних судах, а також у поданій до Суду заяві.

4. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

5. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

6. 22 січня 2007 року компанія-заявник та українське приватне підприємство «А.» уклали контракт про поставку товарів (далі - контракт). Контракт був складений англійською та українською мовами і передбачав, що обидва примірники мали однакову юридичну силу і були автентичними. Пункт 8 контракту містив арбітражне застереження, в українському примірнику якого зазначалося:

«8. Арбітраж

8.1. Всі спірні питання, що виникають з даного Контракту або у зв’язку з ним, повинні вирішуватись шляхом переговорів між Сторонами.

8.2. Якщо Сторони не можуть прийти до згоди, то розбіжності підлягають розгляду в Міжнародному Комерційному арбітражному Суді при Торгово-промисловій палаті м. Київ. Рішення Арбітражного суду є обов’язковими для обох сторін.

8.3. Сторони погодились, що в процесі розгляду та вирішення спірних питань буде застосовуватись Регламент Міжнародного Комерційного суду при Торгово-Промисловій палаті України, м. Київ ...».

7. В англійському примірнику арбітражного застереження вказаний арбітражний суд мав назву «Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України».

8. 07 жовтня 2008 року компанія-заявник звернулася до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (далі - МКАС) з позовною заявою проти підприємства «А.», вимагаючи стягнення коштів за поставлені товари і відшкодування витрат.

9. Згідно з арбітражним рішенням (див. пункт 10) 08 грудня 2008 року підприємство «А.» подало відзив на позовну заяву, в якому, inter alia, заперечило проти компетенції МКАС розглядати справу. Зокрема воно стверджувало про недотримання зазначеної в арбітражному застереженні початкової процедури переговорів, хоча вона була передумовою для розгляду справи арбітражним судом. Підприємство «А.» також клопотало про продовження строку для подання додаткових документів і про проведення усного засідання.

10. 20 лютого 2009 року МКАС ухвалив арбітражне рішення, зобов’язавши підприємство «А.» сплатити компанії-заявнику кошти за поставлені товари у повному обсязі та відшкодувати витрати на оплату арбітражного збору. МКАС розглянув питання наявності у нього компетенції як за власною ініціативою, так і у відповідь на заперечення підприємства «А.» Насамперед, він вказав на «неточність» в арбітражному застереженні, оскільки у ньому було зроблено посилання на «Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті міста Києва», а не на «Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України». Арбітражний суд встановив, що сторони мали намір посилатися саме на МКАС, оскільки він був єдиною арбітражною установою при Торгово-промисловій палаті, яка діяла відповідно до Регламенту МКАС і Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Крім того, він відповів на заперечення підприємства «А.» щодо відсутності у нього компетенції, встановивши, що вимога про проведення переговорів не могла бути дотримана, оскільки застереження не містило чіткої процедури або строку, а тому не підлягав виконанню.

11. У квітні 2009 року підприємство «А.» звернулося до Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про скасування арбітражного рішення, стверджуючи, що згідно із законодавством України арбітражне застереження було недійсним, що МКАС перевищив свою компетенцію, а арбітражне рішення суперечило публічному порядку України.

12. 27 липня 2009 року Шевченківський районний суд міста Києва задовольнив клопотання та скасував арбітражне рішення. Він встановив, що в арбітражному застереженні було зроблено посилання на неіснуючу установу («Міжнародний комерційний суд при Торгово-промисловій палаті м. Київ»), сторони не визначили умови і порядок вирішення спорів у судовому порядку щодо тлумачення умов контракту, а також арбітражне рішення стосувалося питань, які виходили за межі арбітражної угоди в тому, що МКАС здійснив тлумачення арбітражного застереження і з власної ініціативи ухвалив рішення щодо наявності у нього компетенції розглядати справи.

13. Компанія-заявник подала апеляційну скаргу на цю ухвалу. Вона стверджувала, що сторони домовилися передавати всі спори на розгляд до арбітражного суду, а не до національних судів, що підприємство «А.» брало активну участь в арбітражному провадженні, продемонструвавши цим свою згоду на арбітраж, і що згідно зі статтею 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», яка передбачала: «третейський суд може сам прийняти постанову про свою компетенцію», МКАС мав повноваження ухвалювати рішення щодо своєї компетенції.

14. 09 грудня 2009 року Апеляційний суд міста Києва залишив без змін ухвалу суду першої інстанції. Наведене обґрунтування полягало в тому, що в українському примірнику арбітражного застереження було зроблено посилання на неіснуючу установу і сторони прямо не уповноважили МКАС тлумачити арбітражне застереження. Апеляційний суд не прокоментував аргументи компанії- заявника щодо повноважень арбітражного суду приймати постанову про свою компетенцію або щодо активної участі підприємства «А.» в арбітражному провадженні.

15. Компанія-заявник подала касаційну скаргу. Вона повторно зазначила, що МКАС мав повноваження прийняти постанову про свою компетенцію, і що у відзиві підприємства «А.» містилося визнання компетенції МКАС розглядати справу.

16. 13 жовтня 2010 року Верховний Суд України залишив без змін ухвали судів нижчих інстанцій. Він не прокоментував питання застосовності статті 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», однак зазначив, що арбітражне застереження прямо не уповноважувало МКАС здійснювати тлумачення цього застереження, і сторони не зверталися до арбітражу у зв’язку з цим. Крім того, Верховний Суд України дійшов висновку, що заперечення підприємства «А.» стосовно компетенції МКАС свідчили про відсутність згоди між сторонами про передачу їхніх спорів йому на розгляд.

ВІДПОВІДНА НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА

17. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 року передбачав:

Стаття 7. Визначення та форма арбітражної угоди

«1. Арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

2. Арбітражна угода укладається в письмовій формі. Угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв’язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує. Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане застереження частиною угоди».

Стаття 16. Право третейського суду на винесення постанови про свою компетенцію

«1. Третейський суд може сам прийняти постанову про свою компетенцію, в тому числі стосовно будь-яких заперечень щодо наявності або дійсності арбітражної угоди. З цією метою арбітражне застереження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору. Винесення третейським судом рішення про недійсність договору не тягне за собою в силу закону недійсність арбітражного застереження.

2. Заява про відсутність у третейського суду компетенції може бути зроблена не пізніше подання заперечень щодо позову. Призначення стороною арбітра або її участь у призначенні арбітра не позбавляє сторону права зробити таку заяву. Заява про те, що третейський суд перевищує межі своєї компетенції, повинна бути зроблена, як тільки питання, яке, на думку сторони, виходить за ці межі, буде поставлено в ході арбітражного розгляду. Третейський суд може в будь-якому з цих випадків прийняти заяву, зроблену пізніше, якщо він визнає затримку виправданою.

3. Третейський суд може винести постанову щодо заяви, зазначеної в пункті 2 цієї статті, або як з питання попереднього характеру, або в рішенні щодо суті спору. Якщо третейський суд винесе постанову з питання попереднього характеру, що він має компетенцію, будь-яка сторона може протягом тридцяти днів після отримання повідомлення про цю постанову просити орган, зазначений в статті 6, прийняти рішення з цього питання; таке рішення не підлягає ніякому оскарженню; поки таке прохання чекає на своє вирішення, третейський суд може продовжувати розгляд та прийняти арбітражне рішення.»

ПРАВО

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

18. У своїх зауваженнях у відповідь на зауваження Уряду компанія-заявник додатково скаржилася на порушення її права на доступ до суду, правової визначеності та рівності сторін з огляду на скасування національними судами остаточного та обов’язкового для виконання рішення, а саме: арбітражного рішення.

19. Суд зазначає, що ці нові, подані із запізненням скарги не є уточненням первинних скарг компанії-заявника, щодо яких сторони надали зауваження. Отже, Суд вважає неналежним розглядати ці питання в контексті цієї справи (див. рішення у справі «Пиряник проти України» (Piryanik v. Ukraine), заява № 75788/01, пункт 20, від 19 квітня 2005 року).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

20. Компанія-заявник скаржилася за статтями 6 та 13 Конвенції на ненадання національними судами належного обґрунтування своїх рішень.

21. Суд вирішив розглянути скаргу виключно за пунктом 1 статті 6 Конвенції, який у цій справі має розглядатися як lex specialis стосовно статті 13 Конвенції.

22. Відповідна частина пункту 1 статті 6 Конвенції передбачає:

«Кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру ...».

А. Прийнятність

23. Суд зазначає, що ця скарга не є ні явно необґрунтованою, ні неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

24. Компанія-заявник стверджувала, що національні суди проігнорували наявність в арбітражного суду повноважень тлумачити контракт і ухвалювати рішення стосовно своєї компетенції.

25. Посилаючись на листи голови Шевченківського районного суду міста Києва від 13 травня 2019 року та Генерального секретаря Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 06 травня 2019 року, Уряд повідомив про знищення відповідних матеріалів справи у зв’язку зі спливом строку їхнього зберігання.

26. Уряд також стверджував, що завдання Суду не полягає у розгляді стверджуваних помилок стосовно питань факту або права, яких припустилися національні суди. Крім того, національні суди дотримувалися усталеної практики, добре відомої практикуючим юристам, відповідно до якої на момент подій національні суди, як правило, скасовували арбітражні рішення і визнавали арбітражні застереження недійсними, якщо вони містили неправильну назву арбітражної установи. Ця практика, хоча вона й не була сприятливою для здійснення арбітражного розгляду, не могла бути охарактеризована як свавільна чи несправедлива. Отже, національні суди справедливо розглянули справу компанії-заявника.

27. Суд повторює, що до його компетенції не належить розгляд стверджуваних помилок стосовно питань факту або права, яких припустилися національні суди, якщо тільки вони не порушили права та свободи, що охороняються Конвенцією,- наприклад, коли у виключних випадках можна стверджувати, що помилки становлять несумісну зі статтею 6 Конвенції «несправедливість» (див. рішення у справі «Бочан проти України (№ 2) [ВП] (Bochan v. Ukraine (no. 2) [GC], заява № 22251/08, пункт 61, ЄСПЛ 2015). Суд не повинен діяти як четверта інстанція, і тому не ставитиме під сумнів рішення національних судів на підставі пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо тільки їхні висновки не можна вважати свавільними або явно необґрунтованими (див. рішення у справі «Зубач проти Хорватії» [ВП] (Zubac v. Croatia) [GC], заява № 40160/12, пункт 79, від 05 квітня 2018 року).

28. Суд також повторює, що згідно з його усталеною практикою стосовно належного відправлення правосуддя у рішеннях судів і трибуналів мають бути належним чином викладені підстави, на яких вони ґрунтуються (див. рішення у справі «Гарсія Руїс проти Іспанії» [ВП] (Garcia Ruiz v. Spain) [GC], заява № 30544/96, пункт 26, ЄСПЛ 1999-I). Питання стосовно виконання судом свого обов’язку навести обґрунтування, яке виникає зі статті 6 Конвенції, можна вирішити лише з огляду на обставини справи. Однак, якщо аргумент у випадку його прийняття був вирішальним для результату розгляду справи, він може вимагати надання конкретної та чіткої відповіді суду у його рішенні (див., наприклад, рішення у справі «Петровіч та інші проти Чорногорії» (<...>), заява № 18116/15, пункт 41, від 17 липня 2018 року). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, буде порушено, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див., наприклад, рішення у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 25, від 18 липня 2006 року, та «Мала проти України» (Mala v. Ukraine), заява № 4436/07, пункт 48, від 03 липня 2014 року).

29. У цій справі національні суди скасували арбітражне рішення, встановивши, що арбітражний суд перевищив свою компетенцію, коли здійснив тлумачення змісту арбітражного застереження, оскільки сторони прямо не уповноважили його тлумачити положення контракту. Крім того, в українському примірнику контракту назва арбітражної установи, а саме МКАС, була вказана неправильно, і тому не можна було сказати, що сторони обрали цю установу (див. пункти 12, 14 і 16).

30. У національних судах компанія-заявник посилалася на статтю 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», в якій визнано доктрину «компетенції-компетенції», тобто повноваження арбітражного суду ухвалювати рішення щодо власної компетенції. Вона також посилалася на активну участь підприємства «А.» в арбітражі та висунення підприємством «А.» заперечення лише щодо недотримання етапу проведення переговорів згідно з арбітражним застереженням, але не компетенції МКАС як такої (див. пункти 13 і 15).

31. Суд зауважує, що національні суди не надали відповідь на ці конкретні та важливі аргументи, які мали вирішальне значення для результату розгляду справи (див. пункти 14 та 16).

32. Отже, Суд доходить висновку, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з відсутністю належного обґрунтування рішень національних судів.

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПРОТОКОЛУ ПЕРШОГО ДО КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

33. Компанія-заявник також скаржилася на те, що, скасувавши арбітражне рішення, національні суди порушили статтю 1 Першого протоколу до Конвенції та статтю 13 Конвенції, які передбачають:

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції

«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».

Стаття 13 Конвенції

«Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

34. Суд зауважує, що ця скарга ґрунтується на припущенні, що національні суди не мали скасовувати арбітражне рішення. Враховуючи обставини, Суд вважає, що ця скарга є передчасною і має бути відхилена згідно з пунктами 1 та 4 статті 35 Конвенції як неприйнятна (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Центр розвитку аналітичної психології проти Колишньої Югославської Республіки Македонія» (Centre for the Development of Analytical Psychology v. the former Yugoslav Republic of Macedonia), заяви № 29545/10 та № 32961/10, пункт 50, від 15 червня 2017 року, з подальшими посиланнями). У зв’язку з цим Суд зазначає, що встановлення порушення пункту 1 статті 6 Конвенції дає можливість компанії-заявнику вимагати відновлення провадження у національних судах згідно з відповідним національним законодавством (див. рішення у справі «Монт Бланк Трейдінг, Лтд» та «Антарес Тітаніум Трейдінг, Лтд» проти України» (Mont Blanc Trading Ltd and Antares Titanium Trading Ltd v. Ukraine), заява № 11161/08, пункти 100 і 101, від 14 січня 2021 року), що дозволить здійснити новий розгляд її вимог.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

35. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

А. Шкода

36. Компанія-заявник вимагала 3 347 627 доларів США (далі - доларів) в якості відшкодування матеріальної шкоди, що відповідало вартості поставлених, але неоплачених товарів, як було постановлено арбітражним рішенням від 20 лютого 2009 року. Також вона вимагала 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

37. Уряд стверджував, що у зв’язку зі скасуванням арбітражне рішення втратило законну силу, і Суд не повинен був її відновлювати. Стосовно моральної шкоди Уряд доводив, що компанія-заявник не надала детальної інформації щодо цієї вимоги. Уряд просив Суд відхилити вимоги про відшкодування шкоди як необґрунтовані.

38. Суд вважає, що не було причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням і стверджуваною матеріальною шкодою. Він також вважає, що за обставин цієї справи встановлення порушення само собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, яку зазнала компанія-заявник. У зв’язку з цим Суд повторно посилається на національне законодавство, яке передбачає право вимагати відновлення провадження у національних судах (див. пункт 34 та згадане рішення у справі «Монт Бланк Трейдінг, Лтд» та «Антарес Тітаніум Трейдінг, Лтд» проти України» (Mont Blanc Trading Ltd and Antares Titanium Trading Ltd v. Ukraine), пункт 55).

В. Судові та інші витрати

39. Компанія-заявник вимагала 10 000 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження в Суді, та 28 927 доларів в якості судових та інших витрат, понесених під час арбітражного провадження.

40. Уряд зазначив, що у зв’язку з першою вимогою компанія-заявник не подала жодного юридичного договору, а у зв’язку з другою - що арбітражне провадження не мало на меті запобігання порушенню Конвенції або отримання відшкодування за таке порушення. Уряд просив Суд відхилити вимогу про компенсацію судових та інших витрат як необґрунтовану.

41. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі, з огляду на наявну інформацію, відсутність обґрунтування вимоги компанії-заявника та наведені критерії, Суд відхиляє вимогу про компенсацію судових та інших витрат. Суд не має підстав присуджувати компенсацію судових та інших витрат, понесених під час арбітражного провадження, оскільки це провадження не є «провадженням на національному рівні» для цілей вимоги про компенсацію судових та інших витрат.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятною скаргу на відсутність обґрунтування, а решту скарг у заяві - неприйнятними.

2. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

3. Постановляє, що встановлення порушення само собою є достатньою справедливою сатисфакцією будь-якої моральної шкоди, яку зазнала компанія-заявник.

4. Відхиляє решту вимог компанії-заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 15 липня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Мартіна КЕЛЛЕР

Голова

Мартіньш МІТС


Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 12.10.2021 — 2021 р., № 79, стор. 212, стаття 5034

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
| >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Борисов проти України» (Заява № 2371/11). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  2. Справа «Береза проти України» (Заява № 67800/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  3. Справа «Дедеш проти України» (Заява № 50705/13). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  4. Справа «Гранков проти України» (Заява № 16800/16). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  5. Справа «Величко проти України» (Заява № 22273/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  6. Справа «Каплатий проти України» (Заява № 39997/17). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  7. Справа «Гусєв проти України» (Заява № 25531/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  8. Справа «Кадура та Смалій проти України» (Заяви № 42753/14 та № 43860/14). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  9. Справа «Лещенко проти України» (Заяви № 14220/13 та № 72601/13). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  10. Справа «Авраімов проти України» (Заява № 71818/17). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  11. Справа «Александровська проти України» (Заява № 38718/16). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  12. Справа «Бідашко проти України» (Заява № 42475/19). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  13. Справа «Дембо та інші проти України» (Заява № 2778/18 та 46 інших заяв - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  14. Справа «Добринь проти України» (Заява № 27916/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  15. Справа «Бєліков проти України» (Заява № 57291/19). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  16. Заява № 32116/15, подана Дмитром Володимировичем Дьоміним, та інші проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  17. Заява № 26983/19, подана Сергієм Миколайовичем Бабуром проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  18. Заява № 52003/19, подана Олександром Володимировичем Басаном проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  19. Справа «Воронкін проти України» (Заява № 19112/20). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  20. Справа «Баранов та інші проти України» (Заява № 15027/20 та 3 інші заяви - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк