Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

"Справа «Барсукови проти України» (Заява № 23081/07)". Європейський суд з прав людини. 2015

Документ актуальний на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Барсукови проти України»

(Заява № 23081/07)

СТРАСБУРГ

26 лютого 2015 року

Офіційний переклад

Це рішення є остаточним. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Барсукови проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ангеліка Нуссбергер (<…>), Голова,

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Вінсент А. Де Гаетано (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 3 лютого 2015 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 23081/07), яку 23 квітня 2007 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Лідія Миколаївна Барсукова. 14 серпня 2011 року пані Наталія Валеріївна Барсукова приєдналася до цієї справи в якості другої заявниці.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляла його Уповноважений, на той час - пані Валерія Лутковська.

3. 14 листопада 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.

ФАКТИ

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниці народилися у 1938 і 1972 роках відповідно та проживають у м. Донецьку.

5. 13 жовтня 2001 року Ярослав Барсуков, онук першої заявниці та син другої заявниці, 1992 року народження, а також його друг Н.П. при перетині вулиці були збиті легковим автомобілем. Ярослав Барсуков помер у лікарні від отриманих травм, а Н.П. зазнав легких тілесних ушкоджень. У день, коли сталася ДТП, міліція оглянула місце події, встановила особу водія (О.Ф.) та допитала його, а також кількох свідків.

6. 17 жовтня 2001 року Донецьке міське управління УМВС України в Донецькій області порушило щодо О.Ф.

кримінальну справу за підозрою у порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. У різні дати обидві заявниці були допущені до провадження в якості потерпілих.

7. 26 листопада 2001 року після опитування свідків та проведення кількох експертиз працівники міліції закрили справу. Вони дійшли висновку, що О.Ф. не мав технічної можливості уникнути зіткнення, оскільки обидва хлопця раптово з’явилися з-за автомобіля, припаркованого на узбіччі дороги.

8. На підставі скарг родини Барсукових щодо поверховості слідства 8 січня 2002 року вищезазначену постанову було скасовано, а справу повернуто на додаткове розслідування.

9. У період з січня 2002 року по червень 2008 року провадження неодноразово закінчувалось (а саме, 30 січня і 15 квітня 2002 року, 8 травня, 1 серпня і 30 жовтня 2003 року) у зв’язку з відсутністю складу злочину у діях О.Ф. Вищезазначені постанови згодом (зокрема, 8 січня і 22 березня 2002 року, 3 березня, 19 травня і 26 вересня 2003 року та 4 серпня 2004 року) скасовувалися вищестоящими правоохоронними органами або судами з посиланням на різні недоліки слідства та вказівками щодо проведення додаткових слідчих дій з метою зібрання доказів.

10. 12 травня 2005 року заступник Міністра внутрішніх справ України повідомив першу заявницю, що на підставі її скарг було проведено перевірку службової діяльності ГУМВС України в Донецькій області щодо розслідування ДТП. За результатами перевірки було виявлено численні недоліки, а на начальника відділення з розслідування ДТП СУ УМВС України в Донецькій області та старшого слідчого відділення з розслідування ДТП було накладено дисциплінарні стягнення.

11. 8 червня 2005 року на підставі скарг заявниць прокуратура Донецької області доручила першому заступнику начальника УМВС України в Донецькій області здійснити перевірку якості розслідування у справі Ярослава Барсукова. Прокуратура звернула увагу на численні недоліки, допущені під час огляду місця дорожньо-транспортної пригоди. Зокрема працівники міліції не зафіксували положення тіла Ярослава Барсукова після зіткнення; не встановили точне місце зіткнення; не встановили особу власника припаркованого автомобіля, з-за якого діти вискочили на дорогу; не сфотографували місце ДТП; не оглянули салон автомобіля О.Ф.; не перевірили вміст алкоголю у крові О.Ф.; не опитали продавця кіоску, яка була свідком ДТП.

12. 18 червня 2005 року Управління МВС України в Донецькій області визнало недоліки, допущені під час розслідування обставин ДТП, але дійшло висновку, що строк давності для притягнення відповідного працівника міліції до дисциплінарної відповідальності закінчився.

13. У квітні 2008 року О.Ф. було пред’явлено обвинувачення у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, а у червні 2008 року матеріали його справи було направлено на розгляд до Ворошиловського районного суду м. Донецька. У цьому провадженні перша заявниця подала цивільний позов. Залишається нез’ясованим, чи подавала цивільний позов друга заявниця.

14. У період з червня 2008 року по вересень 2011 року було призначено близько сорока судових засідань. Близько двадцяти з них було відкладено або перенесено на іншу дату у зв’язку з неявкою свідків, неявкою сторони захисту у зв’язку із захворюванням або з інших причин, а також з різних причин адміністративного характеру, таких як відсутність обладнання для запису засідання або відсутність головуючого судді.

15. 23 вересня 2011 року суд дійшов висновку, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів вчинення О.Ф. злочину внаслідок недбалості. Суд також закрив провадження у справі на підставі Закону України «Про амністію у 2011 році», яким передбачалося, зокрема, звільнення від покарання інвалідів, які вчинили злочини з необережності. Як випливає з наявних матеріалів, це рішення не оскаржувалося.

ПРАВО

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

16. Заявниці скаржились, що розслідування ДТП, яка спричинила смерть їхнього близького родича, було надмірно тривалим і неефективним. Вони посилались на статті 1, 6, 13, 17, 18 і 53 Конвенції та статтю 3 Протоколу № 7 до Конвенції.

17. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, доходить висновку, що зазначену скаргу слід розглядати за статтею 2 Конвенції, що є відповідним положенням (див., наприклад, рішення від 12 січня 2012 року у справі «Ігор Шевченко проти України» (Igor Shevchenko v. Ukraine), заява № 22737/04, п. 38). У відповідній частині цього положення зазначено таке:

«1. Право кожного на життя охороняється законом. ...».

A. Прийнятність

18. Уряд зазначив, що обидві заявниці мають право подати відповідну заяву, та не надав жодних інших зауважень з приводу прийнятності цієї скарги.

19. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

20. Заявниці стверджували, що державні органи влади не виконали своїх обов’язків щодо захисту права Ярослава Барсукова на життя. Зокрема провадження, яке мало встановити обставини його смерті, винних осіб та надати відшкодування заявницям, було необґрунтовано тривалим внаслідок неодноразових та умисних помилок слідчих і судів.

21. Уряд стверджував, що у справі заявниць держава належним чином виконала свої конвенційні обов’язки. Уряд визнав, що на початковому етапі розслідування були певні затримки та недоліки, але наголосив на тому, що зрештою обставини ДТП було належним чином встановлено, а водія, який збив Ярослава Барсукова, внаслідок чого той помер, було визнано винним у вчиненні злочину з необережності.

22. Розглянувши усі обставини цієї справи з урахуванням принципів, встановлених його практикою (див., зокрема, рішення у справах «Анна Тодорова проти Болгарії» (Anna Todorova v. Bulgaria), заява № 23302/03, пп. 72-74, від 24 травня 2011 року; «Антонов проти України» (Antonov v. Ukraine), заява № 28096/04, пп. 44-46, від 3 листопада 2011 року, та «Принда проти України» (Prynda v. Ukraine), заява № 10904/05, пп. 50-54, від 31 липня 2012 року), Суд зазначає, що провадження, яке мало встановити вину або невинуватість О.Ф. у ДТП, тривало з жовтня 2001 року по вересень 2011 року, тобто майже десять років. Стадія досудового слідства у справі, що завершилася переданням матеріалів справи щодо О.Ф. до суду, тривало з жовтня 2001 року по червень 2008 року, тобто шість років та сім місяців. Варто зазначити, що місце ДТП було оглянуто оперативно, а особи О.Ф. і головних свідків - встановлено на самому початку розслідування. З матеріалів справи випливає, що основні затримки на цій стадії були пов’язані з численними поверненнями справи на додаткове розслідування після скасування недостатньо обґрунтованих постанов про закриття кримінальної справи за відсутністю у діях О.Ф. складу злочину та у зв’язку з необхідністю виправити процесуальні недоліки і зібрати додаткові докази (див. пункти 9-12).

23. Друга стадія провадження - судовий розгляд - тривала з червня 2008 року по вересень 2011 року, тобто три роки і три місяці в одній судовій інстанції. Судовий розгляд характеризувався численними випадками відкладення судових засідань або перенесення їх на іншу дату, зокрема з огляду на неодноразові виклики свідків, які не з’являлись на засідання, відсутність підсудного та його представника, а також у зв’язку з недоліками адміністративного характеру, такими як відсутність обладнання для запису або відсутність судді.

24. Суд вже встановлював порушення статті 2 Конвенції в інших справах, у яких провадження, що мали встановити обставини ДТП, які спричинили смерть, та надати відповідне відшкодування родичам потерпілих, були необґрунтовано тривалими (див., наприклад, наведені вище рішення у справах «Анна Тодорова проти Болгарії», пп. 75-83; «Антонов проти України» (Antonov v. Ukraine), пп. 49-52; «Принда проти України» (Prynda v. Ukraine), пп. 55-56, та «Ігор Шевченко проти України» (Igor Shevchenko v. Ukraine), пп. 57-62).

25. Розглянувши усі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту або аргументу, здатних переконати його дійти іншого висновку у цій справі.

26. Отже, Суд доходить висновку, що у цій справі відповідні органи влади, до яких було подано небезпідставну скаргу щодо недбалості, яка спричинила смерть потерпілого, не забезпечили належного і своєчасного реагування, яке б відповідало зобов’язанням держави за статтею 2 Конвенції.

27. Відповідно було порушення статті 2 Конвенції.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

28. Статтею 41 Конвенції передбачено:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

А. Шкода

29. Заявниці стверджували, що у зв’язку з порушенням, на яке вони скаржаться, вони зазнали тяжких душевних страждань, а стан їхнього здоров’я погіршився. Вони зазначили, що не можуть визначити грошовий еквівалент завданої їм шкоди та просили Суд ухвалити рішення на засадах справедливості.

30. Уряд доводив, що немає підстав присуджувати відшкодування будь-якої шкоди, оскільки у цій справі не було порушення Конвенції.

31. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявницям спільно 3000 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

32. Заявниці також стверджували, що зазнали різних витрат на поштові відправлення, витрат на подорожі, лікування тощо у зв’язку з цим провадженням, проте, не зазначали суму своєї вимоги.

33. Уряд стверджував, що вимогу слід відхилити.

34. Згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі, зважаючи на наявні у нього документи та з урахуванням вищезазначених критеріїв, Суд вважає, що немає підстав для присудження будь-якої суми.

C. Пеня

35. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушення статті 2 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявницям спільно 3000 (три тисячі) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися; ця сума має бути конвертована у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявниць щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 26 лютого 2015 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Мілан БЛАШКО

Голова

Ангеліка НУССБЕРГЕР

Справа «Барсукови проти України» (Заява № 23081/07)

Рішення; Європейський суд з прав людини від 26.02.2015

Прийняття від 26.02.2015

Постійна адреса:

https://xn--80aagahqwyibe8an.com/go/974_a53

Законодавство України

станом на 21.09.2023

поточна редакція


Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 30.04.2015 — 2015 р., № 32, стор. 339, стаття 958

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Бахаров проти України» (Заява № 28982/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  2. Справа «Лях проти України» (Заява № 53099/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  3. Справа «Плешков та Плешкова проти України» (Заява № 5783/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  4. Справа «Дубас проти України» (Заява № 51222/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  5. Справа «Трачук проти України» (Заява № 24413/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  6. Справа «Удовиченко проти України» (Заява № 46396/14). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  7. Справа «Калугін проти України» (Заява № 25688/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  8. Справа «Давиденко проти України» (Заява № 45903/16). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  9. Справа «Володимир Торбіч проти України» (Заява № 14957/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  10. Справа «Трофименко проти України» (Заява № 18444/18). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  11. Справа «Борисов проти України» (Заява № 2371/11). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  12. Справа «Іскра проти України» (Заява № 12489/17). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  13. Справа «Пономаренко проти України» (Заява № 51456/17). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  14. Справа «Статівка проти України» (Заява № 64305/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  15. Справа «Мітсопулос проти України» (Заява № 62006/09). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  16. Справа «Надточій проти України» (Заява № 32899/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  17. Справа «Васильков проти України» (Заява № 77801/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  18. Справа «Гриненко проти України» (Заява № 65890/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  19. Справа «Васильков проти України» (Заява № 77801/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  20. Справа «Гриненко проти України» (Заява № 65890/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк