Справа «Бойчук та Распряхін проти України» (Заява № 61415/13 та 2 інші заяви - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2024
Справа «Бойчук та Распряхін проти України» (Заява № 61415/13 та 2 інші заяви - див. перелік у додатку)
11 квітня 2024 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Бойчук та Распряхін проти України»
Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Катержіна Шімачкова (<…>),
Микола Гнатовський (<…>), судді,
та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 21 березня 2024 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).
3. Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.
4. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ
5. Заявники скаржилися на обмеження їхнього доступу до судів. Вони посилалися, прямо чи по суті, на пункт 1 статті 6 Конвенції.
6. Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення з позовом щодо своїх прав або обов’язків цивільного характеру до судів або трибуналів. Це право на доступ не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які, однак, не можуть забороняти або скорочувати доступ особи у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана (див. рішення у справах «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), від 21 лютого 1975 року, пункт 36, Серія А № 18, «Пономаренко проти України» (Ponomarenko v. Ukraine), заява № 13156/02, пункт 36, від 14 червня 2007 року, «Мацюк проти України» (Matsyuk v. Ukraine), заява № 1751/03, пункт 28, від 10 грудня 2009 року, та «Кузьменко проти України» (Kuzmenko v. Ukraine), заява № 49526/07, пункт 25, від 09 березня 2017 року). Стаття 6 Конвенції не зобов’язує Договірні Сторони створювати суди апеляційної чи касаційної інстанцій. Проте там, де існують такі суди, мають дотримуватися гарантії статті 6 Конвенції, наприклад, держава має гарантувати громадянам ефективне право на доступ до судів для вирішення спору щодо їхніх прав та обов’язків цивільного характеру.
Крім того, до компетенції Суду не належить розгляд стверджуваних помилок щодо питань факту або права, яких припустилися національні суди, якщо тільки такі помилки не порушили права та свободи, що охороняються Конвенцією. З іншого боку, ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Гаврилов проти України» (Gavrilov v. Ukraine), заява № 11691/06, пункти 23-25, від 16 лютого 2017 року з подальшими посиланнями).7. У керівних справах «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, пункти 52-67, ЄСПЛ 2001-VI, «Малахов проти Молдови» (Malahov v. Moldova), заява № 32268/02, пункти 31-36, від 07 червня 2007 року, «Чорап проти Молдови» (Ciorap v. Moldova), заява № 12066/02, пункти 93-96, від 19 червня 2007 року, та «Мушта проти України» (Mushta v. Ukraine), заява № 8863/06, пункти 40-47, від 18 листопада 2010 року, Суд уже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо питань, аналогічних розглянутим у цій справі.
8. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі відповідні обмеження підірвали саму суть права заявників на доступ до суду.
9. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
10. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадані рішення у справах «Гаврилов проти України» (Gavrilov v. Ukraine), пункт 36, та «Кузьменко проти України» (Kuzmenko v. Ukraine), пункт 41, Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку, та відхиляє будь-які додаткові вимоги щодо справедливої сатисфакції, висунуті заявниками.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
2. Оголошує заяви прийнятними.
3. Постановляє, що ці заяви свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з обмеженням доступу до судів.
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці у додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
5. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 11 квітня 2024 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
заяв зі скаргами за пунктом 1 статті 6 Конвенції (обмеження у доступі до суду)
|
№ |
№ заяви, дата подання |
П.І.Б. заявника, рік народження |
П.І.Б. представника та місцезнаходження |
Конкретне порушення, на яке скаржилися |
Практика |
Факти та відповідна інформація |
Сума, присуджена кожному заявнику в якості відшкодування моральної шкоди (в євро)-1 |
|
1 |
61415/13 16.09.2013 та 28604/14 24.05.2014 |
Петро Іванович БОЙЧУК 1954 |
Карвацький Руслан Миколайович с. Єзупіль |
Непередбачуваність та/чи занадто формалістичне застосування відповідних процесуальних норм; непосильна ставка судового збору у провадженні та/або ненадання правової допомоги |
«Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, пункти 52-67, ЄСПЛ 2001-VI; «Малахов проти Молдови» (Malahov v. Moldova), заява № 32268/02, пункти 31-36, від 07 червня 2007 року; «Чорап проти Молдови» (Ciorap v. Moldova), заява № 12066/02, пункти 93-96, від 19 червня 2007 року; «Мушта проти України» (Mushta v. Ukraine), заява № 8863/06, від 18 листопада 2010 року |
Заява № 61415/13 У вересні 2012 року заявник, який на той момент був безробітним і у зв’язку з чим отримував щомісячну допомогу у розмірі приблизно 80 євро, а також мав офіційний статус особи, чий дохід був меншим «прожиткового мінімуму» (малозабезпечений), звернувся до Тисменицького районного суду (далі - суд першої інстанції) з адміністративним позовом проти органів державної влади, оскаржуючи їхню відмову підвищити його грошову допомогу, аби вона дорівнювала офіційному «прожитковому мінімуму», місячний розмір якої у 2012 років становив близько 110 євро. У зв’язку з цим він надав, inter alia, офіційні документи щодо свого статусу та доходів. 11.12.2012 суд першої інстанції, звільнивши заявника від сплати відповідного судового збору (приблизно 10 євро) та розглянувши позов по суті, залишив його без задоволення, не встановивши неправомірності у діях органів державної влади. Ухвалою від 14.02.2013 Львівський апеляційний адміністративний суд повернув апеляційну скаргу заявнику як неприйнятну у зв’язку з несплатою ним відповідного судового збору у розмірі приблизно 5 євро та, зокрема, постановив, що заявник не надав документів на підтвердження свого клопотання про звільнення його від сплати цього збору відповідно до статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України 2005 року, у редакції чинній на момент подій. 27.02.2013 Вищий адміністративний суд України (далі - касаційний суд) задовольнив клопотання заявника про подання касаційної скарги на ухвалу апеляційного суду від 14 лютого 2013 року, якою його апеляційну скаргу було повернуто, без сплати судового збору у зв’язку з браком у нього коштів. 21.08.2013 касаційний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заявника на ухвалу апеляційного суду 14.02.2013, якою його апеляційну скаргу було повернуто, як необґрунтовану, не навівши жодних конкретних мотивів у зв’язку з цим. Таким чином, апеляційна скарга заявника на постанову суду першої інстанції від 11.12.2012 не була розглянута по суті. Заява № 28604/14 Декількома рішеннями, ухваленими у період з жовтня до грудня 2013 року, Тисменицький районний суд і Львівський апеляційний адміністративний суд відмовляли у розгляді позову заявника, аналогічного поданому у вересні 2012 року (див. заяву № 61415/13) за винятком того, що цей позов стосувався іншого періоду часу, а також у розгляді апеляційної скарги по суті у зв’язку з несплатою ним судового збору у розмірі близько 10 і 5 євро відповідно. Суди постановили, що клопотання заявника про звільнення його від обов’язку сплатити ці збори були необґрунтованими, не навівши додаткових відомостей у зв’язку з цим. Остаточною ухвалою від 14 січня 2014 року Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заявника, не встановивши неправомірності у діях судів нижчих інстанцій |
900 |
|
2 |
77718/13 11.10.2013 |
Ігор Олексійович РАСПРЯХІН 1967 |
Тарахкало Михайло Олександрович м. Київ |
Непередбачуваність та/чи занадто формалістичне застосування відповідних процесуальних норм; непосильна ставка судового збору у провадженні та/або ненадання правової допомоги |
«Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, пункти 52-67, ЄСПЛ 2001-VI; «Малахов проти Молдови» (Malahov v. Moldova), заява № 32268/02, пункти 31-36, від 07 червня 2007 року; «Чорап проти Молдови» (Ciorap v. Moldova), заява № 12066/02, пункти 93-96, від 19 червня 2007 року; «Мушта проти України» (Mushta v. Ukraine), заява № 8863/06, від 18 листопада 2010 року |
15 січня 2010 року Кіровський районний суд міста Кіровограда задовольнив позов колишньої дружини заявника про розірвання шлюбу, поки він тимчасово перебував під вартою під час кримінального провадження щодо нього. 19 лютого 2013 року Апеляційний суд Кіровоградської області залишив це рішення без змін. 22 квітня 2013 року Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ України (далі - ВССУ) повернув касаційну скаргу заявнику як неподану у зв’язку з несплатою ним судового збору у розмірі близько 7 євро. ВССУ постановив, що заявник не довів, що у нього не було коштів для сплати збору, і тому відхилив його клопотання про звільнення від обов’язку сплати такого збору згідно зі статтею 82 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року, у редакції чинній на момент подій, яке підтверджувалося довідкою, виданою адміністрацією слідчого ізолятора, яка засвідчувала, що заявник безперервно перебував у цій установі з 2009 року та не мав доходів |
900 |
-1 Та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам.
Публікації документа
- Офіційний вісник України від 06.08.2024 — 2024 р., № 68, стаття 4109