Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

Справа «Брайловська проти України» (Заява № 14031/09). Європейський суд з прав людини. 2020

Документ актуальний на 20.07.2020
завантажити документ, актуальний на поточний час

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ята секція

РІШЕННЯ

(Справедлива сатисфакція)

Справа «Брайловська проти України»

(Заява № 14031/09)

СТРАСБУРГ

14 травня 2020 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Брайловська проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Йонко Грозєв (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Віктор Соловейчік (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 21 квітня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 14031/09), яку 17 лютого 2009 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Раїса Михайлівна Брайловська (далі - заявниця).

2. В рішенні, ухваленому 06 червня 2019 року (далі - основне рішення), Суд постановив, що вилучення квартири заявниці у м. Ялті не відповідало принципу законності, і тому було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справі «Брайловська проти України» (Braylovska v. Ukraine), заява № 14031/09, пункти 56-66 рішення, та пункт 2 резолютивної частини, від 06 червня 2019 року).

3. Відповідно до статті 41 Конвенції заявниця вимагала справедливу сатисфакцію матеріальної та моральної шкоди.

4. Оскільки питання про застосування статті 41 Конвенції не було готовим до вирішення, Суд відклав його розгляд і запропонував Уряду та заявниці протягом трьох місяців з дати повідомлення про це рішення подати свої письмові зауваження з цього питання і, зокрема, поінформувати Суд про досягнення ними будь-якої угоди (там само, пункт 75 та пункт 4 резолютивної частини).

5. Заявниця та Уряд не досягли угоди.

Обидві сторони надали свої зауваження.

ПРАВО

6. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

I. ШКОДА

A. Доводи сторін

1. Заявниця

7. Зазначивши, що за обставин цієї справи повернення квартири на вулиці Пушкінській було б практично неможливим через політичний контекст і з огляду на реконструкцію будівлі, в якій знаходилася квартира, заявниця просила Суд відшкодувати її матеріальні збитки шляхом компенсації ринкової вартості квартири, яку вона оцінила в 2 305 861,26 українських гривень (далі - грн, еквівалент 208 835,30 євро за курсом на 31 грудня 2013 року). Її обрахунки ґрунтувалися на вартості квартири сусідів у будинку на вулиці Пушкінській, яка, як стверджується, була придбана у лютому 2005 року за 103 657,94 євро, та доданого до неї індексу інфляції. Площа квартири сусідів становила 43,2 кв.м, тобто на 5 кв.м більше ніж квартира заявниці, проте, на відміну від квартири заявниці, там не було туалету та ванної кімнати. Як стверджується, компанія надала відповідний договір купівлі-продажу під час провадження у національних судах.

8. Заявниця також вимагала 120 750 євро в якості відшкодування втраченого прибутку через неможливість надавати квартиру на вулиці Пушкінській в оренду. У зв’язку з цим вона посилалася на поточну вартість оренди квартири в сусідньому будинку, вказану на веб-сайті booking.com.

9. Заявниця також вимагала відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 євро у зв’язку зі стресом, спричиненим незаконним відчуженням її майна.

2. Уряд

10. Уряд заперечив проти вимоги заявниці щодо відшкодування матеріальної шкоди як необґрунтованої та не підтвердженої доказами. Він стверджував, що заявниця не надала жодних документів, в яких би містилася оцінка ринкової вартості квартири на вулиці Пушкінській. Уряд також наголосив, що в якості компенсації за відчужене майно заявниці було надано квартиру на вулиці Сосновій. Якби заявниця вважала, що вартість цієї квартири не була співставна з вартістю квартири на вулиці Пушкінській, то під час провадження у Суді вона б вимагала різницю, надавши відповідні докази, проте не зробила цього.

11. Уряд стверджував, що йому не вдалося отримати експертний звіт про оцінку нерухомого майна щодо обох квартир за відсутності відповідної технічної документації обох об’єктів нерухомого майна. У зв’язку з цим він зазначив, що Україна втратила фактичний контроль над Кримським півостровом у лютому 2014 року і з того часу не мала доступу до даних, що зберігалися на цій частині її території.

12. Уряд також вказав на спекулятивний характер вимоги заявниці щодо втрати майбутнього прибутку і стверджував, inter alia, що вона не надала жодних доказів для підтвердження здачі нею квартири в оренду, наприклад, довідки від податкових органів влади щодо сплати нею податків від здійснення такої діяльності.

13. Насамкінець Уряд вважав, що встановлення порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції буде достатньою компенсацією будь-якої моральної шкоди, якої зазнала заявниця.

B. Оцінка Суду

14. Суд повторює, що для виправлення порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції найкращим є відновлення права власності потерпілих (див., наприклад, рішення у справі «Папаміхалопулос та інші проти Греції» (Papamichalopoulos and Others v. Greece), стаття 50), від 31 жовтня 1995 року, пункт 34, Серія A № 330B). У таких справах очікується, що Уряд держави-відповідача відновить стан, який існував до порушення (див. «Ассанідзе проти Грузії» [ВП] (Assanidze v. Georgia) [GC], заява № 71503/01, пункт 198, ЄСПЛ 2004-II).

15. Однак за обставин цієї справи Суд погоджується із заявницею, що повернути квартиру на вулиці Пушкінській буде технічно неможливо, та що мають бути використані інші засоби компенсації заявниці повної вартості вилученого майна.

16. У зв’язку з цим Суд зауважує, що національні органи влади надали заявниці квартиру на вулиці Сосновій в якості компенсації за вилучене майно (див. пункти 12, 20, 23 та 27 основного рішення). Тому порушується питання, чи покрила така «компенсація» вартість квартири на вулиці Пушкінській у повному обсязі.

17. Суд вважає, що розмір матеріальних збитків заявниці, якщо такі були, слід оцінювати з посиланням на вартість нерухомого майна у серпні 2008 року, дату припинення права власності (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Вістінш і Перепьолкінс проти Латвії» [ВП] (<...>) [GC] (Справедлива сатисфакція), заява № 71243/01, пункт 36, від 25 березня 2014 року).

18. Проте Суд зазначає, що під час провадження у Суді заявниця не надала жодних експертних звітів чи інших доказів щодо ринкової вартості обох відповідних квартир на зазначену дату (див., для порівняння, рішення у справі «Хакобян та Амірханян проти Вірменії» (Hakobyan та Amirkhanyan v. Armenia), заява № 14156/07, пункт 58, від 17 жовтня 2019 року). Натомість заявниця самостійно оцінила вартість квартири на вулиці Пушкінській виключно на підставі порівняння з ціною, за яку було продано квартиру в тому самому будинку в лютому 2005 року. Хоча порівняння цін купівлі-продажу як метод оцінки є прийнятний як такий (див., наприклад, рішення у справі «Ткачеви проти Росії» (Tkachevy v. Russia), заява № 35430/05, пункт 15, від 04 квітня 2013 року), у цій справі Суд не може вважати достовірною здійснену заявницею оцінку, оскільки вона випливає з її власних тверджень, що сусідня квартира не була в такому самому стані, як її власна, і, крім того, існувала трирічна різниця між стверджуваною датою придбання сусідньої квартири та датою виселення заявниці з її майна. Заявниця не надала жодного порівняльного аналізу щодо ринкової вартості інших квартир, подібних до квартири на вулиці Пушкінській та виставлених на продаж у серпні 2008 року.

19. Отже, у Суду немає жодних доказів, які б підтверджували, що на момент відчуження квартира на вулиці Пушкінській була дорожчою за квартиру на вулиці Сосновій. Насправді, у своїй переформульованій вимозі щодо справедливої сатисфакції заявниця жодним чином не згадала про це та не надала інформації стосовно квартири на вулиці Сосновій. За відсутності відповідних доказів Суд не може дійти висновку, що надана заявниці на національному рівні компенсація за позбавлення майна була неналежною. Тому він відхиляє цю частину вимоги заявниці як необґрунтовану.

20. Щодо вимоги заявниці про відшкодування втраченого прибутку за період після відчуження майна Суд, перш за все, зазначає, що вона обґрунтувала свою вимогу простим припущенням, що вона могла надавати квартиру на вулиці Пушкінській в оренду протягом років, коли була позбавлена свого майна. Водночас вона не надала переконливих доказів, що в минулому надавала цю квартиру в оренду. Крім того, для обґрунтування відповідних збитків вона не надала жодної інформації щодо вартості оренди квартири на вулиці Сосновій. Отже, ця частина її вимоги має бути відхилена як спекулятивна та необґрунтована.

21. Насамкінець Суд вважає, що заявниця мала зазнати певних страждань у зв’язку з встановленим порушенням і на засадах справедливості присуджує їй 3 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

II. СУДОВІ ТА ІНШІ ВИТРАТИ

22. Суд підтверджує, що вже ухвалив рішення за цим пунктом в основному рішенні.

III. ПЕНЯ

23. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 3 000 (три тисячі) євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

2. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 14 травня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Віктор СОЛОВЕЙЧІК

Голова

Йонко ГРОЗЄВ

Справа «Брайловська проти України» (Заява № 14031/09)

Рішення; Європейський суд з прав людини від 14.05.2020

Прийняття від 14.05.2020

Постійна адреса:

https://xn--80aagahqwyibe8an.com/go/974_e98

Законодавство України

станом на 31.08.2023

поточна редакція


Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 14.07.2020 — 2020 р., № 54, стор. 110, стаття 1692

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Бахаров проти України» (Заява № 28982/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  2. Справа «Лях проти України» (Заява № 53099/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  3. Справа «Плешков та Плешкова проти України» (Заява № 5783/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  4. Справа «Дубас проти України» (Заява № 51222/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  5. Справа «Трачук проти України» (Заява № 24413/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  6. Справа «Надточій проти України» (Заява № 32899/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  7. Справа «Васильков проти України» (Заява № 77801/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  8. Справа «Гриненко проти України» (Заява № 65890/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  9. Справа «Васильков проти України» (Заява № 77801/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  10. Справа «Гриненко проти України» (Заява № 65890/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  11. Справа «Подлєсная проти України» (Заява № 23002/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  12. Справа «Максименко проти України (№ 2)» (Заява № 45547/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  13. Справа «Корнацький проти України» (Заява № 19854/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  14. Справа «Авраамова проти України» (Заява № 2718/12). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  15. Справа «Трєт’як проти України» (Заява № 10919/20). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  16. Справа «Пономаренко проти України» (Заява № 17030/20). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  17. Справа «Гему проти України» (Заява № 16025/06). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  18. Справа «Сердюков проти України» (Заява № 11623/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  19. Справа «Шановський проти України» (Заява № 61431/15). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  20. Справа «Демидецький проти України» (Заява № 50829/09). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк