Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

Справа «Чернов проти України» (Заява № 16432/10). Європейський суд з прав людини. 2020

Документ актуальний на 03.06.2021
завантажити документ, актуальний на поточний час

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Чернов проти України»

(Заява № 16432/10)

СТРАСБУРГ

10 грудня 2020 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Чернов проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 16432/10), яку 13 березня 2010 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Олександр Геннадійович Чернов (далі - заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі -Уряд) про скаргу за статтею 4 Протоколу № 7 до Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 12 листопада 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ВСТУП

Заява стосується права не бути притягненим до суду або покараним двічі. Після відбуття триденного адміністративного арешту за вчинення дрібного хуліганства заявник згодом у зв’язку з тими самими фактами був визнаний винним у вчиненні хуліганства у порядку кримінального провадження.

ФАКТИ

1. Заявник народився у 1965 році і проживає у м. Суми. Заявника, якому було надано правову допомогу, представляла пані Г.В. Овдієнко - юрист, що практикує у м. Харкові.

2. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

3. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

I.

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ЗАЯВНИКА

4. 20 червня 2007 року заявника затримали за вчинення адміністративного правопорушення.

5. 21 червня 2007 року Зарічний районний суд міста Суми встановив, що 20 червня 2007 року близько 22 год. 00 хв. заявник, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння на вулиці Прокоф’єва у м. Суми, висловлювався нецензурною лайкою, агресивно реагував на зауваження працівників міліції, висловлював на їхню адресу брутальну лайку та намагався зчинити бійку, чим порушив громадський порядок і спокій, а також образив людську гідність та мораль. Суд визнав заявника винним у вчиненні «дрібного хуліганства» - правопорушення, передбаченого статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та наклав на нього стягнення у виді триденного адміністративного арешту.

6. Ця постанова набрала законної сили та не підлягала оскарженню.

7. Заявник відбував своє покарання з 21 по 23 червня 2007 року.

8. 28 січня 2008 року прокурор подав протест на постанову. У відповідному витягу із протесту зазначалося:

«... [Заявник] був притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку і ображання людської гідності та моралі, що виразилося в намаганні вчинити бійку, нереагуванні на зауваження працівників міліції, висловлюванні брутальної лайки, що мало місце 20 червня 2007 року близько 22 години біля будинку № 6 по вулиці Прокоф’єва у м. Суми.

За даним фактом … прокурором Зарічного району міста Суми М. 16 липня 2007 року порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 296 Кримінального кодексу України, по якій на даний час Чернова О.Г. притягнуто в якості обвинуваченого в скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України.

Згідно зі статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративна відповідальність за порушення, передбачені Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальну відповідальність. В даному ж випадку вчинені Черновим О.Г. дії тягнуть за собою кримінальну відповідальність …».

9. 06 лютого 2008 року Зарічний районний суд міста Суми скасував свою постанову від 21 червня 2007 року.

10. Заявник оскаржив цю постанову до Апеляційного суду Сумської області.

11. 25 лютого 2008 року Апеляційний суд Сумської області залишив без змін постанову Зарічного районного суду міста Суми від 06 лютого 2008 року.

II. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ЗАЯВНИКА

12. 22 червня 2007 року на підставі направлення помічника прокурора Зарічного району міста Суми від 21 червня 2007 року була проведена судово-медична експертиза двох осіб, Му. та П., і встановлено, що у них були легкі тілесні ушкодження, які вони могли отримати 20 червня 2007 року.

13. 16 липня 2007 року прокурор Зарічного району міста Суми порушив кримінальну справу щодо заявника за підозрою у вчиненні 20 червня 2007 року хуліганства - злочину, передбаченого статтею 296 Кримінального кодексу України. Прокурор встановив, що 20 червня 2007 року близько 22 год. 00 хв. на вулиці Прокоф’єва у м. Суми заявник з хуліганських спонукань спричинив тілесні ушкодження Му. та П.

14. 04 серпня 2007 року заявника було оголошено у розшук.

15. 14 вересня 2007 року на підставі постанови слідчого Зарічного відділу міліції СМВ УМВС в Сумській області від 20 серпня 2007 року було проведено ще одну судово-медичну експертизу Му. та П. Посилаючись на описову частину судово-медичної експертизи від 22 червня 2007 року, експерт дійшов висновку, що Му. і П. мали легкі тілесні ушкодження, які могли утворитися в результаті дії тупих предметів.

16. 23 грудня 2007 року заявника затримали за підозрою у вчиненні хуліганства - злочину, передбаченого частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України, а саме: заподіянні тілесних ушкоджень Му. та П. 20 червня 2007 року приблизно о 22 год. 00 хв. на вулиці Прокоф’єва у м. Суми.

17. 29 січня 2008 року заявнику було пред’явлено обвинувачення у вчиненні хуліганства, передбаченого частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України.

18. 14 липня 2008 року Зарічний районний суд міста Суми визнав заявника винним у вчиненні хуліганства, передбаченого частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України, та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк два роки. Суд нічого не вказав стосовно провадження у справі про адміністративне правопорушення або триденний адміністративний арешт заявника. Заявник, його два представники та прокурор оскаржили цей вирок до Апеляційного суду Сумської області.

19. 07 жовтня 2008 року Апеляційний суд Сумської області скасував вирок у зв’язку з невідповідністю між фактами справи та висновком суду (суд першої інстанції вказав 17 год. 00 хв. як час вчинення злочину, тоді як у постанові про порушення кримінальної справи та показаннях потерпілих робилося посилання на 22 год. 00 хв.; суд першої інстанції не описав «хуліганські дії», оскільки вони були викладені в диспозиції відповідного закону), а також на тій підставі, що вирок був занадто м’який. Суд повернув справу на новий розгляд.

20. 29 жовтня 2008 року суддя Ма. Зарічного районного суду міста Суми, яка розглядала адміністративну справу щодо заявника та ухвалила постанову у справі про адміністративне правопорушення, заявила про самовідвід від розгляду кримінальної справи. У відповідній частині її заяви про самовідвід було зазначено:

«В моє провадження була передана кримінальна справа № 1-464/08 по обвинуваченню [заявника] за частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України.

… Вважаю, що існують обставини, що виключають мою участь як судді у розгляді вказаної справи з наступних підстав. … 21 червня 2007 року мною був розглянутий адміністративний матеріал № 312128/07 про притягнення Чернова О.Г. до адміністративної відповідальності за статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення. За результатами розгляду вказаної справи прийнята постанова про притягнення останнього до адміністративної відповідальності, накладено стягнення у вигляді арешту строком на три доби. В подальшому зазначена постанова мною була скасована за протестом прокурора Зарічного району внаслідок того, що в ході додаткової перевірки, проведеної прокуратурою, в діях Чернова О.Г., за які він був притягнутий судом до адміністративної відповідальності, вбачалися ознаки злочину, передбаченого статтею 296 Кримінального кодексу України. Тому я заявляю собі самовідвід».

21. 29 грудня 2008 року Зарічний районний суд міста Суми встановив, що 20 червня 2007 року близько 22 год. 00 хв. заявник, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння на вулиці Прокоф’єва у м. Суми, зустрів Му. та безпричинно схопився за золотий ланцюжок, який знаходився на шиї останнього, і пошкодив його. Заявник, висловлюючись нецензурною лайкою, почав бити Му. ногами та руками по голові та різних частинах тіла, і цим заподіяв йому легкі тілесні ушкодження.

22. Ще одна потерпіла, П., в судовому засіданні пояснила, що була знайома з Му., оскільки вони раніше працювали разом у відділі міліції. 20 червня 2007 року близько 22 год. 00 хв. П. зустріла Му. на вулиці Прокоф’єва та розмовляла з ним, коли заявник почав бійку. П. почала кричати, що вона зателефонує до міліції. Потім заявник пішов. Му. телефонував до міліції зі свого мобільного телефону, коли заявник підбіг до нього, вихопив його телефон і кинув на проїжджу частину. Потім заявник знову пішов. Му. зателефонував до міліції з мобільного телефону П. Поки Му. розмовляв по телефону з черговим працівником міліції, заявник знову повернувся до нього. П. намагалася зупинити заявника, схопивши його за рукав сорочки, але заявник, чинивши опір, пошкодив її футболку та наніс їй удар кулаком в обличчя, заподіявши легкі тілесні ушкодження і пошкодивши її окуляри. Потім він знову пішов. У цей момент прибули працівники міліції. П. та Му. пояснили, що сталося, та вказали прикмети заявника. Через декілька хвилин працівники міліції зупинили заявника. Му. і П. підтвердили, що це була та сама людина, яка розпочала бійку. Згодом заявника доставили до відділу міліції.

23. У своєму вироку Зарічний районний суд міста Суми зазначив, що показання потерпілих слід покласти в основу для винесення обвинувального вироку, оскільки ці показання були логічними, послідовними та доповнювалися іншими доказами. Суд кваліфікував поведінку заявника як «хуліганство» - злочин, передбачений частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України, та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк два роки та один місяць.

24. Заявник, його представник і прокурор звернулися до Апеляційного суду Сумської області з апеляційними скаргами. Заявник скаржився, inter alia, на те, що, обираючи йому покарання у виді позбавлення волі на строк два роки та один місяць, Зарічний районний суд міста Суми не врахував його триденного адміністративного арешту.

25. 10 березня 2009 року Апеляційний суд Сумської області залишив без змін вирок суду першої інстанції в частині щодо визнання заявника винним, але зменшив строк позбавлення волі з двох років та одного місяця до двох років. Покарання було зменшено у зв’язку з тим, що у своєму вироку від 07 жовтня 2008 року колегія суддів Апеляційного суду Сумської області не посилалася на строк позбавлення волі, і незважаючи на будь-які аргументи щодо м’якості призначеного покарання, Зарічний районний суд міста Суми не мав права погіршувати становище заявника, продовжуючи строк позбавлення волі до двох років та одного місяця, відступаючи, таким чином, від попереднього вироку суду першої інстанції, яким заявнику було обрано покарання у виді позбавлення волі на строк два роки. Прокурор, заявник та його представник подали касаційні скарги. Заявник скаржився, inter alia, на те, що його двічі притягнули до відповідальності за одне і те саме правопорушення.

26. 24 вересня 2009 року Верховний Суд України залишив ухвалу апеляційного суду без змін. У відповідь на скаргу заявника, що його двічі притягнули до відповідальності за одне і те саме правопорушення, суд пояснив, що Зарічний районний суд міста Суми задовольнив протест прокурора щодо скасування постанови від 21 червня 2007 року та «закрив» справу про адміністративне правопорушення. З цієї причини суд дійшов висновку, що заявник не притягався до відповідальності двічі за одне і те саме правопорушення.

ВІДПОВІДНА НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА

27. Стаття 61 Конституції України від 28 липня 1996 року передбачає:

«Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення...

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер».

28. Відповідні частини Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 року (у редакції, чинній на момент подій) передбачали:

Стаття 9 - Поняття адміністративного правопорушення

«...Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.».

Стаття 173 - Дрібне хуліганство

«Дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян,- тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, а в разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім,- адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.».

Стаття 287 - Право оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення

«Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим ...

Постанова … суду про накладення адміністративного стягнення є остаточною і оскарженню … не підлягає …».

Стаття 290 - Опротестування постанови по справі про адміністративне правопорушення

«Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути опротестовано прокурором.».

29. Стаття 296 Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року (у редакції, чинній на момент подій) передбачала:

Стаття 296 - Хуліганство

«1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом,- карається … обмеженням волі на строк до п’яти років.

...

3. Дії, передбачені частинами першою … цієї статті, якщо вони … пов’язані з опором представникові влади … [або] іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії,- караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років».

30. Пункт 9 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року (у редакції, чинній на момент подій) передбачав:

Стаття 6 - Обставини, що виключають провадження в кримінальній справі

«Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю [якщо]:

...

(9) щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;

...».

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 4 ПРОТОКОЛУ № 7 ДО КОНВЕНЦІЇ

31. Заявник скаржився на те, що оскільки його притягнули до кримінальної відповідальності за вчинення «хуліганства» після того, як раніше його було притягнено до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення «дрібне хуліганство», у зв’язку з яким він відбув триденний арешт, його вдруге притягнули до суду за одне і те саме правопорушення. Він посилався на статтю 4 Протоколу № 7 до Конвенції, яка передбачає:

«1. Нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.

2. Положення попереднього пункту не перешкоджають відновленню провадження у справі згідно із законом та кримінальною процедурою відповідної держави за наявності нових або нововиявлених фактів чи в разі виявлення суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи.

3. Жодних відступів від положень цієї статті не допускається на підставі статті 15 Конвенції.».

А. Прийнятність

32. Суд зазначає, що ця заява не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

1) Доводи сторін

(а) Заявник

33. Заявник скаржився на те, що його вдруге притягнули до суду та покарали в порядку кримінального провадження за те саме правопорушення, у вчиненні якого він був визнаний винним у порядку адміністративного провадження.

34. Заявник стверджував, що факти, які стали підставою для порушення як адміністративного, так і кримінального проваджень, були, по суті, однаковими, якщо не ідентичними. У постанові по справі про адміністративне правопорушення від 21 червня 2007 року суд встановив, що 20 червня 2007 року близько 22 год. 00 хв. поблизу вулиці Прокоф’єва у м. Суми заявник, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, висловлювався нецензурною лайкою, агресивно реагував на зауваження працівників міліції та намагався вчинити бійку. У постанові про порушення кримінальної справи від 16 липня 2007 року прокурор зазначив, що у той день і у тому ж місці заявник під час вчинення хуліганських дій спричинив тілесні ушкодження двом «працівникам міліції». У своєму вироку від 29 грудня 2008 року Зарічний районний суд міста Суми встановив, що в ту ж дату, місце та час, які зазначені у постанові по справі про адміністративне правопорушення від 21 червня 2007 року, заявник, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, зустрів потерпілого та порушив громадський порядок, схопив потерпілого за золотий ланцюжок, порвав його і зрештою спричинив потерпілому тілесні ушкодження під час бійки. Заявник дійшов висновку, що всі три рішення стосувались одних і тих самих подій, які відбулися на вул. Прокоф’єва у м. Суми 20 червня 2007 року близько 22 год. 00 хв.

35. Крім того, заявник стверджував, що тілесні ушкодження, спричинені Му. та П., не слід вважати нововиявленими фактами, оскільки ці факти були відомі Зарічному районному суду міста Суми під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Якби потерпілі вважали, що правопорушення за своїм характером було кримінальним, вони або прокурор могли оскаржити постанову по справі про адміністративне правопорушення від 21 червня 2007 року, обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу неправильною кваліфікацією злочину. Потерпілі також не подали апеляційних скарг. Прокурор подав протест через більш ніж сім місяців з дати ухвалення постанови по справі про адміністративне правопорушення та більш ніж шість місяців з дня порушення кримінальної справи. Заявник також стверджував, що у зв’язку із затримкою протест та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення ні на що не вплинули, оскільки заявник вже відбув свій адміністративний арешт.

(b) Уряд

36. Посилаючись на лист Зарічного районного суду міста Суми до територіального управління юстиції від 14 серпня 2019 року, Уряд повідомив, що матеріали по справі про адміністративне правопорушення були знищені у зв’язку із закінченням строку зберігання.

37. Уряд додав, що заявника вдруге не притягували до відповідальності та не карали за одне і те саме правопорушення, оскільки адміністративну справу було порушено у зв’язку з поведінкою заявника, який, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння на вулиці, висловлювався нецензурною лайкою та агресивно реагував на зауваження працівників міліції, тоді як кримінальна справа стосувалася заподіяння тілесних ушкоджень третім особам і пошкодження майна.

38. Посилаючись на пункт 2 статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції, Уряд також стверджував, що порушення кримінальної справи щодо заявника насправді було відновленням попередньої справи і було виправданим наявністю нових фактів. Водночас постанова по справі про адміністративне правопорушення була згодом скасована.

2) Оцінка Суду

39. Застосовні принципи наведені в рішеннях у справах «Сергій Золотухін проти Росії» [ВП] (Sergey Zolotukhin v. Russia) [GC], заява № 14939/03, пункти 78-84, ЄСПЛ 2009), «А та Б проти Норвегії» [ВП] (A and B v. Norway) [GC], заяви № 24130/11 та 29758/11, пункти 117-134, від 15 листопада 2016 року), та «Міхалаке проти Румунії» [ВП] (Mihalache v. Romania) [GC], заява № 54012/10, пункти 47-49, 54, 131-133, від 08 липня 2019 року.

40. Відповідно до статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції Суд має встановити, чи було адміністративне провадження кримінальним за своїм характером, чи були однаковими правопорушення, у зв’язку з якими заявника було притягнено до відповідальності (idem), чи було ухвалено остаточне рішення та чи було дублювання проваджень (bis).

(а) Чи було адміністративне провадження кримінальним за своїм характером

41. Суд зазначає, що раніше встановив у справі «Ігор Тарасов проти України» (Igor Tarasov v. Ukraine), заява № 44396/05, пункт 25, від 16 червня 2016 року, що адміністративне правопорушення «дрібне хуліганство», передбачене статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, підпадало під визначення «кримінальної процедури» у розумінні статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції. У цій справі немає підстав відходити від зазначеного висновку. Тим більше з огляду те, що заявник провів три дні під адміністративним арештом.

(b) Чи були однаковими правопорушення, у зв’язку з якими заявника було притягнено до відповідальності

42. Поняття «те саме правопорушення» - елемент idem принципу ne bis in idem у статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції - слід розуміти як заборону кримінального переслідування або судового розгляду у справі щодо другого «правопорушення», якщо вони витікають з ідентичних, або, по суті, одних і тих самих фактів (див. згадане рішення у справі «Сергій Золотухін проти Росії» (Sergey Zolotukhin v. Russia), пункт 82). В рішенні у справі «Сергій Золотухін проти Росії» (Sergey Zolotukhin v. Russia) Суд встановив, що важливо було зосередитися на тих фактах справи, які складали сукупність конкретних фактичних обставин стосовно одного й того ж обвинуваченого, та були нерозривно пов’язані між собою у часі та просторі, наявність таких фактів мала бути доведена для засудження або порушення кримінальної справи (там само, пункт 84).

43. У цій справі Суд зазначає, що як адміністративне, так і кримінальне провадження стосувалися поведінки заявника в одну і ту ж дату, в один і той же проміжок часу, в одному й тому ж місці, і в обох провадженнях його поведінка описувалася як порушення громадського порядку та спокою, а його дії кваліфікувалися як «дрібне хуліганство» (адміністративне провадження) та як «хуліганство» (кримінальне провадження).

44. Однак є відмінності. Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосувалося поведінки заявника, який, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, висловлювався нецензурною лайкою, агресивно реагував на зауваження працівників міліції (висловлював в їхню адресу брутальну лайку) та намагався вчинити бійку.

45. Кримінальне провадження також стосувалося поведінки заявника у стані алкогольного сп’яніння та висловлення нецензурної лайки. Крім того, воно було пов’язане із заподіянням Му. та П. тілесних ушкоджень, а також із пошкодженням їхнього майна.

46. Суд зазначає, що ці додаткові елементи у кримінальному провадженні випливали з тієї ж безперервної поведінки заявника, яка була лише частково описана в першому рішенні щодо визнання його винним, оскільки адміністративне провадження також містило обвинувачення у спробі вчинити бійку.

47. Насамкінець, якби факти адміністративної та кримінальної справ були абсолютно різними, прокурор не мав би подавати протест, щоб скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення, а судді Ма., яка ухвалила постанову по справі про адміністративне правопорушення, не довелося б заявляти самовідвід від розгляду кримінальної справи заявника.

48. Отже, Суд доходить висновку, що факти, які двічі призвели до притягнення заявника до відповідальності, були нерозривно пов’язані між собою, а оцінка національних судів у кримінальному провадженні, по суті, стосувалася тих самих фактів, які були розглянуті у справі про адміністративне правопорушення (див., для порівняння, згадані рішення у справах «Сергій Золотухін проти Росії» (Sergey Zolotukhin v. Russia), пункт 97, «Ігор Тарасов проти України» (Igor Tarasov v. Ukraine), пункт 30, та рішення у справі «Шімкус проти Литви» (<...>), заява № 41788/11, пункт 50, від 13 червня 2017 року).

(с) Чи було ухвалено остаточне рішення

49. Не оскаржується, що визнання заявника винним у порядку адміністративного провадження було «остаточним» і до порушення кримінальної справи заявник уже відбув накладене на нього стягнення у вигляді адміністративного арешту. Цей факт був визнаний Урядом і відображений у матеріалах справи.

(d) Чи було дублювання проваджень (bis)

50. Насамперед Суд зазначає, що ця справа не стосується питання «подвійного провадження», враховуючи, що такі паралельні провадження, адміністративні та кримінальні, не передбачались національним законодавством. Навпаки, стаття 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачала, що адміністративна відповідальність наставала лише тоді, коли факти за своїм характером не тягнули за собою кримінальної відповідальності (див. пункт 28, та, в якості протилежного прикладу, згадане рішення у справі «А та Б проти Норвегії» (A and B v. Norway), пункт 120).

51. Суд також зазначає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення завершилося 21 червня 2007 року, коли Зарічний районний суд міста Суми визнав заявника винним у вчиненні дрібного хуліганства. 16 липня 2007 року було порушено кримінальну справу у зв’язку з тим, що основні факти тягнули за собою кримінальну відповідальність.

52. Однак Уряд заявив, що відновлення справи було виправдане нововиявленими фактами, а саме: заподіянням тілесних ушкоджень Му. та П. і пошкодженням їхнього майна.

53. Дійсно, у другому абзаці статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції вказано, що справа може бути відновлена згідно із законом відповідної держави за наявності нових або нововиявлених фактів (в разі виявлення суттєвих недоліків у судовому розгляді). Однак вбачається, що у даній справі ця умова виконана не була.

54. Як вбачається із судових рішень у кримінальному провадженні (див. пункт 22), працівники міліції зупинили заявника протягом кількох хвилин після того, як Му. та П. вказали його прикмети. Му. та П. впізнали його, і заявника доставили до відділу міліції. Отже, працівники міліції вже знали про бійку, яка відбулася 20 червня 2007 року між Му., П. та заявником.

55. Суд також зазначає, що з 21 червня 2007 року прокуратура знала про заподіяння тілесних ушкоджень (див. пункт 12), оскільки саме помічник прокурора направив Му. та П. на судово-медичну експертизу, під час якої 22 червня 2007 року було встановлено наявність «легких» тілесних ушкоджень. Тому під час додаткової перевірки прокуратурою нових фактів встановлено не було, оскільки вони вже були відомі як міліції, так і прокуратурі.

56. Крім того, Суд вважає, що скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення після порушення кримінальної справи не призвело до того, що останнє провадження почало відповідати принципу ne bis in idem, оскільки заявник вже відбув свій триденний адміністративний арешт. Варто зазначити, що Верховний Суд України не дійшов висновку, що кримінальне провадження суперечило принципу ne bis in idem.

57. Загалом, зазначених міркувань достатньо для висновку Суду, що національні органи влади продублювали кримінальні провадження, які стосувалися одних і тих самих фактів. Таким чином, заявника двічі було притягнено до суду та покарано за одне і те саме правопорушення, що є порушенням принципу ne bis in idem.

58. Отже, було порушено статтю 4 Протоколу № 7 до Конвенції.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

59. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

А. Шкода

60. Заявник вимагав 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

61. Уряд вважав зазначену суму надмірною та стверджував, що заявник не довів існування причинно-наслідкового зв’язку між стверджуваними порушеннями та сумою відшкодування моральної шкоди, яка вимагалася.

62. Суд вважає, що заявник мав відчувати несправедливість та розчарування у зв’язку з відновленням провадження. Враховуючи характер встановленого порушення та здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 4 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

В. Судові та інші витрати

63. Заявник вимагав 781 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у національних судах. Він надав угоду від 07 квітня 2008 року про надання послуг захисника в кримінальному процесі та додаток № 1, в якому було вказано про сплату адвокату суми у розмірі 3 000 українських гривень (далі - грн), що на той момент відповідало 378 євро. В іншому договорі від 18 січня 2008 року про надання послуг захисника в кримінальному процесі не було зазначено точної суми, яку необхідно було сплатити. Проте заявник стверджував, що за цим договором сплатив адвокату таку ж суму в розмірі 3 000 грн. Насамкінець він надав копії поштових квитанцій від 13 березня 2010 року на суму 68,61 грн (що на той момент відповідало 6,20 євро) та від 12 травня 2009 року на суму 7,80 грн (що на той момент відповідало 0,75 євро).

64. Уряд стверджував, що зазначена вимога не мала включатися до суми витрат на правову допомогу, оскільки стосувалася проваджень на національному рівні.

65. Суд зазначає, що заявнику було надано правову допомогу для компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді. Однак з огляду на наявні у Суду документи, його практику та той факт, що заявник був змушений захищатись у кримінальному провадженні, яке було порушено всупереч статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції (див. згадане рішення у справі «Міхалаке проти Румунії» (Mihalache v. Romania), пункт 151), Суд присуджує заявнику суму, яка вимагалася щодо витрат, понесених під час провадження у національних судах. Тому він надає заявнику 385 євро в якості компенсації судових та інших витрат.

С. Пеня

66. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушено статтю 4 Протоколу № 7 до Конвенції.

3. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 4 500 (чотири тисячі п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;

(іі) 385 (триста вісімдесят п’ять) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 10 грудня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Мартіна КЕЛЛЕР

Голова

Стефані МОРО-ВІКСТРОМ


Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 25.05.2021 — 2021 р., № 39, стор. 304, стаття 2356

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Борисов проти України» (Заява № 2371/11). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  2. Справа «Береза проти України» (Заява № 67800/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  3. Справа «Дедеш проти України» (Заява № 50705/13). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  4. Справа «Гранков проти України» (Заява № 16800/16). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  5. Справа «Величко проти України» (Заява № 22273/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  6. Справа «Каплатий проти України» (Заява № 39997/17). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  7. Справа «Гусєв проти України» (Заява № 25531/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  8. Справа «Кадура та Смалій проти України» (Заяви № 42753/14 та № 43860/14). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  9. Справа «Лещенко проти України» (Заяви № 14220/13 та № 72601/13). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  10. Справа «Авраімов проти України» (Заява № 71818/17). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  11. Справа «Александровська проти України» (Заява № 38718/16). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  12. Справа «Бідашко проти України» (Заява № 42475/19). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  13. Справа «Дембо та інші проти України» (Заява № 2778/18 та 46 інших заяв - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  14. Справа «Добринь проти України» (Заява № 27916/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  15. Справа «Бєліков проти України» (Заява № 57291/19). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  16. Заява № 32116/15, подана Дмитром Володимировичем Дьоміним, та інші проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  17. Заява № 26983/19, подана Сергієм Миколайовичем Бабуром проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  18. Заява № 52003/19, подана Олександром Володимировичем Басаном проти України (див. таблицю у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  19. Справа «Воронкін проти України» (Заява № 19112/20). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  20. Справа «Баранов та інші проти України» (Заява № 15027/20 та 3 інші заяви - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк