<<
>>

Справа «Денісов проти України» (Заява № 76639/11). Європейський суд з прав людини. 2018

Документ актуальний на 18.03.2019
завантажити документ, актуальний на поточний час

Справа «Денісов проти України» (Заява № 76639/11)СТРАСБУРГ25 вересня 2018 рокуАвтентичний перекладЦе рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.У справі «Денісов проти України»Європейський суд з прав людини, засідаючи Великою палатою, до складу якої увійшли:Гвідо Раймонді (<…>), Голова,Ангеліка Нуссбергер (<…>),Лінос-Олександр Сіціліанос (<…>),Ганна Юдківська (<…>),Хелена Єдерблом (<…>),Роберт Спано (<…>),Вінсент А. Де Гаетано (<…>),Ерік Мьосе (<…>),Андре Потоцький (<…>),Йонко Грозєв (<…>),Карло Ранцоні (<…>),Мартіньш Мітс (<…>),Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>),Олена Полачкова (<…>),Георгіс А. Сергідес (<…>),Марко Бошняк (<…>),Петер Пацолай (<…>), судді,та Франсуаза Елен-Пассо (<…>), заступник Секретаря секції,після обговорення за зачиненими дверима 18 жовтня 2017 року та 13 червня 2018 рокупостановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:ПРОЦЕДУРА1. Справу було розпочато за заявою (№ 76639/11), яку 08 грудня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Анатолій Олексійович Денісов (далі - заявник).2. Заявника представляли пані Дж. Гаврон та п. А. Халбан - юристи, які практикують у м. Лондоні. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. І. Ліщина.3. Заявник стверджував, зокрема, що його звільнення з посади голови апеляційного суду не було здійснене відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції та становило незаконне і непропорційне втручання у його приватне життя всупереч статті 8 Конвенції.4. 15 січня 2014 року про заяву було повідомлено Уряд.5. 25 квітня 2017 року після переговорів зі сторонами палата п’ятої секції Суду, до складу якої увійшли Англеліка Нуссбергер - Голова, Ерік Мьосе, Ганна Юдківська, Андре Потоцький, Йонко Грозєв, Карло Ранцоні, Мартіньш Мітс - судді, а також Мілан Блашко - заступник Секретаря секції, вирішила відмовитися від розгляду цієї справі на користь Великої палати і жодна зі сторін не заперечувала проти такої відмови (стаття 30 Конвенції та правило 72 Регламенту Суду).6. Склад Великої палати був визначений відповідно до положень пунктів 4 та 5 статті 26 Конвенції та правила 24 Регламенту Суду.7. Заявник та Уряд надали письмові зауваження щодо прийнятності та суті заяви. Додатково були отримані письмові зауваження від третьої сторони - Міжнародної комісії юристів, якій Головою Суду було надано право вступити у письмове провадження (пункт 2 статті 36 Конвенції та пункт 3 правила 44 Регламенту Суду)8. 18 жовтня 2017 року у Палаці прав людини у м. Страсбурзі відбувся публічний розгляд справи.У засіданні Суду взяли участь:(a) від Урядуп. І. Ліщина,Уповноважений,пані О. Давидчук, Секретаріат Урядового уповноваженого, Міністерство юстиції,пані Н. Рибачок, Секретаріат Урядового уповноваженого, Міністерство юстиції,Радники;(b) від заявникапані Дж. Гаврон,п. А. Халбан,Захисник.Суд заслухав виступи п. Ліщини, пані Гаврон та п. Халбана, а також їхні відповіді на запитання суддів.9. У листі від 24 листопада 2017 року заявник на прохання Суду доповнив свої вимоги щодо компенсації судових та інших витрат з метою врахування провадження у Великій палаті. 11 грудня 2017 року Уряд надав свої коментарі щодо його доповнених вимог.ФАКТИI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ10. Заявник народився 06 липня 1948 року та проживає у м. Києві.11. Суддівська кар’єра заявника розпочалась у 1976 році, коли він уперше був обраний на посаду судді районного суду. Протягом своєї суддівської кар’єри заявник обіймав посаду голови суду у декількох судах.12. 22 грудня 2005 року Верховна Рада України обрала заявника на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду.13. 10 листопада 2006 року Президент України призначив заявника виконувачем обов’язків голови Київського апеляційного адміністративного суду. 06 лютого 2009 року Рада суддів України (орган суддівського самоврядування) призначила його головою цього суду. Він був призначений строком на п’ять років, що означало, що він досягне пенсійного віку у липні 2013 року, до закінчення цього строку.A. Попередня перевірка виконання заявником обов’язків голови суду14. У лютому 2011 року Рада суддів адміністративних судів України (ще один орган суддівського самоврядування) вирішила, серед інших питань, перевірити роботу Київського апеляційного адміністративного суду. Перевірка була проведена у лютому та березні 2011 року та стосувалась 2009 і 2010 років, а також періоду з січня по лютий 2011 року.15. 24 травня 2011 року Рада суддів адміністративних судів України під головуванням судді К. звернулась до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) з поданням про звільнення заявника з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду у зв’язку з неналежним виконанням ним своїх адміністративних обов’язків. Подання ґрунтувалось на результатах зазначеної перевірки.B. Провадження у ВРЮ16. ВРЮ призначила засідання на 30 та 31 травня 2011 року і заявник був запрошений взяти у них участь. Однак з огляду на отриману 27 травня 2011 року інформацію від Київського апеляційного адміністративного суду, що заявник перебував у щорічній відпустці до 08 липня 2011 року, ВРЮ перенесла розгляд справи. Вона надіслала заявнику запрошення на наступне засідання, призначене на 14 червня 2011 року. У відповідь Київський апеляційний адміністративний суд повторно повідомив ВРЮ, що заявник перебував у відпустці до 08 липня 2011 року.17. 14 червня 2011 року ВРЮ розглянула справу за відсутності заявника та, посилаючись на статтю 20 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» і статтю 32-1 Закону України «Про Вищу раду юстиції», вирішила звільнити його з посади голови суду. ВРЮ зазначила, що «… в організації роботи Київського апеляційного адміністративного суду [були] наявні суттєві недоліки, упущення та прорахунки, а також грубі порушення визначених законом засад в організації та забезпеченні здійснення правосуддя». Вона вказала на те, що «неналежний стан організації роботи суду є наслідком недотримання головою суду п. А. Денісовим вимог чинного законодавства щодо здійснення своїх адміністративних повноважень». Вона також встановила, що «… розпорядчі документи, видані … п. А. Денісовим, про розподіл обов’язків між заступниками голови суду, формування судових палат і колегій, розподіл справ між суддями, а також кадрові та інші документи в окремих випадках [суперечили] вимогам [національного законодавства]». Зрештою вона зазначила, що недоліки в роботі заявника в якості голови суду включали в себе «… відсутність належного планування, здійснення контролю, ефективності використання кадрових ресурсів».18. За рішення проголосували члени ВРЮ, присутні при розгляді цього питання, у тому числі суддя К., Генеральний прокурор України та інші члени, пов’язані та не пов’язані з судовою владою. З вісімнадцяти присутніх членів вісім були суддями. Чотирнадцять голосів було віддано на користь звільнення заявника.19. Згідно з твердженнями заявника до складу ВРЮ, який розглядав його справу, входили двоє членів, які раніше ініціювали провадження щодо його звільнення з посади судді у зв’язку зі стверджуваним «порушенням присяги». Крім того, заявник стверджував, що голова ВРЮ та інший член ВРЮ раніше зв’язувались з ним, намагаючись, хоча і безрезультатно, вплинути на нього під час здійснення ним своєї професійної діяльності.20. 17 червня 2011 року голова ВРЮ звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з проханням забезпечити виконання рішення ВРЮ про звільнення заявника та негайно поінформувати ВРЮ щодо його виконання. 23 червня 2011 року заявник був звільнений зі своєї адміністративної посади, залишившись на посаді судді того самого суду.C. Провадження у Вищому адміністративному суді України21. Заявник оскаржив рішення ВРЮ до Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ), стверджуючи, що рішення про його звільнення було незаконним та необґрунтованим. У своєму позові заявник доводив, що ВРЮ не дотрималась вимог незалежного та безстороннього суду. Він наголошував, що ці вимоги було частиною процесуальних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, яка була застосовною до його справи у своєму цивільному аспекті, оскільки оскаржуване рішення суттєво вплинуло на його право на роботу та його професійну гідність. Заявник також стверджував, що не було забезпечено його право брати участь у засіданнях. Він стверджував, що рішення ВРЮ було викладене у загальних формулюваннях, у ньому не було посилань на жодні конкретні факти і не було вказано конкретного часу, коли ці факти мали місце. Заявник також просив ВАСУ взяти до уваги той факт, що його суддівська кар’єра перевищувала тридцять п’ять років, протягом двадцяти п’яти років він обіймав посади голови суду в декількох судах, був нагороджений за свою роботу у судовій системі, та що на початковому етапі його роботи на посаді голови Київського апеляційного адміністративного суду цей суд переїхав зі зруйнованої військової казарми до приміщення у центрі міста з належним обладнанням та достатньою кількістю залів судових засідань.22. Заявник також вимагав відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної зменшенням його заробітної плати, яка на дату подання позову становила 4034,33 українські гривні (далі - грн)-1, за період, який минув у липні та серпні 2011 року.__________-1 На момент подій близько 345 євро.23. 25 серпня 2011 року ВАСУ провів судове засідання за присутності заявника та вирішив повернути йому позов в частині щодо відшкодування моральної шкоди без розгляду його по суті. ВАСУ виніс ухвалу з цього питання, зазначивши, що вирішення цього питання не відносилося до його компетенції.24. 11 жовтня 2011 року ВАСУ відмовив у задоволенні позову заявника щодо його звільнення з адміністративної посади у зв’язку з його необґрунтованістю. У своїй постанові ВАСУ вказав, зокрема, що до його компетенції входило вирішення питання, чи було оскаржуване рішення прийняте законно, обґрунтовано, пропорційно та, серед інших вимог, безсторонньо. ВАСУ зазначив, що заявник не оскаржив фактів, що стали підставою для його звільнення, і тому ці факти вважались встановленими. Далі ВАСУ нагадав про недоліки в роботі заявника, за які він ніс відповідальність, та що право заявника взяти особисту участь у провадженні не було порушене, оскільки ВРЮ вжила всіх необхідних заходів для повідомлення його про засідання, а заявник не навів жодної поважної причини неявки на засідання. ВАСУ встановив, що ВРЮ діяла відповідно до Конституції України, Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та Закону України «Про Вищу раду юстиції». Вона також дотрималась Регламенту ВРЮ, який передбачав, що однією з підстав для звільнення судді з адміністративної посади є «порушення посадових обов’язків». У висновку ВАСУ зазначив, що ВРЮ не допустила порушень Конституції або законів України.25. Після звільнення з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду заявник продовжував працювати в якості постійного судді у тому самому суді до 20 червня 2013 року, коли Верховна Рада України звільнила його з посади судді після подання ним заяви про відставку.II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВОA. Конституція України від 28 червня 1996 року у редакції, чинній на час подій26. На момент подій відповідні положення Конституції України передбачали:... дивитись законодавчий акт

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>
Стаття 115 - Збори суддів

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Осипенков проти України» (Заява № 31283/17). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  2. Справа «Андрєєва проти України» (Заява № 24385/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  3. Справа «Журавльова проти України» (Заява № 45526/08). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  4. Справа «Іванов і Кашуба проти України» (Заяви № 12258/09 та № 54754/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  5. Справа «Бекетов проти України» (Заява № 44436/09). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  6. Справа «Чуприна проти України» (Заява № 876/16). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  7. Справа «Бургазли проти України» (Заява № 41920/09). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  8. Справа «Маріянчук та інші проти України» (Заява № 14490/07 та 2 інші заяви - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  9. Справа «Бігун проти України» (Заява № 30315/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  10. Справа «М.Т. проти України» (Заява № 950/17). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  11. Справа «Медяніков проти України» (Заява № 31694/06). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  12. Справа «Мінак та інші проти України» (Заява № 19086/12 та 13 інших заяв - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  13. Справа «Віра Довженко проти України» (Заява № 26646/07). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  14. Справа «Капштан проти України» (Заява № 56224/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  15. Справа «Бургазли проти України» (Заява № 41920/09). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  16. Справа «Кінаш і Дзюбенко проти України» (Заяви № 31090/18 та № 33574/18). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  17. Справа «Сєнін проти України» (Заява № 19585/18). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  18. Справа «Левченко та інші проти України» (Заява № 46993/13 та 2 інші заяви - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  19. Справа «Григорьєв проти України» (Заява № 32569/08). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  20. Справа «Король та інші проти України» (Заява № 54503/08 та 7 інших заяв - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк