<<
>>

Справа «Горбатюк проти України» (Заява № 1848/16). Європейський суд з прав людини. 2019

Документ актуальний на 19.03.2020
завантажити документ, актуальний на поточний час

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Горбатюк проти України»
(Заява № 1848/16)

СТРАСБУРГ
07 листопада 2019 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Горбатюк проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (<...>), Голова,
Ганна Юдківська (<...>),
Ладо Чантурія (<...>), судді,
та Мілан Блашко (<...>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 15 жовтня 2019 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 1848/16), яку 18 грудня 2015 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Олена Володимирівна Горбатюк (далі - заявниця).

2. Заявницю, якій було надано правову допомогу, переставляли п. М. Тарахкало, пані О. Проценко, пані В. Лебідь, пані Н. Волкова та пані А. Мартиновська - юристи, які практикують у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

3. 20 вересня 2016 року про заяву було повідомлено Уряд.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1976 році та проживає у м. Хмельницькому.

5. У дитинстві заявниці діагностували дитячий церебральний параліч. Згодом вона пройшла стаціонарне психіатричне лікування.

6. Заявниця має двох доньок 1996 та 2004 років народження.

Батьків обох доньок було позбавлено їхніх батьківських прав.

7. У вересні 2008 року батьки заявниці звернулися до органу опіки та піклування Котовської міської ради, вимагаючи визнання заявниці недієздатною. Орган опіки ініціював судове провадження про визнання заявниці недієздатною та встановлення опіки над її доньками.

8. 30 квітня 2009 року судово-психіатричний експерт встановив, що заявниця страждала на хронічний психічний розлад, спричинений порушенням роботи мозку. Експерт дійшов висновку, що заявниця не могла усвідомлювати або керувати своїми діями.

9. 15 травня 2009 року Котовський міськрайонний суд визнав заявницю недієздатною. Він також встановив, що через психічний розлад заявниці її доньки не отримували жодної батьківської опіки, а обоє батьків доньок були позбавлені батьківських прав. Суд призначив опікуном доньок заявниці її батька.

10. 25 травня 2015 року заявниця пройшла ще одну судово-психіатричну експертизу. Відповідно до виданого висновку вона страждала на психічний розлад, проте була здатна усвідомлювати та керувати своїми діями.

11. Заявниця працює прибиральницею та живе самостійно.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

12. Відповідне національне законодавство, чинне на момент подій, наведено в рішенні у справі «Наталія Михайленко проти України» (Nataliya Mikhaylenko v. Ukraine), заява № 49069/11, пункти 16-19, від 30 травня 2013 року. Зокрема, відповідно до Цивільного процесуального кодексу України 2004 року у редакції, чинній на момент подій, рішення суду про визнання фізичної особи повністю недієздатною могло бути скасовано, а дієздатність цієї особи поновлена іншим судовим рішенням, згідно з яким відповідна особа або видужала, або її психічний стан значно поліпшився. Таке рішення могло бути винесене за заявою опікуна або органу опіки та піклування, проте не особи, яку було визнано недієздатною, а також мало бути підтверджене відповідними висновками судово-психіатричного експерта (частина четверта статті 241). Після внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України, які набрали чинності 15 грудня 2017 року, стаття 300 наразі передбачає, inter alia, що судове рішення про визнання фізичної особи недієздатною може бути скасоване за заявою, поданою, серед інших, особою, яку було визнано недієздатною.

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

13. Заявниця скаржилася за пунктом 1 статті 6 Конвенції на відсутність у неї можливості безпосередньо звернутися до суду із заявою про поновлення її дієздатності.

14. Відповідна частина пункту 1 статті 6 Конвенції передбачає:

«Кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, …, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру ...».

A. Прийнятність

15. У своїх зауваженнях від 12 січня 2017 року Уряд стверджував, що після ухвалення рішення Суду у справі «Наталія Михайленко проти України» (Nataliya Mikhaylenko v. Ukraine), заява № 49069/11, від 30 травня 2013 року, Верховний Суд України скасував рішення судів нижчих інстанцій щодо цієї заявниці та направив справу на новий розгляд. Згідно з твердженнями Уряду це дало початок позитивній тенденції у національній судовій практиці щодо прийняття заяв, поданих недієздатними особами, незважаючи на існування на момент подій обмежуючих норм у національному законодавстві. Уряд посилався на аналогічний випадок у 2014 році та два аналогічні випадки у 2016 році і стверджував, що заявниця не вичерпала національні засоби юридичного захисту у зв’язку з її скаргою.

16. Заявниця не погодилася та стверджувала, що на момент подання нею заяви до цього Суду у 2015 році перспектив успішного використання зазначеного Урядом засобу юридичного захисту не було. Заявниця стверджувала, що всупереч наведеним Урядом прикладам на момент подій було набагато більше справ, в яких суди, дотримуючись чітких і конкретних вимог Цивільного процесуального кодексу України, не розглядали заяви, подані недієздатними особами. В обґрунтування цих тверджень заявниця посилалася на шістнадцять судових рішень, ухвалених у 2014-2017 роках.

17. Суд повторює, що дотримання заявником вимоги про вичерпання національних засобів юридичного захисту зазвичай оцінюється з урахуванням дати, коли заяву було подано до Суду (див. рішення у справі «Мехмет Хасан Алтан проти Туреччини» (Mehmet Hasan Altan v. Turkey), заява № 13237/17, пункт 107, від 20 березня 2018 року). Існування засобів юридичного захисту має бути достатньо визначеним як на практиці, так і в теорії, оскільки без цього їм бракуватиме належної доступності та ефективності (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» [ВП] (Salman v. Turkey) [GC], заява № 21986/93, пункт 81, ЄСПЛ 2000-VII).

18. Суд зазначає, що на момент подій застосовні норми національного законодавства прямо виключали можливість безпосереднього звернення недієздатних осіб до суду (див. згадане рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» (Nataliya Mikhaylenko v. Ukraine), пункти 17, 18 і 34). З огляду на доводи заявниці щодо численних прикладів з національної практики, які відповідають цим законодавчим обмеженням, Суд вважає, що засіб юридичного захисту, на який посилався Уряд, не був достатньо визначеним на практиці. Отже, заявниця не була зобов’язана використовувати його перед поданням своєї заяви до Суду у 2015 році. Отже, заперечення Уряду відхиляється.

19. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

20. Заявниця стверджувала, що її справа була аналогічна згаданій справі «Наталія Михайленко проти України» (Nataliya Mikhaylenko v. Ukraine), а її було позбавлено доступу до суду для безпосереднього оскарження рішення про визнання її недієздатною.

21. Посилаючись на свої доводи щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту, Уряд стверджував, що пункт 1 статті 6 Конвенції порушено не було.

22. Суд зазначає, що у справі «Наталія Михайленко проти України» (Nataliya Mikhaylenko v. Ukraine) він встановив, що відсутність можливості у недієздатної заявниці особисто звернутися із заявою про поновлення її дієздатності становила порушення її права на доступ до суду відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (там сам, пункти 39 і 40). Факти цієї справи є аналогічними. Хоча у 2017 році після подання цієї заяви до Суду (див. пункт 12) до законодавства було внесено зміни, не можна ігнорувати те, що заявниця була визнана недієздатною з 2009 року і, таким чином, відповідно до національного законодавства вона тривалий час була позбавлена безпосереднього доступу до суду для оскарження рішення про визнання її недієздатною.

23. З огляду на тривалість і серйозність обмеження, яке вплинуло на багато аспектів життя заявниці, у тому числі її приватне та сімейне життя, Суд, як і у справі «Наталія Михайленко проти України» (Nataliya Mikhaylenko v. Ukraine), доходить висновку, що обмеження права заявниці на доступ до суду не відповідало пункту 1 статті 6 Конвенції.

24. Отже, було порушено зазначене положення Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 8 І 14 КОНВЕНЦІЇ

25. Заявниця скаржилася на те, що визнання її недієздатною також призвело до порушення статей 8 і 14 Конвенції, оскільки вона не могла користуватися своїми правами опіки над її двома доньками та їй не дозволялося з ними бачитися.

26. Суд вважає, що ця скарга є прийнятною. Проте Суд зазначає, що, встановивши порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, він урахував наслідки відсутності доступу до суду для прав заявниці цивільного характеру, у тому числі її прав опіки. До того ж, не було доведено, що заявниці дійсно було заборонено спілкуватися з її дітьми або що будь-які стверджувані труднощі у такому спілкуванні були зумовлені недієздатністю заявниці, а не іншими факторами, які існували в родині. За обставин цієї справи Суд вважає, що немає необхідності розглядати цю скаргу окремо (див. рішення у справі «Бочан проти України» [ВП] (Bochan v. Ukraine) (no. 2) [GC], заява № 22251/08, пункт 68, ЄСПЛ 2015, та згадане рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» (Nataliya Mikhaylenko v. Ukraine), пункт 42).

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

27. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

A. Шкода

28. Заявниця вимагала 80 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

29. Уряд стверджував, що ця вимога була необґрунтованою.

30. Суд вважає, що заявниця мала зазнати болю та страждань у зв’язку зі встановленим ним порушенням. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, як вимагає стаття 41 Конвенції, Суд присуджує заявниці 5 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

31. Заявниця також вимагала 10 200 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді.

32. Уряд доводив, що ця вимога була необґрунтованою.

33. З огляду на наявні у нього документи та свою практику Суд вважає за розумне присудити додатково до наданої правової допомоги суму у розмірі 500 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді. Ця сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок представника заявниці, п. М. Тарахкала, як зазначено заявницею (див., наприклад, рішення у справі «Хлаіфія та інші проти Італії» [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункт 288, від 15 грудня 2016 року).

C. Пеня

34. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

3. Постановляє, що немає необхідності розглядати скаргу за статтями 8 і 14 Конвенції.

4. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i) 5 000 (п’ять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;

(ii) 500 (п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявниці, в якості компенсації судових та інших витрат; ця сума має бути сплачена на банківський рахунок її представника, п. М. Тарахкала;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 07 листопада 2019 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Мілан БЛАШКО

Голова

Сіофра О’ЛІРІ


Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 10.03.2020 — 2020 р., № 19, стор. 69, стаття 755

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Філозофенко проти України» (Заява № 72954/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  2. Справа «Іванко проти України» (Заява № 46850/13). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  3. Справа «Закутній проти України» (Заява № 17843/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  4. Справа «Поваров проти України» (Заява № 7220/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  5. Справа «Антоненко та інші проти України» (Заяви № 45009/13 та 53 інші - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  6. Справа «Єльник проти України» (Заява № 10444/13). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  7. Справа «Осипенков проти України» (Заява № 31283/17). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  8. Справа «Андрєєва проти України» (Заява № 24385/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  9. Справа «Журавльова проти України» (Заява № 45526/08). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  10. Справа «Іванов і Кашуба проти України» (Заяви № 12258/09 та № 54754/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  11. Справа «Бекетов проти України» (Заява № 44436/09). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  12. Справа «Чуприна проти України» (Заява № 876/16). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  13. Справа «Бургазли проти України» (Заява № 41920/09). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  14. Справа «Маріянчук та інші проти України» (Заява № 14490/07 та 2 інші заяви - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  15. Справа «Бігун проти України» (Заява № 30315/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  16. Справа «М.Т. проти України» (Заява № 950/17). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  17. Справа «Медяніков проти України» (Заява № 31694/06). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  18. Справа «Мінак та інші проти України» (Заява № 19086/12 та 13 інших заяв - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  19. Справа «Віра Довженко проти України» (Заява № 26646/07). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  20. Справа «Капштан проти України» (Заява № 56224/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк