<<
>>

Справа «Грица та Шадура проти України» (Заяви № 3075/13 та № 63879/13). Європейський суд з прав людини. 2019

Документ актуальний на 06.11.2019
завантажити документ, актуальний на поточний час

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Грица та Шадура проти України»
(Заяви № 3075/13 та № 63879/13)

СТРАСБУРГ
27 червня 2019 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Грица та Шадура проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (<…>), Голова,
Ганна Юдківська (<…>),
Ладо Чантурія (<…>), судді,
та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 04 червня 2019 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявами (№ 3075/13 та № 63879/13), які 29 грудня 2012 року та 30 вересня 2013 року відповідно подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) дві громадянки України: пані Галина Василівна Грица та пані Марина Володимирівна Шадура (далі - заявниці).

2. Першу заявницю представляв п. Я. Грица - юрист, який практикує у м. Хусті, а другу заявницю представляв п. Д. Шадура - юрист, який практикує у м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його уповноважений, п. І. Ліщина.

3. Заявниці скаржилися, зокрема, на те, що не були належним чином поінформовані про касаційні провадження у їхніх справах або їм не було надано можливості надати зауваження щодо касаційних скарг протилежних сторін.

4. 26 березня 2018 року про зазначену скаргу було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявниці народилися у 1976 та 1982 роках і проживають у м.

Хусті та м. Харкові відповідно.

А. Перша заявниця

6. Перша заявниця звернулася з позовом до Управління праці та соціального захисту, вимагаючи збільшення розміру отримуваної нею виплати по догляду за дитиною. Суд першої інстанції частково задовольнив її позов. Цю постанову було залишено без змін апеляційною інстанцією, проте Управління праці та соціального захисту подало подальшу касаційну скаргу.

7. 06 листопада 2012 року Вищий адміністративний суд України (далі - ВАСУ), розглянувши касаційну скаргу, скасував рішення судів нижчих інстанцій та відмовив у задоволенні позову заявниці.

В. Друга заявниця

8. З території Республіки Молдова, контрольованої так званою «Придністровською Молдавською Республікою» (далі - «ПМР») (див. рішення у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» [ВП] (<...>) [GC], заява № 48787/99, ЄСПЛ 2004-VII), заявниця переїхала на постійне проживання в Україну. Відповідно до національного законодавства особи, які переселилися на постійне місце проживання в Україну, мали право на звільнення від мита та оподаткування їхніх транспортних засобів з іноземною реєстрацією. Проте митниця відмовилась застосувати таке звільнення від оподаткування у справі заявниці на підставі того, що транспортний засіб не був зареєстрований відповідними органами влади Республіки Молдова. Вона оскаржила це рішення в адміністративних судах. Суд першої інстанції задовольнив її позов та зобов’язав митницю здійснити пільгове оформлення транспортного засобу. Цю постанову було залишено без змін апеляційною інстанцією, проте митниця подала подальшу касаційну скаргу.

9. 04 квітня 2013 року ВАСУ задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів нижчих інстанцій та відмовив у задоволенні позову заявниці.

С. Заявниці

10. Обидві заявниці стверджували, що ВАСУ всупереч національному законодавству (див. пункт 11) не надіслав їм копії поданих у їхніх справах касаційних скарг або не поінформував їх будь-яким іншим чином про розгляд касаційних скарг, позбавивши їх таким чином можливості надати заперечення. Вони стверджували, що дізналися про касаційні провадження, отримавши остаточні ухвали ВАСУ, якими було скасовано ухвалені на їхню користь рішення судів нижчих інстанцій.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

11. У редакції, чинній на час подій, статті 214 та 215 Кодексу адміністративного судочинства України 2005 року передбачали, що розглянувши касаційну скаргу, суддя-доповідач ВАСУ вирішує питання про відкриття касаційного провадження про перегляд рішень судів нижчих інстанцій. Якщо суддя постановив ухвалу про порушення такого провадження, він повідомляє сторони про цю ухвалу, надсилає сторонам провадження копію касаційної скарги та встановлює строк для подання заперечень.

12. Відповідні положення Кодексу щодо порядку надсилання судових документів наведено в рішенні у справі «Лазаренко та інші проти України» (Lazarenko and Others v. Ukraine), заява № 70329/12 та 5 інших заяв, пункт 15, від 27 червня 2017 року.

ПРАВО

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

13. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

14. Заявниці скаржилися, головним чином, на порушення принципу процесуальної рівності сторін у касаційних провадженнях у їхніх справах. Вони посилалися на пункт 1 статті 6 Конвенції, яка передбачає:

«Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, …, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру …».

А. Доводи сторін

15. Уряд надав лист канцелярії ВАСУ, яким Секретаріат Уповноваженого було поінформовано про неможливість перевірити, чи було надіслано першій заявниці копію касаційної скарги у зв’язку зі знищенням у липні 2016 року реєстрів вихідної кореспонденції за відповідний період.

16. Перша заявниця відповіла, що матеріали справи, яка розглядалась на національному рівні, зберігалися у суді першої інстанції та не містили доказів надсилання їй ВАСУ касаційної скарги. На противагу уся кореспонденція з суду першої та апеляційної інстанцій була наявна в матеріалах справи. З постанови ВАСУ від 06 листопада 2012 року не вбачається, що питання про те, чи була заявниця належним чином поінформована про провадження, було розглянуто.

17. Щодо справи другої заявниці Уряд зазначив, що ухвалені в її справи рішення судів нижчих інстанцій не набрали «законної сили» та були «скасовані» ВАСУ.

18. Друга заявниця стверджувала, що їй не було надіслано копію касаційної скарги митниці або не було повідомлено будь-яким іншим чином про провадження у ВАСУ.

В. Оцінка Суду

1. Прийнятність

19. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому він оголошує її прийнятною.

2. Суть

20. Загальні принципи щодо процесуальної рівності сторін наведено в рішенні у справі «Лазаренко та інші проти України» (Lazarenko and Others v. Ukraine), заява № 70329/12 та 5 інших заяв, пункти 36 і 37, від 27 червня 2017 року. У цій справі Суд вже встановив порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі (див. там само, пункти 38-44).

21. Cправа «Лазаренко та інші проти України» (Lazarenko and Others v. Ukraine) стосувалася проваджень в апеляційних судах, а ця справа стосується провадження у ВАСУ. Проте тут застосовуються аналогічні міркування.

22. Щодо справи другої заявниці Уряд висунув аргумент, аналогічний наведеному у справі «Лазаренко та інші проти України» (Lazarenko and Others v. Ukraine) (там само, пункт 33, а також див. пункт 15). У цій справі він був відхилений, оскільки незважаючи на реєстр вихідної кореспонденції суду, відповідні докази мали міститися у матеріалах справи, що розглядалася на національному рівні. У цій справі дійсно не оскаржувалося твердження першої заявниці, що матеріали справи, яка розглядалася на національному рівні, були доступні для розгляду та не містили доказів надсилання касаційної скарги (див. пункт 16). Так само Уряд не оскаржив твердження другої заявниці, що вона не була поінформована про провадження у ВАСУ будь-якими іншими засобами зв’язку (див. пункт 17).

23. Розглянувши усі надані матеріали та за відсутності будь-яких доказів належного інформування заявниць, Суд не вбачає жодного аргументу або факту, здатного переконати його дійти висновку, відмінного від того, якого він дійшов у рішенні у справі «Лазаренко та інші проти України» (Lazarenko and Others v. Ukraine). Суд вважає, що не забезпечивши отримання заявницями поданих у їхніх справах касаційних скарг або інформування їх про ці касаційні скарги будь-якими іншими засобами, національні суди позбавили заявниць можливості надати зауваження щодо поданих у їхніх справах касаційних скарг та не виконали свого зобов’язання щодо дотримання принципу процесуальної рівності сторін, закріпленого статтею 6 Конвенції.

24. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

25. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

А. Шкода

26. Перша заявниця вимагала 2 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

27. Друга заявниця вимагала 1 728,42 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди, що становить розмір податків, стягнутих за ввезений нею автомобіль, та 1 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

28. Уряд заперечив проти цих вимог, вважаючи їх необґрунтованими.

29. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням та матеріальної шкодою, яку вимагала друга заявниця; отже він відхиляє цю вимогу. З іншого боку, він присуджує кожній заявниці по 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

В. Судові та інші витрати

30. Перша заявниця також вимагала 500 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу.

31. Уряд заперечив проти цієї вимоги, вважаючи її необґрунтованою.

32. Суд зазначає, що заявниця не надала жодних документів в обґрунтування своєї вимоги. Отже, з огляду на відповідні положення Регламенту Суду, наявні в нього документи та свою практику Суд відхиляє цю вимогу.

С. Пеня

33. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує заяви прийнятними.

3. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

4. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити кожній заявниці по 500 (п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявниць щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 27 червня 2019 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Мілан БЛАШКО

Голова

Сіофра О’ЛІРІ


Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 01.11.2019 — 2019 р., № 84, стор. 402, стаття 2876

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Осипенков проти України» (Заява № 31283/17). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  2. Справа «Андрєєва проти України» (Заява № 24385/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  3. Справа «Журавльова проти України» (Заява № 45526/08). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  4. Справа «Іванов і Кашуба проти України» (Заяви № 12258/09 та № 54754/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  5. Справа «Бекетов проти України» (Заява № 44436/09). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  6. Справа «Чуприна проти України» (Заява № 876/16). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  7. Справа «Бургазли проти України» (Заява № 41920/09). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  8. Справа «Маріянчук та інші проти України» (Заява № 14490/07 та 2 інші заяви - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  9. Справа «Бігун проти України» (Заява № 30315/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  10. Справа «М.Т. проти України» (Заява № 950/17). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  11. Справа «Медяніков проти України» (Заява № 31694/06). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  12. Справа «Мінак та інші проти України» (Заява № 19086/12 та 13 інших заяв - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  13. Справа «Віра Довженко проти України» (Заява № 26646/07). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  14. Справа «Капштан проти України» (Заява № 56224/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  15. Справа «Бургазли проти України» (Заява № 41920/09). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  16. Справа «Кінаш і Дзюбенко проти України» (Заяви № 31090/18 та № 33574/18). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  17. Справа «Сєнін проти України» (Заява № 19585/18). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  18. Справа «Левченко та інші проти України» (Заява № 46993/13 та 2 інші заяви - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  19. Справа «Григорьєв проти України» (Заява № 32569/08). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  20. Справа «Король та інші проти України» (Заява № 54503/08 та 7 інших заяв - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк