Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

Справа «Іванко проти України» (Заява № 46850/13). Європейський суд з прав людини. 2020

Документ актуальний на 23.04.2020
завантажити документ, актуальний на поточний час

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Іванко проти України»

(Заява № 46850/13)

У текст рішення 04 травня 2020 року було внесено зміни відповідно до правила 81 Регламенту суду

СТРАСБУРГ

05 березня 2020 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Іванко проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Йонко Грозєв (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 11 лютого 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 46850/13), яку 12 липня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Володимир Анатолійович Іванко (далі - заявник).

2. Заявника представляли п. Г. Туан Діт Дюдон і п. А. Крістенко - юристи, які практикують у м. Страсбурзі і м. Харкові відповідно. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

3. 14 лютого 2019 року Уряд було повідомлено про скарги щодо стверджуваного жорстокого поводження із заявником працівників міліції та непроведення ефективного розслідування у зв’язку з цим, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду.

ФАКТИ

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1984 році та проживає у м. Харкові.

5. 04 листопада 2010 року заявник був засуджений до трьох років позбавлення волі за хуліганство.

На момент викладених далі подій він був умовно-достроково звільнений від відбування покарання у виді позбавлення волі, обраного за скоєння окремого злочину.

A. Кримінальне провадження щодо заявника та стверджуване жорстоке поводження з ним

6. 18 грудня 2010 року у трьох квартирах у м. Харкові було скоєно крадіжки.

7. Згідно з твердженнями заявника 18 грудня 2010 року приблизно о 08 год. 00 хв. група працівників міліції - у тому числі працівників Управління по боротьбі з організованою злочинністю у Харківській області (далі - УБОЗ) - затримали його, Л. та Г. у квартирі Л. у м. Харкові і доставили до Московського районного відділу міліції (далі - відділ міліції), де працівники міліції застосовували до них «фізичне та психологічне насильство» до ранку наступного дня з метою примусити їх зізнатися у скоєнні цих крадіжок.

8. Як свідчать наявні у Суду документи, за офіційною версією подій вранці 19 грудня 2010 року К. зупинили та оглянули на вулиці працівники міліції. У нього виявили знаряддя для проникнення до будинків через вікна. Його доставили до відділу міліції, де він зізнався у скоєнні низки крадіжок і заявив, що у нього були спільники, у тому числі заявник. Після цього заявника та інших осіб затримали у квартирі Л. і доставили до відділу міліції, де було задокументовано їхнє затримання, і вони зізналися у скоєнні крадіжок. Після обшуку квартири Л. та його автомобіля було виявлено інші знаряддя для злому, а також певне викрадене майно.

9. 19 грудня 2010 року щодо заявника, Л., Г. і К. було порушено кримінальну справу за фактом скоєння низки крадіжок у м. Харкові 18 грудня 2010 року. Цю справу згодом було об’єднано зі справою щодо низки інших крадіжок, скоєних у м. Харкові.

10. Того ж дня, 19 грудня 2010 року, було складено протокол про затримання, в якому було зазначено, що заявника затримали у той день. Його помістили до Харківського ізолятора тимчасового тримання (далі - ITT).

11. 24 грудня 2010 року відповідно до постанови суду заявник був переведений до Харківського слідчого ізолятора № 27 (далі - СІЗО). Згідно з довідкою, виданою в лютому 2011 року начальником медичної частини СІЗО, після прийняття до СІЗО в грудні 2010 року у заявника не було задокументовано жодних тілесних ушкоджень, і він не подавав жодних скарг.

12. Крім того, офіційні записи свідчать, що заявник залишався під вартою у СІЗО до 02 грудня 2014 року, за виключенням періоду з 11 квітня по 30 травня 2011 року, коли його тримали під вартою в Диканівській виправній колонії № 12 (далі - виправна колонія). Під час тримання його під вартою у виправній колонії 13 та 26 квітня 2011 року заявника доставляли до ІТТ; 01, 19 і 20 квітня 2011 року та 10 і 13 травня 2011 року його доставляли до приміщення УБОЗу для участі в різних слідчих діях.

13. 03 лютого 2011 року судово-медичний експерт медичної частини СІЗО оглянув заявника для встановлення, чи зазнав він будь-яких тілесних ушкоджень. Згідно зі складеним експертом 09 лютого 2011 року висновком заявник зазначив, що 18 грудня 2010 року та 23 січня 2011 року він зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції та надав опис жорстокого поводження, зазначений в пункті 30. Після огляду заявника експерт не задокументував жодних помітних тілесних ушкоджень, у тому числі на його статевих органах. Експерт також зазначив, що медична карта заявника свідчила, що під час прийняття до СІЗО 24 грудня 2010 року у заявника не було жодних тілесних ушкоджень.

14. 11 лютого 2011 року УБОЗ прийняв до свого провадження кримінальну справу щодо заявника та його стверджуваних спільників.

15. 01 квітня 2011 року в приміщенні УБОЗу та у присутності працівника міліції заявника оглянув судово-медичний експерт. Експерт виявив садно розміром 2 см на 1,5 см на лівій виличній кістці. Він зробив висновок, що тілесне ушкодження, ймовірно, було завдано важким тупим предметом або предметами не більш ніж за двадцять чотири години до огляду. Експерт кваліфікував садно як легке тілесне ушкодження. Експерт зазначив, що під час огляду заявник не висунув жодних скарг і повідомив йому, що не піддавався жорстокому поводженню з боку працівників міліції, не чинив їм опору якимось чином, не постраждав від побутового нещасного випадку і не брав участі в будь-яких бійках упродовж попередніх двох-трьох тижнів.

16. Згідно з твердженнями заявника вранці 13 квітня 2011 року він та інші підозрювані у справі були доставлені до УБОЗу для допиту. Їх тримали в підвалі УБОЗу, а ті самі працівники міліції, які брали участь в їхньому затриманні, піддали їх катуванню для отримання їхніх зізнавальних показань у певних злочинах, яких вони насправді не вчиняли. Зокрема, працівники міліції били заявника та застосовували електричний струм до його вух і статевих органів, душили його протигазом та наливали нашатирний спирт у горло, поки він не втратив свідомість. Заявник також зазначив, що щоразу, коли його забирали до приміщення УБОЗу, від піддавався «фізичному та психологічному насильству». Працівники міліції також вимагали у нього гроші в обмін на непред’явлення йому обвинувачень у скоєнні вбивства.

17. 13 квітня 2011 року приблизно о 13 год. 00 хв. у присутності працівника УБОЗу заявника оглянув судово-медичний експерт. Експерт зазначив, що у заявника було садно на лівій мочці вуха розміром 1 см на 0,5 см, яке, ймовірно, утворилося внаслідок дії одного або кількох твердих тупих предметів за сім-десять днів до проведення експертизи. Експерт кваліфікував садно як легке тілесне ушкодження. Згідно з твердженнями експерта заявник повідомив, що садно було заподіяно самостійно приблизно за тиждень до проведення експертизи. Заявник також повідомив експерта, що його перевозили до приміщення УБОЗу.

18. Увечері 13 квітня 2011 року заявник був доставлений до ІТТ. Після його прибуття було задокументовано садно на лівому вусі та запалення в області лівої ключиці. Приблизно о 10 год. 00 хв. на прохання заявника йому викликали швидку допомогу. Суду була надана копія карти виїзду швидкої допомоги, але вона дуже низької якості та нерозбірлива. Єдина розбірлива частина переліку тілесних ушкоджень, задокументованих бригадою швидкої допомоги, ймовірно свідчить, що у заявника були крововиливи та запалення в області лівої ключиці. Працівники бригади швидкої допомоги також зазначили, що заявник скаржився на те, що його тілесні ушкодження утворилися внаслідок жорстокого поводження з ним працівників міліції. У відповідному записі у журналі ITT щодо реєстрації викликів швидкої медичної допомоги було зазначено, що бригада швидкої допомоги також діагностувала заявнику струс мозку, забій лівої нирки та тупу травму живота. Рекомендувалася негайна госпіталізація заявника, і його доставили до Харківської лікарні швидкої допомоги (далі - лікарня).

19. Згідно з твердженнями національних органів влади 14 квітня 2011 року приблизно о 00 год. 40 хв. заявника повернули до ІТТ. Він надав адміністрації ІТТ довідку з лікарні (копія якої була надана Суду), яка свідчила про те, що під час огляду терапевтом і неврологом у лікарні не було виявлено жодних патологій, а також заявник не висував жодних скарг цим спеціалістам на стан свого здоров’я. Крім того, сторони зазначили, що в лікарні заявника також оглянув травматолог і виявив неправильне зростання перелому лівої ключиці.

20. Також 14 квітня 2011 року приблизно о 00 год. 40 хв. у графі «скарги» журналу ITT щодо медичних оглядів було зроблено такий запис: «забій лівої ключиці (перелом?), опіки мочок вух, тупа травма живота зліва, струс мозку?».

21. Згідно з твердженнями Уряду після повернення з лікарні заявник надав письмову заяву адміністрації ІТТ, що вигадав свою скаргу на стан здоров’я та насправді не зазнавав жорстокого поводження з боку працівників міліції.

22. Згідно з твердженнями заявника після його повернення з ІТТ до СІЗО медичний персонал установи відмовився документувати його тілесні ушкодження, зокрема стверджуючи, що ушкодження його вух і статевих органів були отримані самостійно через видавлювання прищів на цих частинах тіла.

23. Згідно з твердженнями заявника під час тримання його під вартою у виправній колонії (яке згідно з його твердженнями розпочалося 19 квітня 2011 року, а не 11 квітня 2011 року, як стверджував Уряд, - див. пункт 12) він також неодноразово зазнавав жорстокого поводження з боку працівників міліції. Зокрема, працівники міліції надягали на нього гамівну сорочку та наручники і підвішували його на металеву перекладину.

24. 29 квітня 2011 року заявнику та його стверджуваним спільникам пред’явили обвинувачення у скоєнні сімнадцяти епізодів крадіжки. 19 травня 2011 року Московський районний суд міста Харкова (далі - районний суд) провів підготовче засідання.

25. 17 червня 2011 року заявника оглянув терапевт СІЗО. Жодних патологій задокументовано не було. Проведене в той же день рентгенологічне обстеження виявило консолідовані переломи лівої ключиці та кістки правого зап’ястка.

26. 10 січня 2013 року заявнику знову діагностували загоєний перелом зап’ястка.

27. 15 липня 2013 року районний суд визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк дев’ять років. Він залишив без задоволення скаргу заявника та його співобвинувачених на жорстоке поводження у зв’язку з необґрунтованістю, посилаючись на результати розслідування цього питання прокурором (див. пункти 37-45). Крім того, він зазначив, що записи у медичній картці заявника свідчили, що ні під час прийняття до СІЗО 24 грудня 2010 року, ні під час медичного огляду судово-медичним експертом 03 лютого 2011 року (див. пункт 13) жодних помітних тілесних ушкоджень на заявнику виявлено не було.

28. 02 грудня 2014 року апеляційний суд, застосувавши Закон України «Про амністію», звільнив заявника від відбування покарання та відпустив його в залі суду.

B. Розслідування за скаргами на жорстоке поводження

1. Скарги, подані заявником

29. 23 та 30 січня 2011 року заявник звертався до прокуратури зі скаргами, стверджуючи, що 18 грудня 2010 року він був підданий жорстокому поводженню з боку працівників Московського районного відділу міліції. 31 січня 2011 року захисник К. і родичі Л. також звернулися зі скаргами, стверджуючи про жорстоке поводження з Л., К., Г. і заявником у відділі міліції після їхнього затримання.

30. Для перевірки зазначених тверджень прокурор допитав працівників міліції та заявника. Працівники міліції заперечили будь-яке жорстоке поводження, надавши версію подій, зазначену в пункті 8. Заявник, у свою чергу, стверджував, що декілька працівників міліції примусили його лягти на підлогу, зв’язали ноги скотчем і душили його поліетиленовим пакетом. Крім того, вони застосовували електричний струм до вух і статевих органів заявника та погрожували «допомогти» його літній матері покінчити життя самогубством.

31. 07 лютого 2011 року помічник прокурора прокуратури Московського району (далі - районна прокуратура) відмовив у порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції у зв’язку з відсутністю в їхніх діях складу злочину.

32. У незазначену дату заявник та його співобвинувачені звернулися до суду першої інстанції зі скаргами на жорстоке поводження з ними працівників Московського районного відділу міліції, працівників УБОЗу та слідчого обласного управління міліції.

33. 08 листопада 2011 року суд першої інстанції доручив прокуратурі Харківської області (далі - обласна прокуратура) перевірити зазначені твердження про застосування до заявника та його співобвинувачених незаконних методів дізнання. Наявна у Суду копія відповідної постанови суду вбачається неповною, а частина, яка містить обґрунтування суду, вочевидь, втрачена.

34. 13 липня 2012 року районна прокуратура встановила, що постанова від 07 лютого 2011 року була законною та обґрунтованою. Вона зауважила, inter alia, що: (a) у книзі відвідувачів відділу міліції було зазначено, що заявник та його співобвинувачені прибули до відділу міліції 19 грудня 2010 року о 03 год. 40 хв. і покинули його того ж дня; та (b) відповідно до інформації від адміністрацій ІТТ і СІЗО після прийняття заявника до цих установ 19 та 24 грудня 2010 року відповідно не було задокументовано жодних тілесних ушкоджень заявника і він не висував жодних скарг.

35. 07 грудня 2012 року суд першої інстанції знову доручив обласній прокуратурі розслідувати висунуту заявником та його співобвинуваченими скаргу на жорстоке поводження. Обласна прокуратура, у свою чергу, дала вказівку районній прокуратурі провести розслідування.

36. Тим часом 08 січня 2013 року заявник знову звернувся до районної прокуратури зі скаргою на жорстоке поводження з ним працівників міліції під час досудового слідства.

37. 09 січня 2013 року районна прокуратура розпочала розслідування у кримінальному провадженні щодо можливого перевищення влади працівниками міліції. Водночас вона відмовила у наданні заявнику та його співобвинуваченим статусу потерпілих у зв’язку з відсутністю об’єктивних доказів того, що їхні права були якимось чином порушені. Щодо заявника обласна прокуратура послалася, зокрема, на: копію журналу відділу міліції, який містив письмову заяву заявника від 19 грудня 2010 року про відсутність у нього скарг на працівників міліції; журнал ITT щодо реєстрації викликів швидкої медичної допомоги; протокол обшуку заявника після його прийняття до ІТТ, який свідчив про відсутність тілесних ушкоджень у заявника на той момент; довідку СІЗО, що підтверджувала відсутність тілесних ушкоджень у заявника після повернення до СІЗО із виправної колонії; та інформацію щодо проведених за участю заявника слідчих дій.

38. 18 січня 2013 року, значною мірою посилаючись на заперечення працівників міліції щодо жорстокого поводження із заявником, районна прокуратура винесла постанову про закриття провадження у зв’язку з відсутністю в їхніх діях складу злочину. Вона зазначила, що твердження заявника було частиною стратегії його захисту для уникнення кримінального покарання. Заявник оскаржив цю постанову.

39. 06 лютого 2013 року старший прокурор районної прокуратури скасував постанову від 18 січня 2013 року як передчасну та призначив проведення додаткової перевірки. Зокрема, слідчому прокурору було доручено детально допитати заявника та його співобвинувачених щодо обставин стверджуваного жорстокого поводження.

40. 15 лютого 2013 року слідчий прокуратури допитав заявника. Він підтримав своє твердження та підкреслив, що працівники ІТТ і бригада швидкої допомоги задокументували низку тілесних ушкоджень після стверджуваного катування його у приміщенні УБОЗу 13 квітня 2011 року.

41. 18 лютого 2013 року районна прокуратура завершила розслідування у зв’язку з відсутністю складу злочину в діях працівників міліції, вчинених на території Московського району міста Харкова. Відповідно до норм щодо територіальної юрисдикції цією самою постановою матеріали справи щодо стверджуваного жорстокого поводження в приміщенні УБОЗу були направлені до прокуратури Київського району для розслідування.

42. 07 березня 2013 року прокуратура Київського району розпочала розслідування у кримінальному провадженні для перевірки твердження заявника про жорстоке поводження з ним у приміщенні УБОЗу. Згідно з твердженнями Уряду 29 квітня 2013 року це провадження було закрито у зв’язку з відсутністю складу злочину в діях працівників УБОЗу. Суду не було надано жодних додаткових відомостей щодо цього розслідування та жодної копії відповідної постанови прокуратури Київського району.

43. 01 червня 2013 року за поданою К. апеляційною скаргою слідчий суддя районного суду скасував постанову районної прокуратури від 18 лютого 2013 року та призначив проведення низки слідчих дій районною прокуратурою для перевірки тверджень К.

44. Під час додаткового розслідування працівники УБОЗу відмовилися брати участь в очних ставках із заявником і К., оскільки вважали, що твердження останніх були неправдивими та спрямованими на затягування кримінального провадження. Співобвинувачений заявника Г. відмовився брати участь у слідчих діях і стверджував про відсутність у нього скарг на працівників міліції.

45. 08 липня 2013 року, посилаючись здебільшого на показання працівників міліції, районна прокуратура завершила розслідування, зазначивши, що під час додаткового розслідування складу злочину у діях працівників міліції, вчинених на території Московського району міста Харкова, виявлено не було.

46. 30 липня 2013 року слідчий суддя районного суду відмовив у задоволенні апеляційної скарги, поданої заявником на постанову від 08 липня 2013 року, ухваливши, що були вжиті всі необхідні заходи, а доказів на підтримку тверджень заявника про жорстоке поводження встановлено не було. З матеріалів справи вбачається, що заявник оскаржив цю ухвалу. Суд не було поінформовано про результат такого провадження.

2. Розслідування щодо публікації заявником листа на веб-сайті

47. 29 січня 2013 року на вебсайті було опубліковано приватний лист, написаний заявником народному депутату, в якому він, inter alia, скаржився на фізичне та психологічне жорстоке поводження з ним працівників міліції, у тому числі в приміщенні УБОЗу.

48. 01 лютого 2013 року після зазначеної публікації для перевірки тверджень заявника було розпочато розслідування.

49. 07 лютого 2013 року обласна прокуратура закрила справу у зв’язку з відсутністю події кримінального правопорушення.

50. 25 квітня та 30 травня 2013 року Червонозаводський районний суд міста Харкова та Апеляційний суд Харківської області відповідно залишили без змін постанову обласної прокуратури від 07 лютого 2013 року.

3. Розслідування за скаргами К.

51. У незазначену дату К. знову звернувся до обласної прокуратури зі скаргою на жорстоке поводження з ним, Л., Г. і заявником працівників УБОЗу, які намагалися змусити їх надати зізнавальні показання.

52. 06 лютого 2013 року за твердженнями К. було порушено кримінальну справу. 13 лютого 2013 року її було закрито, оскільки слідчі вважали, що жодного злочину скоєно не було. Обласна прокуратура значною мірою посилалася на те, що твердження К. уже неодноразово перевірялись прокурорами і визнавались необґрунтованими.

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

53. Заявник скаржився на те, що він був підданий катуванню з боку працівників міліції: (i) у відділі міліції 18 грудня 2010 року, (ii) у приміщенні УБОЗу щоразу, як його туди доставляли, а також (iii) у виправній колонії. Крім того, він скаржився на те, що органи державної влади не провели ефективного розслідування цього питання. Заявник посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.».

54. Уряд стверджував, що заявник не надав доказів стверджуваного жорстокого поводження з ним. Водночас він зазначив, що вбачалося неможливим надати Суду ту частину медичної документації заявника, в якій містилися записи про тілесні ушкодження заявника до червня 2011 року (тобто до повернення заявника з виправної колонії до СІЗО), оскільки після переведення заявника з виправної колонії до СІЗО медична картка повернута не була. Тому з дати повернення заявника працівники СІЗО завели нову медичну картку. Уряд вказав, що під час зазначених розслідувань скарг заявника районна та обласна прокуратури не виявили жодних доказів стверджуваного жорстокого поводження. Розслідування були ретельними, а їхні висновки були зрештою підтримані національними судами.

55. Заявник зазначив, inter alia, що його твердження про жорстоке поводження були підтверджені медичними оглядами 13 квітня 2011 року та рентгенологічними обстеженнями, та що Уряд не надав задовільного пояснення походженню його тілесних ушкоджень, а також не провів ефективного розслідування його тверджень, незважаючи на неодноразові та послідовні скарги у зв’язку з цим. Він наголосив, що катування його в приміщенні УБОЗу було найважливішим елементом його скарги та що його твердження щодо цього залишилися неспростованими. Заявник також оскаржив точність і достовірність висновків, складених судово-медичним експертом, який оглядав його 01 та 13 квітня 2011 року, стверджуючи, що не було задокументовано всі його тілесні ушкодження, оскільки огляди проводилися на вимогу УБОЗу та в присутності його працівників, які були причетні до жорстокого поводження з ним.

A. Прийнятність

56. Суд зазначає, що скарга заявника до Суду на жорстоке поводження з ним 18 грудня 2010 року у відділі міліції (на відміну від його тверджень у національних органах влади щодо цього) обмежувалася коротким твердженням, що його «було піддано психологічному та фізичному насильству», без жодних додаткових відомостей (див. пункт 7).

57. Крім того, Суд зазначає, що заявник не надав жодних медичних доказів на підтримку своїх тверджень про жорстоке поводження у той день. Відповідно до скарги заявника національним органам влади це жорстоке поводження включало застосування електричного струму до вух і статевих органів, удушення його поліетиленовим пакетом і зв’язування його ніг скотчем (див. пункт 30). До того ж, заявник не оскаржував доводів Уряду, що під час прийняття до ІТТ і СІЗО 19 та 24 грудня 2011 року відповідно (тобто невдовзі після стверджуваних подій) жодних помітних тілесних ушкоджень на ньому виявлено не було і не надав жодних доказів протилежного. Навіть припустивши, що заявник дійсно вважав, що консолідований перелом лівої ключиці, задокументований під час медичних оглядів 13 квітня та 17 червня 2011 року, свідчив, що працівники міліції зламали цю ключицю 18 грудня 2010 року, заявник не надав Суду жодного медичного висновку щодо можливої дати утворення цього ушкодження (навіть після його звільнення) для доведення зв’язку між діагнозом і стверджуваним жорстоким поводженням.

58. Також немає доказів, які підтвердили б (викладену доволі загально) скаргу заявника на жорстоке поводження у виправній колонії. Крім того, слід зазначити, що заявник не продемонстрував, що він належним чином звертався з цією скаргою до національних органів влади.

59. Таким чином, Суд вважає, що ці подані заявником скарги не є «небезпідставними» для цілей статті 3 Конвенції, і національні органи влади не були зобов’язані проводити ефективне розслідування стверджуваних подій. Отже, Суд вважає, що ця частина скарг заявника на жорстоке поводження має бути відхилена як за матеріальним, так і за процесуальним аспектами статті 3 Конвенції як явно необґрунтована відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

60. На противагу, Суд зазначає, що твердження заявника про жорстоке поводження з ним у приміщенні УБОЗу - принаймні 13 квітня 2011 року - підтверджуються медичними доказами (див. пункт 18). Отже, ця скарга була prima facie небезпідставною, а тому органи державної влади були зобов’язані провести ефективне офіційне розслідування (див., наприклад, рішення у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункт 106, від 15 травня 2012 року).

61. У контексті зазначеного Суд вважає, що скарга заявника за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження у приміщенні УБОЗу та непроведення органами державної влади ефективного розслідування у зв’язку з цим не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

1. Загальні принципи

62. Відповідні загальні принципи практики Суду наведені в рішеннях у справах «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81-90, 100 і 101, ЄСПЛ 2015, та «Ель-Масрі проти Колишньої Югославської Республіки Македонія» [ВП] (El-Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia) [GC], заява № 39630/09, пункти 182-185, ЄСПЛ 2012.

2. Застосування загальних принципів до цієї справи

(a) Зобов’язання держави провести ефективне розслідування

63. У національних органах влади та Суді заявник стверджував, що 13 квітня 2011 року його було піддано катуванню у приміщенні УБОЗу. Він надав детальний опис стверджуваного жорстокого поводження і посилався на результати його медичних оглядів цього дня в ІТТ і лікарні.

64. Суд зауважує, що під час його медичного огляду бригадою швидкої допомоги - тобто невдовзі після стверджуваного жорстокого поводження - заявник поскаржився на жорстоке поводження з ним працівників міліції. Він підтримав свої твердження під час судового розгляду його кримінальної справи, а також під час розслідування його скарги на стверджуване жорстоке поводження з ним 18 грудня 2010 року (див. пункти 18, 32 та 40).

65. Тому Суд вважає, що існувала небезпідставна скарга про жорстоке поводження із заявником, і він розгляне, чи було проведено ретельне розслідування.

66. Зокрема Суд зауважує, що результат медичного огляду заявника в лікарні невдовзі після стверджуваного жорстокого поводження суперечив тому, що було зазначено бригадою швидкої допомоги за дві години до цього. Запис у журналі ІТТ від 14 квітня 2014 року також був незрозумілим (див. пункт 20). У Суду немає жодних доказів (і Уряд не стверджував), що було вжито будь-який захід, наприклад, такий, як проведення судово-медичної експертизи, для роз’яснення зазначених питань і встановлення, які тілесні ушкодження (якщо якісь) були у заявника 13 квітня 2011 року, та яким був їхній характер, дата і можлива причина утворення. У зв’язку з цим він повторює, що належні медичні обстеження є найважливішою гарантією проти жорстокого поводження із особами, які перебувають під вартою. Такі обстеження повинні проводитися лікарем з відповідною кваліфікацією (за відсутності працівника міліції), а висновок про проведене обстеження має містити не лише детальний опис виявлених тілесних ушкоджень, а й пояснення щодо їх походження пацієнта і думку лікаря, наскільки такі тілесні ушкодження відповідають таким поясненням (див. рішення у справі «Аккоч проти Туреччини» (<...>), заяви № 22947/93 та № 22948/93, пункт 118, ЄСПЛ 2000-X).

67. На думку Суду, невжиття органами державної влади відповідних заходів, пояснення якому Суду надано не було, є достатнім недоліком, щоб зробити розслідування неефективним (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Хадісов і Цечоєв проти Росії» (Khadisov and Tsechoyev v. Russia), заява № 21519/02, пункт 118, від 05 лютого 2009 року).

68. Насправді з наявних документів узагалі незрозуміло, якою була відповідь прокурора на твердження заявника про жорстоке поводження в приміщенні УБОЗу, у тому числі якими були вжиті у зв’язку з цим заходи. Уряд послався на розслідування, проведене прокуратурою Київського району (див. пункт 42). Проте він не надав жодних документів щодо цього розслідування - навіть копії постанови прокуратури Київського району від 29 квітня 2013 року, якою скаргу заявника було визнано необґрунтованою.

69. Крім того, з доводів сторін вбачається, що постанова районної прокуратури від 18 лютого 2013 року, якою відповідні матеріали були направлені для розслідування до прокуратури Київського району, була зрештою скасована районним судом 01 червня 2013 року, який призначив додаткове розслідування (див. пункт 43). Формулювання останньої постанови районної прокуратури (від 08 липня 2013 року), яке було залишено без змін національним судом, свідчить, однак, про те, що воно стосується дій працівників міліції не в приміщенні УБОЗу, а лише їхніх дій в Московському районі міста Харкова (див. пункт 45).

70. Аналогічно, відмовляючи у своєму вироку від 15 липня 2013 року у задоволенні скарги заявника на жорстоке поводження, районний суд не оцінив жодних медичних даних стосовно періоду після 09 лютого 2011 року, таким чином залишивши без відповіді аргументи заявника щодо жорстокого поводження з ним у приміщенні УБОЗу 13 квітня 2011 року та пізніше (див. пункт 27).

71. Насамкінець, Уряд не надав Суду жодних доказів, які свідчили б про вжиття будь-яких вагомих зусиль для перевірки тверджень заявника про жорстоке поводження з ним у приміщенні УБОЗу під час розслідування, розпочатого обласною прокуратурою після публікації скарги заявника у засобах масової інформації та подання К. його скарги (див. пункти 48-50 і 52).

72. У контексті наведених міркувань Суд не вбачає жодних доказів, як б свідчили, що органи державної влади сумлінно та ретельно розслідували твердження заявника про жорстоке поводження з ним у приміщенні УБОЗу, як вимагається Конвенцією. Отже, було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції у зв’язку з цим.

(b) Стверджуване жорстоке поводження із заявником

73. Суд зауважує, що заявник скаржився на жорстоке поводження з ним щоразу, коли його доставляли до приміщення УБОЗу. Проте він надав опис лише стверджуваного жорстокого поводження з ним 13 квітня 2011 року. Його версія подій не суперечила опису, наданому ним національним органам влади. Він посилався на результати його медичних оглядів працівниками ІТТ і бригадою швидкої допомоги, висновки травматолога та результати рентгенологічних обстежень (див. пункти 18, 19, 25 і 26).

74. Суд бере до уваги аргумент Уряду, що надати медичні дані - у тому числі дані щодо можливих тілесних ушкоджень, отриманих заявником, - за період з 11 квітня до середини травня 2011 року (див. пункт 54) було неможливо. Проте Уряд не стверджував, що документи були втрачені або знищені, а скоріше, що вони залишалися у виправній колонії та не були повернуті до СІЗО (див. пункт 54). Тому Суд не переконаний, що Уряд дійсно не міг отримати необхідні документи та надіслати їх до Суду. Наявність цих документів була б важливою для перевірки Судом правильності тверджень заявника.

75. З іншого боку, Суду також невідомо про які-небудь перешкоди під час отримання заявником цих доказів від органів державної влади.

76. Наявна доказова база щодо стверджуваного жорстокого поводження із заявником є суперечливою. Дійсно, після прибуття заявника до ІТТ 13 квітня 2011 року були задокументовані садна на лівій мочці його вуха та запалення в області лівої ключиці. Проте, як вбачається, ушкодження вуха також було задокументовано судово-медичним експертом раніше цього дня (до прибуття заявника до ITT). З висновку експерта випливає, що тілесне ушкодження утворилося за сім-десять днів до проведення експертизи і, як заявник сказав експерту, було заподіяно самостійно (див. пункт 17). Хоча заявник стверджував, що експерт не вказав усі його тілесні ушкодження, з його доводів не вбачається, що він оскаржував висновки експерта стосовно задокументованих останнім тілесних ушкоджень.

77. Що стосується ключиці, то висновок травматолога, на який посилався заявник на підтримку своїх тверджень про жорстоке поводження, полягав у тому, заявник страждав від «неправильно зрощеного перелому лівої ключиці», і це, у свою чергу, свідчило про те, що перелом не утворився в день проведення експертизи. Рентгенологічні обстеження у червні 2011 та 2013 років дійсно підтвердили зазначений діагноз, а також виявили у заявника загоєний перелом кістки правого зап’ястка. Проте знову точна дата отримання тілесного ушкодження залишається невідомою, а Суду не було надано жодного медичного висновку, який свідчив би про зв’язок між загоєними переломами та стверджуваним жорстоким поводженням працівників міліції.

78. Крім того, як уже зазначив Суд (див. пункт 66), суперечливі документи були видані тим самим закладом охорони здоров’я МОЗ України з різницею приблизно у дві години: у першому документі (карта виїзду бригади швидкої допомоги) було зазначено, що у заявника була низка тілесних ушкоджень, а другому (довідка лікарні) зазначено, що під час подальшого медичного огляду заявника в лікарні не було виявлено жодних патологій та він не висловлював жодних скарг. Із доводів Уряду вбачається, що національні органи влади розглядали карту виїзду швидкої допомоги як попередній діагноз, який, як вбачалося, не був підтверджений в лікарні. Окрім посилання на діагноз травматолога на підтримку своїх тверджень про перелом ключиці, заявник жодним чином не прокоментував обставини його огляду в лікарні та зроблені там висновки.

79. З огляду на зазначене Суд доходить висновку, що наявні докази стверджуваних тілесних ушкоджень заявника не є переконливими. Також незрозуміло в які дати заявник перебував у приміщенні УБОЗу. З одного боку, згідно з офіційними даними 13 квітня 2011 року заявника взагалі не доставляли до приміщення УБОЗу (див. пункт 12-1). З іншого, 13 квітня 2011 року під час огляду судово-медичним експертом заявник заявив останньому, що його перевозили до приміщення УБОЗу, щоб він взяв участь у певних слідчих діях (див. пункт 17).

80. Враховуючи всі обставини, Суд вважає, що відсутні достатні докази для підтримання поза розумним сумнівом тверджень заявника щодо місця, часу та способів жорстокого поводження з ним.

81. Отже, Суд не може дійти висновку, що було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

82. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

A. Шкода

83. Заявник вимагав 50 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

84. Уряд заперечив проти цієї вимоги.

85. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 7 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

86. Заявник не подав жодних вимог за цим пунктом. Отже, Суд нічого не присуджує.

C. Пеня

87. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятними скарги на жорстоке поводження працівників міліції в приміщенні УБОЗу та ефективність його розслідування, а решту скарг у заяві - неприйнятними.

2. Постановляє, що був порушений процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

3. Постановляє, що не був порушений матеріальний аспект статті 3 Конвенції.

4. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 7 500 євро (сім тисяч п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 05 березня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Мілан БЛАШКО

Голова

Йонко ГРОЗЄВ

_________

-1 Виправлено 04 травня 2020 року: текст був "З одного боку, згідно з офіційними даними 13 квітня 2013 року заявника взагалі не доставляли до приміщення УБОЗу (див. пункт 12)".

Справа «Іванко проти України» (Заява № 46850/13)

Рішення; Європейський суд з прав людини від 05.03.2020

Прийняття від 05.03.2020

Постійна адреса:

https://xn--80aagahqwyibe8an.com/go/974_e80

Законодавство України

станом на 06.05.2023

поточна редакція


Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 13.11.2020 — 2020 р., № 89, / № 31; 21.04.2020; стор. 52 /, стор. 177, стаття 2903

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Надточій проти України» (Заява № 32899/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  2. Справа «Васильков проти України» (Заява № 77801/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  3. Справа «Гриненко проти України» (Заява № 65890/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  4. Справа «Васильков проти України» (Заява № 77801/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  5. Справа «Гриненко проти України» (Заява № 65890/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  6. Справа «Подлєсная проти України» (Заява № 23002/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  7. Справа «Максименко проти України (№ 2)» (Заява № 45547/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  8. Справа «Корнацький проти України» (Заява № 19854/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  9. Справа «Авраамова проти України» (Заява № 2718/12). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  10. Справа «Трєт’як проти України» (Заява № 10919/20). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  11. Справа «Пономаренко проти України» (Заява № 17030/20). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  12. Справа «Гему проти України» (Заява № 16025/06). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  13. Справа «Сердюков проти України» (Заява № 11623/13). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  14. Справа «Шановський проти України» (Заява № 61431/15). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  15. Справа «Демидецький проти України» (Заява № 50829/09). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  16. Справа «Шевчук проти України» (Заява № 30854/09). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  17. Справа «Леонідов проти України» (Заява № 2064/12). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  18. Справа «Лисак проти України» (Заява № 52299/14). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  19. Справа «Ігор Луценко проти України» (Заява № 6251/14). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк
  20. Справа «Жура проти України» (Заява № 66191/10). Європейський суд з прав людини. 2022 рікк