<<
>>

Європейський суд з прав людини. Справа «Журавльова проти України» (Заява № 45526/08). 2019

Справа «Журавльова проти України» (Заява № 45526/08)СТРАСБУРГ31 січня 2019 рокуАвтентичний перекладЦе рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.У справі «Журавльова проти України»Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:Андре Потоцький (<…>), Голова,Мартіньш Мітс (<…>),Ладо Чантурія (<…>), судді,та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,після обговорення за зачиненими дверима 08 січня 2019 рокупостановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:ПРОЦЕДУРА1. Справу було розпочато за заявою (№ 45526/08), яку 09 вересня 2008 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Ольга Василівна Журавльова (далі - заявниця).2. Заявницю представляла пані Н. Куснер - юрист, яка практикує у м. Донецьку. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.3. Заявниця стверджувала про незаконний продаж половини її квартири на публічних торгах та несправедливе залишення без розгляду національними судами її тверджень щодо цього. У зв’язку з цим вона посилалася на пункт 1 статті 6 та статтю 8 Конвенції, а також статтю 1 Першого протоколу до Конвенції. Крім того, вона скаржилася за статтею 8 Конвенції на невжиття державними органами заходів для її захисту від співвласника її квартири та його спільників.4. 08 жовтня 2013 року про заяву було повідомлено Уряд. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його.ФАКТИI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ5. Заявниця народилася у 1958 році та проживає у м. Донецьку.A. Продаж А.Н. половини квартири заявниці та подальші події6. У 1996 році заявниця та її син, О.Ж., приватизували двокімнатну квартиру площею 49 квадратних метрів. Вони проживали у ній і були її рівноправними співвласниками.7. 24 вересня 2002 року О.Ж. був засуджений до позбавлення волі, а все належне йому майно підлягало конфіскації, у тому числі його частка в квартирі.8. 18 квітня та 13 червня 2005 року Державне підприємство «Укрспец’юст» провело дві процедури публічних торгів з продажу частки О.Ж. в квартирі, проте жодних заявок отримано не було.9. 04 серпня 2005 року «Укрспец’юст» провів треті публічні торги та зменшив стартову ціну. Заявниця, не надаючи додаткової інформації, стверджує, що їй не дозволили взяти участь у публічних торгах, хоча вона поінформувала державних виконавців про свою зацікавленість у покупці. Згодом частка О.Ж. була продана А.Н.10. Згідно з твердженнями заявниці одразу після придбання частки О.Ж. в квартирі А.Н. та його спільники почали залякувати її, щоб змусити продати іншу частку в квартирі за низькою ціною. А.Н. неодноразово словесно ображав її, погрожував застосуванням фізичного насилля та обіцяв зробити її повсякденне життя у квартирі нестерпним, заселивши туди п’яниць та наркоманів. Декілька разів А.Н. погрожував заявниці вбивством, якщо вона продовжить вести себе нерозумно.11. Так, у середині вересня 2005 року приблизно о 22 год. 00 хв. А.Н. прийшов до квартири разом з В.Ш. (його двоюрідний брат) та сказав, що останній житиме у квартирі. Потім вони почали погрожувати заявниці, що викинуть її з вікна, уб’ють або створять нестерпні для неї житлові умови, якщо вона не віддасть їм ключі від квартири і документи та не погодиться віддати А.Н. свою частку в квартирі на його умовах. А.Н. сказав, що не збирався жити у своїй частці в квартирі та йому була необхідна вся квартира, щоб продати її. 16 вересня 2005 року заявниця зустрілася з А.Н. поза межами квартири та віддала йому ключі. Під час зустрічі А.Н. поводився зухвало, використовував нецензурну лексику та наполягав на тому, що власником квартири був він. Злякавшись погроз А.Н., 22 вересня 2005 року заявниця покинула квартиру та шукала притулку в знайомих. Згодом вона декілька разів відвідувала квартиру. А.Н., який в один із днів був у квартирі, почав ображати її та наполягав, що вся квартира належала йому, сказав заявниці, що у неї не було жодних прав на квартиру, та вимагав, щоб вона відмовилася від своєї частки в квартирі на його користь. А.Н. також поселив у квартирі різних осіб, які теж проживали у її кімнаті.12. Заявниця продовжувала сплачувати щомісячні комунальні платежі за всю квартиру та інколи відвідувала її у супроводі працівників міліції. Під час своїх візитів вона виявляла, що у квартирі проживало до восьми різних осіб, які постійно змінювалися. Вона також виявила, що двері та деякі речі домашнього вжитку були пошкоджені, а деякі з її особистих речей зникли.13. Згодом заявниця дізналася, що А.Н. та його спільники були співвласниками більше шестидесяти квартир у місті, які вони передавали у суборенду різним особам на короткі періоди часу.B. Розслідування скарг заявниці14. З середини вересня 2005 року та надалі заявниця зверталась до правоохоронних органів з численними скаргами, стверджуючи про переслідування її А.Н. та його спільниками з метою вимагання її частки в квартирі, викрадення або пошкодження різних речей, які належали їй, та що А.Н. дозволив різним незнайомцям проживати у квартирі. Її скарги були залишені без задоволення з огляду на незначну вартість цих предметів та відсутність доказів жорстокого поводження з нею. Державні органи також зазначили, що А.Н., як співвласник квартири, мав право запрошувати будь-кого на власний розсуд та, якщо у заявниці був який-небудь спір з ним щодо використання спільної власності, вона могла вирішити його у рамках цивільного судочинства.15. 18 липня 2006 року Міністерство внутрішніх справ України поінформувало заявницю, що більше не розглядатиме її скарги, оскільки вони були повторними. У той самий день місцевий відділ міліції поінформував її, що отримував аналогічні скарги від різних осіб, які проживали у квартирах, співвласниками яких стали А.Н. та його спільники. Проте на той момент жодних підстав для пред’явлення їм обвинувачень не було. Працівники міліції також підтвердили, що відвідували квартиру заявниці: у ній проживало четверо чоловіків, але підстав для їхнього виселення не було, оскільки вселилися вони туди з дозволу А.Н.16. 27 вересня 2007 року щодо А.Н., В.Ш. та їхнього спільника А.Л. було порушено кримінальну справу за обвинуваченням у вимаганні та інших злочинах. Заявниця та низка інших осіб, у тому числі заявниця у справі «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine) (заява № 1870/05, від 13 жовтня 2016 року), були допущені до участі у провадженні як постраждалі сторони. Заявниця також подала до А.Н. та його спільників цивільний позов про відшкодування шкоди.17. У незазначену дату справа А.Н., В.Ш. та А.Л. за обвинуваченням у вимаганні та вчиненні грабежу була передана на розгляд до Київського районного суду м. Донецька (далі - районний суд). А.Н. також обвинувачували у хуліганстві. Згідно з твердженнями сторони обвинувачення вони створили злочинну групу з метою придбання часток в квартирах, які через особисті обставини їхніх власників ставали доступними за низькою ціною. Законно отримавши ці частки, вони починали вимагати решту часток у інших співвласників, словесно та фізично погрожуючи їм та передаючи квартири у суборенду різним незнайомцям, які також завдавали збитків та крали речі співвласників і заподіювали шкоду речам домашнього вжитку, які були у квартирі.18. 24 травня 2011 року районний суд закрив справу щодо А.Н. за обвинуваченням у хуліганстві у зв’язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності та виправдав усіх трьох підсудних за рештою обвинувачень, встановивши, що обвинувачення ґрунтувалися на припущеннях. Він дійшов висновку, що підставою для порушення кримінальної справи був цивільно-правовий спір між підсудними та потерпілими щодо користування спільною власністю, який потерпілі вимагали розглянути у рамках кримінального провадження. Він також відхилив цивільний позов заявниці.19. 27 лютого 2012 року Апеляційний суд Донецької області (далі - апеляційний суд) скасував зазначений вирок і направив справу на новий судовий розгляд.20. 12 жовтня 2012 року районний суд визнав обвинувачених винними у вимаганні та обрав їм покарання у виді позбавлення волі на значні строки. Зокрема, він встановив, що заявницю дійсно залякували (у тому числі, як зазначено у пунктах 10 та 11). Він також присудив заявниці 5000 українських гривень в якості відшкодування моральної шкоди. Вимогу заявниці щодо відшкодування матеріальної шкоди у зв’язку зі стверджуваним грабежем і пошкодженням обвинуваченими майна у квартирі, а також сплатою нею комунальних платежів за всю квартиру суд залишив без задоволення, оскільки вона виходила за межі пред’явлених підсудним обвинувачень (з матеріалів справи вбачається, що скарга заявниці щодо стверджуваного грабежу та пошкодження її квартири була виділена в окреме кримінальне провадження, яке згодом було закрите прокурорами з різних підстав).21. 06 березня 2013 року за апеляційною скаргою обвинувачених апеляційний суд залишив без змін зазначений вирок, окрім частини щодо одного непов’язаного епізоду.22. Сторони не поінформували Суд про подальший хід провадження. Проте зі справи «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), у якій ті самі підсудні були засуджені за тими ж обвинуваченнями у тому самому провадженні, вбачається, що 18 вересня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ залишив без задоволення подану А.Н. та В.Ш. касаційну скаргу на рішення судів нижчих інстанцій (див. там само пункт 53).C. Цивільний позов до А.Н. про визнання недійсним договору купівлі-продажу23. 03 липня 2006 року заявниця подала цивільний позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу, за яким А.Н. придбав частку О.Ж. в квартирі. У своєму позові вона стверджувала, що відповідно до статті 362 Цивільного кодексу України вона мала переважне право купівлі, проте, незважаючи на її заяви до державних виконавців про надання їй дозволу на купівлю частки в квартирі, вони відмовили у наданні їй такого дозволу. Заявниця також стверджувала, що торги були злочинним зговором між його організаторами та А.Н., що дозволило останньому придбати частку її квартири за низькою ціною. Як зазначено у рішенні від 23 березня 2007 року (див. пункт 24) під час судового засідання заявниця також просила суд визнати торги недійсними, оскільки нібито була порушена процедура (див. пункти 33 та 34) - не було публічно повідомлено про проведення торгів, а також проведення торгів утретє було, перше за все, незаконним.24. 23 березня 2007 року районний суд ухвалив рішення не на користь заявниці. Вона подала апеляційну скаргу, повторивши свої аргументи, а також стверджуючи, що «Укрспец’юст» порушив статтю 366 Цивільного кодексу України, продавши частку квартири без виділення її в натурі.25. 30 жовтня 2007 року апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу заявниці. Він встановив по суті, що переважні права та положення статті 366 Цивільного кодексу України не застосовувалися у цій справі та він не міг розглядати питання законності торгів, оскільки заявниця не подала позов про визнання їх недійсними у порядку статей 118 та 119 Цивільного процесуального кодексу України.26. Заявниця подала касаційну скаргу, головним чином, повторивши свої попередні доводи. 25 квітня 2008 року Верховний Суд України відхилив її скаргу у зв’язку з необґрунтованістю.II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВОA. Цивільний кодекс України 2003 року... дивитись законодавчий акт

= завантажити законодавчий акт =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Європейський суд з прав людини. Справа «Осипенков проти України» (Заява № 31283/17) - 2019 год
  2. Європейський суд з прав людини. Справа «Андрєєва проти України» (Заява № 24385/10) - 2019 год
  3. Європейський суд з прав людини. Справа «Іванов і Кашуба проти України» (Заяви № 12258/09 та № 54754/10) - 2019 год
  4. Європейський суд з прав людини. Справа «Бекетов проти України» (Заява № 44436/09) - 2019 год
  5. Європейський суд з прав людини. Справа «Чуприна проти України» (Заява № 876/16) - 2019 год
  6. Європейський суд з прав людини. Справа «Бургазли проти України» (Заява № 41920/09) - 2019 год
  7. Європейський суд з прав людини. Справа «Маріянчук та інші проти України» (Заява № 14490/07 та 2 інші заяви - див. перелік у додатку) - 2019 год
  8. Європейський суд з прав людини. Справа «Бігун проти України» (Заява № 30315/10) - 2019 год
  9. Європейський суд з прав людини. Справа «М.Т. проти України» (Заява № 950/17) - 2019 год
  10. Європейський суд з прав людини. Справа «Медяніков проти України» (Заява № 31694/06) - 2019 год
  11. Європейський суд з прав людини. Справа «Мінак та інші проти України» (Заява № 19086/12 та 13 інших заяв - див. перелік у додатку) - 2019 год
  12. Європейський суд з прав людини. Справа «Віра Довженко проти України» (Заява № 26646/07) - 2019 год
  13. Європейський суд з прав людини. Справа «Капштан проти України» (Заява № 56224/10) - 2019 год
  14. Європейський суд з прав людини. Справа «Бургазли проти України» (Заява № 41920/09) - 2019 год
  15. Європейський суд з прав людини. Справа «Кінаш і Дзюбенко проти України» (Заяви № 31090/18 та № 33574/18) - 2019 год
  16. Європейський суд з прав людини. Справа «Сєнін проти України» (Заява № 19585/18) - 2019 год
  17. Європейський суд з прав людини. Справа «Левченко та інші проти України» (Заява № 46993/13 та 2 інші заяви - див. перелік у додатку) - 2019 год
  18. Європейський суд з прав людини. Справа «Григорьєв проти України» (Заява № 32569/08) - 2019 год
  19. Європейський суд з прав людини. Справа «Король та інші проти України» (Заява № 54503/08 та 7 інших заяв - див. перелік у додатку) - 2019 год
  20. Європейський суд з прав людини. Заява № 58819/08, подана Ігорем Львовичем Аргуновим проти України - 2018 год