Наближай ПЕРЕМОГУ!

Долучайся до збору на авто для виконання бойових завдань!

Звернення та звітність

 <<

Справа «Катан проти України» (Заява № 19397/10). Європейський суд з прав людини. 2019

Документ актуальний на 25.12.2019
завантажити документ, актуальний на поточний час

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Катан проти України»

(Заява № 19397/10)

СТРАСБУРГ

10 жовтня 2019 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Катан проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 17 вересня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 19397/10), яку 16 березня 2010 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Ольга Іванівна Катан (далі - заявниця).

2. Заявницю представляла пані А. Кульчицька - юристка, яка практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

3. 12 червня 2018 року Уряд було повідомлено про скарги щодо законності затримання та тримання заявниці під вартою відповідно до постанов від 31 січня та 05 лютого 2009 року, загальної тривалості досудового тримання її під вартою та відсутності ефективного судового перегляду законності тривалого тримання її під вартою, а також про скаргу на відсутність доступу до суду, а решту скарг у заяві було оголошено неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1954 році та проживає у м. Києві.

5. 28 січня 2009 року щодо заявниці, радниці Дніпропетровського міського голови, було порушено кримінальну справу за фактом низки епізодів шахрайства.

Її підозрювали у підробленні документів для продажу квартир, які перебували в комунальній власності. Стверджувалося, що заявниця вступила у змову з іншими особами щодо передачі права власності на квартири третім сторонам за винагороду.

6. Того дня слідчий затримав заявницю як підозрювану в рамках зазначеного кримінального провадження.

7. 31 січня 2009 року слідчий звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська (далі - районний суд) з клопотанням про обрання заявниці запобіжного заходу у вигляді взяття під варту на тій підставі, що вона підозрювалася у скоєнні тяжкого злочину та могла, як радниця міського голови, перешкоджати слідству, впливаючи на свідків або потерпілих. Він також стверджував, що ще не були встановлені всі спільники заявниці. Заявниця, у свою чергу, просила суд не обирати їй запобіжний захід у вигляді взяття під варту, оскільки їй було необхідно пройти медичне обстеження.

8. Того дня районний суд залишив без задоволення клопотання слідчого, проте відповідно до статті 165-2 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України) продовжив строк затримання заявниці до 05 лютого 2009 року з метою отримання інформації про необхідність проходження нею медичного обстеження. Суд також дав слідчим органам вказівку надати більше доказів причетності заявниці до злочину. Постанова оскарженню не підлягала.

9. 05 лютого 2009 року районний суд задовольнив клопотання слідчого та обрав заявниці запобіжний захід у вигляді взяття під варту, починаючи з цієї дати. Він зазначив, що заявниця підозрювалася у скоєнні тяжкого злочину та у випадку перебування на свободі могла перешкоджати слідству, впливаючи на свідків. Жодних інших деталей щодо цього наведено не було. Постанова могла бути оскаржена протягом трьох днів з дня її винесення.

10. 09 лютого 2009 року заявниця оскаржила постанову від 05 лютого 2009 року. З документів у матеріалах справи вбачається, що Апеляційний суд Дніпропетровської області (далі - апеляційний суд) отримав апеляційну скаргу заявниці у той самий день. У своїй апеляційній скарзі заявниця також клопотала про продовження строку для подання апеляційної скарги, оскільки останній день встановленого законодавством триденного строку припадав на неділю, 08 лютого 2008 року. Згідно з твердженнями заявниці вона не знала, чи розглянув взагалі цей суд її апеляційну скаргу.

11. 25 березня 2009 року за клопотанням слідчого районний суд продовжив строк тримання заявниці під вартою до 28 травня 2009 року у зв’язку з необхідністю додаткового часу для закінчення слідства. Суд також встановив, що підстав для зміни запобіжного заходу не було, оскільки заявниця обвинувачувалась у скоєнні тяжкого злочину та, перебуваючи на свободі, могла ухилитися від слідства і суду або чинити інші перешкоди. Суд зазначив, що посилання заявниці на поганий стан її здоров’я не могло бути підставою для зміни запобіжного заходу, оскільки відповідно до медичних даних у матеріалах справи стан її здоров’я не перешкоджав їй брати участь у судових засіданнях. Заявниця цю постанову не оскаржувала.

12. 27 травня 2009 року апеляційний суд продовжив строк тримання заявниці під вартою до 09 червня 2009 року на тій підставі, що заявниця ознайомлювалася із матеріалами справи, а тому для закінчення слідства був потрібен додатковий час. Постанова оскарженню не підлягала.

13. 25 червня 2009 року під час попереднього засідання районний суд встановив, що підстав для зміни раніше обраного запобіжного заходу не було, і тому відмовив у задоволенні клопотання заявниці про звільнення з-під варти.

14. Під час судового розгляду заявниця регулярно клопотала про звільнення з-під варти, посилаючись виключно на поганий стан свого здоров’я. У низці клопотань заявниця також стверджувала про відсутність підстав вважати, що вона ухилятиметься чи якимось іншим чином перешкоджатиме слідству та суду, оскільки в неї не було судимостей, вона мала постійне місце проживання та отримала позитивну характеристику від інших.

15. 20 і 25 серпня, 04 вересня, 27 жовтня та 29 грудня 2009 року, а також 19 січня, 02 лютого, 27 квітня, 20 травня та 19 жовтня 2010 року районний суд залишав без задоволення клопотання заявниці про звільнення з-під варти з тих самих підстав. Зокрема, він встановив, не навівши жодних деталей, що під час обрання їй запобіжного заходу у вигляді взяття під вартою було враховано всі відповідні обставини, у тому числі стан здоров’я заявниці. Він також зазначив, що заявниця не надала жодних доказів, які могли б бути підставами для зміни запобіжного заходу.

16. 10 грудня 2010 року районний суд визнав заявницю винною у вчиненні шахрайства і підробленні документів та обрав їй покарання у виді позбавлення волі на строк п’ять з половиною років з конфіскацією належного їй майна. 15 червня 2011 року апеляційний суд залишив її вирок без змін.

17. 11 серпня 2011 року чоловік заявниці уклав договір, уповноваживши захисника Ш. надавати заявниці правову допомогу під час провадження у суді вищої інстанції. 12 вересня 2011 року Ш., діючи на підставі цього договору, подав касаційну скаргу від імені заявниці. 26 жовтня 2011 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) відмовив у розгляді касаційної скарги у зв’язку з відсутністю доказів наявності у захисника права підписувати касаційну скаргу від імені заявниці.

18. У незазначену дату Ш. повторно подав касаційну скаргу, виклавши аргументи щодо свого права діяти як представник заявниці. Він також клопотав про розгляд касаційної скарги у присутності заявниці. ВССУ задовольнив обидва клопотання і 02 лютого 2012 року у присутності заявниці й Ш. залишив без задоволення касаційну скаргу у зв’язку з необґрунтованістю та залишив без змін вирок апеляційного суду по суті.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

19. Положення КПК України у редакції, чинній на момент подій, щодо видів запобіжних заходів та їхнього застосування, строків досудового тримання під вартою та підстав і порядку взяття під варту наведені в рішенні у справі «Молодорич проти України» (Molodorych v. Ukraine), заява № 21618/02, пункти 56-58, від 28 жовтня 2010 року.

ПРАВО

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

20. У своїй відповіді на зауваження Уряду заявниця висунула скаргу за пунктом 1 статті 5 Конвенції щодо законності її затримання 28 січня 2009 року та тримання під вартою відповідно до постанови районного суду від 25 березня 2009 року. Вона також скаржилася за статтями 3, 8 і 34 Конвенції на низку інших порушень її прав під час досудового тримання її під вартою.

21. Суд зазначає, що ці нові подані із запізненням скарги не є уточненням первинної скарги заявниці, щодо якої сторони надали коментарі. Отже, Суд вважає недоцільним розгляд зазначених питань у контексті цієї справи (див., наприклад, рішення у справі «Капустяк проти України» (Kapustyak v. Ukraine), заява № 26230/11, пункт 52, від 03 березня 2016 року).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТІВ 1 ТА 3 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

22. Заявниця скаржилася за пунктом 1 статті 5 Конвенції на те, що постанова суду від 31 січня 2009 року про продовження строку її затримання та постанова суду від 05 лютого 2009 року про обрання їй запобіжного заходу у вигляді взяття під варту були незаконними та не ґрунтувалися на достатніх підставах. Крім того, вона скаржилася за пунктом 3 статті 5 Конвенції на загальну тривалість досудового тримання її під вартою. Відповідні частини положень, на які посилалася заявниця, передбачають:

«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

...

(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

...

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, … має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання».

A. Прийнятність

23. Уряд стверджував, що заявниця не вичерпала ефективні національні засоби юридичного захисту у зв’язку зі своєю скаргою за пунктом 1 статті 5 Конвенції щодо законності тримання її під вартою відповідно до постанови районного суду від 05 лютого 2009 року. Зокрема, вона могла оскаржити цю постанову в апеляційному суді, проте не зробила цього.

24. Заявниця стверджувала, що насправді оскаржувала законність постанови від 05 лютого 2009 року в апеляційному суді, проте її так і не було поінформовано про результат. Вона надала Суду копію своєї апеляційної скарги з печаткою апеляційного суду. Уряд не надав коментарів щодо цього доводу заявниці стосовно факту.

25. Печатка на апеляційній скарзі заявниці на постанову від 05 лютого 2009 року свідчить, що Апеляційний суд Дніпропетровської області отримав її 09 лютого 2009 року. Проте Уряд нічого не зазначив щодо цього, а в матеріалах справи немає жодних доказів, що цей суд ухвалював яке-небудь рішення за апеляційною скаргою заявниці. Отже, за цих обставин Суд відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту.

26. Суд також вважає, що скарги за пунктами 1 і 3 статті 5 Конвенції не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

B. Суть

1. Законність тримання заявниці під вартою відповідно до постанов суду від 31 січня та 05 лютого 2009 року (пункт 1 статті 5 Конвенції)

(a) Аргументи сторін

27. Заявниця скаржилася на те, що відповідні постанови суду були свавільними та необґрунтованими. Відповідно до національного законодавства необхідність зібрання стороною обвинувачення додаткових доказів причетності заявниці до злочину та з’ясування питання щодо необхідності проходження нею медичного обстеження, на які суд посилався у своїй постанові від 31 січня 2009 року, не могли бути підставами для позбавлення свободи. Існування ризиків, про які було зазначено у постанові суду від 05 лютого 2009 року, не підтверджувалося жодними фактичними прикладами. Крім того, в обох випадках суд не врахував стан здоров’я заявниці або відомості про її особу, поведінку та нагороди.

28. Уряд стверджував, що оскаржувані постанови були законними та ґрунтувалися на відповідних і достатніх підставах. Національний суд не керувався абстрактними припущеннями, а врахував наявні докази щодо фактів та всі відповідні фактори, у тому числі ризик ухилення заявниці від слідства та суду або впливу на свідків і потерпілих.

(b) Оцінка Суду

29. Відповідні загальні принципи практики Суду наведені в рішенні у справі «Мерабішвілі проти Грузії» [ВП] (Merabishvili v. Georgia) [GC], заява № 72508/13, пункти 181-186 і 222-225, від 28 листопада 2017 року.

(i) Затримання відповідно до постанови суду від 31 січня 2009 року

30. Суд зазначає, що коли заявницю доставили у судове засідання 30 січня 2009 року, вона не трималась під вартою, проте строк її затримання було продовжено до 05 лютого 2009 року з посиланням на статтю 165-2 КПК України, яка передбачає, що суд може продовжувати затримання особи на строк до десяти діб (п’ятнадцяти діб за клопотанням підозрюваного або обвинуваченого) з метою розгляду всієї інформації, необхідної для прийняття виваженого рішення щодо тримання особи від вартою. Суд уже встановлював, що продовження строку затримання відповідно до статті 165-2 КПК України може бути виправданим за певних обставин, коли суду потрібен час для встановлення особи та збору іншої інформації, вкрай необхідної для прийняття рішення про досудове тримання такої особи під вартою. Водночас Суд зазначив, що підстави для затримання особи мають бути вагомими (див. рішення у справі «Барило проти України» (Barilo v. Ukraine), заява № 9607/06, пункт 93, від 16 травня 2013 року). У цій справі підстави продовження затримання заявниці полягали у необхідності перевірити, чи вимагав стан здоров’я заявниці лікування, як вона стверджувала, та отримати більше доказів її причетності до злочину (див. пункт 8). Суд зазначає, що наведені підстави не підтверджують існування будь-яких ризиків або обставин, які б виправдовували необхідність затримання заявниці протягом цього періоду. Фактично постанова не містила жодної оцінки індивідуальних обставин заявниці або ризиків, які б виправдали продовження її затримання. З наданих сторонами документів не вбачається, що існували будь-які вагомі підстави для тривалого затримання заявниці (див., для порівняння, згадане рішення у справі «Барило проти України» (Barilo v. Ukraine), пункти 91-98, рішення у справах «Галь проти України» (Gal v. Ukraine), заява № 6759/11, пункт 32, від 16 квітня 2015 року, та «Кущ проти України» (Kushch v. Ukraine), заява № 53865/11, пункти 113-115, від 03 грудня 2015 року).

31. Тому Суд вважає, що у період з 31 січня по 05 лютого 2009 року заявниця була затримана у порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.

(ii) Тримання під вартою відповідно до постанови суду від 05 лютого 2009 року

32. Відповідно до зазначеної постанови заявниця трималась під вартою до 25 березня 2009 року, коли строк тримання її під вартою було далі продовжено судом першої інстанції. Ухваливши постанову про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту від 05 лютого 2009 року, районний суд не встановив жодного строку. Крім того, він просто послався на підстави, наведені у доводах слідчого, без будь-якої перевірки правдоподібності підстав, на які він посилався, за конкретних обставин справи заявниці. Вбачається, що з наявних у Суду матеріалів справи нічого не вказує на те, що до обрання заявниці запобіжного заходу у вигляді взяття під варту вона намагалася перешкодити слідству, вплинути на свідків або ухилитися від слідства, або що існували інші підстави, які виправдовували тримання її під вартою на стадії досудового розслідування.

33. Суд уже встановлював порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у декількох справах проти України у зв’язку з поєднанням відсутності обґрунтування для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та невстановленням його тривалості, навіть якщо максимально можлива тривалість такого тримання під вартою є відомою (див., наприклад, згадане рішення у справі «Галь проти України» (Gal v. Ukraine), пункт 37, від 16 квітня 2015 року, та «Клеутін проти України» (Kleutin v. Ukraine), заява № 5911/05, пункт 105, від 23 червня 2016 року).

34. Отже, було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції також у зв’язку з триманням заявниці під вартою відповідно до постанови від 05 лютого 2009 року.

2. Стверджуване порушення пункту 3 статті 5 Конвенції

35. Заявниця стверджувала, що тримання її під вартою на стадії досудового розслідування було надмірно тривалим і невиправданим.

36. Уряд доводив, що тривалість тримання під вартою була розумною та виправданою з огляду на тяжкість відповідного злочину і всі інші відповідні обставини.

37. Суд зазначає, що у розумінні підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції заявниця була затриманою з 28 січня 2009 року, коли її було затримано як підозрювану, по 10 грудня 2010 року, коли її було визнано винною у суді першої інстанції. Отже, тримання її під вартою на стадії досудового розслідування тривало один рік, десять місяців і дванадцять днів.

38. Суд не вважає цей період коротким в абсолютному вимірі (див. рішення у справі «Доронін проти України» (Doronin v. Ukraine), заява № 16505/02, пункт 61, від 19 лютого 2009 року).

39. Суд часто встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України, коли національні суди посилалися на ті самі підстави, якщо вони були, упродовж усього періоду тримання заявника під вартою (див., наприклад, рішення у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 80, 81 і 99, від 10 лютого 2011 року).

40. У цій справі в постанові суду про взяття заявниці під варту на початковій стадії провадження також було зазначено про тяжкість висунутих проти неї обвинувачень і ризик того, що вона могла перешкодити слідству шляхом тиску на свідків. Проте з плином часу це обґрунтування не змінювалося. Державні органи, головним чином, обмежилися тим, що просто зазначили, що раніше обраний запобіжний захід був правильним. Вбачається, що національні суди не намагалися продемонструвати наявність конкретних фактів, які б доводили, що стверджувані ризики переважали над принципом поваги до особистої свободи. Фактично тягар доведення було помилково перекладено на заявницю (див., для порівняння, рішення у справах «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, пункти 40 і 41, від 14 жовтня 2010 року, та «Макаренко проти України» (Makarenko v. Ukraine), заява № 622/11, пункт 91, від 30 січня 2018 року). Двічі строк тримання заявниці під вартою продовжувався з єдиної підстави - потреба додаткового часу для закінчення слідства (див. пункти 11 і 12). Крім того, немає жодних доказів того, що суди взагалі розглядали які-небудь інші запобіжні заходи як альтернативу триманню під вартою.

41. Наведених міркувань достатньо для висновку Суду, що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції.

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

42. Заявниця скаржилася за пунктом 1 статті 6 Конвенції на порушення її права на доступ до суду у зв’язку з тим, що 26 жовтня 2011 року ВССУ відмовив у розгляді касаційної скарги її захисника. Відповідна частина пункту 1 статті 6 Конвенції передбачає:

«Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, … який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру …».

43. Уряд доводив, що заявниця не могла вважатися потерпілою від стверджуваного порушення, оскільки зрештою подана її захисником касаційна скарга була прийнята до розгляду та розглянута ВССУ у 2012 році.

44. З матеріалів справи вбачається, і це було підтверджено заявницею, що касаційна скарга, подана через її захисника, зрештою була прийнята до розгляду ВССУ. 02 лютого 2012 року її касаційну скаргу було розглянуто в її присутності та присутності її захисника (див. пункт 18).

45. За цих обставин Суд погоджується з Урядом, що у розумінні статті 34 Конвенції заявниця не може вважатися потерпілою від порушення права на доступ до суду.

46. З цього випливає, що ця скарга не відповідає положенням Конвенції за критерієм ratione personae у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції та має бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції.

IV. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

47. Заявниця також скаржилася за пунктом 4 статті 5 Конвенції на те, що їй не було забезпечено ефективного судового перегляду законності тривалого тримання її під вартою, оскільки, відхиливши її клопотання про звільнення з-під варти, національні суди не навели відповідних і достатніх підстав та не надали відповіді на всі її аргументи.

48. З огляду на факти справи, доводи сторін і свої висновки за пунктами 1 і 3 статті 5 Конвенції (див. пункти 31, 34 і 41) Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені у цій заяві, та що немає необхідності у винесенні окремого рішення щодо прийнятності та суті зазначеної у попередньому пункті скарги (див., наприклад, рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (<…>) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014).

V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

49. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

A. Шкода

50. Посилаючись на погіршення стану свого здоров’я під час тримання під вартою на стадії досудового розслідування та приблизну оцінку вартості свого лікування, заявниця вимагала 50 000 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди.

51. Вона також вимагала 50 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди у зв’язку з незаконним і тривалим триманням її під вартою.

52. Уряд заперечив проти зазначених вимог як надмірних і необґрунтованих.

53. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленими порушеннями та матеріальною шкодою, яка вимагається; отже, він відхиляє цю вимогу.

54. Суд вважає, що заявниця мала зазнати болю та страждань у зв’язку зі встановленими порушеннями. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, як передбачено статтею 41 Конвенції, Суд присуджує їй 5 850 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

55. Заявниця вимагала 3 000 євро в якості компенсації витрат на представництво своїх інтересів під час провадження у Суді. В обґрунтування цієї вимоги вона надала укладений нею з адвокатським об’єднанням «Назар Кульчицький та партнери» договір про надання правової допомоги від 10 вересня 2018 року та складений пані Кульчицькою акт виконаних робіт. Згідно з договором заявниця зобов’язувалася до 31 грудня 2018 року сплатити адвокатському об’єднанню суму, еквівалентну 3 000 доларів США (далі - дол. США), за представництво її інтересів у Суді та підготовку відповіді на зауваження Уряду і вимоги щодо справедливої сатисфакції, а також за представництво її інтересів під час виконання рішення Суду в її справі. У акті, наданому пані Кульчицькою, було зазначено, що перші три з перелічених послуг було виконано.

56. Уряд вважав надмірною суму, яка вимагалася. Зокрема, він зазначив, що відповідно до договору заявниця була зобов’язана сплатити суму, еквівалентну 3 000 дол.США, проте у Суді вимагала аналогічну суму в євро.

57. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі з огляду на наявні у нього документи та зазначені критерії Суд вважає за розумне задовольнити вимогу заявниці частково та присудити їй 900 євро за цим пунктом і додатково суму будь-якого податку, що може їй нараховуватись на цю суму.

C. Пеня

58. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятними скарги за пунктами 1 і 3 статті 5 Конвенції, а скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції - неприйнятною.

2. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції.

3. Постановляє, що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції.

4. Постановляє, що немає необхідності розглядати питання прийнятності та суті скарги за пунктом 1 статті 5 Конвенції.

5. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i) 5 850 (п’ять тисяч вісімсот п’ятдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;

(ii) 900 (дев’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявниці, в якості компенсації судових та інших витрат;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

6. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 10 жовтня 2019 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Мілан БЛАШКО

Голова

Сіофра О’ЛІРІ

Справа «Катан проти України» (Заява № 19397/10)

Рішення; Європейський суд з прав людини від 10.10.2019

Прийняття від 10.10.2019

Постійна адреса:

https://xn--80aagahqwyibe8an.com/go/974_e17

Законодавство України

станом на 21.09.2023

поточна редакція


Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 25.02.2020 — 2020 р., № 15, / № 95; 10.12.2019; стор. 146 /, стор. 111, стаття 618

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Бахаров проти України» (Заява № 28982/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  2. Справа «Лях проти України» (Заява № 53099/19). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  3. Справа «Плешков та Плешкова проти України» (Заява № 5783/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  4. Справа «Дубас проти України» (Заява № 51222/20). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  5. Справа «Трачук проти України» (Заява № 24413/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  6. Справа «Удовиченко проти України» (Заява № 46396/14). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  7. Справа «Калугін проти України» (Заява № 25688/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  8. Справа «Давиденко проти України» (Заява № 45903/16). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  9. Справа «Володимир Торбіч проти України» (Заява № 14957/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  10. Справа «Трофименко проти України» (Заява № 18444/18). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  11. Справа «Борисов проти України» (Заява № 2371/11). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  12. Справа «Іскра проти України» (Заява № 12489/17). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  13. Справа «Пономаренко проти України» (Заява № 51456/17). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  14. Справа «Статівка проти України» (Заява № 64305/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  15. Справа «Мітсопулос проти України» (Заява № 62006/09). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  16. Справа «Жура проти України» (Заява № 66191/10). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  17. Справа «Аврамчук проти України» (Заява № 65906/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  18. Справа «Жох проти України» (Заява № 29319/13). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  19. Справа «Головін проти України» (Заява № 47052/18). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк
  20. Справа «Копчинський проти України» (Заява № 65647/12). Європейський суд з прав людини. 2023 рікк