<<
>>

"Справа «Кущ проти України» (Заява № 53865/11)". Європейський суд з прав людини. 2015

Документ актуальний на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

Справа «Кущ проти України» (Заява № 53865/11)СТРАСБУРГ3 грудня 2015 рокуОСТАТОЧНЕ03/03/2016Автентичний перекладЦе рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.У справі «Кущ проти України»Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:Ангеліка Нуссбергер (<…>), Голова,Ганна Юдківська (<…>),Ерік Мьосе (<…>),Фаріс Вегабовіч (<…>),Йонко Грозєв (<…>),Сіофра О’Лірі (<…>),Мартіньш Мітс (<…>), судді,та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,після обговорення за зачиненими дверима 10 листопада 2015 рокупостановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:ПРОЦЕДУРА1. Справу було розпочато за заявою (№ 53865/11), яку 17 серпня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин п. Сергій Вікторович Кущ (далі - заявник).2. Заявника представляв п. А.П. Бущенко, юрист, який практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його уповноважений, на останніх етапах провадження - п. Б. Бабін з Міністерства юстиції України.3. Заявник скаржився, зокрема, на медичну допомогу, що надавалася йому під час тримання під вартою, та на застосування до нього наручників у лікарні, а також на законність і тривалість його досудового тримання під вартою, судовий перегляд законності цих дій та на відсутність відповідного юридично закріпленого права на відшкодування шкоди.4. 3 вересня 2012 року про заяву було повідомлено Уряд.ФАКТИІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ5. Заявник народився у 1969 році і проживає у м. Києві.6. До затримання він обіймав посаду в. о. генерального директора акціонерного товариства, яке здійснювало реконструкцію лінії швидкісного трамваю у м. Києві за рахунок коштів місцевого бюджету.А. Кримінальне провадження щодо заявника та тримання його під вартою7. 20 липня 2010 року щодо заявника та двох інших осіб було порушено кримінальну справу за підозрою у розтраті коштів місцевого бюджету в особливо великих розмірах у зв’язку з роботами з реконструкції трамвайної лінії. Так, заявник підозрювався у штучному завищенні цін на щебінь, який його товариство закуповувало.8. 21 липня 2010 року слідчий в особливо важливих справах слідчого відділу Управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в м. Києві (далі - УБОЗ) зателефонувала заявникові та запросила його з’явитися для надання деяких пояснень. Заявник з’явився до слідчого і був затриманий. Слідчий посилалась на статтю 115 Кримінально-процесуального кодексу України (див. пункт 71) та обґрунтувала затримання заявника таким:«очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вказали, що ця особа вчинила злочин.».9. Крім того, було вказано, що затримання заявника було необхідним для:«Попередження можливості ухиляння від слідства і суду та забезпечення виконання вироку.Попередження можливості перешкодити встановленню істини в кримінальній справі.».10. У протоколі затримання також зазначалося, що заявник підозрюється у скоєнні злочину за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України (привласнення, розтрата майна, вчинені в особливо великих розмірах), а також що йому було роз’яснено кваліфікацію злочину та підстави його затримання. Заявник письмово підтвердив, що його права йому були роз’яснені у повному обсязі, та висловив бажання, щоб його представляв обраний ним захисник. Його клопотання було задоволено.11. 22 липня 2010 року захисник заявника оскаржив незаконне затримання його клієнта до Голосіївського районного суду м. Києва (далі - Голосіївський суд).12. Того ж дня слідчий звернулась до суду з поданням про обрання заявникові запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. У поданні повторювалися підстави порушення щодо заявника кримінальної справи (див. пункт 7). У поданні також зазначалося, що за злочин, про який йде мова, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років, що означає, що заявник, перебуваючи на волі, може ухилитись від слідства та суду.13. 23 липня 2010 року суддя Голосіївського суду постановив продовжити строк затримання заявника до десяти діб. Обґрунтування було таким:«Дослідивши матеріали кримінальної справи, вислухавши пояснення підозрюваного, думку прокурора, який підтримав подання [слідчого] та просив його задовольнити, думку захисника, який заперечив проти задоволення подання, враховуючи особу підозрюваного, що підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до дванадцяти років, а також зважаючи на те, що органами досудового слідства не було зібрано достатньо характеризуючих даних про особу підозрюваного та не пред’явлено йому обвинувачення, вважаю необхідним продовжити затримання [заявника] до десяти діб для збору достатніх даних для розгляду подання по суті.Крім того, дослідивши матеріали скарги заявника щодо його незаконного затримання, встановлено, що органом дізнання його було затримано відповідно до вимог ст. 106 КПК України, а тому підстави для задоволення скарги відсутні.Враховуючи наведене, з метою запобігти спробам підозрюваного ухилитись від слідства та суду, перешкоджати встановленню істини у кримінальній справі, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень, керуючись ст. 165-2 КПК України, суд - ПОСТАНОВИВ:Продовжити строк затримання [заявника] до десяти діб ...Визнати [його] затримання законним та відмовити у задоволенні скарги [захисника] [у зв’язку з цим]...».14. 28 липня 2010 року заявникові було пред’явлено обвинувачення в розтраті чужого майна в особливо великих розмірах.15. 29 липня 2010 року Голосіївський суд обрав заявникові запобіжний захід у вигляді взяття під варту (на строк до двох місяців). Суд зазначив, що заявник обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцяти років. Крім того, суд врахував його «ставлення до скоєного злочину» (заявник не визнав свою вину). Насамкінець, суд вказав на відсутність у нього будь-якої інформації про те, що заявник за станом здоров’я не може утримуватись в умовах слідчого ізолятора.16. 30 липня 2010 року заявник оскаржив цю постанову. Він стверджував, зокрема, що суд першої інстанції не пояснив, чому він дійшов висновку, що заявник може ухилятись від слідства і суду або перешкоджати встановленню істини у справі. Заявник також доводив, що обраний йому запобіжний захід не ґрунтувався на належній оцінці конкретних обставин його справи.17. 5 серпня 2010 року апеляційний суд м. Києва (далі - апеляційний суд) відмовив у задоволенні скарги заявника. Суд зазначив, що Голосіївський суд ретельно розглянув його доводи та відхилив їх.18. 16 вересня 2010 року Голосіївський суд продовжив тримання заявника під вартою до чотирьох місяців. Суд навів аргументи, вказані у його попередньому рішенні, та додав, що у справі ще необхідно провести значну кількість слідчих дій.19. 17 вересня 2010 року заявник оскаржив цю постанову, стверджуючи що тримання під вартою є найсуворішим запобіжним заходом, який у його випадку є невиправданим. Він зазначив, що суд першої інстанції обрав формалістичний підхід та не врахував конкретних обставин справи.20. 23 вересня 2010 року апеляційний суд залишив постанову суду першої інстанції від 16 вересня 2010 року і її обґрунтування без змін.21. 19 листопада 2010 року апеляційний суд, діючи як суд першої інстанції, задовольнив ще одне подання слідчого про продовження тримання заявника під вартою - цього разу до п’яти місяців. Суд мотивував своє рішення необхідністю проведення додаткових слідчих дій. Що стосується клопотання заявника про звільнення з-під варти, суд зазначив таке:«Що стосується заявленого [заявником] клопотання про зміну міри запобіжного заходу із взяття під варту на підписку про невиїзд, то воно не підлягає задоволенню, оскільки зазначені в клопотанні обставини були перевірені судом при обранні [заявнику] запобіжного заходу, а підстави для його обрання не відпали.».22. 26 листопада 2010 року щодо заявника було порушено ще одну кримінальну справу за іншим епізодом розтрати чужого майна. Її було об’єднано в одне провадження з першою справою.23. 3 грудня 2010 року слідчий звернувся до апеляційного суду з поданням про продовження строку тримання заявника під вартою до семи місяців, пояснюючи це необхідністю проведення подальших слідчих дій.24. Заявник подав заперечення, стверджуючи, зокрема, що слідчі дії за його участю обмежувались тільки отриманням зразків його підпису та почерку, а також ознайомленням з висновками попередніх експертиз. Крім того, він зазначив, що стан його здоров’я за час тримання під вартою значно погіршився.25. 21 грудня 2010 року апеляційний суд продовжив строк тримання заявника під вартою до семи місяців. Суд також відмовив у задоволенні його клопотання про звільнення з-під варти під підписку про невиїзд, мотивуючи своє рішення так само, як і попередні рішення.26. 4 січня 2011 року щодо заявника та кількох інших осіб було порушено ще одну кримінальну справу за підозрою у створенні злочинної організації з метою розтрати коштів місцевого бюджету. Її було об’єднано в одне провадження з кримінальними справами, порушеними раніше.27. 17 лютого 2011 року апеляційний суд продовжив строк тримання заявника під вартою до восьми місяців та відмовив у задоволенні клопотання про звільнення з-під варти з тих самих підстав, що й раніше.28. 5 березня 2011 року справу було передано до Подільського районного суду м. Києва (далі - Подільський суд) для розгляду по суті.29. 21 березня 2011 року строк тримання заявника під вартою закінчився.30. 24 березня 2011 року Подільський суд провів попередній розгляд справи, під час якого постановив продовжити тримання заявника під вартою. Суд вказав на відсутність підстав для зміни запобіжного заходу.31. 20 квітня 2011 року заявник подав клопотання про звільнення з-під варти, доводячи, що стан його здоров’я погіршується та ніщо не свідчить про те, що, перебуваючи на свободі, він переховуватиметься від слідства та суду або перешкоджатиме встановленню істини у справі.32. Того ж дня Подільський суд відмовив у задоволенні його клопотання. Суд зазначив, що згідно з інформацією, наданою адміністрацією СІЗО, стан здоров’я заявника не перешкоджає триманню його під вартою. Крім того, суд зазначив, що у випадку звільнення заявник ухилятиметься від слідства, перешкоджатиме встановленню істини у справі або продовжить злочинну діяльність.33. 3 серпня, 7 вересня, 19 жовтня і 21 грудня 2011 року, а також 24 січня 2012 року Подільський суд відмовляв у задоволенні подальших клопотань заявника про звільнення з-під варти з підстав, схожих на ті, що наводилися ним у постанові від 20 квітня 2011 року.34. 6 березня 2012 року Подільський суд задовольнив клопотання заявника про звільнення під підписку про невиїзд у зв’язку з погіршенням стану його здоров’я та необхідністю надання спеціалізованого лікування.35. У матеріалах справи немає інформації щодо подальшого перебігу кримінального провадження щодо заявника.В. Лікування і медична допомога, що надавались заявникові під час тримання під вартою36. Заявник впродовж тривалого часу страждає на низку захворювань. До затримання, з 14 по 25 червня 2010 року, він знаходився на стаціонарному лікуванні, зокрема, у зв’язку з гіпертонічною хворобою, міжхребцевим остеохондрозом, спондильозом шийного відділу хребта, хронічною цервікалгією, хронічним простатитом та дифузним зобом.37. 21 липня 2010 року заявника було затримано (див. пункт 8). Невідомо, де він перебував під вартою після затримання.38. 15 серпня 2010 року заявника було поміщено до Київського слідчого ізолятора (далі - СІЗО). По прибутті до СІЗО заявника оглянув терапевт, він також здав кров на РВ - реакцію Вассермана та пройшов рентгенографію органів грудної клітини. У заявника було діагностовано ішемічну хворобу серця, атеросклероз аорти та вінцевих судин, гіпертонічну хворобу II стадії, хронічний холецистит в стадії ремісії, остеохондроз, хронічний гайморит в стані нестійкої ремісії і хронічний простатит. Йому було призначено певні ліки.39. 4 листопада 2010 року, 18 березня та 24 травня 2011 року терапевт медичної частини СІЗО оглядав заявника. Згідно з твердженнями Уряду кожного разу заявникові призначалися і надавалися відповідні ліки. Проте, згідно з твердженнями заявника, він не отримував жодного лікування.40. Листом від 8 липня 2011 року адміністрація СІЗО повідомила захисника заявника, що заявник перебуває під наглядом лікарів медичної частини установи та отримує постійне лікування у зв’язку з гіпертонічною хворобою. У листі зазначалося, що, з огляду на його стан здоров’я, заявник потребує додаткового обстеження у закладах охорони здоров’я МОЗ України та, можливо, подальшого стаціонарного лікування. Проте таке обстеження можливе лише з письмового дозволу органу, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, а також за умови вжиття заходів для забезпечення його транспортування.41. 3 серпня 2011 року Подільський суд, хоча й відмовив у задоволенні клопотання заявника про звільнення з-під варти (див. пункти 31 і 32), однак надав адміністрації СІЗО письмовий дозвіл на обстеження і лікування заявника у закладі охорони здоров’я МОЗ.42. 16 серпня 2011 року адміністрація СІЗО надіслала захиснику заявника лист, стверджуючи про неможливість організувати перевезення його клієнта.43. 23 вересня 2011 року заявник звернувся до Суду з проханням застосувати у його справі правило 39 Регламенту Суду та вказати Уряду на необхідність його термінового обстеження та лікування у закладі охорони здоров’я МОЗ України.44. Того ж дня Суд повідомив Уряд про це клопотання та запропонував йому до 7 жовтня 2011 року надати інформацію щодо стану здоров’я заявника, лікування, яке він отримує, та адекватність такого лікування з огляду на висновок адміністрації СІЗО про необхідність додаткового обстеження та лікування заявника в закладі охорони здоров’я МОЗ України.45. 29 вересня 2011 року лікарі медичної частини СІЗО обстежили заявника та підтвердили попередні діагнози. Вони призначили йому ліки і дійшли висновку, що він не потребує стаціонарного лікування у медичній частині СІЗО або термінової госпіталізації до медичного закладу охорони здоров’я МОЗ України.46. Того ж дня заявника також було обстежено головним лікарем-невропатологом місцевого закладу охорони здоров’я МОЗ України, який діагностував у нього наявність певних проблем з хребтом та призначив ліки, не надавши рекомендацій щодо госпіталізації.47. 3 жовтня 2011 року заявник пройшов ультразвукове дослідження, яке підтвердило наявність діагностованого хронічного простатиту.48. 4 жовтня 2011 року він отримав від своєї дружини посилку з медикаментами.49. 5 жовтня 2011 року заявника оглянув лікар-кардіолог закладу охорони здоров’я МОЗ України, який діагностував гіпертонічну хворобу II стадії з високим ризиком, порушення толерантності до глюкози та ішемічну хворобу серця (під питанням). З метою підтвердження діагнозу було рекомендовано провести низку досліджень і аналізів.50. Того ж дня заявника оглянув лікар-отоларинголог, який діагностував у нього риніт та тонзиліт і призначив йому лікування.51. 7 жовтня 2011 року Уряд надав відповідь на запит Суду від 23 вересня 2011 року (див. пункт 44). Згідно з твердженнями Уряду деякі з рекомендованих заявникові 5 жовтня 2011 року досліджень та аналізів (а саме: аналіз крові на вміст глюкози, загальні аналізи крові та сечі, УЗД нирок) невдовзі мали бути проведені у медичній частині СІЗО. Стосовно решти досліджень Уряд зазначив, що вони будуть проводитись «у плановому порядку в медичних закладах МОЗ за попередньою домовленістю з фахівцями». Насамкінець, призначене заявникові невропатологом, кардіологом та отоларингологом лікування можна було розпочинати після отримання медичних препаратів від родичів заявника.52. 25 жовтня 2011 року заявник надіслав до Суду свої коментарі до відповідей Уряду. Він стверджував, що Уряд не надав жодних документів, які б спростовували його твердження про відсутність оперативного та адекватного лікування. Він також наполягав на своєму клопотанні про застосування тимчасового заходу за правилом 39 Регламенту Суду.53. 27 жовтня 2011 року виконуючий обов’язки Голови секції, якій було передано справу, в інтересах сторін та належного здійснення провадження у Суді вирішив надати Уряду України вказівку відповідно до правила 39 Регламенту Суду про проведення обстежень заявника, необхідність яких вже було встановлено, та невідкладне виконання рекомендацій, підготовлених за результатами таких обстежень.54. 11 листопада 2011 року у Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги було проведено ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, нирок і простати заявника. За результатами дослідження у заявника було діагностовано дифузні зміни печінки, хронічні холецистит та панкреатит.55. 17 листопада 2011 року заявника в Інституті кардіології ім. академіка М.Д. Стражеска оглянув кардіолог і він пройшов низку досліджень та аналізів. У нього було діагностовано, зокрема, гіпертонічну хворобу II стадії, гіперхолестеринемію (анамнестично), мікронефролітіаз, хронічний холецистит, хронічний панкреатит та остеохондроз хребта.56. 22 листопада 2011 року під час судового засідання стан здоров’я заявника різко погіршився, і йому було викликано карету швидкої медичної допомоги. Його було доправлено до Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, де він пройшов стаціонарне лікування.57. 5 грудня 2011 року заявника було виписано з лікарні та доправлено до СІЗО. Згідно з його твердженнями, призначене при виписці лікування йому не надавалось, як і необхідна медична допомога у СІЗО.58. 12 і 19 грудня 2011 року заявника оглядав лікар медичної частини СІЗО, який зазначив, що його діагнози залишаються незмінними та будь-яких позитивних або негативних змін не спостерігається. Згідно з твердженнями Уряду, який посилався на витяги з медичної картки заявника, заявник у СІЗО продовжував отримувати амбулаторне лікування.59. З 7 по 30 грудня 2011 року на основі медичної картки заявника проводилася судово-медична експертиза стану його здоров’я. Проведеним дослідженням було встановлено наявність у заявника ішемічної хвороби серця і серцевої недостатності, гіпертонічної хвороби II стадії з високим ступенем ризику, дисциркуляторну енцефалопатію та остеохондроз хребта в стані нестійкої ремісії. Експерти також дійшли висновку про необхідність стаціонарного лікування заявника у спеціалізованому кардіологічному або неврологічному закладі протягом десяти-чотирнадцяти днів.60. 26 січня 2012 року заявник знову звернувся до Суду з проханням надати Уряду вказівку за правилом 39 Регламенту Суду щодо необхідності забезпечення йому стаціонарного лікування у спеціалізованому кардіологічному закладі відповідно до останніх медичних рекомендацій.61. Того ж дня Суд повідомив про це клопотання Уряд та запросив його до 12 лютого 2012 року надати коментарі щодо виконання заходів, на які Уряду вже було вказано за правилом 39 Регламенту Суду.62. 8 лютого 2012 року заявника було направлено до Інституту кардіології ім. академіка М.Д. Стражеска, де його оглянула комісія лікарів і де було проведено електрокардіографію. У нього було діагностовано, зокрема, гіпертонічну хворобу II стадії у стані кризового перебігу. Крім того, після стабілізації кров’яного тиску заявника було рекомендовано провести спеціалізований тест (велоергометрію) для уточнення діагнозу «ішемічна хвороба серця». Комісія не виявила підстав для госпіталізації заявника.63. 10 лютого 2012 року Уряд повідомив Суд про зазначені вище події.64. 15 лютого 2012 року Подільський суд, посилаючись на висновки судово-медичної експертизи від 30 грудня 2011 року (див. пункт 59), постановив невідкладно госпіталізувати заявника.65. Того ж дня заявника було поміщено до Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.66. Заявник стверджував, що впродовж перебування у лікарні він був прикутий наручниками до ліжка. Уряд заперечив правдоподібність його тверджень. У невказану дату начальник відділу режиму і охорони СІЗО склав довідку, згідно з якою до заявника під час його перебування на лікуванні в закладі охорони здоров’я МОЗ наручники не застосовувались.67. 26 лютого 2012 року у палату до заявника, як стверджувалося, помістили ув’язненого, який страждав на відкриту форму туберкульозу.68. 5 березня 2012 року захисник, який представляв інтереси заявника у національному провадженні, написав на адресу п. Бущенка (адвоката, який представляв інтереси заявника у Суді) лист, у якому стверджував, що з 21 лютого по 5 березня 2012 року заявник був постійно прикутий до свого ліжка. Вартові конвою, як стверджувалося, відмовилися виконати вимогу захисника і зняти наручники, посилаючись на певні внутрішні інструкції.69. 6 березня 2012 року заявника було звільнено з-під варти (див. пункт 34). Невідомо, чи отримував заявник лікування після цього, та яке саме.II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО70. У відповідній частині статті 29 Конституції України зазначено:«... У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. ...».71. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (у редакції, чинній на час подій) передбачали:... дивитись законодавчий акт

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Філозофенко проти України» (Заява № 72954/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  2. Справа «Іванко проти України» (Заява № 46850/13). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  3. Справа «Закутній проти України» (Заява № 17843/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  4. Справа «Поваров проти України» (Заява № 7220/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  5. Справа «Антоненко та інші проти України» (Заяви № 45009/13 та 53 інші - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  6. Справа «Єльник проти України» (Заява № 10444/13). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  7. Справа «Стриж проти України» (Заява № 39071/08). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  8. Справа «Мештешуг проти України» (Заява № 52826/18). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  9. Справа «Вагапов проти України» (Заява № 35888/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  10. Справа «Стрюков проти України» (Заява № 78484/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  11. Справа «Осипенков проти України» (Заява № 31283/17). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  12. Справа «Андрєєва проти України» (Заява № 24385/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  13. Справа «Журавльова проти України» (Заява № 45526/08). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  14. Справа «Іванов і Кашуба проти України» (Заяви № 12258/09 та № 54754/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  15. Справа «Бекетов проти України» (Заява № 44436/09). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  16. Справа «Чуприна проти України» (Заява № 876/16). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  17. Справа «Бургазли проти України» (Заява № 41920/09). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  18. Справа «Маріянчук та інші проти України» (Заява № 14490/07 та 2 інші заяви - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  19. Справа «Бігун проти України» (Заява № 30315/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  20. Справа «М.Т. проти України» (Заява № 950/17). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк