<<
>>

"Справа «Молодорич проти України» (Заява № 2161/02)". Європейський суд з прав людини. 2010

Документ актуальний на 20.09.2016
завантажити документ, актуальний на поточний час

Справа «Молодорич проти України» (Заява № 2161/02)Офіційний перекладСТРАСБУРГ28 жовтня 2010 рокуОСТАТОЧНЕ28/01/2011Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.У справі «Молодорич проти України»Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,Рената Ягер (Renate Jaeger),Райт Маруст (Rait Maruste),Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva),Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska), судді,та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,після наради за зачиненими дверима 5 жовтня 2010 рокупостановляє таке рішення, яке було ухвалено того самого дня:ПРОЦЕДУРА1. Справу розпочато за заявою (№ 2161/02), поданою проти України до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Олексієм Сергійовичем Молодоричем (далі - заявник) 24 листопада 2000 року.2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Ю. Зайцев з Міністерства юстиції.3. 9 травня 2006 року Суд оголосив заяву частково неприйнятною і вирішив повідомити Уряд про скарги за статтею 3 Конвенції стосовно умов ув'язнення заявника, лікування і медичної допомоги, скарги за пунктами 3 і 4 статті 5 Конвенції стосовно законності і тривалості тримання заявника під вартою та відсутності ефективного й швидкого судового розгляду питання законності тримання його під вартою, а також скарги за пунктом 1 і підпунктом «c» пункту 3 статті 6 Конвенції стосовно стверджуваного порушення права заявника захищати себе, користуючись юридичною допомогою захисника. Суд також вирішив розглядати цю частину заяви по суті одночасно з питанням щодо її прийнятності (пункт 3 статті 29).ФАКТИI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ4. Заявник народився у 1982 році. Зараз він відбуває покарання в Черкаській виправній колонії № 62 (далі - колонія).A. Провадження у кримінальній справі заявника5. 12 вересня 2001 року співробітники міліції затримали заявника за підозрою в заподіянні тяжких тілесних ушкоджень пану Д. За інформацією міліції, 11 вересня 2001 року заявник проник у помешкання пана Д. і напав на нього з ножем, коли той спав. Пан Д. отримав поранення лівої частини грудної клітки, лівого передпліччя та лівого коліна. Оскільки пан Д. чинив опір, заявник відступив. Заявник залишився на місці злочину і викликав міліцію та швидку медичну допомогу.6. 12 вересня 2001 року міліція допитала заявника у зв'язку з цією подією. Його допитували за відсутності захисника.7. 21 вересня 2001 року заявникові було пред'явлено обвинувачення в хуліганстві, вчиненому за обставин, що обтяжують покарання (частина 4 статті 296 Кримінального кодексу України).8. Протягом невизначеного періоду до закінчення 2001 року заявника представляв обраний ним захисник пан Н.9. 25 грудня 2001 року розслідування було закінчено, а справу передано на розгляд до Таращанського районного суду Київської області (далі - Таращанський районний суд).10. Під час попереднього розгляду справи 18 січня 2002 року суд вирішив повернути справу на додаткове розслідування.11. 23 квітня 2002 року додаткове розслідування було закінчено, а справу передано до того самого суду.12. 12 серпня 2002 року Таращанський районний суд допустив до провадження матір заявника, яка не була фахівцем у галузі права, в якості його захисника.13. З травня 2002 року до березня 2003 року Таращанський районний суд провів кілька судових засідань, під час яких розглядав справу по суті, і призначив психіатричну експертизу заявника, яку було закінчено до березня 2003 року. Під час розгляду справи в суді у зазначений вище період і протягом наступного слідства заявника представляв обраний ним захисник пан М.14. У невизначену дату прокурор, який брав участь у справі, звернувся до суду з клопотанням про направлення справи на додаткове досудове розслідування, посилаючись на існування доказів вчинення заявником злочину, що був більш тяжким, ніж той, у якому його було обвинувачено.15. 12 березня 2003 року суд визнав неправильною кваліфікацію дій заявника за кримінальним законодавством і повернув справу прокурору на додаткове досудове розслідування. 28 травня 2003 року апеляційний суд Київської області відхилив подану захисником заявника апеляційну скаргу на це рішення, посилаючись на те, що справу було повернуто на додаткове розслідування на підставі матеріалів справи та клопотання прокурора. В постанові апеляційного суду не зазначалося, що вона підлягає оскарженню.16. 17 липня 2003 року прокуратура пред'явила заявникові нове обвинувачення у замаху на вбивство з хуліганських мотивів та незаконному проникненні до житла особи (частина 2 статті 15, пункт 7 частини 2 статті 115 і частина 1 статті 162 Кримінального кодексу України). Одним із можливих покарань, передбачених частиною 2 статті 115 Кримінального кодексу, було довічне позбавлення волі.17. 25 липня 2003 року справу було направлено на розгляд до апеляційного суду.18. У невизначену дату до провадження було залучено нового захисника - пана Т, обраного заявником.19. 15 жовтня 2003 року суд визнав заявника винним у незаконному проникненні до житла особи і хуліганстві за обставин, що обтяжують покарання, і засудив його на шість років позбавлення волі.20. 25 березня 2004 року Верховний Суд України скасував вирок від 15 жовтня 2003 року, визнавши, що апеляційний суд неналежно оцінив докази і неправильно застосував кримінальний закон у справі, і вирішив повернути справу на новий розгляд до того самого суду.21. У травні-червні 2004 року заявник обрав нового захисника для надання йому допомоги - пана В. Інші захисники, пан М. і пан Т., більше не представляли заявника з невизначених причин.22. 4 червня 2004 року апеляційний суд повернув справу на додаткове досудове розслідування, визнавши, що прокуратура не встановила мотиви дій заявника 11 вересня 2001 року.23. 29 липня 2004 року Верховний Суд залишив без змін ухвалу від 4 червня 2004 року. Протягом провадження у Верховному Суді інтереси заявника представляла його мати.24. 8 червня 2004 року заявникові дозволили ознайомитися з ухвалою від 4 червня 2004 року, а 1 вересня 2004 року - з ухвалою від 29 липня 2004 року. Копій цих ухвал йому не надали.25. Як зазначив Уряд, 27 вересня 2004 року матеріали справи надійшли до прокуратури, яка розпочала додаткове досудове розслідування. Заявник стверджував, що прокуратура одержала матеріали справи 1 вересня 2004 року.26. Під час додаткового слідства прокуратурою було допитано кількох свідків і призначено експертизу ножа, з яким заявник напав на потерпілого. Експертизу було закінчено 18 жовтня 2004 року.27. 21 жовтня 2004 року фахівця у галузі права пана Л. було залучено до провадження як захисника заявника. За твердженням заявника, пан Л. взагалі не допомагав йому.28. Того самого дня слідчий прокуратури допитав заявника стосовно питань, поставлених перед експертом, який проводив експертизу ножа. Не зрозуміло, чи був захисник пан Л. присутній під час допиту заявника.29. 23 жовтня 2004 року слідчі пред'явили заявнику нові обвинувачення, перекваліфікувавши вчинені ним 11 вересня 2001 року дії. Заявника було обвинувачено в замаху на вбивство з корисливих мотивів та розбої, поєднаному із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (частина 3 статті 15, пункт 6 частини 2 статті 115 і частина 3 статті 187 Кримінального кодексу).30. 24 жовтня 2004 року додаткове слідство було закінчено, а 12 листопада 2004 року справу передано на розгляд апеляційного суду.31. 2 грудня 2004 року суд провів попередній розгляд справи, на який захисник заявника не з'явився.32. 24 грудня 2004 року апеляційний суд визнав заявника винним у замаху на вбивство з корисливих мотивів та розбої, поєднаному із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень. Заявника засудили на десять років позбавлення волі з конфіскацією майна. Строк відбування покарання мав відраховуватись з 12 вересня 2001 року. Суд також зобов'язав його виплатити пану Д. 10 711,90 грн-1 відшкодування шкоди і 984,90 грн-2 - лікарні, в якій лікувався пан Д.__________-1 Приблизно 1454 євро.-2 Приблизно 134 євро.33. Своє рішення суд частково мотивував показаннями, які заявник давав у судовому засіданні та під час досудового слідства, показаннями потерпілого, показаннями очевидців і трьох інших свідків, яких заслухав суд, а також висновками сімох експертів.34. Суд зазначив, що заявник не заперечував своєї причетності до події, хоча пояснення, які він давав на різних етапах провадження, суттєво різнились.35. В окремій ухвалі від 24 грудня 2004 року апеляційний суд зазначив, що особи, які проводили досудове слідство, недотримали вимог негайності, об'єктивності і повноти розслідування, у зв'язку з чим справу тричі повертали на додаткове розслідування. Він зобов'язав прокуратуру вжити відповідних заходів щодо цих порушень.36. Мати заявника, діючи від його імені, та заявник самостійно подали до Верховного Суду окремі касаційні скарги. Вони стверджували, що апеляційний суд помилився в оцінці доказів і неправильно застосував закон у справі, що досудове розслідування не було закінчено в належний строк, що заявникові не надали точної інформації про висунуті проти нього обвинувачення, що його право на захист було порушено, оскільки на початку додаткового розслідування у вересні 2004 року йому не було призначено захисника, тому заявник не мав достатньо часу на підготовку свого захисту.37. За твердженням заявника, захисник, якого йому призначили, не допомагав йому при підготовці касаційної скарги.38. 17 березня 2005 року Верховний Суд залишив без змін вирок від 24 грудня 2004 року, постановивши, зокрема, що право заявника на захист не було порушено.B. Досудове ув'язнення заявника39. Після затримання 12 вересня 2001 року заявника помістили в Ізолятор тимчасового тримання Таращанського РВ ГУ МВС України в Київській області (далі - ІТТ).40. 14 вересня 2001 року Таращанський районний суд обрав заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під варту в зв'язку з розслідуванням порушеної щодо нього кримінальної справи і постановив помістити його в слідчий ізолятор № 13 Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та Київській області (далі - СІЗО). Суд встановив, що заявник обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину (хуліганство за обтяжуючих обставин), який карається позбавленням волі на строк понад десять років, і, якщо заявник залишиться на свободі, він може ухилятись від слідства і суду та перешкоджати встановленню істини у справі.41. Постановою від 12 листопада 2001 року строк тримання заявника під вартою було продовжено на максимальний строк, до чотирьох місяців. Мотивуючи продовження строку тримання заявника під вартою, Таращанський районний суд зазначив ті самі підстави, що й у постанові від 14 вересня 2001 року.42. Надалі строк тримання заявника під вартою продовжувався на підставі постанов Таращанського районного суду від 18 січня, 22 травня і 22 серпня 2002 року і від 12 березня 2003 року, а також рішень апеляційного суду від 4 червня і 2 грудня 2004 року, згідно з якими не було підстав для зміни запобіжного заходу, обраного щодо заявника.43. За тих самих підстав клопотання заявника від 12 серпня 2002 року, 11 березня 2003 року і 27 травня 2004 року про звільнення з-під варти, які він подавав під час судових засідань, були залишені без задоволення Таращанським районним судом 12 серпня 2002 року і 11 березня 2003 року, апеляційним судом - 27 травня 2004 року відповідно. 21 березня 2003 року апеляційний суд відмовив у розгляді апеляційної скарги заявника на постанову від 11 березня 2003 року, посилаючись на те, що процесуальні рішення, ухвалені під час судового розгляду, включаючи постанови щодо запобіжних заходів, не підлягають оскарженню.44. Клопотання про звільнення з-під варти, яке заявник подав до Таращанського районного суду 22 січня 2002 року, суд по суті не розглядав, а повідомив заявника листом, що це питання було вирішене постановою суду від 18 січня 2002 року.45. Клопотання заявника про звільнення з-під варти ґрунтувалися, головним чином, на таких доводах: після події 12 вересня 2001 року заявник не намагався втекти і перешкоджати збиранню доказів або знищити їх; обвинувачення щодо нього було необґрунтоване; після затримання у вересні 2001 року його тривалий час тримали під вартою; він має проблеми зі здоров'ям, щодо яких не має змоги отримувати належне лікування, перебуваючи під вартою. У своїх клопотаннях до судів заявник доводив, що його можна звільнити, відібравши у нього підписку про невиїзд.46. Спираючись на ці самі доводи, заявник оскаржив постанову від 12 березня 2003 року (див. пункт 42 вище). В ухвалі від 28 травня 2003 року апеляційний суд згадав про апеляційні вимоги заявника, але не вирішив питання щодо запобіжного заходу.47. За твердженням заявника, 24 листопада 2003 року він подав до апеляційного суду касаційну скаргу на постанову від 12 березня і ухвалу 28 травня 2003 року, але суди не розглянули її. Заявник не надав копії своєї касаційної скарги. Уряд стверджував, що постанову і ухвалу відповідно від 12 березня і 28 травня 2003 року заявник не оскаржив у касаційному порядку.C. Лікування та надання медичної допомоги під час ув'язнення заявника48. Заявника тримали в ІТТ до 11 вересня 2002 року, після чого перевели до СІЗО. 7 червня 2005 року його перевели до виправної колонії.49. За твердженням заявника, 20 січня 2001 року він захворів. Його оглянув фельдшер швидкої допомоги, який був некомпетентним поставити діагноз чи призначити лікування. Заявник зазначив про це в одному із клопотань про звільнення з-під варти, поданих до Таращанського районного суду, але його звернення виявилося безрезультатним. Заявник не навів жодних інших подробиць щодо події, яка мала місце 20 січня 2001 року.50. За час перебування в СІЗО і в колонії заявник проходив медичні огляди, включно з рентгенівським обстеженням і обстеженням крові 12 вересня 2001 року, 11 вересня 2002 року, 18 квітня і 24 жовтня 2003 року, 17 травня, 7 червня і 20 серпня 2005 року і 26 червня 2006 року. Лікарі, які оглядали заявника, не виявили у нього жодних серйозних проблем зі здоров'ям.51. Заявник тричі звертався з проханням надати йому медичну допомогу, а саме 14 вересня і 28 жовтня 2005 року та 27 квітня 2006 року. Йому поставили діагноз бронхіт і періодонтит, у зв'язку з чим він отримував лікування.52. 27 червня 2006 року заявника оглянула медична комісія у складі лікаря виправної колонії, терапевта, зубного лікаря та психіатра. У своєму висновку комісія зазначила, що заявник «практично здоровий» і що з часу прибуття в колонію стан його здоров'я не погіршився. Додаткове медичне обстеження заявника, проведене 12 грудня 2006 року, підтвердило цей висновок.53. За твердженням заявника, у колонії він був підданий ризику захворіти на туберкульоз, оскільки в'язні, які страждали на цю хворобу, тримались у тій самій будівлі, що й заявник, хоча і на іншому поверсі. Заявник також стверджував, що у вересні-жовтні 2005 року ця будівля достатньо не опалювалась і що він не мав теплого одягу. Він стверджував, що освітлення в камерах колонії було недостатнім, але не вказав жодних деталей.II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВОA. Конституція України54. Відповідні положення Конституції передбачають:... дивитись законодавчий акт

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Філозофенко проти України» (Заява № 72954/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  2. Справа «Іванко проти України» (Заява № 46850/13). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  3. Справа «Закутній проти України» (Заява № 17843/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  4. Справа «Поваров проти України» (Заява № 7220/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  5. Справа «Антоненко та інші проти України» (Заяви № 45009/13 та 53 інші - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  6. Справа «Єльник проти України» (Заява № 10444/13). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  7. Справа «Стриж проти України» (Заява № 39071/08). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  8. Справа «Мештешуг проти України» (Заява № 52826/18). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  9. Справа «Вагапов проти України» (Заява № 35888/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  10. Справа «Стрюков проти України» (Заява № 78484/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  11. Справа «Осипенков проти України» (Заява № 31283/17). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  12. Справа «Андрєєва проти України» (Заява № 24385/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  13. Справа «Журавльова проти України» (Заява № 45526/08). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  14. Справа «Іванов і Кашуба проти України» (Заяви № 12258/09 та № 54754/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  15. Справа «Бекетов проти України» (Заява № 44436/09). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  16. Справа «Чуприна проти України» (Заява № 876/16). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  17. Справа «Бургазли проти України» (Заява № 41920/09). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  18. Справа «Маріянчук та інші проти України» (Заява № 14490/07 та 2 інші заяви - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  19. Справа «Бігун проти України» (Заява № 30315/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  20. Справа «М.Т. проти України» (Заява № 950/17). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк