<<
>>

Справа «Осіпов проти України» (Заява № 795/09). Європейський суд з прав людини. 2020

Документ актуальний на 04.03.2021
завантажити документ, актуальний на поточний час

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Осіпов проти України»

(Заява № 795/09)

СТРАСБУРГ

08 жовтня 2020 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Осіпов проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<...>), Голова,

Ганна Юдківська (<...>),

Маттіас Гуйомар (<...>), судді,

та Енн-Марі Дуге (<...>), в.о. заступника Секретаря,

з огляду на:

заяву, яку 10 грудня 2008 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Олександр Сергійович Осіпов (далі - заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скаргу щодо дотримання принципу рівності сторін, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 15 вересня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ВСТУП

Заява стосується питання справедливого судового розгляду цивільної справи заявника. Заявник, який представляв свої інтереси самостійно, просив апеляційний суд відкласти засідання у справі у зв’язку з його плановим стаціонарним лікуванням. Суд продовжив розгляд справи за відсутності заявника, але в присутності представників відповідача.

ФАКТИ

1. Заявник народився у 1959 році і проживає у м. Херсоні. Його представляв п. О.І. Борисенко - юрист, що практикує у м. Херсоні.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

4. 06 березня 2005 року було викрадено автомобіль заявника.

5. Того ж дня слідчий місцевого відділу міліції порушив кримінальну справу у зв’язку з цим.

6. У серпні 2005 року заявник звернувся до Суворовського районного суду міста Херсона з цивільним позовом, вимагаючи від держави відшкодувати йому матеріальну шкоду на підставі статті 1177 Цивільного кодексу України, яка передбачає надання відшкодування матеріальної шкоди державою потерпілим від злочину, якщо не встановлено особу, що вчинила злочин, або якщо така особа є неплатоспроможною.

7. 20 жовтня 2005 року Суворовський районний суд міста Херсона відмовив у задоволенні позову заявника на тій підставі, що досудове слідство ще тривало та існувала можливість знайти особу, яка вчинила злочин.

Крім того, суд вказав на відсутність спеціального закону, який би визначав порядок застосування положень статті 1177.

8. 26 грудня 2005 року Апеляційний суд Херсонської області (далі - апеляційний суд) провів розгляд справи за відсутності сторін і залишив без змін рішення суду першої інстанції. В ухвалі апеляційного суду не зазначалося, чи було заявника повідомлено про це засідання.

9. Заявник звернувся з касаційною скаргою, поскаржившись на те, що йому не надходило повідомлення про розгляд справи в апеляційному суді.

10. 11 березня 2008 року Апеляційний суд Кіровоградської області, який діяв як суд касаційної інстанції, скасував ухвалу від 26 грудня 2005 року, встановивши невідповідність між протоколом судового засідання від 26 грудня 2005 року та матеріалами справи. У протоколі було зазначено, що заявник був належним чином повідомлений про розгляд справи, тоді як у матеріалах були відсутні докази, які б підтвердили це твердження. Посилаючись на статтю 338 Цивільного процесуального кодексу України, Апеляційний суд Кіровоградської області направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.

11. 07 травня 2008 року заявник звернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи, призначеного на 27 травня 2008 року, у зв’язку з очікуваним стаціонарним лікуванням у місцевій лікарні з 13 травня 2008 року. Як підтверджено печаткою з датою про отримання, канцелярія апеляційного суду отримала останнє клопотання. У своїх доводах у національних судах, у тому числі у клопотанні про відкладення розгляду справи, заявник зазначав, що був учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції 1-ї категорії.

12. 27 травня 2008 року апеляційний суд провів засідання за відсутності заявника. Представники відповідача, один з яких був прокурором, брали участь у судовому засіданні, виклали свої усні зауваження та просили апеляційний суд відхилити скаргу заявника. В ухвалі апеляційного суду не було зазначено жодної інформації щодо клопотання заявника про відкладення розгляду справи або повідомлення заявника про засідання. Суд узагальнив аргументи заявника, викладені в його апеляційній скарзі, та не встановивши підстав для іншого висновку, залишив без змін рішення суду першої інстанції.

13. Заявник звернувся до суду з касаційною скаргою. Він скаржився, inter alia, на порушення своїх процесуальних прав, передбачених статтею 305 Цивільного процесуального кодексу України. Зокрема, він скаржився на те, що апеляційний суд проігнорував його клопотання про відкладення розгляду справи від 07 липня 2008 року. Крім того, він не міг отримати повідомлення про час, дату та місце проведення розгляду справи, оскільки після операції, з 13 по 24 травня 2008 року, перебував на стаціонарному лікуванні, а з 25 травня по 06 червня 2008 року - на амбулаторному лікуванні.

14. 09 вересня 2008 року Верховний Суд України відмовив у відкритті касаційного провадження. Суд постановив ухвалу на одній сторінці, визнавши необґрунтованою касаційну скаргу заявника, не розглянувши жодної з його зазначених скарг.

ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

15. Відповідні положення Цивільного процесуального кодексу України 2004 року передбачають:

Стаття 158 - Розгляд судом [першої інстанції] справи у судовому засіданні

«1. Розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов’язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі ...».

Стаття 304 - Порядок розгляду справи апеляційним судом

«1. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою ...».

Стаття 305 - Наслідки неявки в судове засідання осіб, які беруть участь у справі

«1. Апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини [її] неявки буде визнано судом поважними.

2. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи [судом].».

Стаття 338 - Підстави для скасування рішення і передачі справи на новий розгляд [судом касаційної інстанції]

«1. Судове рішення підлягає обов’язковому скасуванню з передачею справи на новий розгляд, якщо:

...

3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання;

...

4. Висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.».

16. Інші відповідні положення наведені в рішенні у справі «Редакція газети «Гривна» проти України» (Editorial Board of Grivna Newspaper v. Ukraine), заява № 41214/08, пункти 44 та 46, від 16 квітня 2019 року.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

17. Заявник скаржився на проведення засідання апеляційного суду від 27 травня 2008 року (далі - судове засідання) за його відсутності, та на невиправлення Верховним Судом України цього процесуального порушення. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції, який передбачає:

«Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, …, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру ...».

A. Прийнятність

18. Суд зазначає, що ця скарга не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

1. Доводи сторін

19. Заявник стверджував, що апеляційний суд провів розгляд справи без його участі в судовому засіданні. Отже, він не мав можливості представити свою справу, тоді як представники відповідача брали участь у судовому засіданні та прокоментували його зауваження. Заявник стверджував, що були порушені гарантії справедливого судового розгляду, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції.

20. Уряд надав лист в.о. голови Херсонського міського суду Херсонської області від 04 березня 2019 року, яким Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини інформували про те, що 16 грудня 2014 року всі матеріали, окрім процесуальних документів, які стосувалися справи, були знищені. Тому Уряд не мав інформації, якою була відповідь апеляційного суду у зв’язку з клопотанням заявника про відкладення розгляду справи або щодо причин неявки заявника у судове засідання.

21. Водночас Уряд стверджував, що особиста явка заявника в його цивільній справі не мала вирішального значення на стадії апеляційного оскарження, і заявник не міг надати жодних додаткових аргументів, окрім викладених в його апеляційній скарзі. Крім того, Уряд стверджував, що ніщо не свідчило про несправедливість провадження, оскільки апеляційний суд детально розглянув апеляційну скаргу та постановив обґрунтовану ухвалу. Уряд стверджував про відсутність порушення гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.

2. Оцінка Суду

22. Суд нагадує, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27 жовтня 2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов’язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції (див. рішення у справі «Ганкін та інші проти Росії» (Gankin and Others v. Russia), заява № 2430/06 та 3 інші заяви, пункт 25, від 31 травня 2016 року). Насамкінець Суд повторює, що під час вирішення питання щодо справедливості провадження для цілей статті 6 Конвенції він повинен розглянути провадження в цілому, в тому числі рішення апеляційного суду (там само).

23. У цій справі 07 травня 2008 року заявник, учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції 1-ї категорії, який представляв свої інтереси самостійно, з метою забезпечення своєї явки у судове засідання звернувся до апеляційного суду з клопотанням про відкладення розгляду справи. У своєму клопотанні заявник посилався на своє планове стаціонарне лікування та статтю 305 Цивільного процесуального кодексу України. Печатка на документі свідчить про те, що того ж дня зазначене клопотання надійшло до канцелярії апеляційного суду. Заявник перебував у лікарні в період з 13 по 24 травня 2008 року і лише 06 червня 2008 року завершив амбулаторне лікування.

24. 27 травня 2008 року апеляційний суд провів засідання за відсутності заявника, але в присутності представників відповідача, один з яких був прокурором. Під час судового засідання представники відповідача виклали свої зауваження та просили апеляційний суд відхилити скаргу заявника. В ухвалі апеляційного суду від 27 травня 2008 року не зазначалося, чи було розглянуто та відмовлено у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, або чи був заявник належним чином повідомлений про засідання. Суд посилався лише на позицію заявника, викладену в його апеляційній скарзі.

25. Стосовно аргументів Уряду (пункт 21) Суд зазначає, що оскільки матеріали справи на національному рівні були знищені, а в ухвалі не вказано жодної відповідної інформації, невідомо, чи врахував насправді апеляційний суд це клопотання про відкладення розгляду справи. Суд не може робити припущення щодо цих фактів. Він також не може робити припущення, чи міг заявник надати додаткові аргументи, окрім викладених в його скарзі, особливо з огляду на той факт, що апеляційний суд не прокоментував питання, чи не міг характер скарги заявника зробити його присутність непотрібною.

26. Однак Суд повторює, що Цивільний процесуальний кодекс України передбачав проведення усного засідання в апеляційному суді, і перегляд справи таким судом не обмежувався питаннями права, а також охоплював перевірку того, чи були встановлені відповідні факти. З огляду на широкий обсяг перегляду в апеляційному порядку, гарантії справедливого судового розгляду, передбачені статтею 6 Конвенції, включно, зокрема, з правом викласти свої зауваження у суді, мали таке саме значення під час провадження в апеляційному суді, як і в судах першої інстанції (див., mutatis mutandis, згадане рішення у справі «Ганкін та інші проти Росії» (Gankin and Others v. Russia), пункт 40).

27. Суд також зауважує, що перша ухвала апеляційного суду від 26 грудня 2005 року, винесена у цій самій справі, була скасована судом касаційної інстанції на тій підставі, що заявник не був належним чином повідомлений про розгляд справи, тоді як у протоколі судового засідання було зазначено про протилежне (див. пункт 10). Апеляційний суд мав провести засідання знову та надати заявнику можливість взяти участь у розгляді його справи. Розгляд справи відбувся за відсутності заявника. Проте підстави вважати, що заявник відмовився від свого права бути заслуханим, відсутні.

28. Верховний Суд України постановив ухвалу на одній сторінці, в якій зазначив, що касаційна скарга заявника була необґрунтованою. Суд не розглянув скарги заявника на його неможливість бути присутнім у засіданні апеляційного суду, відмову апеляційного суду відкласти розгляд справи та відсутність повідомлення від апеляційного суду про час та дату проведення засідання.

29. За цих обставин Суд вважає, що процесуальна справедливість вимагала, щоб заявник мав можливість бути присутнім у засіданні апеляційного суду та викласти свої усні зауваження. Враховуючи, що це було не так, і це питання згодом не було з’ясоване та виправлене під час касаційного провадження, Суд вважає, що зазначене провадження в цілому було несумісним із гарантіями справедливого судового розгляду.

30. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

31. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

A. Шкода

32. Заявник вимагав 1 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

33. Уряд вважав цю вимогу необґрунтованою та просив Суд відхилити її.

34. Суд вважає, що заявник мав зазнати моральної шкоди внаслідок процесуального порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Суд присуджує заявнику 500 євро у зв’язку з цим.

B. Судові та інші витрати

35. Заявник не подав жодних вимог щодо компенсації судових та інших витрат. Тому Суд нічого не присуджує за цим аспектом.

C. Пеня

36. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 500 (п’ятсот) євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 08 жовтня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

В.о. заступника Секретаря

Енн-Марі ДУГЕ

Голова

Габріеле КУЦСКО-ШТАДЛЬМАЙЕР


Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 19.02.2021 — 2021 р., № 13, стор. 295, стаття 570

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
<< | >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Борисов проти України» (Заява № 2371/11). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  2. Справа «Береза проти України» (Заява № 67800/12). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  3. Справа «Дедеш проти України» (Заява № 50705/13). Європейський суд з прав людини. 2021 рікк
  4. Справа «Філозофенко проти України» (Заява № 72954/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  5. Справа «Іванко проти України» (Заява № 46850/13). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  6. Справа «Закутній проти України» (Заява № 17843/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  7. Справа «Поваров проти України» (Заява № 7220/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  8. Справа «Антоненко та інші проти України» (Заяви № 45009/13 та 53 інші - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  9. Справа «Єльник проти України» (Заява № 10444/13). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  10. Справа «Стриж проти України» (Заява № 39071/08). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  11. Справа «Мештешуг проти України» (Заява № 52826/18). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  12. Справа «Вагапов проти України» (Заява № 35888/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  13. Справа «Стрюков проти України» (Заява № 78484/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  14. Справа «Дикусаренко проти України» (Заяви № 7218/19 та № 17854/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  15. Справа «Антонюк проти України» (Заява № 48040/09). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  16. Справа «Брайловська проти України» (Заява № 14031/09). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  17. Справа «Ільченко проти України» (Заява № 65400/16). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  18. Справа «Распряхін проти України» (Заява № 70878/12). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  19. Справа «Ювченко та інші проти України» (Заяви № 32529/18 та 5 інших заяв - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  20. Справа «Романов проти України» (Заява № 76273/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк