>>

Справа «Распряхін проти України» (Заява № 70878/12). Європейський суд з прав людини. 2020

Документ актуальний на 23.07.2020
завантажити документ, актуальний на поточний час

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Распряхін проти України»

(Заява № 70878/12)

СТРАСБУРГ

28 травня 2020 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Распряхін проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>), Голова,

Мартіньш Мітс (<…>),

Аня Сайбер-Фор (<…>), судді,

та Віктор Соловейчік (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву, яку 24 жовтня 2012 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України, п. Ігор Олексійович Распряхін (далі - заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скарги на умови, законність і тривалість тримання заявника під вартою під час досудового слідства та визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 28 квітня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ВСТУП

Справа стосується стверджуваної неналежності умов тримання заявника під вартою під час досудового слідства з порушенням статті 3 Конвенції та стверджуваної незаконності і нібито необґрунтованої тривалості тримання його під вартою з порушенням пунктів 1 і 3 статті 5 Конвенції.

ФАКТИ

1. Заявник народився в 1967 році і проживає у м. Кропивницькому (на момент подій - м. Кіровоград). Заявника, якому було надано правову допомогу, представляв п. М.О. Тарахкало - юрист, який практикує у м. Києві.

2. Уряд представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

А.

Кримінальне провадження щодо заявника та тримання його під вартою

4. 04 липня 2009 року Управління міліції у Кіровоградській області порушило кримінальну справу щодо заявника та іншої особи за підозрою у шахрайстві, вчиненому в особливо великих розмірах. Того ж дня заявника було затримано.

5. 07 липня 2009 року Ленінський районний суд міста Кіровограда (далі - Ленінський суд) продовжив строк затримання заявника до десяти діб з метою вивчення даних про його особу. Суд зазначив, що заявник повністю визнав свою вину.

6. Згодом заявнику пред’явили обвинувачення в шахрайстві, вчиненому в особливо великих розмірах, зі здійсненням удаваної підприємницької діяльності, створенні злочинної організації, відмиванні грошей, хабарництві і підробці документів. Упродовж розслідування кримінальної справи кількість обвинувачених зросла до двадцяти двох.

7. 14 липня 2009 року Ленінський суд обрав заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під варту під час досудового слідства (на два місяці, до 04 вересня 2009 року). Він зазначив, що під час засідання з цього питання заявник продовжив заявляти про свою вину. Суддя зазначив, що тяжкість пред’явлених заявнику обвинувачень переважала те, що він не мав судимостей, позитивно характеризувався та був одружений. У своїй постанові суд зазначив, не навівши жодних додаткових відомостей, що, перебуваючи на волі, заявник міг спробувати ухилитися або перешкодити слідству.

8. Під час розслідування національні суди неодноразово продовжували строк тримання заявника під вартою під час досудового слідства (до 04 листопада 2011 року). Підставами для таких продовжень строку були, крім зазначених у первинній постанові суду про взяття під варту (див. пункт 7), тяжкість обвинувачень, необхідність виконання слідчими значного обсягу роботи та відсутність підстав для звільнення заявника, оскільки не було встановлено нових обставин, які б виправдали звільнення, а обставини, що обумовили винесення постанови про взяття заявника під варту під час досудового слідства, не змінилися.

9. 28 жовтня 2011 року досудове розслідування було закінчено і справа разом із відповідним обвинувальним висновком була направлена до Кіровського районного суду міста Кіровограда (далі - Кіровський суд) для розгляду по суті.

10. 13 грудня 2011 року цей суд повернув справу на додаткове досудове розслідування на тій підставі, що не було дотримано право заявника (та деяких інших обвинувачених) на захист, оскільки вони не змогли ознайомитися з матеріалами справи у присутності своїх захисників. Суд вирішив залишити без змін запобіжний захід у виді тримання їх під вартою. 22 березня 2012 року ця постанова була залишена без змін апеляційною інстанцією.

11. Під час досудового розслідування 01 червня 2012 року Апеляційний суд Кіровоградської області продовжив строк тримання заявника під вартою до 05 серпня 2012 року.

12. 03 серпня 2012 року розслідування було закінчено, і справа разом із відповідним обвинувальним висновком була направлена до Кіровського суду для розгляду по суті, який 03 вересня 2012 року провів підготовче засідання. Він вирішив направити справу до Ленінського суду. Цією ж постановою він залишив без змін обраний заявнику запобіжний захід. Тим часом кримінальну справу було направлено на розгляд іншому суду, а саме - Кіровоградському районному суду Кіровоградської області (далі - Кіровоградський суд).

13. 10 жовтня 2014 року Кіровоградський суд задовольнив клопотання про звільнення заявника з-під варти, пославшись на тривалість тримання його під вартою під час досудового слідства (понад п’ять років), його інвалідність, відсутність судимостей і наявність у нього неповнолітньої дитини та батьків похилого віку, які потребували догляду. Того ж дня заявник був звільнений з-під варти.

В. Умови тримання заявника під вартою у Кіровоградському СІЗО

14. Протягом усього періоду тримання його під вартою з 15 липня 2009 року по 10 жовтня 2014 року заявник перебував у Кіровоградському слідчому ізоляторі (далі - СІЗО). Він описав умови тримання його під вартою таким чином.

15. Заявник тримався у чотирьох різних камерах (кожна площею близько 8 кв.м) разом з чотирма-шістьма особами. Двічі, у травні 2012 року та жовтні 2014 року - кожного разу протягом двох тижнів - він тримався у камері площею близько 20 кв.м разом з десятьма-дванадцятьма ув’язненими.

16. У СІЗО не було гарячого водопостачання, а холодна вода постачалася лише на короткі періоди часу. У камері було недостатнє природне освітлення, оскільки єдине вікно у ній було закрите трьома рядами металевих грат.

17. Заявник мав щоденну прогулянку тривалістю тридцять хвилин. Раз на тиждень він отримував доступ до душу.

ВІДПОВІДНИЙ МІЖНАРОДНИЙ ДОКУМЕНТ

18. У відповідній частині доповіді Комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі - КЗК) для Уряду України за результатами візиту до України з 09 по 21 вересня 2009 року (CPT/Inf (2011) 29) зазначено:

«74. На момент візиту в 2009 році загальна кількість ув’язнених в Україні становила 145 000 (у тому числі 36 000 перебували під вартою) у порівнянні з 178 000 на момент візиту в 2005 році. Таким чином, зберігається позитивна тенденція щодо зменшення кількості ув’язнених, про яку вже було зазначено у доповіді за результатами візиту у 2005 році. Однак, слідчі ізолятори залишаються переповненими, а ізолятори в м. Києві, м. Херсоні, Криму, м. Одесі та м. Кіровограді вказуються як найбільш проблемні ...».

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

19. Заявник скаржився на погані побутові умови тримання його під вартою в Кіровоградському СІЗО. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.».

А. Прийнятність

20. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, оскільки мав звернутися зі скаргою на умови тримання його під вартою до прокуратури та національних судів.

21. Заявник стверджував, що Суд уже дослідив наведений Урядом засіб юридичного захисту в інших справах проти України та визнав його неефективним.

22. Суд зазначає, що він уже розглядав і відхиляв подібні заперечення, визнаючи наведений Урядом засіб юридичного захисту неефективним (див., наприклад, рішення у справі «Буглов проти України» (Buglov v. Ukraine), заява № 28825/02, пункт 74, від 10 липня 2014 року). Посилаючись на згадану практику та обставини цієї справи, Суд вважає, що Уряд не довів, що на практиці заявник мав можливість скористатися ефективним засобом юридичного захисту щодо своєї скарги, тобто засобом юридичного захисту, здатним запобігти виникненню чи триванню порушень, або здатним надати йому відповідне відшкодування. Отже, Суд доходить висновку, що скарга заявника на умови тримання його під вартою не може бути відхилена у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту.

23. Суд зазначає, що скарга заявника не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

24. Заявник повторив скарги, викладені ним у формулярі заяви, зокрема щодо переповненості камер, недостатнього водопостачання та недостатнього доступу до гігієнічних приміщень, природного освітлення, вентиляції та щоденних прогулянок. Він також надав копії письмових показань своїх співкамерників, які підтвердили вказаний заявником опис умов тримання його під вартою, та фотографії камери, в якій він тримався. На фотографіях зображено туалет без дверей, рукомийник, ліжка (від чотирьох до восьми залежно від камери) та білизну, яка висить на мотузках.

25. Уряд стверджував, що умови тримання заявника під вартою у СІЗО відповідали національним правилам внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів. Під час перебування у СІЗО заявник тримався в камерах різного розміру (від 7,53 кв.м до 58,1 кв.м) разом з різною кількістю (від трьох до двадцяти) ув’язнених. Уряд не прокоментував письмові показання співкамерників заявника та надані ним фотографії.

26. Застосовні загальні принципи щодо умов тримання під вартою наведені у рішенні у справі «Муршіч проти Хорватії» [ВП] (<...>) [GC], заява № 7334/13, пункти 96-141, від 20 жовтня 2016 року).

27. Суд зазначає, що у цій справі заявник надав детальний опис умов у Кіровоградському СІЗО під час тримання його під вартою та обґрунтував його відповідними задокументованими доказами (див. пункти 15-17 та 24).

28. Суд зазначає, що у цій справі Уряд визнав, що під час перебування в Кіровоградському СІЗО заявник мав у своєму розпорядженні менше 3 кв.м особистого простору. Зокрема, як повідомив Уряд (див. пункт 25), у камерах, в яких тримався заявник, було приблизно 2,5-2,9 кв.м особистого простору на ув’язненого, а середня кількість ув’язнених в одній камері коливалась від трьох до двадцяти осіб.

29. Суд також бере до уваги твердження заявника про проблеми з освітленням, вентиляцією та санітарно-побутовими умовами (див. пункт 16).

30. Крім того, Суд посилається на письмові показання свідків щодо умов тримання заявника під вартою, фотографії та висновки КЗК, який відвідав Кіровоградське СІЗО у вересні 2009 року, коли заявник тримався у цій установі (див. пункт 18).

31. Поєднання зазначених факторів достатньо для висновку Суду про те, що умови тримання заявника у Кіровоградському СІЗО становили нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження всупереч вимогам статті 3 Конвенції. Отже, було порушено це положення.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

32. Заявник скаржився за пунктами 1 і 3 статті 5 Конвенції на те, що тримання його під вартою було незаконним і необґрунтованим.

Відповідні положення статті 5 Конвенції передбачають:

«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

...

(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

...

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання ...».

А. Прийнятність

33. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

В. Суть

1. Пункт 1 статті 5 Конвенції

34. Заявник стверджував, що тримання його під вартою з 04 листопада по 13 грудня 2011 року та з 05 серпня по 03 вересня 2012 року (див. пункти 8 та 10-12) було свавільним, оскільки не охоплювалося рішенням суду.

35. Уряд не погодився і стверджував, що конвенційні права заявника порушені не були.

36. Суд зазначає, що підставою для тримання заявника під вартою упродовж зазначеного у пункті 34 періоду було лише те, що обвинувальний висновок було передано до відповідного суду першої інстанції. Крім того, Суд зазначає, що національні суди не поверталися до розгляду питання про тримання заявника під вартою до 13 грудня 2011 року та 03 вересня 2012 року відповідно, коли суд першої інстанції проводив підготовчі засідання у кримінальній справі заявника. У зв’язку з цим Суд зазначає, що вже розглядав подібні ситуації в інших справах проти України та визнавав їх несумісними з принципами юридичної визначеності та захисту від свавілля відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції (див. рішення у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункт 71, від 10 лютого 2011 року).

37. Суд не вбачає жодних підстав відходити у цій справі від своїх попередніх висновків. Отже, було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції.

2. Пункт 3 статті 5 Конвенції

38. Заявник стверджував, що тримання його під вартою під час досудового слідства не ґрунтувалося на достатніх підставах, а його тривалість була нерозумною.

39. Уряд заперечив проти аргументів заявника, зазначивши, що тримання його під вартою було обґрунтованим і розумним.

40. Застосовні загальні принципи викладені в рішенні у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункти 84-91 і 102, від 05 липня 2016 року.

41. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що для цілей пункту 3 статті 5 Конвенції заявник тримався під вартою з 04 липня 2009 року до 10 жовтня 2014 року. Отже, тримання його під вартою під час досудового слідства тривало п’ять років і три місяці.

42. Суд зауважує, що тяжкість висунутих проти заявника обвинувачень і ризик його ухилення чи перешкоджання слідству згадувалися у первинній постанові про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (див. пункт 7). Ці причини залишалися головними підставами для тримання заявника під вартою до його звільнення. Суд також зазначає, що постанови про продовження строку тримання заявника під вартою були викладені у загальних формулюваннях і містили повторювані фрази. З них не вбачалося, що суди належним чином оцінили факти щодо необхідності застосування такого запобіжного заходу за обставин різних стадій провадження.

43. До того ж, з плином часу тривале тримання заявника під вартою вимагало додаткового обґрунтування, проте суди не навели жодних конкретних підстав. Вбачається, що національні суди не намагалися продемонструвати наявність конкретних фактів, які б доводили, що стверджувані ризики переважали над принципом поваги до особистої свободи. Фактично тягар доведення було помилково перекладено на заявника (див., для порівняння, рішення у справах «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, пункти 40 і 41, від 14 жовтня 2010 року, та «Макаренко проти України» (Makarenko v. Ukraine), заява № 622/11, пункт 91, від 30 січня 2018 року).

44. Зокрема, Суд зазначає, що національні суди неодноразово обґрунтовували подальше тримання заявника під вартою посиланням на відсутність підстав для його звільнення (див. пункт 8), тоді як пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає застосування протилежного підходу, тобто національні органи влади мають наводити підстави для продовження строку тримання особи під вартою (див. рішення у справі «Комарова проти України» (Komarova v. Ukraine), заява № 13371/06, пункт 79, від 16 травня 2013 року).

45. Суд також посилається на зазначені ним висновки, що в певних випадках тримання заявника під вартою не охоплювалося рішенням суду (див. пункт 36).

46. Суд часто встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв’язку з тим, що національні суди посилалися на однакові підстави (якщо вони існували) упродовж усього періоду тримання конкретного заявника під вартою, навіть щодо тривалих періодів тримання під вартою (див., наприклад, згадане рішення у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), пункти 80, 81 і 99, та рішення у справі «Ігнатов проти України» (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, пункти 41 і 42, від 15 грудня 2016 року).

47. З огляду на зазначене Суд вважає, що не оцінивши конкретні факти або не розглянувши можливість застосування інших запобіжних заходів як альтернативу триманню під вартою під час досудового слідства, та по суті постійно посилаючись на тяжкість обвинувачень і ризик ухилення або перешкоджання заявником слідству, органи державної влади продовжували строк тримання його під вартою під час судового розгляду на підставах, які не можуть вважатися «достатніми» та «відповідними», щоб виправдати його тривалість.

48. Отже, було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

49. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

50. Заявник вимагав 13 200 доларів США та 677,91 українських гривень в якості відшкодування матеріальної шкоди, якої нібито зазнав його батько через надсилання заявнику посилок з їжею під час тримання його під вартою. Крім того, він вимагав 100 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

51. Уряд вважав зазначені вимоги необґрунтованими та надмірними.

52. Суд вважає, що вимога заявника щодо відшкодування матеріальної шкоди є необґрунтованою, і тому відхиляє її. З іншого боку, він присуджує заявнику 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись.

53. Заявник також вимагав 3 600 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді. Він попросив сплатити зазначену суму безпосередньо на банківський рахунок його представника.

54. Уряд вважав суму, яка вимагалася, необґрунтованою.

55. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

56. З огляду на наявні в нього документи, складність справи та той факт, що представник заявника вступив у провадження лише на стадії комунікації, а також на надану заявнику правову допомогу у розмірі 850 євро (див. пункт 1) Суд присуджує заявнику 150 євро. Присуджена сума має бути сплачена на банківський рахунок п. Тарахкала, як зазначено заявником (див., наприклад, рішення у справі «Бєлоусов проти України» (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, пункти 116 і 117, від 07 листопада 2013 року, та «Хлаіфія та інші проти Італії» [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункт 288, від 15 грудня 2016 року (витяги)).

57. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятними скарги заявника за статтею 3 та пунктами 1 і 3 статті 5 Конвенції.

2. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з умовами тримання його під вартою у Кіровоградському СІЗО.

3. Постановляє, що було порушено пункти 1 і 3 статті 5 Конвенції у зв’язку зі свавільністю тримання його під вартою з 04 листопада по 13 грудня 2011 року та з 05 серпня по 03 вересня 2012 року, а також відсутністю відповідних і достатніх підстав для тримання його під вартою.

4. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 10 000 (десять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;

(іі) 150 (сто п’ятдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути сплачені на банківський рахунок представника заявника, п. М.О. Тарахкала;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 28 травня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Віктор СОЛОВЕЙЧІК

Голова

Габріеле КУЦСКО-ШТАДЛЬМАЙЕР


Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 14.07.2020 — 2020 р., № 54, стор. 113, стаття 1693

= завантажити законодавчий акт, актуальний на поточний час =
| >>

Європейський суд з прав людини:

  1. Справа «Філозофенко проти України» (Заява № 72954/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  2. Справа «Іванко проти України» (Заява № 46850/13). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  3. Справа «Закутній проти України» (Заява № 17843/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  4. Справа «Поваров проти України» (Заява № 7220/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  5. Справа «Антоненко та інші проти України» (Заяви № 45009/13 та 53 інші - див. перелік у додатку). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  6. Справа «Єльник проти України» (Заява № 10444/13). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  7. Справа «Стриж проти України» (Заява № 39071/08). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  8. Справа «Мештешуг проти України» (Заява № 52826/18). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  9. Справа «Вагапов проти України» (Заява № 35888/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  10. Справа «Стрюков проти України» (Заява № 78484/11). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  11. Справа «Дикусаренко проти України» (Заяви № 7218/19 та № 17854/19). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  12. Справа «Антонюк проти України» (Заява № 48040/09). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  13. Справа «Брайловська проти України» (Заява № 14031/09). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  14. Справа «Ільченко проти України» (Заява № 65400/16). Європейський суд з прав людини. 2020 рікк
  15. Справа «Осипенков проти України» (Заява № 31283/17). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  16. Справа «Андрєєва проти України» (Заява № 24385/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  17. Справа «Журавльова проти України» (Заява № 45526/08). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  18. Справа «Іванов і Кашуба проти України» (Заяви № 12258/09 та № 54754/10). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  19. Справа «Бекетов проти України» (Заява № 44436/09). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк
  20. Справа «Чуприна проти України» (Заява № 876/16). Європейський суд з прав людини. 2019 рікк